Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Принципи підприємницької діяльності





Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" — єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі — діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);

2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

3) вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства — ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України (див. також Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 4);

4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (див. ознаку № 4 підприємницької діяльності);

5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;

6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

 

Розрізняють дві моделі підприємництва: класичну й інноваційну.

Особливість класичної моделі в тому, що вона орієнтується на максимізацію віддачі від наявних у даній фірмі ресурсів. Економічна зацікавленість, одержання прибутку є основними мотивами цього виду підприємництва. Схема дій цієї моделі така: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення мети; використання тієї можливості, яка забезпечує максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає використання будь-яких можливостей (у межах закону). Схема дій тут така: формулювання мети; вивчення зовнішнього середовища і пошук альтернативних можливостей; оцінка своїх ресурсів і співставлення їх із знайденими можливостями; пошук у зовнішньому середовищі додаткових джерел, якщо бракує власних ресурсів; дія у відповідності з найбільш вигідним альтернативним варіантом та залучення своїх і зовнішніх ресурсів.

Венчурне підприємництво – це діяльність, спрямована на здійснення „ризикованих” проектів, як правило інноваційного характеру, з метою одержання прибутків.

Венчурне підприємництво здійснюється через створення спочатку невеликої наукоємної фірми з наступним перетворенням її в закриту або відкриту корпорацію, яка дозволяє засновникам придбати великий пакет акцій.

Діяльність венчурних фірм пов’язана із значним ризиком банкрутства, тому що, розробляючи інновації, ніхто не знає напевно, чи успішно завершаться дослідження. Рівень невдачі з інноваційних проектів становить 90%. Вірогідність успіху більша для тих, хто виходить на ринок з новими продуктами, які не мають аналогів, але на них має бути сформований потенційно високий попит.

Збільшення кількості венчурних фірм пояснюється рядом чинників:

необхідністю розробки принципово нових продуктів і технологій, відсутніх на ринку;

відокремленістю від великого поточного виробництва і можливістю науково-технічної творчості;

наявністю стійкої пропозиції на інвестиційному ринку;

можливістю швидкого збагачення у результаті інтенсивної творчої праці.

Основним мотивом вкладання у венчурний бізнес є прагнення одержати для себе високі прибутки. Зазвичай, венчурні компанії обіцяють дуже великі дивіденди за своїми акціями.

У 80-ті роки ризиковий бізнес стає типовою формою господарювання, освоєння нових напрямів НТП, і, передусім, електроніки, приладобудування, робототехніки, інформатики, біоінженерії.

Як правило, венчурна фірма створюється невеликим колом однодумців – винахідників, інженерів, менеджерів – з певним досвідом роботи у лабораторіях великих фірм. Для створення фірми потрібні три важливих умови: ідея нововведення (новий продукт, технологія або послуга); підприємець, готовий на основі такої ідеї створити фірму; капітал, що спеціалізується на фінансуванні малих фірм.

Процес заснування нової фірми охоплює такі стадії:

Група інженерів-винахідників, вчених разом з венчурним підприємцем засновують компанію з виробництва нового продукту. Капітал на цій стадії формується переважно за рахунок власних коштів і позик. Потім власник венчурного капіталу виділяє певну суму на реалізацію проекту. Здійснюється конструкторська розробка ідеї створення одного-двох виробів.

Засновники визначають свою економічну стратегію, вивчають ринок, створюють раду директорів. Починається випуск і розповсюдження нового продукту конкретним замовникам. Одержані зразки продають першим споживачам або підлягають подальшому випробуванню. Фірма на цій стадії повинна завоювати довіру споживачів для забезпечення нових замовлень.

Розширення виробництва, промисловий випуск продукції для широкого кола споживачів. Частіше всього на цій стадії фірма не отримує прибутку.

Освоєння додаткових капіталовкладень з метою розширення масштабів виробництва, поліпшення якості продукції, розширення ринку і т.д. Стратегію у галузі виробництва і збуту визначає кон’юнктура ринку.

У разі подолання збитковості виробництва мала фірма перетворюється у закриту або відкриту корпорацію, тобто має можливість випускати і продавати власні акції на ринку цінних паперів або великим корпораціям.

Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерело інвестування. В залежності від джерел фінансування розрізняють:

Незалежні венчурні фірми (чистий венчур), які організовуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи у пресі свою ідею створення інновації, акумулюючи під цю ідею кошти приватних та інституційних інвесторів.

Зовнішній венчур – впроваджу вальні фірми, створені однією або декількома корпораціями на пайових засадах. Зовнішній венчур може структуризуватися у кількох модифікаціях, організаційно оформлених у вигляді науково-дослідних консорціумів:

створений з метою проведення фундаментальних довгострокових досліджень. Такий консорціум має науково-дослідну базу (лабораторії, дослідні виробництва, інші елементи науково-дослідної інфраструктури), засновниками його можуть бути великі військово-промислові концерни, він може частково субсидуватися державою;

створений з метою активізації наукової діяльності науково-дослідних інститутів, університетів, на їхній виробничій базі з використанням наявного науково-виробничого потенціалу. Такий консорціум для апробації ідеї одержує від корпорацій донорське фінансування і має міжгалузевий характер;

створений у галузі корпораціями на пайових засадах, з метою розробки галузевих стандартів, технічних умов і контролю за їх застосуванням. Такий консорціум може створюватися під егідою великої холдингової компанії, має тимчасовий характер і часто розпадається внаслідок нездоланної внутрішньогалузевої конкуренції.

Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами, можуть також використовувати інші джерела: кошти великих корпорацій, банків, пенсійних і благодійних фондів, страхових компаній, особисті заощадження інвесторів, частково державні субсидії. Попит на венчурний капітал таких фірм дуже великий і не задовольняється комерційними банками, які утримуються від надмірного ризику. Це викликало виникнення спеціалізованих венчурних інвестиційних фондів і компаній. Мета таких закладів – акумулювання венчурного капіталу та венчурне фінансування і кредитування спеціалізованих ризикових фірм (вен чурів). Всі інвестиційні фонди в Україні є венчурним.

Внутрішній венчур з’явився у 60-ті роки у США. Великі концерни і корпорації стали створювати у своїх структурах автономні науково-дослідні і проектні групи або відділи, які були призначені зосередитися на пошуку обґрунтуванні ідей дослідних зразків і налагодженні виробництва нових видів продукції, впровадженні прогресивних технологічних процесів. Такі відділи іноді формувалися як тимчасові творчі колективи і розформовувалися після вирішення завдань, які ставилися перед ними. Фінансували „внутрішні венчури” за рахунок основної діяльності компанії. У випадку успіху „внутрішнього венчуру” він перетворюється в один із виробничих підрозділів компанії, а його продукція реалізується по каналах збуту корпорації. Однак, на думку багатьох західних вчених, така форма венчурного підприємництва вичерпала себе. До недоліків цієї форми відносять подвійну залежність венчуру від керівництва компанії і від керівництва відділу; відсутність конкуренції як стимулу інтенсифікації робіт; обмеженість коштів для фінансування венчурних проектів у період спаду виробництва в корпорації.

Практика розвинених країн свідчить, що 20% венчурних фірм перетворюються у відкриті корпорації, 60% - поглинаються більш великими корпораціями, а ще 20% - розорюються.

В Україні венчурне інвестування є новим видом бізнесу. Сьогодні воно вважається одним із альтернативних джерел фінансування.

Розвиток венчурного бізнесу в Україні розпочався у 1992 році із створення Фонду „Україна”. Значна частина фінансування через венчурні фонди здійснюється за рахунок коштів Європейського банку реконструкції і розвитку. Венчурних фондів, створених за українськими законами поки що не зареєстровано.

У більшості випадків пріоритетними галузями для інвестування венчурним фондами в Україні є: переробка сільськогосподарської продукції, виробництво і переробка продуктів харчування, виготовлення запасних частин для автомобілів, виробництво упаковки і будівельних матеріалів. Це викликано певними причинами. Вважається, що саме ці галузі мають найкращі шанси вийти на міжнародні ринки. Крім цього, якщо Україна буде мати економічне зростання, то продукція цих галузей буде користуватися підвищеним попитом.

Стратегія венчурного бізнесу в Україні полягає у тому, що венчурний капіталіст намагається одержати прибуток двома шляхами:

продаж своєї частки через певний час (вихід з бізнесу);

збереження своєї участі у капіталі компанії та одержання дивідендів з метою реінвестування в об’єкт.

Однак венчурний капіталіст має додаткові труднощі з веденням бізнесу в Україні. Це пов’язано з тим, що складно знайти підприємство з перспективою швидкого зростання капіталізації; венчурні інвестиції розраховані на достатньо тривалий термін (3-7 років), а законодавство України не дозволяє інвесторам планувати свою діяльність на такий термін; не розвинений фондовий ринок, що обмежує можливість публічного продажу акцій; вітчизняні стратегічні інвестори не мають достатніх коштів для викупу частини розкрученої компанії. Розвиток венчурного бізнесу в Україні потребує суттєвого удосконалення законодавчої бази, захисту і підтримки з боку держави.

 

Підприємницька діяльність здійснюється в певних формах і видах.

Основними формами підприємництва є приватне, колективне і державне. Використання тої або іншої форми підприємництва залежить від того, діє підприємець самостійно чи в кооперації з іншими підприємцями, використовує для бізнесу лише своє майно чи залучає і майно інших осіб, використовує лише особисту працю чи залучає і найманих робітників.

Підприємницька діяльність характеризується різноманітним характером конкретної діяльності і чинниками підприємництва, які при цьому використовуються. В залежності від змісту підприємницької діяльності й її зв'язку з основними стадіями процесу відтворення розрізняють такі види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове тощо. Всі вони мають свої підвиди.

Виробниче підприємництво — це будь-яка матеріальна, інтелектуальна, творча діяльність, яка пов'язана з виробництвом продукції, товарів, наданням відповідних послуг, створенням певних духовних цінностей. Зміст цього виду підприємництва полягає в тому, що підприємець, використовуючи в якості чинників власні або придбані засоби праці і робочу силу, організовує виробництво продукції, послуг, духовних цінностей для подальшого продажу покупцям з метою отримання прибутку.

Виробниче підприємництво відноситься до числа найбільш суспільно необхідних і одночасно найскладніших видів бізнесу. Воно не приносить так швидко прибуток, як інші види бізнесу, його прибутковість, зазвичай, складає лише 10-12 %. У зв'язку з цим воно не є дуже привабливим для початку діяльності сучасних вітчизняних підприємців. Головна функція виробничого підприємництва — організація виробництва (товарів, будівельних робіт, транспортних перевезень, послуг зв'язку тощо). На розвиток виробничого підприємництва в Україні суттєво впливають такі негативні явища, як відсутність нормальної законодавчої бази, недосконалість податкової системи, незахищеність підприємців тощо.

Комерційне підприємництво характеризується діяльністю, яка пов'язана з операціями й угодами з купівлі-продажу товарів і послуг. В цьому бізнесі підприємець виступає в ролі торговця, комерсанта, який купляє товари для подальшого перепродажу. Товар закуповується, звичайно, за оптовими (гуртовими) цінами, а продається — за більш високими договірними. За рахунок різниці між гуртовою і роздрібною ціною торговий підприємець створює для себе прибуток і покриває витрати, які пов'язані з реалізацією товару. Комерційне підприємництво отримало найбільший розвиток в Україні (так само і в інших країнах СНД) в перші роки переходу до ринку. Воно стало стрімко розвиватися, в основному як приватне, індивідуальне підприємництво. Даний вид діяльності притягує швидшою віддачею і відносно високою прибутковістю, яка досягає 20-30 % і навіть більше.

Фінансове підприємництво — це особливий вид комерційної діяльності, який пов'язаний з купівлею-продажем національної й іноземної валют і цінних паперів. Підприємець купляє дані фінансові ресурси у їх власників, а потім з вигодою для себе перепродає покупцям. Різниця між цінами купівлі-продажу грошових ресурсів складає прибуток (маржу) фінансового підприємця.

Date: 2015-07-27; view: 657; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.005 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию