Основні елементи принципу невтручання у внутрішні справи держав

Основні елемнти принципу невтручання у внутрішні справи відповідно до Декларації про принципи МП можна викласти наступним чином:

- держави разом чи порізно не мають права втручатися у внутрішні і зовнішні справи іншої держави ні прямо, ні побічно;

- втручання в будь-якій формі є порушенням МП;

- формою втручання може бути збройне втручання та інші форми, а також погрози, спрямовані проти правосуб'єктності держави або проти його політичних, економічних основ;

- забороняється застосовувати будь-які заходи для того, щоб підпорядкувати державу в здійсненні ним своїх суверенних прав або отримання від нього переваг;

- забороняється будь-яка діяльність, спрямована на зміну ладу держави шляхом насильства (через збройну, підривну, терористичну діяльність);

- забороняється втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі;

- держави мають право без втручання вибирати свою політичну, економічну, соціальну і культурну систему.

В умовах глобалізації та постіндустріального розвитку питань виключно внутрішньої компетенції" залишається все менше і менше. Держави добровільно, за погодженням один з одним, поступово передають безліч "внутрішніх справ" під міжнародно-правове регулювання. Це один з проявів процесу формування Глобального права. Глобальної правової системи в якій внутрішнє право і МП починають працювати в новому якісному єдності [22].

Елементи, що до принципу невтручання у внутрішні справи були прописані ще у «Декларація щодо неприпустимості втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету». У якій йдеться про наступне: Генеральна Асамблея, глибоко стурбована серйозністю міжнародного становища і зростаючою загрозою загальному миру у зв'язку зі збройним втручанням та іншими формами прямого або непрямого втручання, загрозливого суверенної правосуб'єктності і політичної незалежності держав,

вважаючи, що Об'єднані Нації відповідно до їх метою усунення війни, загрози миру та актів агресії створили організацію, засновану на суверенній рівності держав, дружні відносини між якими будуються на повазі принципу рівноправності народів і їх права розпоряджатися своїми

справами, а також на зобов'язанні її членів утримуватися від погрози або застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави,

визнаючи, що для здійснення принципу самовизначення Асамблея в Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам, що міститься в Резолюції 1514 (XV) від 14 грудня 1960 (995_280), проголосила свою переконаність у тому, що всі народи мають невід'ємне право на повну свободу, на здійснення їх суверенітету і цілісність їх національної території і що відповідно до цим правом вони вільно визначають свій політичний статус і вільно здійснюють своє економічне, соціальне і культурний розвиток,

нагадуючи, що в Загальній декларації прав людини (995_015) Генеральна Асамблея проголосила, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї та рівних і невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру без будь-якої різниці,

знову підтверджуючи принцип невтручання, проголошений в Статутах Організації американських держав, Ліги арабських держав і Організації африканської єдності і підтверджений на конференціях, що відбулися в Монтевідео, Буенос-Айресі, Чапультепек і Боготі, а також у рішеннях Афро-азіатської конференції в Бандунзі, в рішеннях першій Конференції глав держав і урядів неприєднаних країн, що проходила в Белграді, у Програмі миру і міжнародної співпраці, прийнятої після закінчення другої Конференції глав держав і урядів неприєднаних країн, що відбулася в Каїрі, і в Декларації з питання про підривну діяльність, прийнятої в Аккрі главами африканських держав і урядів,

визнаючи, що суворе дотримання принципу невтручання держав у внутрішні і зовнішні справи інших держав є суттєво важливим для здійснення цілей і принципів Об'єднаних Націй,

вважаючи, що збройне втручання є синонімом агресії і в силу цього суперечить основним принципам, на яких має бути побудовано мирне міжнародне співробітництво між державами,

вважаючи далі, що пряме втручання, підривні дії і всі форми непрямого втручання суперечать цим принципам і уявляють, отже, порушення Статуту Організації Об'єднаних Націй (995_010),

усвідомлюючи, що порушення принципу невтручання являє собою загрозу незалежності, свободи і нормальному політичному, економічному, соціальному і культурному розвитку країн, особливо

тих, які звільнилися від колоніалізму, і може представити собою серйозну загрозу для підтримки миру,

повністю усвідомлюючи нагальну необхідність створення відповідних умов, які дозволять всім державам, і в особливості країнам, що розвиваються, обрати без тиску і без примусу свої власні політичні, економічні та соціальні інститути,

у світлі вищевикладених міркувань урочисто проголошує, що

1. Ніяка держава не має права втручатися прямо або побічно з якої б то не було причини у внутрішні і зовнішні справи іншої держави. Внаслідок цього засуджуються не тільки збройне втручання, але також всі інші форми втручання і всякі погрози, спрямовані проти правосуб'єктності держави або проти його політичних, економічних і культурних елементів.

2. Жодна держава не може ні застосовувати, ні заохочувати застосування економічних, політичних заходів або заходів іншого характеру для примусу іншої держави підпорядкувати здійснення його

суверенних прав або для отримання від нього яких би то не було переваг. Всі держави повинні також утримуватися від того, щоб організовувати, допомагати, створювати, фінансувати, заохочувати

або допускати збройну, підривну або терористичну діяльність, спрямовану на зміну ладу іншої держави шляхом насильства, а також від втручання у внутрішню боротьбу в іншій державі.

3. Застосування сили для позбавлення народів форми їх національного існування є порушенням їхніх невід'ємних прав і принципу невтручання.

4. Суворе дотримання цих зобов'язань є істотно важливою умовою для забезпечення мирного співіснування націй, оскільки практика втручання в якій би то не було формі не тільки представляє порушення духу і букви Статуту Організації Об'єднаних Націй, але також веде до створення ситуацій, що загрожують міжнародному миру і безпеці.

5. Кожна держава має невід'ємне право вибирати свою політичну, економічну, соціальну та культурну систему без втручання в будь-якій формі з боку якого б то не було іншої держави.

6. Усі держави повинні поважати право народів і націй на самовизначення і незалежність, і це право має здійснюватися вільно і без будь-якого зовнішнього тиску і при повному дотримання прав людини та основних свобод. Внаслідок цього всі держави повинні сприяти повному усуненню расової дискримінації і колоніалізму у всіх їхніх формах і проявах.

7. З метою цієї Декларації термін "держава" охоплює як окремі держави, так і групи держав.

8. Ніщо у цій Декларації не повинно інтерпретуватися як зачіпає будь-яким чином положення Статуту Організації Об'єднаних Націй, що стосуються підтримки міжнародного миру і безпеки, зокрема, положень, що містяться в главах VI, VII і VIII [32 ].