Система кримінального права

КП складається з юридичних норм Загальної та Особливої частин. Відповідно до цього побудована й структура КК

Загальна частина КК складається з 15 розділів, що мають 108 статей. У ЗЧ включені норми загального характеру, що визначають:

ü Завдання КК, підстави та принципи кримінальної відповідальності,

ü Принципи чинності кримінального закону в часі, у просторі, за колом осіб,

ü Поняття і класифікацію злочинів, стадій злочинів,

ü Ознаки суб’єкта злочину

ü Форми вини,

ü Поняття співучасті, види співучасників,

ü Повторність, сукупність та рецидив злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння,

ü Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності,

ü Поняття та види покарання, порядок призначення покарання,

ü Звільнення від покарання та його відбування

ü Судимість, її правові наслідки та строки погашення,

ü Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування неповнолітніх,

ü Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Особлива частина (ОЧ) КК складається з 20 розділів і містить 339 статей, у яких визнається:

1) які суспільно небезпечні діяння є злочинами;

2)які види покарань і у яких межах треба застосувати осіб, що їх вчинили;

3) підстави і умови, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності;

4) дефініції окремих понять.

Завершується КК Прикінцевими та перехідними положеннями, Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Джерела кримінального права — це система внутрішніх національних кримінальних законів і міжнародних правових актів, що містять норми кримінального права.

Джерелом, що містить норми прямої дії, є Конституція України. Всі кримінально-правові норми повинні їй відповідати. Якщо ж кримінально-правова норма суперечить Конституції, то вона не має юридичної сили. Відповідно до ст. 8 Конституції України в такому випадку норма Конституції повинна застосовуватися як норма прямої дії. Застосовується конституційна норма і тоді, коли яке-небудь положення, не врегульоване кримінальним законом, але передбачено Конституцією України.

Основним національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, який прийнятий 05.04.01 і набрав чинності з 01.09.01. Він являє собою систематизований законодавчий акт, що складається із Загальної та Особливої частин.

28. Поняття злочину, ознаки, класифікація, стадії вчинення злочину.

Злочином за КК (ст.7) визначається суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політ.та екон.системи, власність, особу, політ.труд.майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене крим.законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Ознаками злочину є суспільна небезпека, крим.протиправність, винність і караність діяння.

Суспільна небезпека – оцінка категорії, що хар-ся певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються крим.законом. ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:

шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину;

цінністю того блага, на яке посягає злочин;

способом діяння;

мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Згідно з КК У не є злочином дія чи бездіяльність, що формально має ознаки будь-якого злочину, передбаченого крим.законом, але не є суспільно небезпечною. Злочином повинно визнаватися лише таке діяння, ступінь суспільної небезпечності якого досяг рівня, що вимагає боротьби з такими діяннями крим.-правовими заходами.

Друга ознака злочину – крим.протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене крим.законом як злочин, може вважатися злочином. Протиправність означає закріплення в крим.законі принципу: немає злочину без вказівки про це в законі.

Третя ознака – винність – одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що є структурним елементом суспільної небезпечності. Винність указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де неме вини, нема злочину.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.

Найважливіше значення має законодавча класифікація злочинів, тобто віднесення злочинів до тих чи інших груп, яке здійснюється самим законодавством. Законодавча класифікація злочинів у чинному законодавстві провадиться за об’єктом посягання, формою вини, хар-р і степенем суспільної небезпечності діяння.

Об’єкт посягання є основою для визначення місця того чи іншого злочину в системі Особливої частини крим.кодексу. Визначення об’єкта посягання злочинного діяння, визначає його підслідність і присудність.

Всі злочини слід розподілити на 2 групи щодо форми вини: умисні та необережні. Тому засуджуючи особу до позбавлення волі, суд однозначно повинен визначити, умисний чи необержний злочин нею вчинений.

У КК наз.окремі групи умисних злочинів від ступеня і хар-ру їх суспільної небезпечності. При віднесенні тих чи інших злочинів до категорії тяжких законодавець враховує як хар-р, так і ступінь їх суспільної небезпечності.

У теорії крим.права злочини здебільшого поділяються на 4 групи: невеликої тяжкості або такі, що не являють великої суспільної небезпеки; середньої тяжкості або менше тяжкі; тяжкі; особливо тяжкі.

До особливих тяжких належать злочини, якщо:

вони є умисними злочинами;

за їх вчинення законом передбачене максимальне покарання у вигляді смертельної кари або позбавлення волі на строк понад 10 р.

Стадії вчинення злочину

Стадії вчинення злочину - певні етапи готування і здійснення навмисного злочину, що різняться характером дій на кожному етапі. Відомі три стадії вчинення злочину; готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.

Готування до злочину - це підшукання чи пристосування засобів чи знарядь, чи інше умисне створення умов для вчинення злочину. Підшукання - це придбання, відшукування, виявлення різних засобів чи знарядь вчинення злочину. Пристосування - це дії, що змінюють форму, якості засобів чи знарядь злочину, їх ремонт і т. д.

Інше умисне створення умов - це пошук співучасників, розроблення плану, вивчення місця вчинення злочину та ін. Готування найчастіше відбувається у формі дії, але може виявитись і в бездіяльності. Скажімо, сторож крамниці не виходить на чергування, створюючи цим сприятливі умови своїм спільникам. Готування до злочину за загальним правилом підлягає кримінальній відповідальності.

Замах на злочин - це навмисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, але не доведена до кінця через обставини, що не залежали від волі винного. Наприклад, винний стріляє в потерпілого з метою вбивства, але не влучає. Замах на злочин майже завжди підлягає кримінальній відповідальності.

Закінчений злочин має місце тоді, коли наявні всі ознаки складу злочину, вказані в законі, і настав шкідливий результат.

29. Склад злочину: суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона.

Злочин - суспільнонебезпечне, винне, протиправне та кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Йому притаманні всі об'єктивні та суб'єктивні ознаки, що характеризують поведінку людини.

Під складом злочину мають на увазі скупність передбачених крим.законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне діяння як злочин.

Вирізняють такі елементи складу злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

Об’єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політ.та екон.система, власність, особа, політ.труд.майнові та інші права і свободи громадян.

Об’єктивна сторона – зовнішній вираз злочину, що його складає діяння (дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільно небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв’язок між діянням та його наслідком. Дія – активна,суспільно небезпечна, передбачена крим.законом поведінка суб’єкта. Бездіяльність – пасивна поведінка, яка проявилася у невиконанні особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, у певній ситуації, здійснити. Наслідком злочину наз.збиток, шкоду, якої завдає діяння об’єктивної сторони.

Суб’єкт злочину – це індивід.фіз.особа, що досягла певного віку і є осудною. Фіз.особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Осудність фіз.особи означає, що вона розуміє хар-р своїх дій і може керувати ними.

Суб’єктивна сторона – внутрішня психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб’єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності.

Намір як форма провини хар-ся тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний хар-р своєї дії, передбачає суспільно небезпечні та шкідливі її наслідки та бажає, або свідомо допускає їх настання.

Необережність у вчиненні злочину має місце тоді, коли особа передбачає суспільно небезпечні наслідки свого діяння і легковажно розраховує на запобігання їм або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

У теорії права розрізняють і змішану провину, себто таку, коли особа стосовно до суспільно небезпечного діяння має намір, а щодо суспільно небезпечних наслідків – необережність.

Мотив – внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин.

Мета – уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, скоюючи злочин.

Мотив і мета близькі за значенням. Мотив і мета – обов’язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті крим.злочину.

30. Поняття кримінальної відповідальності. Обставини, що виключають кримінальну відповідальність.

кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. І у вузькому, спеціально правовому значенні вона тлумачиться як відповідна реакція держави на вчинене в минулому правопорушення. З цього погляду юридичну відповідальність можна визначити як вид і міру зазнавання особою, що вчинила правопорушення, певних обмежень прав і свобод людини, передбачених законом.

Поняття кримінальної відповідальності характеризується своїми видовими ознаками:

1) вона становить собою реальну взаємодію спеціальних органів держави і особи, визнаної винною у вчиненні злочину;

2) кримінальна відповідальність — це вид і міра обмежень особистого (позбавлення волі), майнового (штраф) або іншого характеру (позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінальному законі;

3) зазнавання таких обмежень носить вимушений, а не добровільний характер;

4) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, який є підставою такої відповідальності.

Таким чином, кримінальна відповідальність —- це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.