У середньострокового бюджетування можна виділити основних суб’єктів, до яких не відноситься

Терміни для середньострокового бюджету визначають з огляду на:

	особливості бюджетного процесу і макроекономічних умов, характерних для економіки кожної країни;
	тривалість середньострокових стратегій розпорядників коштів та уряду;
	непарні роки – 3-й, 5-й або 7-й, починаючи з першого бюджетного року.

До інструментів середньострокового бюджетування не відноситься:

	бюджет на рік, що співпадає з календарним;
	стратегії щодо загальнодержавної політики Президента й Уряду, зокрема у секторальному розрізі; фінансова стратегія, як частина загальної стратегії;
	стратегічні плани головних розпорядників коштів; бюджетна резолюція та встановленні бюджетні обмеження на середньострокову перспективу;
	результати оцінки бюджетних програм за попередні роки; макроекономічний прогноз, який у більшості випадків є аналітичним інструментом для обґрунтування прогнозних обсягів видатків.

Гнучкими середньострокові бюджетні показники вважаються у випадку:

	затвердження бюджету на один рік, але з обов’язковою умовою відображення середньострокових планів разом із бюджетом на рік;
	затвердження бюджету на середньостроковий період, коли всі бюджетні призначення набувають форми бюджетних асигнувань;
	поєднання кількох показників у один.

Головною відмінністю багаторічного бюджету від однорічного є:

	максимальне дотримання раніше встановлених показників на наступні роки (так званих бюджетних обмежень) і можливість використання коштів, що залишилися з минулого бюджетного року, в наступному;
	терміни виконання – у багаторічного бюджету вони триваліші;
	нормативне затвердження – багаторічний бюджет не має законодавчого статусу.

Середньострокове бюджетне прогнозування – це:

	визначення обсягів надходжень, витрат і розміру дефіциту бюджету в середньостроковій перспективі;
	визначення обсягів надходжень, витрат і розміру дефіциту бюджету на наступний бюджетний рік;
	визначення обсягів надходжень, витрат і розміру дефіциту бюджету, які затверджені у вигляді спеціальної постанови уряду.

Бюджетна програма, сформульована відповідно до правил і процедур, яка має свої елементи та систему управління – це:

	технічний інструмент бюджетування;
	вид видатків бюджету;
	спосіб контролю за бюджетним процесом;
	кінцева мета і результат бюджетування.

В Україні місцева програма економічного та соціального розвитку:

	не пов’язана із бюджетними програмами місцевих бюджетів;
	тісно пов’язана із місцевими програмами місцевих бюджетів;
	не враховується при складанні місцевого бюджету;

Основним суб’єктом, який розробляє бюджетну програму в Україні, є:

	головний розпорядник коштів державного бюджету;
	Міністерство фінансів України;
	Державне казначейство України;
	Верховна Рада України.

В Україні не використовується такий елемент бюджетної програми:

	підпрограми;
	напрями діяльності;
	завдання;
	показники виконання.

В Законі «Про Державний бюджет України на відповідний рік» відображаються:

	назва програми та обсяг видатків за нею;
	показники виконання програми та обсяг видатків за нею;
	відповідальні виконавці програми та показники виконання програми;
	назва програми, мета програми, показники виконання та показники виконання програми.

Структура бюджетної програми повинна:

	бути універсальною та легко співставною для центрального і місцевих бюджетів;
	відрізнятися за рівнями бюджетів, враховуючи особливості бюджетування щодо них;
	відрізнятися за елементами і за видами бюджетів, і за галузями, щоб врахувати всі особливості планування бюджетних видатків.

Ціль стратегічного плану головного розпорядника коштів:

	може реалізуватися за допомогою кількох відповідних бюджетних програм;
	повинна реалізуватися за допомогою однієї відповідної бюджетної програми;
	не повинна повністю відповідати бюджетним програмам, які виконує розпорядник коштів.

Показники виконання бюджетної програми:

	можуть бути спільними для кількох завдань;
	не повинні співпадати для різних завдань;
	повинні бути багаточисельними і різними;
	повинні бути різноманітними.

У бюджетній програмі використовуються:

	показники виконання програми;
	індикатори стратегічного плану;
	асигнування з бюджету;
	критерії планування бюджетних видатків.

До не програмних видатків бюджету відносяться:

	обслуговування державного боргу, резервний фонд бюджету, внески до міжнародних організацій;
	видатки на освіту і науку;
	видатки на оборону і управління;
	дефіцит або профіцит бюджету.

В Україні бюджеті програми мають поки що:

	один рівень;
	два рівні;
	три рівні;
	чотири рівні.