Цивільне право – це сукупність правових норм, які регулюють майново-вартісні та особисті немайнові відносини на засадах юридичної рівності сторін

Тема: Поняття цивільного права

План

1. Поняття цивільного права

2. Предмет, метод, функції цивільного права

3. Принципи цивільного права

4. Система цивільного права

Література:

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, ст.ст. 1-3.

2. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003, С. 7-17.

3. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003, С. 3-10, 19-27.

1. Цивільне право – одна з основних, найважливіших частин будь-якої розвинутої правової системи. Термін цивільне право бере свій початок від римського „цивільного права” (jus civile), під яким розуміли право корінних римських громадян – квіритів (cives), право держави-міста (civitas). В подальшому відомий процес рецепції римського приватного права європейськими правопорядками призвів до перенесення цього поняття у сучасну юридичну термінологію (Zivilrecht, droit civil, civil law), де він став традиційною назвою однієї з фундаментальних галузей права.

Цивільне право дійсно можна вважати правом громадян, оскільки воно покликане регулювати більшість їх взаємовідносин як майнового так і немайнового характеру. При цьому громадяни керуються своїми власними, приватними інтересами, які за загальним правилом повністю визначають і зміст цих відносин.

Цивільне право є складовою частиною права в цілому, тому йому властиві такі риси і характеристики, які властиві праву в цілому. Цивільне право це сукупність норм, тобто правил поведінки, встановлених або визнаних і підтримуваних державою. Цивільне право впливає на суспільні відносини доведенням до їх учасників відповідних правових приписів, які забезпечені у своєму здійсненні державним примусом чи можливістю його застосування.

Цивільне право – це приватне право, метою існування якого є захист приватних інтересів. У відносинах, які опосередковує приватне право, держава як влада не бере участі. Приватне право регулює суспільні відносини на засадах координації суб’єктів. Перевагу у приватному праві мають диспозитивні норми, які забезпечують використання в регулюванні суб’єктивного розсуду учасників відносин.

Цивільне право забезпечує регулювання певної сфери відносин: відносин власності, товарно-грошового обігу, сфери особистого життя громадян, їх творчої та інтелектуальної діяльності.

Крім цивільного, до приватного права відносять сімейне, трудове та природно-ресурсове право.

Суттєвими характеристиками цивільного права є ті риси, що визначені
ст.1 ЦК України, - це юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність учасників відносин.

Цивільне право – це сукупність правових норм, які регулюють майново-вартісні та особисті немайнові відносини на засадах юридичної рівності сторін.

Основними загальновизнаними критеріями самостійності галузей права є наявність самостійного предмета правового регулювання, т.т. особливої сфери суспільних відносин, і метода правового регулювання, т.т відомої сукупності прийомів, способів впливу на дану групу суспільних відносин. В якості додаткового критерію виступають функції галузі права.

Суспільні відносин, які регулюються цивільним правом, складають його предмет. До них належать дві групи відносин:

- майнові відносини, які представляють собою відносини, що виникають з приводу майна – матеріальних благ, що мають економічну форму товару;

- особисті немайнові відносини.

Обидві групи відносин об’єднує та обставина, що вони засновані на рівності, автономії волі та майновій самостійності учасників, т.т. виникають між юридичними рівними та незалежними один від одного суб’єктами, що мають власне майно.

Майнові та немайнові відносини, які не відповідають вказаним ознакам, не відносяться до предмету цивільного права і не можуть регулюватися його нормами. Насамперед, це стосується майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, зокрема податкових та фінансових відносин, учасниками яких не являються юридично рівними суб’єктами (п.2 ст.1 ЦК України)

Майнові відносини складаються з приводу конкретного майна – матеріальних благ товарного характеру. До таких благ належать не лише речі, але і деякі права (н-д, банківський вклад, представляє собою не гроші, а право вимоги вкладника до банку). Майнові відносини виникають і з приводу робіт, надання послуг перевезення, зберігання тощо).

Майнові відносини це фактичні, економічні відносини, які врегульовані правом.

Види майнових відносин:

1. відносини, пов’язані з приналежністю майна (речеві відносини). Речеві відносини відображають статику цих відносин, т.т приналежність речі певним особам. Вони мають двоякий характер, по-перше, відображають відношення володільця до належної йому речі, по-друге, відносини між ним та іншими особами з приводу даної речі. Речеві відносини поділяються на відносини власності та відносини інших (обмежених) речових прав – володіння, сервітут, емфітевзис, суперфіцій.

2. відносини, пов’язані з управлінням майном (корпоративні відносини). Вони складаються при управлінні господарськими товариствами та засновані на внесенні членами таких товариств певного майнового внеску. Зміст таких відносин полягає у наданні членам (учасникам) організації, яку вони створили шляхом передачі їй частини свого майна, можливості в тій чи іншій формі управляти її справами (голосувати на загальних зборах при прийнятті відпорних рішень, брати участь в органах управління тощо) і брати участь в майнових результатах її діяльності (розподілі прибутків та збитків, залишку майна при ліквідації організації тощо).

3. відносини, пов’язані з переходом майна від одних осіб до інших (зобов’язальні відносини). Зобов’язальні відносини відображають динаміку товарного господарства, т.т перехід матеріальних благ від одних суб’єктів до інших, і, зазвичай, пов’язаний з відчуженням та набуттям учасниками певного майна. Такі відносини виникають між конкретними учасниками на підставі договорів або в силу інших підстав (заподіяння шкоди, безпідставне збагачення, спадкування, реорганізація чи ліквідація юридичних осіб).

4. виключні відносини виникають при створенні та використанні результатів інтелектуальної творчості (витвори науки, літератури, мистецтва, створення промислових зразків, програм для ЕОМ тощо), а також засобів індивідуалізації товарів та їх виробників (товарних знаків, фірмових найменувань тощо). Вони, як правило, тісно пов’язані зі своїми носіями, але можуть бути використані як товари, а відносини які складаються при їх використанні набувають товарної форми і стають майновими.

Ознаки майнових відносин:

1. майнова відокремленість учасників, що дозволяє їм самостійно розпоряджатися майном і разом з тим, нести самостійну майнову відповідальність за результатами своїх дій;

2. еквівалентно-платний характер відносин;

3. рівність та незалежність учасників відносин. Вони не знаходяться у стані адміністративного чи іншого підпорядкування.

Особисті немайнові відносини пов’язані з такими особистими правами фізичної особи як право на життя, здоровя, честь, гідність, ім’я, особисту та сімейну таємницю тощо. З приводу вказаних прав можуть виникати лише особисті, немайнові відносини, і вони не можуть стати предметом товарообміну. Дані блага невіддільні від особи і не можуть ні передаватися іншим особам, ні припинятися з будь-яких обставин.

Метод цивільного права - це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризується юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд за винятками, встановленими цивільним законодавством.

Ознаки методу:

1. юридична рівність сторін

2. диспозитивність сторін у цивільно-правових відносинах;

3. ініціативність сторін при встановленні взаємовідносин і зв’язків між ними;

4. спірні питання між учасниками цивільних правовідносин вирішуються судом, господарським або третейським судом;

5. застосування до порушників прав інших учасників цивільних Правовідносин засобів захисту та мір цивільної відповідальності, які мають переважно майновий характер.

В сукупності зазначені риси методу цивільно-правового регулювання забезпечують вплив цивільного права на майнові та особисті немайнові відносини, які становлять предмет цивільного права.

Основними функціями цивільного права є регулятивна та охоронна.

Основною метою цивільного права є насамперед регулювання нормальних економічних відносин у суспільстві. Тому воно містить мінімум заборон та максимум дозволів. Регулятивна функція цивільного права полягає у наданні учасникам регульованих відносин можливостей їх самоорганізації, саморегулювання.

Охоронна функція має першочерговим завданням захист майнових інтересів учасників цивільного обороту. Вона спрямована на підтримання майнового стану добросовісних суб’єктів у становищі, що існувало до порушення їх прав та інтересів. Тому за загальним правилом вона реалізується шляхом відновлення порушених прав або компенсацією завданих збитків. Крім того, вказана функція виражена у деліктних зобов’язаннях, а також у регламентуванні особистих немайнових відносин.

3. Принципи цивільного права – це основні засади цивільно-правового регулювання, що відображають зміст, соціальну направленість та основні галузеві особливості, які закріплені у відповідних правових нормах.

Принципи цивільного права відображені у ст. 3 ЦК України:

1. неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2. неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом;

3. свобода договору;

4. свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5. судовий захист цивільного права та інтересу;

6. справедливість, добросовісність та розумність;

7. юридична рівність суб’єктів (ст. 1 ЦК України).

Характеристика принципів:

1. Він звернений насамперед до органів публічної влади, яким дозволяється втручатися у особисте життя лише у випадках прямо передбачених законом.

2. Означає забезпечення власникам можливості використовувати належне їм майно у власних інтересах. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як за рішенням суду, або в інших випадках, встановлених законом. Він гарантує стабільність відносин власності, виражає рівність усіх форм власності.

3. Свобода договору (ст.627 ЦК України).

4. Свобода підприємницької діяльності – ст. 42 Конституції.

5. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

6. Справедливість – це відповідність поведінки суб’єктів пануючим у суспільстві морально-етичним і моральним нормам; добросовісність означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці; розумність – усвідомлення правомірності своєї поведінки.

7. Юридична рівність характеризує правове положення учасників цивільних правовідносин.

4. Система цивільного права відображає предмет цивільного права в єдності його інститутів і становить базу для його диференціації, яка дозволяє певним чином виділити і згрупувати цивільно-правові інститути.

Система цивільного права основною своєю структурною базою має ЦК, і складається із загальної та особливої частин.

Загальна частина включає в себе основні положення, які можуть бути застосовані до усіх цивільних правовідносин. Вона має важливе теоретичне та практичне значення, так як правила, що у ній містяться враховуються при застосуванні усіх інших цивільно-правових норм.

Загальну частину складають норми про основні положення цивільного права, підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, здійснення і захист цивільних прав, суб’єкти та об’єкти цивільних прав, правочини, представництво і довіреність, строки, терміни, позовна давність,

Особлива частина складається з особистих немайнових прав, речевого права і право власності, право інтелектуальної власності, зобов’язального права (договірні та позадоговірні зобов’язання, зобов’язання з односторонніх дій), спадкове право.