Предмет та завдання етики. Поняття етика етимологічно походить від стародавнього грецького слова etos, яке спочатку (зокрема, ще в «Іліаді» Гомера) означало місцеперебування

Поняття етика етимологічно походить від стародавнього грецького слова etos, яке спочатку (зокрема, ще в «Іліаді» Гомера) означало місцеперебування, спільне житло. Згодом набуло нового значення: звичай, темперамент, характер. Історія слова етос зафіксувала те важливе спостереження, що звичаї і характери людей народжуються в спільному житті. Видатний мислитель античності Аристотель беручи за основу значення слова етос як характеру (темпераменту), формулює прикметник ethicos – етичний, визначивши особливість людської доброчинності, а саме доброчинності характеру (мужність, мудрість, помірність, справедливість та ін), які відрізняються від доброчинностей розуму. Для визначення науки, що вивчає етичні чесності. Аристотель сформував новий іменник ethice – етика, що зустрічається в назвах творів («Велика етика», «Нікомахова етика», «Евдемова етика»). Так, у IV ст. до н. е. етична наука одержує назву, що носить і досі.

Історія становлення поняття етика повторюється ще раз на римському ґрунті. Приблизним латинським аналогом слова «etos» є слово «mos» (moris), що також означає вдачу і характер людини, крій одягу і моду, звичай і порядок. Стародавній римський філософ Цицерон, орієнтуючись на грецький досвід і прямо посилаючись на Аристотеля, сформував прикметник «moralis» (що належить до характеру, звичаїв), а від нього пізніше виникає поняття «moralitas» – мораль. Отже, за етимологічним змістом грецьке «ethice» і латинське «moralitas» збігаються. Ці поняття народилися не в стихії народної свідомості, а створені філософами для визначення певного явища.

У процесі історико-культурного розвитку поняття етика і мораль наповнюються різним змістом. У суспільній свідомості мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, сталі норми поведінки, оціночні уявлення про Добро, Зло, Справедливість тощо). Етику ж почали розглядати як науку, що вивчає мораль, реальне явище предметну сферу. Хоча в повсякденному слововживанні поняття мораль, моральність відмінності у значенні не завжди дотримуються. Російським аналогом терміна мораль є поняття нравственность (моральність). Першоджерелом стало слово нрав (характер, тобто сукупність душевних якостей, що відрізняються від розуму; пристрасті, волі та ін.), від якого утворено прикметник нравственный, що і став основою слова нравственность. Уперше поняття моральність (нравственность) зустрічається у словнику російської мови кінця XVIII ст. Поняття мораль і моральність часто ототожнюються, і є досить підстав. У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Георга Гегеля, розуміння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми принципів, норм, правил поведінки, а моральності – як утілення таких принципів, правил і норм у реальній поведінці людини та стосунках між нею й іншими людьми. Отже, історія (пам’ять) термінів дозволяє зробити висновок, що етика – це наука про мораль (моральність).

Що ж таке мораль як соціальне явище, і яку предметну сферу моралі вивчає етика? Мораль – реальне явище, предметна сфера. Правда, у живій мові поняття етика, мораль і досі вживаються як взаємозамінні. Досить звичайні для повсякденності словосполучення, як етика студента, молодіжна етика, етичні норми мають на увазі певні моральні процеси та якості. З іншого боку, якщо мова йде про моральну теорію, моральну філософію, то маються на увазі етичні вчення.

Мораль – одна з форм духовного життя, один із найдавніших, універсальних способів соціальної регуляції, має загальнолюдський сенс і конкретно-історичний зміст. Моральний вимір дає уявлення про міру людяності суспільства і особи. Мистецтво і релігія, філософія і право завжди звертались до проблем Добра і Зла, Справедливості, Гуманності, сенсу життя і щастя людини та узагальнювали досвід духовних пошуків. Особливо гостро проблема місця і ролі моральних цінностей у суспільному житті постала у XX ст. у період пострадянських трансформацій, зокрема, в Україні. Найвидатніші досягнення науково-технічного прогресу обернулися катастрофічними наслідками для людини (проблема війни в ядерний вік, глобальна екологічна криза, проблеми хвороб і голоду, взаємодії культур і освіти стали планетарними проблемами). Вирішення їх без опори на моральність людського існування здається неможливим. Оскільки інтелект, не наповнений, не пронизаний моральністю (моральними цінностями) здатний зруйнувати не тільки навколишній світ, але й самого себе. Моральне відродження і духовне вдосконалення людини – мета і засіб прогресивного розвитку суспільства і людства.

Мораль існує у двох формах: особистих якостей (моральні якості людей – милосердя, відповідальність, скромність, чесність та ін.) і сукупність суспільних норм поведінки й оціночних суджень (таких, наприклад, як «не вкради», «не вбий» та інші і «справедливо, порядно, доброзичливо» тощо). Моральні якості характеризують особу з позицій її здатності спілкуватися із собі подібними і співіснувати з ними, виступають як риси характеру і проявляються у взаємодії з іншими людьми. Моральні норми й оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства і стають основою поведінки людей. Це знаменник різноманіття індивідуальних дій, один із способів зведення індивідуального до соціального, визначають тип поведінки, який необхідний конкретно-історичному суспільству або його більшості.

Отже, моральні якості (властивості особи), з одного боку, і моральні норми та оціночні уявлення, з іншого, реалізуються в стосунках, взаємодії між індивідами й виражають суспільні зв'язки між ними. У першому випадку цей зв'язок виступає в суб'єктивно-особистій формі, а у другому – як об'єктивований, надіндивідуальний зв'язок. Це дозволяє говорити про мораль як соціальні відносини. Моральне життя людини розпадається на два рівні, дві сфери – сущого і належного. Сфера сущого виражається в реально існуючих звичаях, дійсних ціннісних значеннях реальних форм суспільних зв'язків між людьми. Сфера належного передбачає нормативні настанови моральної свідомості. Отож мораль не зводиться лише до моральної свідомості, а є і ціннісний зміст, який полягає в існуючих суспільних відносинах, у практичній взаємодії людей.

Узагальнюючи поведінку людей (практику), мораль виробляє певні вимоги, веління (імперативи) «як повинно бути», які підтримуються громадською думкою і (або) власною совістю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і правил поведінки людини, що історично склалися і дотримання яких має добровільний характер.

Мораль є таким імперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення Добра і Зла. Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб'єктів з позицій Добра, Зла, Справедливості підкреслює її оцінювальний характер. Мораль – особлива форма взаємодії людини з дійсністю, з конкретними людьми, соціальними спільностями представниками світу природи і цінностей культури.

Отже, мораль зосереджена на людині й проявляє себе в ній як суспільний початок, об'єднує людей, які залучені у різні види діяльності й взаємодії. Найвищий сенс призначення моралі виражається у забезпеченні цілісності і гармонійності міжлюдської взаємодії, наступності історичного розвитку суспільства. Мораль не зводиться ні до релігії, ні до права, ні до будь-яких інших форм духовно-практичного життя, а має свою специфіку й відіграє важливу роль у житті людини й суспільства. Отже, мораль є складною сферою життя людини і суспільства, що виражає ступінь їх людяності, сферу духовної культури і є предметом вивчення етики.

Етика – наука про особливу сферу людської життєдіяльності, специфічний інститут – мораль. Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, суть, місця та її призначення в розвитку людини і суспільства. В етиці осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, теорії, що прагнуть пояснити природу, закономірності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості. Правда, відразу слід обмовитись, що нарівні з класичною позицією на етику як науку про мораль, існує думка серед мислителів, які займаються етичними проблемами, і, що етика не є наукою. Видатний мислитель-гуманіст Альберт Швейцер це пояснює тим, що «наука як опис об'єктивних фактів, обґрунтування існуючих між ними взаємозв'язків і узагальнення всієї сукупності накопиченого матеріалу можлива лише тоді, коли мова йде про ряд однорідних фактів, що повторюються або про один факт серед явищ, коли в наявності матерія, в яку належить внести порядок. Науки про людське бажання і діяння немає і не може бути. Тут може йти мова лише про суб'єктивні і єдині своєрідні факти, взаємозв'язок яких прихований в загадковому людському Я».

Якщо з об'єктом вивчення етики більш або менш ясно, то складніше з її предметом. У процесі історичного розвитку цивілізації людства предмет етики змінювався. Це обумовлено двома обставинами. По-перше, змінювався сам об'єкт вивчення – мораль (те, що моральне в одних умовах, ставало аморальним, щонайбільше ненормальне в інших, умовах, що змінилися). По-друге, змінювався предмет етики і внаслідок розвитку самого етичного знання, відкриття нових сторін, регулятивних механізмів моралі, що свідчило про різні ступені і рівні її пізнання. Обидва ці процеси в їх взаємній залежності знайшли відображення в історії світової етичної думки. Характерним тут є те, що мораль, виступаючи об'єктом вивчення етики як науки, не створює етичні норми, правила, а лише встановлює, що в суспільстві або в історичну епоху вважатимуть або вважали добром або злом. Мораль не визначає, що є добро, а що – зло. Цим займається етика, визначаючи мораль, тобто, що добре, що погано з нормативної точки зору. Отже, предметом етики виступають моральні норми. Тому, етика – наука, об'єктом вивчення якої є мораль.