Прийняття позовної заяви судом. Підстави для відмови в прийнятті позову. Правові наслідки порушення цивільної справи

Суддя, який отримав позовну заяву, повинен з'ясувати, чи дотримані всі умови, необхідні для порушення провадження у справі. Якщо право на пред'явлення позову у особи, яка подала заяву, не викликає сумніву, в разі дотримання нею порядку подачі позовної заяви, вимог щодо її форми і змісту, сплати судового збору, суд зобов'язаний прийняти цю заяву.

Після прийняття позовної заяви суд спрямовує свою діяльність на встановлення зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача. Зокрема, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд протягом двох днів з дня надходження такої заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи (адресно-довідкове бюро) щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Орган реєстрації місця проживання та перебування особи протягом трьох днів з моменту отримання відповідного звернення суду повинен надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи. Якщо отримана судом інформація не дозволяє встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. У такому випадку подальше інформування особи щодо участі її як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі у порядку, встановленому частинами 9, 10 ст.74 ЦПК.

Суддя повинен вирішити питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження протягом трьох днів. Цей строк обчислюється або з дня надходження позовної заяви до суду, або, якщо судом надавався строк для усунення недоліків позовної заяви згідно з ч. 1 ст. 121 ЦПК, - з дня закінчення встановленого строку. У разі отримання судом у порядку, визначеному ч. З ст. 122 ЦПК, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача, суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження не пізніше наступного дня після отримання цієї інформації.

В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються: найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; ким і до кого пред'явлено позов; зміст позовних вимог; час і місце попереднього судового засідання, якщо суддею вирішено, що його проведення є необхідним, або час і місце судового розгляду справи, якщо, на думку судді, проведення попереднього судового засідання у справі не є необхідним; пропозиція відповідачу подати в установлений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Пред'явлення позову і прийняття його судом тягне певні правові наслідки матеріального і процесуального характеру.

Матеріально-правовими наслідками прийняття позову є переривання позовної давності, присудження з дня пред'явлення позову аліментів; добросовісний володілець чужого майна повинен відшкодувати всі прибутки, які він мав або повинен був би мати з дня одержання судової повістки за позовом власника про повернення майна.

Основним процесуальним наслідком є виникнення цивільних процесуальних правовідносин у конкретній справі. Громадяни і юридичні особи стають сторонами та іншими суб'єктами правовідносин, набувають процесуальні права і обов'язки таких осіб і можуть їх реалізувати, спрямовуючи свої дії на захист суб'єктивних матеріальних прав і законних інтересів або інтересів держави. Відкриття провадження у справі - підстава для здійснення судом (суддею) всіх наступних процесуальних дій, пов'язаних з її підготовкою, розглядом і вирішенням.

На стадії відкриття провадження у справі суд крім постановления ухвали про відкриття провадження у справі також, у чітко визначених законом випадках, може постановити ухвалу про залишення позовної заяви без руху, про її повернення або про відмову у відкритті провадження у справі.

Залишення заяви без руху - це надання позивачеві чи іншому заявникові можливості усунути у строк, встановлений судом, недоліки щодо форми та змісту позовної заяви чи порядку її подання. Зокрема, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 119,120 ЦПК, та/або недодані копії необхідних документів, а також не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху і надається строк для усунення недоліків. Тривалість строку для усунення недоліків визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості отримання копії ухвали, яка має бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення, але у будь-якому випадку цей строк не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем копії ухвали (ч. 1 ст. 121 ЦПК).

У разі коли позивач в установлений строк усунув недоліки, зазначені в ухвалі суду, позовна заява вважається поданою в день її первісного подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Ухвала про залишення заяви без руху оскарженню не підлягає. Може бути оскаржена лише ухвала про повернення заяви (п. З ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Якщо позовна заява подана будь-ким з осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 1 ст. 45 ЦПК), у заяві мають бути зазначені підстави для такого подання, а їх незазначення тягне наслідки, передбачені частинами 1 і 2 ст. 121 ЦПК.

Повернення позовної заяви - це закріплене в ухвалі волевиявлення суду щодо неприйняття позовної заяви з підстав, визначених законом, яке не перешкоджає повторному зверненню до суду при усуненні перешкод, що стали підставою для повернення заяви.

Суд повертає заяву позивачеві, якщо:

- позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;

- заяву подано недієздатною особою;

- заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

- справа не підсудна даному суду. Непідсудність справи суду також може бути встановлена після отримання відповідної інформації органу реєстрації місця проживання (перебування) фізичної особи, наданої на запит суду на виконання припису ч. З ст. 122 ЦПК;

- заява про розірвання шлюбу подана під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених CK (зокрема ст. 110);

- заява подана без дотримання порядку, визначеного ч. З ст. 118 ЦПК.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (ч. 5 ст. 121 ЦПК).

Відмова у відкритті провадження у справі - це закріплене в ухвалі волевиявлення суду, яке полягає у відмові прийняти позовну заяву та порушити цивільний процес у справі за наявності підстав, визначених законом. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, коли:

- заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Оскільки згідно зі ст. 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства, і відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції;

- набрали законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Разом з тим, відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;

- у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (тим самим закон надає пріоритет позову, який пред'явлено раніше);

- є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;

- після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва (ч. 2 ст. 122 ЦПК). Стосовно фізичної особи маються на увазі права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою померлого, зокрема: права на аліменти, пенсію, допомогу, право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, тощо. Стосовно юридичної особи - мається на увазі ліквідація юридичної особи, оскільки в інших випадках припинення юридичної особи має місце правонаступництво (статті 104,609 ЦК).

Отже, суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. У зв'язку з цим не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності тощо.

Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі невідкладно надсилається позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами, і ця відмова перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.

Як було зазначено, для порушення цивільної справи в суді необхідна подача позовної заяви (скарги, заяви) до суду і прийняття їх судом. Для здійснення права на звернення до суду за судовим захистом необхідна наявність ряду передумов. Передумови можуть залежати від об'єктивних якостей особи, яка звертається до суду, характеру справи. Виходячи з цього, їх можна розділити на суб'єктивні та об'єктивні.

Суб'єктивною передумовою права на звернення до суду є процесуальна зацікавленість особи (ст.4 ЦПК). За загальним правилом особа може звернутися до суду, коли у неї є юридична зацікавленість у вирішенні справи. Необхідність юридичної зацікавленості у вирішенні справи пояснюється тим, що рішення суду в справі може бути основою для виникнення прав особи, яка звертається до суду, припинення чи зміни прав цієї особи чи прав особи, яку особа, що звертається до суду, представляє, або особи, в інтересах якого подана заява (скарга).

Об'єктивні передумови права на звернення до суду можна розділити на позитивні та негативні.

Позитивними об'єктивними передумовами є умови, наявність яких необхідна для реалізації права на звернення до суду. До загальних об'єктивних позитивних передумов відносяться цивільна процесуальна правоздатність особи, яка звертається до суду, і особи, яка залучається як відповідач, третіх осіб, заявників і заінтересованих осіб у справах з адміпістративно-правових відносин і справах окремого провадження, представників, свідків, експертів, перекладачів. Стосовно участі в процесі прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування, то вони наділяються компетенцією - правами і обов'язками, в яких закріплені державні функції. Це відноситься і до суду. Для них необхідна наявність законодавчо закріпленого права і обов'язку брати участь в процесі та реалізувати дозволену і обов'язкову поведінку.

Ст.100 ЦПК передбачає, що всі громадяни мають цивільно-процесуальну правоздатність, тому наявність процесуальної правоздатності слід перевіряти лише відносно підприємств, установ та організацій. Підприємства, установи і організації мають цивільну і цивільно-процесуальну правоздатність, якщо вони мають статус юридичної особи (ст.100 ЦПК). Наявність цивільно-процесуальної правоздатності не є обов'язковою передумовою для розгляду всіх категорій справ. Так, по справах, пов'язаних зі здійсненням виборчих прав громадян, у ряді випадків не потрібна наявність процесуальної правоздатності. Відповідно до глав ЗО, 30-А, 30-Б як зацікавлені особи можуть залучатися представники дільничних, територіальних виборчих комісій. Ці комісії не мають прав юридичної особи і, отже, не мають процесуальної правоздатності. Відповідно до глав 30-А і ЗО-В заяви до суду можуть бути подані окружною (територіальною) виборчою комісією (ч.З СТ.2432), окружною виборчою комісією (ч.2 ст.24312), уповноваженими виборчих блоків партій (ч.і ст.24312). Блоки партій також не є юридичними особами.

Загальною об'єктивною позитивною передумовою є також підвідомчість справи суду (ст.24 п.1 ст.136 ЦПК). Це означає, що тільки суд, а не інший юрисдикційний орган має право вирішувати спір у конкретній справі. Згідно з Конституцією компетенція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. За загальним положенням підвідомчість справ суду носить безумовний характер і тільки в незначних винятках залежить від певних умов, наприклад, передача справи за згодою сторін на розгляд третейського суду.

Як окрему позитивну передумову слід виділити необхідність дотримання попереднього досудового порядку вирішення даного спору. В той же час у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 р. „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" і п.2 Постанови від ЗО травня 1997 р. „Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина" у зв'язку з тим, що СТ.124 Конституції поширює юрисдикцію судів на всі правовідносини в державі, зазначено, що суди не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви тільки на тій підставі, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Позитивною передумовою є також наявність спору про право цивільне. Спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав і обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право має місце і тоді, коли у здійсненні прав особи перед нею виникають перешкоди, які можуть бути усунені з допомогою

СУДУ-

Негативними вважаються передумови, за відсутності яких закон пов'язує можливість звернення до суду. До них відносяться:

відсутність рішення суду, що набрало законної сили, винесеного по спору між тими ж сторонами, щодо того ж предмету і на тих же підставах або ухвала суду щодо відмови від прийняття позову чи про затвердження мирової угоди сторін (п.З СТ.136 ЦПК);

відсутність у провадженні суду справи по спору між тими ж сторонами, щодо того ж предмету і на тих же підставах (п.4 СТ.136 ЦПК);

перешкодою до пред'явлення позову є укладення між сторонами угоди щодо передачі спору на вирішення третейського суду (п.6 СТ.136 ЦПК);

відсутність рішення товариського суду в межах його компетенції по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (п.5 ст. 136 ЦПК).

Підставою відмови в прийнятті заяви є також непідсудність справи даному суду (п.7. ст.86 ЦПК).

Суддя також може відмовити в прийнятті заяви і з причин суб'єктивного характеру, тобто в залежності від наявності дієздатності заявника, а саме, коли заява подана недієздатною особою, або якщо заяву від імені зацікавленої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 8 і 9 СТ.136 ЦПК).

Недієздатність відповідача не є перешкодою для порушення цивільної справи, тому що інтереси недієздатних осіб або осіб, що не володіють повною дієздатністю, а також осіб, визнаних обмежено дієздатними, захищають в суді їх законні представники. Суддя, відмовляючи в прийнятті заяви, виносить про це мотивовану ухвалу. На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга або апеляційне подання (ст.136 п.1 ст.291 ЦПК).

Відмова судді в прийнятті заяви за підставами, передбаченими п. 2,7,8, 9 ст.136 ЦПК, не перешкоджає повторному зверненню до суду із заявою в тій же справі, якщо буде усунуто допущене порушення. Якщо суд при наявності допущених порушень, передбачених ст.136 ЦПК, порушив цивільну справу, то за наявності порушень, передбачених п. 1, 3, 6 ст. 136 ЦПК, суд припиняє провадження в справі (пп. 1, 3, 4, 5, 7 СТ.227 ЦПК), а у випадках, передбачених п. 8 і 9 ст.136 ЦПК, залишає заяву без розгляду (п. 2, 3 ст.229 ЦПК). Якщо суд розпочав розгляд непідсудної йому справи, він не має права передавати її до іншого суду, за винятком випадків, передбачених СТ.133 ЦПК.

Новий ЦПК України чітко розмежовує вимоги до форми і змісту позовної заяви та доданих до неї документів (ст. 119-120 ЦПК України), невиконання яких тягне за собою залишення позовної заяви без руху, повернення заяви та вимоги, недотримання яких призводить до відмови судді у відкритті провадження у справі. Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви, відмова у відкритті провадження у справі відносяться до ускладнень, які виникають на стадії порушення цивільної справи в суді.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 нового ЦПК України, або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає визначені суддею вимоги, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Крім цього, заява повертається у випадках, коли:

1) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову; 2) заяву подано недієздатною особою; 3) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 4) справа не підсудна цьому суду; 5) подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України.

Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства;

є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;

у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;

після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припи ненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.

Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються: найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; ким і до кого пред'явлено позов; зміст позовних вимог; час і місце попереднього судового засідання; пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами. Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом (ст. 122 нового ЦПК України).

Відкриття провадження у справі породжує певні правові наслідки, які можуть мати процесуальний та матеріально-правовий характер.Так, до основних процесуальних наслідків звернення особи до суду з позовом (заявою) і прийняття його судом належить:

1) виникнення цивільного судочинства у цивільній справі, а також цивільних процесуальних правовідносин між судом і сторонами у позовному провадженні, між судом і заінтересованими особами в наказному та окремому провадженні;

2) отримання сторонами спору процесуального статусу позивача та відповідача у позовному провадженні, заявника та боржника у наказному провадженні, а також заявника та заінтересованих осіб в окремому провадженні;

3) виникнення процесуальних прав та обов'язків у інших осіб, які беруть участь у справі;

4) вчинення судом та учасниками процесу всіх подальших процесуальних дій, пов'язаних з розглядом конкретної справи (наприклад, забезпечення доказів, призначення експертизи, вжиття заходів забезпечення позову тощо);

5) заборона повторного звернення до суду з позовом про той самий предмет і з тих самих підстав;

6) неможливість змінити підсудність справи (за винятком передачі справи з одного суду до іншого (ст. 116 ЦПК);

7) припинення розгляду заяви, поданої до органу опіки та піклування (ч. З ст. 19 СК), у випадку звернення особи до суду щодо захисту сімейних прав та інтересів;

8) розгляд та вирішення цивільної справи в розумні строки. Доречно зазначити, що поняття "розумний строк" розгляду справи запозичений з міжнародного права, зокрема з положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

"Розумність строку" першої стадії — судового провадження — оцінюється з огляду на критерії, визначені усталеною практикою Суду, а саме: 1) складністю справи; 2) поведінкою заявника (сторін у справі); 3) поведінкою відповідних державних органів (суду); 4) важливістю предмета спору для заінтересованих сторін.

Порушення справи в суді призводить, крім процесуальних, до деяких матеріально-правових наслідків, які можуть мати важливе значення для осіб, які беруть участь у справі. Наприклад, вони зводяться до того, що:

1) з моменту пред'явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, переривається строк позовної давності (ч. 2 ст. 264 ЦК);

2) власник майна, реалізуючи засади захисту права власності (ст. 386 ЦК), має право, зокрема, вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним (ч. 1 ст. 390 ЦК);

3) аліменти на користь одного з подружжя (ч. І ст. 79 СК) або на дитину (ч. 1 ст. 191 СК) присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви;

4) в певних випадках на відповідача (ч. 1 ст. 88 ЦПК) або на сторони у справі (ст. 89 ЦПК) покладаються обов'язки з відшкодування судових витрат.

Законом можуть встановлюватися й інші матеріально-правові наслідки відкриття провадження у цивільній справі.