Акцентуація характеру

Характер (від грец. Character - риса, ознака, особливість) - сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, створених і проявляються в діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові способи сприйняття реальності, типові способи поведінки, а також своєрідні відносини людини до найрізноманітніших аспектів дійсності. Під рисою характеру розуміють ту чи іншу особливість особистості людини, яка систематично виявляється в різних видах його деят-ти і по якій можна судити про його можливі вчинки в певних умовах.
Структура характеру
Характер людини не представляє собою чисто випадкової сукупності різних властивостей. Окремі властивості характеру залежать один від одного, пов'язані одне з одним, утворюють цілісну організацію. Така цілісна організація називається структурою характеру. Тому, знаючи одне або декілька властивостей характеру людини, ми можемо передбачити інші невідомі нам риси його характеру. У структурі сформованого характеру ми повинні виділити дві сторони: зміст і форму. До змісту відносяться риси, які виражають спрямованість особистості (стійкі потреби, установки, інтереси, схильності, ідеали, цілі), систему відносин до навколишньої дійсності і що представляють собою індивідуально-своєрідні способи здійснення цих відносин. У різних формах характеру виражаються способи прояву відносин, які закріпилися емоційно-вольові особливості поведінки, темпераменту. Люди відрізняються один від одного по звичкам, манері поведінки. Інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру відносяться до форми.
А. Г. Ковальов, В. Н. Мясищев включають у структуру характеру такі пари властивостей:
-Врівноваженість - неврівноваженість;
-Сензитивность - агресивність;
-Широту - вузькість;
-Глибину - поверховість;
-Багатство, змістовність - бідність;
-Силу - слабкість.
Акцентуація - значне посилення і крайня вираженість окремих рис характеру або їх поєднань. Проявляється у виборчому відношенні особистості до психологічних впливів певного роду, низької стійкості до них, при достатній або навіть підвищеній стійкості до інших видів впливів. Різні комбінації надмірно посилених рис дають різні типи акцентуацій. Акцентуації характеру представляють крайні варіанти норми, які межують з психопатіями, тобто акцентуйовані характери розташовані між нормальними і патологічними характерами. Виділяються такі основні типи акцентуацій характерів:
1) циклоїдний - чергування фаз хорошого і поганого настрою;
2) гіпертімний - постійно піднесений настрій, підвищена психічна активність з жагою діяльності і тенденцією не доводити справу до кінця;
3) лабільний - різка зміна настрою в залежності від ситуації;
4) астенічний - швидка стомлюваність, дратівливість, схильність до депресій;
5) Сентизивні - підвищена вразливість, боязкість;
6) психастенический - висока тривожність, помисливість, нерішучість, схильність до самоаналізу, постійних сумнівів і рассуждательству;
7) шизоїдний - відгородженість, замкнутість, інтроверсія, емоційна холодність;
8) Епілептоїдний - схильність до злобно-тужливого настроєм з накапливающейся агресією, що виявляється у вигляді нападів люті і гніву, конфліктність;
9) застревающий (паранойяльний) - підвищена підозрілість і хвороблива уразливість, прагнення до домінування, неприємно думки інших;
10) демонстративний (істероїдний) - виражена тенденція до витіснення неприємних для суб'єкта фактів і подій, до облудності, фантазування й удавання, для залучення до себе уваги, що характеризується авантюристично, марнославством;
11) дістімний - переважання зниженого настрою, схильність до депресії, зосередженість на похмурих і сумних сторонах життя;
12) нестійкий - постійний пошук нових вражень, вміння легко встановлювати контакти, що носять, однак, поверхневий характер;
13) конформний - надмірна підпорядкованість і залежність від думки інших, недолік критичності та ініціативності, схильність до консерватизму.
На відміну від "чистих" типів, значно частіше зустрічаються змішані форми акцентуації характеру.

Формування характеру — це процес становлення стійких пси-хологічних утворень особистості під впливом об’єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в ре-зультаті їх багаторазових повторень стають звичними й визнача-ють типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важли-ву роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особи-стості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та саморе-алізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впли-вом певних умов життя, набувають рис характеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, по-ява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до систе-ми ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, пере-шкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьо-му як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. По-вною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває за-садами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в ди-тячих садках, досить виразно виявляються такі риси: това-риськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, за-мкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близь-ко стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці — фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською робо-тою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що невраху-вання у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зу-мовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, не-вмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки ко-лективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, на-вчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй по-ведінці, і це відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дис-циплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особли-во дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помил-кою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнюваЧастина VІ. Індивідуально-психологічні особливості особистості

ти кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру потребує єдності вихов-них заходів сім’ї, школи та соціального середовища, громадсь-кості.

Психічні властивості людини - це специфічний вияв вищої нервової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляють типи темпераменту. Але слід пам'ятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на його функціонування.

Протягом життя в людини утворюються динамічні стереотипи, тобто системи нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, які виникають під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження.

Утворення та перетворення динамічних стереотипів вимагають значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом тилу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. "Жива істота, - писав I. П. Павлов, - від дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється в певних рисах характеру". Отже, характер, вважав Павлов, "є сплав рис типу і змін, зумовлених середовищем".

У вченні про характер були спроби пов'язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби були неспроможні розкрити сутність характеру. Зазнали краху і ті теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.

Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою формування протягом життя різних морально-психологічних якостей і, зокрема, відмінностей характеру.

Те, що в одній родині за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов виховання дітей не буває.

Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, зумовлює найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй, звичними рисами характеру.

Саме те, що моральні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільш зумовлює вияви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.