Перерахуйте величини основних витримок в сучасних фотокамерах

17. Перерахуйте основні діафрагмові числа сучасних об’єктивів.

Шкала ірисової діафрагми стандартизована, і утворює наступний ряд з співвідношеннями квадратів сусідніх елементів як 1:2:

1:0,7; 1:1; 1:1,4; 1:2; 1:2,8; 1:4; 1:5,6; 1:8; 1:11; 1:16; 1: 22; 1:32; 1:45; 1:64.

Перші діафрагмові числа на об'єктивах можуть і не збігатися зі стандартними (1:3,5; 1:2,5; 1:1,8).

18. Сформулюйте закон взаэмозамістності. Що необхідно зробити, щоб експозиція не змінилася при збільшенні витримки в два рази?

19.Якщо діафрагмове число збільшити вдвічі і не вносити жодних інших змін, то як змінитися експозиція?

21. Якщо діафрагма о’бєктива відкривається на один ступінь, то як змінюється експозиція?

22. Вихідна експозиція об’єкта виконується при діафрагмі 4 і витримці 1/125 с. Знайдіть дві будь інші еквівалентні експозиції.

23. Недоліки оптичних систем. Що таке сферична аберація?

Аберація оптичних систем (лат. aberratio — ухилення), погрішності зображень, що даються оптичними системами. Виявляються в тому, що оптичні зображення у ряді випадків не цілком виразні, не точно відповідають об'єкту або виявляються забарвленими. Найбільш значительни наступні види аберації. Сферична аберація — недолік оптичного зображення що полягає в тому, що світлові промені, прошедшие поблизу оптичної осі, і промені, що пройшли через віддалені від осі частини оптичної системи (наприклад, лінзи), не збираються в одну крапку. Сферична аберація може бути практично майже повністю усунена вживанням спеціально розрахованих комбінацій лінз. Кома — недолік оптичного зображення (зображення крапки має вигляд довгастого несиметричного плямочки), що виникає при косому проходженні світлових променів через оптичну систему. В разі простої лінзи розміри плямочки пропорційні квадрату радіусу лінзи і куту нахилу світлового пучка по відношенню до осі. При великих кутах нахилу пучка до осі істотна аберація, звана астигматизмом. Якщо при проходженні оптичної системи сферична світлова хвиля деформується і перестає бути сферичною, то пучок променів стає складним: промені перетинаються не в одній крапці, а в двох взаємно перпендикулярних відрізках прямої лінії, розташованих на деякій відстані один від одного. Такий пучок називається астигматичним, а само явище — астигматизмом (див. також Анастигмат). Аберація оптичної системи, звана дісторсией, виділяється неоднаковістю лінійного збільшення в межах всього поля зображення і приводить до порушення геометричної подібності між об'єктом і його зображенням. Оптичні системи можуть володіти відразу декількома видами аберації.

загрузка...

Виправлення аберації в складних оптичних системах виробляється належним поєднанням лінз і представляє важке завдання. Усунення тих або інших видів аберації зазвичай виробляється відповідно до призначення оптичної системи. Перераховані А. о. с. називають геометричними. Недосконалість зображення в оптичних системах пов'язана також з хвилевою природою світла. Вони виникають із-за дифракція світла на діафрагмах, оправах лінз і тому подібне Вплив дифракції зазвичай невеликий в порівнянні з іншими А. о. с. Існує ще хроматична аберація, зв'язана із залежністю показника заломлення від довжини хвилі світла, внаслідок чого при немонохроматичному світлі зображення виявляються забарвленими.

24. Недоліки оптичних систем. Що таке хроматична аберація?

25. Недоліки оптичних систем. Що таке дисторсія?

25. Що таке фокусна відстань об’єктива?

Фокусна відстань об’єктива

Головним фокусною відстанню об’єктива називається відстань між об’єктивом і світлочутливим шаром при установці на різке зображення найбільш віддалених предметів (відстань вимірюється від так званої задній вузлової точки об’єктива). Величина головного фокусної відстані залежить від конструкції об’єктиву; вона позначається на його оправі латинською літерою F (наприклад, F = 11 см). Для стислості головне фокусна відстань називають просто фокусною відстанню.
Величина фокусної відстані об’єктива визначає масштаб зображення, тобто відношення величини зображення предмета до його дійсної величиною. Чим більше фокусна відстань, тим більші зображення об’єкту зйомки. Тому для знімків більшого масштабу використовуються об’єктиви з великою фокусною відстанню. Зазвичай фокусна відстань основного об’єктиву кожної камери в 1,4 рази більше довжини негативів, на які вона розрахована (таблиця 1). При незмінному співвідношенні фокусної відстані до довжини негативу на знімку будь-якого розміру зображується однакова частина простору перед камерою (тобто використовується однаковий кут зображення про яке було сказано нижче).
Фокусні відстані об’єктивів різних камер наведені в таблиці 1, умовно називають нормальними фокусними відстанями для знімків відповідного розміру.
У деяких видах зйомок використовуються, також об’єктиви, фокусні відстані яких довший або коротший нормального фокусної відстані для негативів даного розміру. Такі додаткові, або змінні, об’єктиви випускаються до малоформатних камерам, простір яких дозволяє замінити основний об’єктив іншими.
Об’єктив з подовженим фокусною відстанню дає зображення збільшеного масштабу; при скороченому фокусній відстані масштаб зображення зменшується. Для того щоб усвідомити відмінності між основним і змінними об’єктивами, потрібно розглянути питання щодо кута зображення об’єктива.

26. Які існують ширококутні о’бєктиви мало-і середньоформатних камер? Перерахуйте їх фокусні відстані.

Ширококутні об'єктиви це найчастіше конструкції з багатьох лінз з асферичними елементами і в разі дорожчих об'єктивів в них також укладається скло з низькою дисперсією (низьке світлорозсіяння)

27. Що таке СТАНДАРТНІ ОБ'ЄКТИВИ МАЛО-І СРЕДНЕФОРМАТНЫХ КАМЕР? Перерахуйте їх фокусні відстані.

28.Що таке довгофокусні об’єктиви мало-і середньоформатних камер? Перерахуйте їх фокусні відстані.

Довгофокусні об'єктиви мають фокусну відстань значно більше діагоналі кадру і кут поля зображення менше 45 градусів. Ці об'єктиви використовуються для зйомки віддалених об'єктів. Недоліком їх є те, що при зйомці, як би зближається перспектива зображення і візуально важко визначити на якій відстані по глибині розташовуються об'єкти.

29. Які бувають зум-об’єктиви? Назовіть їх різновиди.

Зум-об'єктиви або трансфокатори - це об'єктиви здатні змінювати фокусну відстань. Також, це можуть бути і спеціальні насадки на об'єктиви, які можуть використовуватися не тільки на фотоапаратах. Зум-об'єктиви дозволяють проводити фотографування різних за віддаленості об'єктів з однієї заздалегідь обраної точки зйомки.

Більшість сучасних фотокамер мають зум-об'єктиви, що змінюють фокусна відстань в 3-4 рази і позначаються 3х або 4х. Існує пряма залежність між зміною фокусної відстані і внесенням спотворень в зображення. З кратністю трансфокації зростають оптична і хроматична аберації, втрачається світлосила об'єктива.

Існують також і ультразуми з кратністю 10х - 18х, але вони, як правило, досить дорогі, та й використання їх не рекомендується без штатива. До того ж не кожен зум-об'єктив має вбудований оптичний стабілізатор зображення.

Часто на об'єктивах написано тільки значення фокусної відстані зум-об'єктива, яке не дає уявлення про еквівалентній фокусній відстані і широту його кута зору. Для цього потрібно помножити значення фокусної відстані на кроп-фактор матриці даного фотоапарата, поцікавившись значенням кроп-фактора у продавця.

Трансфокатор (варіооб'ектив або «зум» від англ. zoom) - об'єктив зі змінною фокусною відстанню, один з різновидів панкратичних оптичних систем.

Трансфокатори та варіоб'єктиви

Трансфокатор - оптична система, що складається з афокальної панкратичної насадки зі змінним кутовим збільшенням і об'єктива з постійною фокусною відстанню. Виправлення аберацій проводиться для обох складових частин трансфокатора окремо. У такій системі власне трансфокатором є лише афокальна насадка.

Трансфокатором також називають варіооб'ектив - оптичну систему, розраховану як єдине ціле з точки зору аберацій. У порівнянні з трансфокатором варіооб'ектив дозволяє досягти кращого виправлення багатьох аберацій при меншому числі лінз і компонентів, а також домогтися більшої геометричній світлосили у всьому діапазоні фокусних відстаней.

У широкому застосуванні знаходяться об'єктиви обох типів, і обидва терміни часто застосовуються до них як синоніми.

Історія розвитку трансфокаторів

Перші об'єктиви зі змінною фокусною відстанню мали невеликий діапазон фокусних відстаней (збільшення) - від двох до трьох, що було пов'язано з неможливістю виконання досить складних обчислень для розрахунку багатолінзових конструкцій з прийнятними абераціями. Тим не менше, ці трансфокатори проектувалися так, щоб при зміні фокусної відстані зберігати попередньо налаштовану різкість, що спрощувало збільшення або зменшення об'єкта на зображенні при зніманні. В даний час, у зв'язку з масовим переходом на автофокусні об'єктиви, ця можливість збереглась тільки в професійних репортерських об'єктивах.

30.Які існують види експозаміру? Перерахуйте види єкспозаміру сучасних фотокамер.

Типы экспозамера – матричный, центровзвешенный и точечный

Современные цифровые камеры имеют три типа экспозамера: матричный, точечный и центровзвешенный, причём последний является разновидностью матричного.

При современном матричном экспозамере весь кадр равномерно разбит на равнозначные зоны по числу сенсоров, например, на 1005. Каждый из этих примитивных сенсоров, являясь маленьким экспонометром, анализирует яркость только «своей» зоны, и передаёт её в мозг компьютера. Чем больше камера содержит элементарных сенсоров, тем более точная картина предстаёт перед процессором. Затем компьютер обращается к памяти, сравнивая полученную световую картину с имеющимися в памяти схематическими образцами, число которых может достигать десятков тысяч. Найдя похожий образец, компьютер использует соответствующую ему экспопару. Нетрудно догадаться, что при этом общая яркость сцены принимается равной 18%.

Матричный тип экспозамера подходит только для съёмки сцен, не имеющих ярко выраженного основного объекта и с более-менее ровной освещённостью. Пример - неконтрастный пейзаж в пасмурную погоду. Пейзажистам вообще повезло - средняя отражательная способность зелени равна 20%, что очень близко к заветным 18-ти. Матричный замер также целесообразно применять в условиях, когда времени на определение экспозиции у вас нет, например, при репортажной или жанровой уличной съёмке. Но у этого типа экспозамера есть много недостатков. Например, он промахивается, когда на сцене присутствует хотя бы один источник освещения, к примеру, солнце или просто яркое небо, не говоря уж о ночной съёмке, когда вся сцена, фактически состоит из источников освещения и их отражений на тёмном фоне (к слову, к ночной съёмке применим единственный, самый радикальный "тип" экспозамера, носящий название bracketing экспозиции). Портретная съёмка в этом режиме также невозможна, поскольку при расчёте учитывается не только яркость лица, но и всего остального фона, что приводит к ситуациям, подобным описанной выше. Несмотря на то, что производители фототехники стараются и создают изощрённые алгоритмы, обходящие эти ситуации, можно сказать, что в этой области не всё ещё гладко.

Чтобы избежать таких вот проблем при съёмке портретов, был придуман
центр(альн)овзвешенный экспозамер, являющийся разновидностью матричного. Как и при матричном, в расчёт экспозиции берутся данные со всех сенсоров, однако «вес» информации от каждого сенсора зависит от его расположения в кадре. Так, данные с периферии кадра практически не используются в расчёте, в то время как наибольшее влияние имеют данные с тех сенсоров, которые находятся внутри небольшой округлой зоны размером примерно в треть кадра, расположенной по центру кадра. Как вы понимаете, если положение снимаемого лица совпадёт с этой областью, то его яркость будет соответствовать пресловутым 18%, то есть тому, чему ей и положено быть.

Как я уже сказал, этот тип экспозамера подходит только для портретной съёмки, причём только при условии центрального расположения объекта в кадре. Если же мы захотим снять парный портрет (с фоном посередине), то вместо лиц мы получим правильно экспонированный фон. Можно, однако, приноровиться снимать в этом режиме макро, а также животных с птичками, если у вас есть уверенность в том, что они обладают стандартно-серой отражательной способностью. Больше ни к чему этот тип экспозамера не пригоден.

Наибольший практический интерес для искушённого фотографа представляет точечный экспозамер. При таком способе в расчёт экспозиции берётся яркость только очень маленькой области, расположенной либо в центре кадра, либо в одной из зон автофокусировки, той, что активна в данный момент. Это позволяет экспонометру не принимать во внимание яркости других, маловажных частей кадра, целиком и полностью отдавшись основному объекту. Если в плёночной технике такой тип замера встречается только в дорогих моделях, то в «цифре» сегодня распространён настолько, что имеется почти в каждой «цифромыльнице».

Говоря об угловом размере этой анализируемой области, точно указать, что он соответствует, скажем, ровно 5 или 10 градусам, невозможно. Дело в том, что точно заданным является только величина анализируемого пятна внутри кадра, в то время как угловые размеры самого кадра зависят от выставленной величины фокусного расстояния. К примеру, если в документации к вашей фотокамере указано, что пятно точечного рамера составляет 1% от площади кадра, то для объектива 8mm Fisheye это будет означать угол точечного замера примерно 18градусов, в то время как для телеобъектива 300мм этот угол составит всего полградуса. В обоих случаях, это будет всего лишь 1% от площади кадра. Если же величина «точки» такова, что назвать её точкой не позволяет совесть, тогда такой замер называют «частичным» (пример:Canon 20D с его 9% от площади кадра).

Теперь поговорим о достоинствах и недостатках точечного экспозамера. Его можно использовать при съёмке пейзажа, портрета, натюрморта, и так далее. Не подходит он лишь для фотографирования динамичных сцен. Можно сказать, что этот метод является наиболее точным из всех встроенных в вашу фотокамеру, но оговорившись: при условии его правильного применения. В противном случае он испортит вам всю картину.

Чтобы понять, как воспользоваться достоинствами точечного экспозамера, обратимся к его недостаткам. Займёмся опять фотографированием портрета. Как вы знаете, при съёмке портрета резкость наводят на глаза, так мы и поступим. Однако в результате мы опять получили пересвеченную кожу лица и невыразительные 18-ти процентно серые глаза (но зато резкие).

Думаю, нетрудно догадаться, что случилось с экспозицией. Пятно (точка) экспозамера, непрерывно следуя за зоной фокусировки, тоже остановилось на глазах модели, и, ошибочно принимая их за 18-ти процентно серые, определила по ним яркость сцены. В случае же, если ваша камера производит точечный экспозамер только в центре кадра, то экспозиция будет определена по губам модели, или по её носу, в зависимости от того, что там оказалось.

Как видите, ошибка этого метода состоит в том, что главный объект далеко не всегда имеет стандартную отражательную способность. Значит, для экспозамера надо использовать какие-то другие, среднесерые поверхности. Какие же? Довольно близка к 18-ти процентам яркость обычных бетонных заборов и асфальта. По ним и можно проводить точечный экспозамер.

Однако у нас не всегда под рукой есть асфальт или бетонный забор, поэтому серъёзные фотографы часто приносят такой «забор» с собой. Чтобы не оттягивать карман, он сделан из картона, и поэтому очень маленький и легкий. Как вы уже догадались, речь идёт о так называемой «серой карте», напечатанной на фабрике, и обладающей 18-ти процентной отражательной способностью. Для определения экспозиции такую карту подносят к объекту съёмки, наводят на неё фотокамеру, следя за тем, чтобы зона (точка) экспозамера уместилась внутри серой карты, и производят замер точной экспозиции. Поскольку серую карту, на деле, почти невозможно купить в магазине, проще сделать её самим. За основу тона можно взять стандартный фон окна графического редактора Adobe Photoshop.

Подведём итог сказанному в виде таблицы:

Таблица 3. Типы экспозамера

31. Дія світла на галогеніди срібла. Опишіть процес виникнення в них прихованого фотозображення.

32. Що таке сенсибілізація? Назвіть її види.

Сенсибилизация (фото)

Сенсибилиза́ция, хими́ческая сенсибилиза́ция — повышение светочувствительности фотоматериала введением химических веществ в фотоэмульсию на этапе изготовления, или повышение светочувствительности готового фотоматериала.

Сенсибилиза́ция спектра́льная, опти́ческая сенсибилиза́ция — процесс очувствления галогенидов серебра к лучам спектра, которые фотохимически непосредственно на него не действуют. Сенсибилизация заключается во введении в фотографическую эмульсию специальных органических веществ — оптических сенсибилизаторов, которые адсорбируютсямикрокристаллами галогенидов серебра в виде мономолекулярного слоя.

Сущность спектральной сенсибилизации заключается в том, что энергия света, непосредственно не действующего на галогениды серебра, поглощается красителем при экспонировании и передается галогениду серебра, вызывая в нем образование скрытого изображения.

Сенсибилиза́тор — вещество, вводимое в фотослой.

· Химические сенсибилизаторы, например, комплексные соли золота и некоторые сернистые соединения вводят в фотографическую эмульсию при её изготовлении и приводят к более интенсивному образованию центров светочувствительности на микрокристаллах галогенидов серебра. Это приводит к росту естественной светочувствительности фотоматериала в сине-фиолетовой области.

· Оптические сенсибилизаторы (циановые красители, флуоресцентные отбеливатели) вводятся перед поливкой готовой фотоэмульсии на подложку. Они взаимодействуют с ионами серебра на поверхности микрокристалла. Это обеспечивает дополнительную чувствительность в разных областях спектра.

Светочувствительность галогеносеребряных материалов может быть представлена в виде суммы собственной (естественной) светочувствительности галогенидов серебра, и добавочной светочувствительности, обусловленной поглощением электромагнитного излучения адсорбированными поверхностью микрокристаллов галогенида серебра молекулами специального вещества — сенсибилизатора. Таким образом получают фотоплёнки, различающихся по спектральной чувствительности.

Естественная чувствительность галогенидов серебра ограничена синей, фиолетовой и ультрафиолетовой областями электромагнитного излучения. Поэтому все ранние фотографические процессы приводили к созданию изображений с совершенно неестественным распределением яркости по объектам с различными цветами. Жёлтые и красные объекты выглядели чёрными, а зелёные могли выглядеть как значительно светлее прочих цветов (за счёт отражения в синем и ультрафиолетовом диапазоне), так и значительно темнее. Такие фотоматериалы, называемые несенсибилизированными, сейчас применяются для получения позитивных изображений (Фотобумага) методом печати с негативов, а также для репродуцирования чёрно-белых изображений.

Поэтому для получения естественных изображений человеческих лиц в начальную эпоху кинематографа, когда киноплёнка не имела приемлемой чувствительности в красной области, порой применялся специальный грим, например, голубая помада для губ. Декорации же для такой съёмки не раскрашивались в сколько-нибудь реальные цвета.

Сенсибилизация фотоматериалов была разработана постепенно, что отражено в названиях:

Кривые спектральной чувствительности различных фотоматериалов

1. Несенсибилизированные фотоматериалы — чувствительны к ультрафиолетовому, фиолетовому и синему участкам спектра.

2. Ортохроматические — сенсибилизированы к зелёным и жёлтым лучам, до 560нм (ранние пластинки «Ортохром») или до 590нм.

3. Изоортохроматические — выравнена чувствительность в диапазоне 400—590нм.

4. Изохроматические — сенсибилизированы полиметиновыми красителями вплоть до 650нм (светло-красный). Отсутствие сенсибилизации в области 650—720нм (тёмно-красный) мало заметно на глаз благодаря тому, что для глаза этот диапазон выглядит очень тёмным. Поэтому изохроматические материалы долгое время преобладали во всех жанрах фотографии, кроме сцен с разнообразным числом оттенков красного цвета. Добавочная чувствительность изохроматических материалов составляет 65 % от общей при свете ламп накаливания, и около 32 % — при дневном свете. Использование жёлтого светофильтра с такими материалами дополнительно улучшает цветопередачу в синефиолетовой области. Обработка изохроматических материалов может проводиться при тёмно-красном освещении, а не в полной темноте.

5. Панхроматические — чувствительны ко всему (пан-) диапазону видимого света. Ранние панхроматические материалы имели провал светочувствительности в области зелёных цветов, достигавший примерно 1.5 ступеней экспозиции.

6. Изопанхроматические — панхроматические с выравненной чувствительностью в зелёной области. Все современные фотоэмульсии для чёрно-белой фотосъёмки изготавливаются изопанхроматическими.

7. Инфрахроматические — сенсибилизированы к инфракрасному излучению, обычно 760—920нм, иногда до 1200нм. Обладают естественной чувствительностью к синефиолетовой и УФ части спектра.применяя эти фотоматериалы для съёмки в инфракрасных лучах, следует использовать инфракрасный светофильтр, иначе изображение будет образовано в основном синефиолетовой частью спектра.

8. Панинфрахроматические — сенсибилизированы к ИК и всему диапазону видимого света.

33. Що таке фотографічна емульсія? Назвіть речовини, з яких вона складаеться.

Фотографічна емульсія, традиційна назва суспензій світлочутливих мікрокристалів галогенідів срібла («зерен»), рівномірно розподілених в желатині або ін. захисному колоїді (похідна целюлоза, альбумін, полівініловий спирт і ін.). Ф. е. називають також сухий світлочутливий шар, що є плівкою сухого гелю желатин з мікрокристалами, що містяться в ній галогеніду срібло, яке знаходиться у Ф. е. у вигляді кристалів правильної кубічної або кубооктаедрічеськой форми з розмірами 0,01–0,02 мкм (особомелкозерністая ядерна фотографічна емульсія), 0,2–0,3 мкм (високочутливі Ф. е.) і більше 0,5 мкм (рентгенографічні емульсії). Із збільшенням розміру мікрокристалів світлочутливість Ф. е. зростає, проте збільшується також зернистість. Для додання Ф. е. необхідних властивостей в них вводять дубителі (ацетат хрому, хромокалієвиє галун і ін., див. Дублення фотографічне), пластифікатори (гліцерин, етилгліколь), спектральні сенсибілізуючі фарбники (зазвичай поліметіновиє; див.(дивися) також Сенсибілізація оптична), стабілізатори (похідні тріазаїндоліцина і ін.), антиокислювачі (пірокатехін), антисептики (фенол, хлоркрезол), що антивуалюють речовини (бромід калія і ін.) і поверхнево-активні речовини. Вживання вказаних додаткових речовин дозволяє отримувати Ф. е. для виготовлення великого асортименту фотографічних матеріалів, що розрізняються по загальній і спектральній чутливості, градаційним і структурометрічеським характеристикам

34. Які ви знаєте проявні речовини?

35. Що таке зберігаючі речовини?

36.Як діють прискорюючі речовини?

37. Для чого потрібні противовуальні речовини?

38. Як діють фіксуючі речовини?

39.Назвіть основні властивості світла. Які існують джерела світла?

Св́ітло — електромагнітні хвилі видимого спектру. До видимого діапазону належать електромагнітні хвилі в інтервалі частот, що сприймаються людським оком (7.5×10¹⁴ — 4×10¹⁴ Гц), тобто з довжиною хвилі від 390 до 750 нанометрів. Фізична природа і властивості світла

Докладніше: Електромагнітна хвиля

Завдяки дисперсії біле світло можна розкласти в спектр за допомогою призми

Як і будь-які інші електромагнітні хвилі світло характеризується частотою, довжиною хвилі, поляризацією й інтенсивністю. У вакуумі світло розповсюджується зі сталою швидкістю, яка не залежить від системи відліку — швидкістю світла. Швидкість поширення світла в речовині залежить від властивостей речовини і загалом менша від швидкості світла у вакуумі. Довжина хвилі зв'язана з частотою законом дисперсії, який також визначає швидкість поширення світла в середовищі.

Взаємодіючи з речовиною, світло розсіюється і поглинається. При переході з одного середовища в інше змінюється швидкість розповсюдження світла, що призводить до заломлення. Поряд із заломленням на границі двох середовищ світло частково відбивається. Заломлення та відбиття світла використовується в різноманітних оптичних приладах: призмах, лінзах, дзеркалах, що дозволяють формуватизображення.

Випромінювання і поглинання світла відбувається квантами: фотонами, енергія яких залежить від частоти:

,

де E — енергія кванта, — частота, h — стала Планка.

Звичайне денне світло складається з некогерентних електромагнітних хвиль із широким набором частот. Таке світло заведено називати білим. Біле світло має спектр, що відповідає спектру випромінювання Сонця. Світло з іншим спектром сприймається як кольорове. Дисперсія світла, тобто різна швидкість розповсюдження світлових променів з різною частотою у середовищі, дозволяє розкласти світло на кольорові складові.

Як і будь-яка інша електромагнітна хвиля світло характеризується поляризацією. Денне світло зазвичай неполяризоване, або частково поляризоване. Ступінь поляризації світла змінюється при кожному акті відбиття від будь-якої поверхні або проходження через будь-яке середовище.

Світло переносить енергію. Зокрема, сонячне світло є одним із основних джерел енергії на Землі. Частина цієї енергії сприймається живими організмами при фотосинтезі. Використання сонячної енергії людством одна із найважливіших сучасних проблем.

Оптичні явища в природі. Джерела та приймачі світла

Фізичні тіла, атоми та молекули яких випромінюють світло, називають джерелами світла. Джерела світла бувають штучні та природні, теплові та люмінесцентні, точкові та протяжні. Наприклад, полярне сяйво — природне, протяжне для спостерігача на Землі, люмінесцентне джерело світла.

Джерелами світла є Сонце, спалах блискавки, лампа розжарювання, екран телевізора, монітори тощо. Світло можуть випромінювати також організми (деякі морські тварини, світлячки та ін.)

Пристрої, за допомогою яких можна виявити світлове випромінювання називають приймачами світла. Серед природних приймачів світла — органи живих істот.

40. Що таке природне освітлення? Назвіть його види та властивості.

Приро́дне осві́тлення — це освітлення приміщень світлом неба (природним або денним світлом), яке проникає крізь світлові отвори в зовнішніх загороджувальних конструкціях. Денне (природне) світло — теплове випромінювання Сонця, що пройшло крізь атмосферу. Це випромінювання з суцільним спектром на довжинах хвиль від 300 до 4500 нм з колірною температурою близько 5000 К. До 90-х років 20 століття природному світлу в спорудах відводилася дуже незначна роль, а штучне освітлення використовувалося практично протягом усього робочого часу в переважній частині приміщень. Проте загальна ефективність освітлювальної устави додатково визначається дією на психіку людини і тонус її нервової системи, тому роль природного світла в приміщенні дуже велика.

Досвід роботи в приміщеннях без світлових отворів показав, що зорове відключення людини від зовнішнього середовища гнітюче відображається на її психіці і несприятливо позначається на продуктивності праці.

Якісна оцінка природного освітлення проводиться відносною величиною — КПО (коефіцієнтом природного освітлення). КПО визначається за формулою:

КПО=(Е_внутр/Е_зовн)*100%,

де:

· Е_внутр — освітленість, що створюється в деякій точці приміщення світлом неба

· Е_зовн — зовнішня горизонтальна освітленість, створювана повністю відкритим склепінням.

41. Що таке штучне освітлення? Його види та властивості.

Штучне освітлення поділяється в залежності від призначення на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне.

Розрізняють такі системи штучного освітлення: загальне, місцеве та комбіноване.

Система загального освітлення призначена для освітлення всього приміщення, вона може бути рівномірною та локалізованою. Загальне рівномірне освітлення встановлюють у цехах, де виконуються однотипні роботи невисокої точності по усій площі приміщення при великій щільності робочих місць. Загальне локалізоване освітлення встановлюють на поточних лініях, при виконанні робіт, різноманітних за характером, на певних робочих місцях, при наявності стаціонарного затемнюючого обладнання, та якщо треба створити спрямованість світлового потоку.

Місцеве освітлення призначається для освітлення тільки робочих поверхонь, воно може бути стаціонарним (наприклад, для контролю за якістю продукції на поточних лініях) та переносним (для тимчасового збільшення освітленості окремих місць або зміни напрямку світлового потоку при огляді, контролю параметрів, ремонті). Світильники місцевого освітлення повинні бути зручними у користуванні, а, головне, безпечними при експлуатації. Категорично забороняється застосовувати лише місцеве освітлення, оскільки воно створює значну нерівномірність освітленості, яка підвищує втомленість зору та призводить до розладу нервової системи. Таке освітлення на виробництві є допоміжним до загального.

Комбіноване освітлення складається з загального та місцевого. Його передбачають для робіт І—VIII розрядів точності за зоровими параметрами, та коли необхідно створити концентроване освітлення без утворення різких тіней.

Джерела світла.

Головними джерелами світла для промислового освітлення є лампи розжарювання та газорозрядні лампи різноманітних типів. Кожен із типів ламп має свої недоліки та переваги.

Лампи розжарювання (ЛР) належать до джерел світла теплового випромінювання, їх світлова віддача складає 10... 15 лм/Вт. Вони створюють безперервний спектр випромінювання, який найбільш багатий жовтими та червоними (тобто інфрачервоними) променями та бідніший у зоні синіх та зелених спектрів випромінювання, ніж спектр природнього світла неба, що погіршує розрізнення кольорів. У цих ламп низький коефіцієнт корисної дії, малий термін служби (до 1000 годин), висока температура на поверхні колби (250...300 °С). Водночас вони мають деякі переваги: широкий діапазон потужностей і типів, порівняно з газорозрядними лампами, незалежність експлуатації від навколишнього середовища (вологості, запиленості і т. д.), простота світильників та компактність. На підприємствах для освітлення застосовують різноманітні види ламп розжарювання: вакуумні (В), газонаповнені (Г), газонаповнені біоспіральні (Б) та ін.

Газорозрядні лампи (люмінесцентні, ртутні, високого тиску дугові типу ДРЛ та ін.) випромінюють світло, близьке до природного. Поверхня колби цих ламп холодна, вони більш економні, дозволяють створювати високу освітленість. За спектром їх випромінювання передача кольорів має велике значення для промисловості, оскільки дає можливість визначити дійсну якість продукції, здійснювати контроль сировини, напівфабрикатів та готових виробів. Люмінесцентні лампи в 2,5...З рази економніші від ламп розжарювання, працюють протягом 5-ти тис. годин, їх світловіддача становить З0...80лм/Вт.

Недоліки освітлювальних установок із газорозрядними лампами (пульсація світлового потоку, осліплююча дія, шум дроселів, великі первинні витрати на закупівлю та монтаж) компенсуються їх економнічністю в процесі тривалої експлуатації, а також їх незамінністю при необхідності виконання робіт із розрізненням кольорів. Пульсація світлового потоку газорозрядних ламп не сприймається оком, але небажана, оскільки є причиною виникнення стробоскопічного ефекту. В пульсуючому світлі виникає викривлення зорового сприйняття стану рухомих та обертальних об'єктів, а це вже є небезпечним фактором. Ослаблення пульсації досягається підключенням паралельно працюючих ламп на різні фази трифазної мережі або застосуванням високочастотного постачання освітлювальної установки. Засліплювання змінює сприйняття спектрального складу світлового випромінювання. Тому захист від блискучості таких світильників обов'язковий. Не дозволяється застосовувати відкриті газорозрядні лампи.

Зараз виготовляють такі види газорозрядних ламп, які розрізняються за спектром: лампи денного світла (ЛД) мають блакитний колір, за спектром випромінювання вони близькі до розсіяного світла чистого неба; лампи денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), вони близькі до ламп ЛД, але мають кращу передачу кольорів теплих відтінків, у тому числі зовнішнього вигляду людини; люмінесцентні лампи типу ЛЄ найбільш близькі до спектру природного сонячного світла; лампи білого кольору ЛБ дають випромінювання з меншим вмістом синьо-фіолетових променів, світло у них трохи фіолетове, нагадує світло неба, критого хмарами, що освітлюються сонцем; лампи холодно-білого світла ЛХБ, ЛХЄ дають кращу передачу світла, ніж лампи ЛБ та ЛД; лампи тепло-білого світла ЛТБ дають світло рожево-білого відтінку. У виробничих приміщеннях підприємств доцільно застосовувати люмінесцентні лампи білого світла - ЛБ. Вони найбільш економні та дають світло теплих тонів. Лампи ЛТБ можна застосовувати в приміщеннях для відпочинку. Там, де необхідно проводити ретельний контроль якості продукції, належить застосовувати лампи ЛДЦ. Люмінесцентні лампи треба застосовувати насамперед там, де недостатнє природне освітлення (приміщення з вікнами, що затіняються будівлями, деревами, або виходять на північ, експедиції, підвальні приміщення тощо). Для комбінованого освітлення краще застосовувати лампи ЛБ. Лампи ДРЛ (дугові ртутні) належать до ламп високого тиску. Вони економні, світлова віддача майже 75...100 лм/Вт. Такі лампи застосовують для освітлення в цехах при виконанні грубих робіт та робіт середньої точності, при загальному нагляді, а також для зовнішнього освітлення місць навантаження, вивантаження і в цехах великої висоти та площі.

Світильники

Світильники складаються з джерела світла та арматури. Арматуру призначено для перерозподілу світлового потоку, захисту очей від блискучості, запобігання забруднення джерела світла та його пошкоджень.

Світильники класифікуються за спрямуванням світлового потоку в робочій зоні та захистом від факторів навколишнього середовища. За напрямком світлового потоку вони поділяються на світильники: прямого світла (випромінювання нижче за світильник, не менше 80% світлового потоку спрямовано на робочу поверхню); відбитого світла (випромінювання світлового потоку - більше 80% - спрямовано на стелю та верхню частину стін (вище за світильник); напіввідбитого світла (40-60% світлового потоку спрямовується на робочу поверхню, а решта - на стелю).

За ступенем захисту від навколишнього середовища світильники поділяються на: пилонезахищені (відкриті); пилозахищені та пилонепроникні; водозахищені (від потрапляння крапель зверху); водонепроникні або герметичні (навіть при зануренні у рідину); вибухозахищені (для вибухонебезпечних і пожежонебезпечних приміщень, наприклад, приміщень, де застосовується спирт, гас, розчинники фарб). Вимоги безпеки до світлового обладнання встановлені відповідним стандартом.

Нормування штучного освітлення виробничих приміщень.

Нормами встановлюються мінімально допустимі величини освітленості виробничих та допоміжних приміщень, житлових та громадських будівель, територій виробничих підприємств, відкритих просторів та залізничних шляхів. Мінімальна освітленість встановлюється залежно від характеру зорової роботи за найменшим розміром об'єкта розрізнення, контрастом об'єкта з фоном і характеристикою фону. Враховується система робочого освітлення (загальне або комбіноване) та джерела світла (лампи розжарювання або газорозрядні). Згідно з нормами всі роботи в залежності від розміру об'єкта розрізнення поділяються на 8 розрядів, більшість з яких ділиться на 4 підрозряди (а, б, в, г) за характером фону та величиною контрасту об'єкта з фоном. На промислових підприємствах робоче освітлення більшості виробничих приміщень відповідає III...VIII розрядам зорових робіт. Приміщення в основному обладнуються системами комбінованого освітлення. На поточних лініях воно локалізоване.

Крім робочого освітлення, нормами передбачається встановлення аварійного, евакуаційного та охоронного освітлення.

Аварійне освітлення призначається для продовження робіт там, де у випадку відсутності робочого освітлення може порушуватися технологія, виникнути небезпека вибуху, пожежі, отруєння людей, наприклад, компресорні, котельні, пічні відділення тощо. Найменша освітленість робочих поверхонь при цьому повинна становити 5% від робочого освітлення, але не менше 2 лк у приміщенні! Д лк на території підприємства.

Евакуаційне освітлення передбачають для безпечної евакуації людей із приміщень у місцях, небезпечних для проходу, сходових клітках, а також на шляху евакуації людей із приміщення або території. Це освітлення повинно забезпечувати освітленість 0,5 лк на підлозі або східцях і 0,2 лк на землі. Для цього застосовуються світильники аварійного освітлення.

Охоронне освітлення передбачають уздовж території в нічний час, або чергове в приміщенні. Для цього виділяють частину світильників робочого або аварійного освітлення, які забезпечують освітленість на рівні землі або підлоги не менше 0,5 лк.

У розрахунку штучного освітлення для конкретних умов виробництва виникає потреба дослідити існуючу освітлювальну установку або спроектувати нову для даного виду робіт. У першому випадку розраховують освітленість, яку повинна створити освітлювальна установка, вимірюють дійсну освітленість та порівнюють її з нормованою. У другому випадку обирають систему освітлення, тип джерела світла, визначають нормовану освітленість і розраховують кількість світильників або ламп, які забезпечують нормовану освітленість. Для цього застосовують методи питомої потужності, коефіцієнта використання світлового потоку і точковий.

42. Перерахуйте кольорову температуру основних джерел світла.

Колірна температура — характеристика ходу інтенсивності випромінення джерела світла, як функція довжини хвилі в оптичному діапазоні. Температура абсолютно чорного тіла, при якій воно випускає випромінювання з тією ж хроматичністю, що і дане випромінення. Колірна температура характеризує спектральний склад випромінювання джерела світла.

У зв'язку з тим, що колір об'єкта залежить як від його спектральних властивостей, так і від характеру освітлення, в техніці стандартизують найпоширеніші джерела світла перш за все за кольоровою температурою.

Застосовується в колориметрії, астрофізиці (при вивченні розподілення енергії в спектрах зірок, також - спектрофотометрична температура).

Кольорова температура джерела світла:

· характеризує спектральний склад випромінювання джерела світла;

· є основою об'єктивності враження від кольору відбиваючих об'єктів та джерел світла, тому визначає колір предметів, який відчуває людське око при спостереженні в даному світлі.

[ред.]Шкала кольорових температур поширених джерел світла

800 К — початок видимого темно-червоного свічення розжарених тіл;
2000 К — світло від полум'я свічки;
2360 К — лампа розжарювання, вакуумна;
2800 — 2854 К — газонаповнені (газоповні) лампи розжарювання з вольфрамовою спіраллю;
3200 — 3250 К — типові кінозйомні лампи;
5500 К — денне світло, пряме сонячне;
6500 К — стандартне джерело денного білого світла, воно близько до середньоденного сонячного світла;
7500 К — денне світло, з великою часткою розсіяного від чистого блакитного неба;
10000 К — колір джерела з «нескінченно високою температурою».

[ред.]Типові діапазони кольорової температури сучасних «енергозберігаючих» люмінесцентних ламп з багатошаровим люмінофором

2700 — 3200 — тепле біле, світло такої кольорової температури аналогічне до світла лампи розжарювання, воно створює атмосферу комфорту та захищеності, використовується в основному для домашнього освітлення;
4000 — 4200 — нейтральне біле, м'яке біле світло, ідеально пристосоване для офісного освітлення;
6200 — 6500 — холодне біле, використовується для офісного та промислового освітлення.

43. Для чого застосовуються кольоровий баланс камери?

Баланс білого кольору — один з параметрів передачі кольорового зображення, що визначає відповідність кольорової гами зображення об'єкта кольоровій гамі об'єкта зйомки.

Зазвичай вживається як змінювана характеристика фотографічного процесу, фотоматеріалу, систем кольорового друку й копіювання, телевізійних систем і пристроїв відтворення графічної інформації (наприклад, моніторів).

Баланс білого, корекція балансу білого, настроювання білої крапки або корекція кольору — технологія корекції кольорів зображення об'єкта до тих кольорів, у яких людина бачить об'єкт у природних умовах (об'єктивний підхід), або до тих кольорів, які є найпривабливішими (суб'єктивний підхід).

Виставлення балансу білого не може бути замінене простою зміною яскравості одного з каналів, а встановлюється зміною співвідношення яскравостей каналів таким чином, щоб сумарна яскравість лишалась незмінною.

Теоретичні нюанси

Людина при будь-якому освітленні бачить об'єкт (свідомо) білого кольору як білий, тому що необхідну корекцію кольору автоматично проводять людське око і мозок.

Якщо джерело освітлення має безперервний спектр теплової природи, то цьому спектру можна поставити у відповідність деяку температуру, до якої треба нагріти абсолютно чорне тіло, щоб його випромінювання мало такий же спектральний склад. Ця температура одержала назву колірної температури. Колірну температуру вимірюють у Кельвінах.

Полум'я свічки має кольорову температуру близько 1800 К, лампи накалювання — 2500 К, схід сонця — 3800 К, лампа-спалах — 5500 К, блакитне безхмарне небо в літній день — 11000 К і вище.

Коректне визначення колірної температури за спектром джерела для флуоресцентних, багатьох ртутних і низькотемпературних газорозрядних ламп, люмінофорних джерел світла й більшості світлодіодів дати неможливо, тому що значна частка випроміненої енергії припадає на вузькі частини видимого спектру. В зв'язку з тим, що в природі таке освітлення зустрічається вкрай рідко, око людини не має ефективних засобів адаптації до таких джерел. Однак і в цих випадках мозок створює «відчуття білого кольору» для відповідних об'єктів (наприклад, снігу або аркуша білого паперу). У таких випадках говорять про «псевдобіле» джерело світла й визначають його «кольорову температуру» шляхом візуального порівняння зі зразками.

Найскладніша ситуація для «балансу білого» — наявність двох і більше різних джерел з різною кольоровою температурою. У цьому випадку очі та мозок людини однаково «побачать» правильні кольори предметів, однак і плівка, і телекамера, і цифровий фотоапарат відтворять частину предметів як «кольорові».

Наприклад, якщо ми виставили баланс білого в цифровому апараті на «денне світло», то частина кадру, освітлена лампами накалювання, буде виглядати жовтою, флуоресцентними лампами — зеленою, рожевою або фіолетовою (для різних типів ламп), у випадку сцени, що освітлена безхмарним небом, тіні будуть блакитними.

Баланс білого кольору у цифровій фотографії

У цифровій фотографії «баланс білого кольору» може бути реалізований на трьох етапах:

· Зміна коефіцієнтів підсилення аналогових підсилювачів у колірних каналах матриці. Цей метод дозволяє одержати велику фотографічну широту не при одній (оптимальної для даного типу матриці) колірній температурі освітлення, а у всьому доступному діапазоні колірних температур. Застосовується фірмою Pentax, наприклад, в апаратах Pentax *іst Ds.

· Обробка оцифрованих даних при перетворенні в графічний файл всередині фотоапарата.

· Обробка RAW файлу на комп'ютері.

На відміну від плівкової фотографії, обробкою цифрових зображень легко досягається не тільки баланс світлочутливості, але й баланс контрастності.

Режими балансу білого в цифровому фотоапараті

Установка балансу білого в сучасному (2005—2010 рік) апараті може здійснюватися такими способами:

· Зйомка у форматі RAW дозволяє виставляти баланс білого після зйомки на комп'ютері. У цьому випадку установка балансу білого на апараті корисна для правильного показу прев'ю на екрані апарата після зйомки або при роботі електронного видошукача.

У багатьох цифрових фотоапаратах фотограф за допомогою спеціальної кнопки або в меню може вручну встановлювати тип освітлення кадру — сонце, денне світло, блакитне (тінь) і хмарне небо, люмінесцентна лампа, лампа накалювання з вольфрамовою ниткою, фотоспалах і т. д. і камера робить виправлення на відповідну колірну температуру.

Інший ручний режим — корекція кольору «по сірому аркуші», вимагає деякого часу й погіршує оперативність зйомки, але результати звичайно виходять найкращі. У цьому режимі фотограф поміщає поруч із об'єктом зйомки аркуш сірого паперу і, перш ніж почати зйомку, калібрує камеру по цьому аркуші. Корекція кольору по білому аркуші не дає ідеального результату, тому що при виробництві паперу, для відбілювання використовуються різні барвники. У випадку ж із сірим папером, виробник може гарантувати, що це сполучення тільки чорного і білого кольорів.

Деякі апарати дозволяють задати джерело висвітлення безпосередньо в градусах Кельвіна — це корисно при студійній зйомці, коли колірна температура освітлювальних приладів заздалегідь відома з їхніх паспортів або може бути обмірена колориметром.

Автоматичний баланс білого. Логіка процесора виходить із припущення, що усереднено кадр нейтральний у кольорі, і самі яскраві фрагменти кадру мають нейтрально-білий колір, а всі інші кольори коректуються щодо них. Для корекції кольору в цифровій технології досить змінити коефіцієнти підсилення в потрібних колірних каналах. Подібний алгоритм добре працює в деякому діапазоні колірних температур і при тепловому характері спектра висвітлення. Але в складних умовах, коли яскравий колір не є білим, кадр буде мати спотворену передачу кольору.

44. Що таке світлочутливість? Назовіть одиниці в яких вона вимірюється.

Світлочутливість фотоматеріалів - здатність світлочутливого матеріалу фіксувати зображення під дією електромагнітного випромінювання, зокрема світла, також числова величина, що кількісно характеризує цю здатність.

Світлочутливість використовується для визначення правильної експозиції. Важливою умовою визначення світлочутливості є стандартизаціяумов експонування та обробки фотоматеріалу.

Світлочутливість вимірюється у відносних одиницях, названих на честь організацій по стандартизації: DIN, ISO, ГОСТ та ін. Застосовується також і в цифровій фотографії, причому шкали числових значень - загальні для цифрової та плівкової фотографії. Відмінності лише в обраному критерії.

45.Перерахуйте імпульсні джерела світла. Їх види і відмінності.

Імпульсні джерела світла, призначаються для здобуття одиночних або таких, що періодично повторюються світлових спалахів тривалістю від доль мксек до декількох десятків мсек. За способом перетворення різних видів енергії в світлове випромінювання І. і. с. підрозділяють на 2 типи. До першого відносяться прилади, що використовують світлове випромінювання низькотемпературною плазми отримуваною за допомогою іскрового розряду, що конденсує, в газах, вибухаючої тяганини, пінч-ефекту і ін. Дія джерел другого типа заснована на короткочасному збудженні люмінофора в результаті проходження через нього електричного струму або при опроміненні пучком електронів. І. і. с. можуть служити оптичні квантові генератори (імпульсні лазери). Найбільше вживання в якості І. и. с. отримали імпульсні лампи (ккд перетворення електричної енергії в світлову до 50—70%), що відносяться до І. і. с. першого типа.с. застосовуються в автоматиці і телемеханіці в приладах зі світловими каналами управління і передачі інформації, в оптичній локації і зв'язки, в оптичній телефонії, в далекомірах і товщиномірах. Розроблені прилади з І. и. с. для здобуття відміток часу, фотореєстрації, виготовлення кліше і ін. цілей. І. і. с. використовуються у фотохімії для фотолізу, фотосинтезу і дослідження збуджених квантових станів атомних і молекулярних часток. Широке вживання І. і. с. всіх типів отримали для накачування активних середовищ оптичних квантових генераторів.

Вдосконалення І. і. с. направлено на збільшення інтенсивності і ккд(коефіцієнт корисної дії) випромінювання в певних спектральних діапазонах, розширення діапазону керованості, а також на підвищення надійності і довговічності.

46.Які існують види студійного освітлювального обладнання?.

47.Які застосовуються насадки для студійного освітлення?

48.Як здійснюється управління світлом при природному освітленні?

49. Які ви знаєте види освітлення? Як здійснюється його організація?

Види освітлення:

Малююче - основне джерело світла, що створює світлотіньовий малюнок. Потужність малюючого джерела світла завжди має бути більшою ніж заповнюючого. Як правило різниця між тіньовою і освітленою стороною для кольорової фотографії має бути 1-1,5 рівнів, для ч.б. фото - 2 рівні й більше. Для родинного портрета заповнююче світло має бути ледь слабкішим за малююче, аби не було жорстких тіней. Малююче світло можна використовувати як єдине джерело світла, або комбінувати з іншими.

Заповнююче - встановлюється після того, як встановлено малююче світло. Служить для заповнення світлом окремих частин або всього об'єкту зйомки, а також для пом'якшення тіней.

Модулююче - використовується для виділення бічних частин об'єкту зйомки, підсвічування волосся, плечей і відділення об'єкту від фону. Залежно від мети та творчих ідей моделююче світло може бути м'яким і жорстким.

Контрове - підсвічує об'єкт ззаду, відділяє від фону, виділяє контур.

Фонове - служить для підсвічування фону. Фонове світло ніби відділяє портретованого від заднього плану, створюючи при цьому відчуття об'єму.

Напрям світла може бути фронтальним, діагональним, бічним, задньо-діагональним, контровим.

50.Для чого застосовуються відбивачі? Форми їх застосування.

Відбивач використовується в тих випадках, коли потрібно «підсвітити» відбитим світлом від основного джерела (в більшості випадків це сонце) деталі, розташовані в тінях, тим самим вирівнюючи освітленість кадру. Також відбивач може виконувати роль моделюючого (малює) джерела світла, якщо модель знаходиться в тіні, або коли освітлення без жорстких світло-тіньових переходів (хмарно / похмуро). Також відбивач можна використовувати «на просвіт» - часом це єдиний спосіб пом'якшити жорсткі тіні, особливо на очах моделі, коли сонце в зеніті. У цьому випадку без асистента не обійтися.

Отже, припустимо, що ви знімаєте модель на пленері, і ваша мета - зробити лицьовій або напів-ростовий портрет, і зробити його максимально якісно. Я навмисне не згадую аспекти, безпосередньо чи опосередковано впливають на якість портрета (ідея, композиція, «розкладання» кадру на плани, точка зйомки і т.д.), зосереджуючи вашу увагу тільки на висвітленні сцени і ролі відбивача в ній.

Для того, щоб використовувати відбивач під час зйомки, вам знадобиться асистент, в ідеалі - вже має досвід поводження з відбивачем. В цьому випадку вам потрібно буде лише зорієнтуватися по світу і розповісти асистентові, що ви хочете в результаті, іноді коригуючи його дії в процесі роботи.
Але як бути, якщо у вас є модель, купа ідей і бажання знімати, але немає асистента? Та й відбивач ви придбали буквально «вчора»... Знайома ситуація, і вихід з неї є.
По-перше, ви можете тримати відбивач самі, розташувавши його на лівому плечі і притримуючи лівою рукою.
По-друге, при особових портретах потримати відбивач може сама модель.
По-третє, в деяких випадках можна закріпити відбивач за допомогою підручних засобів / природних об'єктів на пленері (наприклад, в кущах, в гілках дерева і т.п.).

Як використовувати відбивач правильно?
Питання насправді не пусте, часто фотографи не «заморочуються» такими, здавалося б, елементарними речами, як природне напрямок світла, комфортні умови для моделі і т.д.
Ось декілька порад з моєї практики: намагайтеся моделювати напрям світла під природним, природним кутом.Що це означає? Світити відбивачем знизу вгору зручно, але це виправдано лише у випадку, якщо потрібно вирівняти глибокі тіні на шиї і під підборіддям моделі. В інших випадках тримайте відбивач вище, орієнтуючись на кут падіння природного світла і намагаючись його відтворити.
При яскравому сонячному світлі не бажано використовувати срібний / золотий відбивач, при цьому направляючи відбите світло в очі моделі. Туш попливе від сліз моментально, модель буде деморалізована - все це неодмінно позначиться на результаті зйомки. Тому при фронтальному або бічному напрямку відбитого світла в сонячний день обмежтеся відбивачем «на просвіт», або використовуйте білу робочу поверхню дотримуючись розумну дистанцію від моделі (відображення досить яскраве для очей).

51. Що таке «поглинаючі панелі»?

52.Для чого застосовуються розсіювачі і діфуззори?

53.Які особливості освітлення при хмарному небі?

ТЕХНІЧНІ ПАРАМЕТРИ ЗЙОМКИ

Неважко помітити, що в похмурий день на вулиці темніше, ніж у сонячну погоду, тому камері буде потрібно більше світла. А тому, вам потрібні:

Більш довга витримка (для несвітлосильних об'єктивіввона може досягати 1/40, але не забувайте, що, роблячи витримку довшою, ви збільшуєте ризик розмиття кадру);

Мала глибина різкості (відкрита діафрагма);

Більш висока світлочутливість (ISO 400-500 замість ISO 100-200);

Штатив (це бажаний атрибут, але не обов'язковий).

Кінцевий вибір параметрів буде залежати від загальної освітленості сцени. На відкритому просторі світла буде більше, у тіні будинків - менше.

Крім того, світлосильний об'єктив (з можливістю налаштування діафрагми в значеннях f1.8-f-3.8) більше підійде для зйомки в похмуру погоду, оскільки дозволить залишити витримку короткою, а світлочутливість - на прийнятному рівні шумів.

У похмуру погоду можна також використовувати різні світлофільтри. Найбільше підходять для цієї мети поляризаційний і нейтральний фільтри.

У сонячний день поляризатор робить небо більше яскравим, а в похмуру погоду він незамінний тим, що може зробити кольори більш контрастними, додати їм більш теплий відтінок і показати на фото хоч якісь хмари на абсолютно білому небі, чого вдалося домогтися на фотографії нижче фотографові Пітеру Уест Керей (Peter West Carey).Проте, щоб застосувати його, вам потрібно буде збільшити експозицію на 1-3 кроки.

Нейтральний світлофільтр добре використовуватись для створення художніх хмар – завдяки довгій витримці він допомагає розмити їх рух. Для таких фотографій вам буде потрібний штатив або інша опора, оскільки експозицію також доведеться збільшити, іноді на 4 кроки і більше, залежно від щільності фільтра.

До речі, не забудьте перед виходом з будинку захопити харчову плівку або відразу обгорнути нею фотоапарат, якщо очікується дощ або підвищена вологість. Буде добре, якщо у вас вже є захисний бокс. Якщо його немає - скористайтеся звичайною харчовою плівкою - це дешево і практично.

СВІТЛО І ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ

У похмурий і хмарний день сонячне світло розсіюється завдяки хмарам, які стають для сонця великим софтбоксом. Саме тому в похмуру погоду світло м'яке та розсіяне, навіть опівдні, коли сонце ще високо. Таке світло краще підходить для зйомки портретів людей, особливо, великим планом.

Відсутність твердого сонячного світла не звільняє фотографа від необхідності стежити за тим, де стосовно моделі перебуває сонце. Саме від цього залежить світловий малюнок на фотографії.

Від напрямку та кількості світла також залежить вибір параметрів зйомки. Хмари бувають густими і не дуже, світло може падати спереду, збоку і позаду, і все це буде впливати на параметри зйомки, тому обов'язково робіть кілька кадрів з різними параметрами, щоб вибрати правильну експозицію.

ПРИЙОМИ ОСВІТЛЕННЯ

Якщо у вас є можливість, використовуйте для підсвічування обличчя золотаву сторону відбивача чи спалах з жовтогарячою накладкою (гелем).

Для фотозйомки в похмурий полудень також добре використовувати місця, які закриті тінню в сонячний день. Це можуть бути різні тунелі та проходи, веранди і перекриття, куди не доходять прямі промені сонячного світла, а доходить тільки розсіяне світло від інших предметів і поверхонь. Освітлення в таких місцях більш м'яке і розсіяне, оскільки виступаюча частина даху закриває моделей від падаючого зверху світла. Наприклад, саме по такому принципі відзнятий цей груповий портрет школярів під дахом бібліотеки:

КОМПОЗИЦІЯ І ЯСКРАВІСТЬ КОЛЬОРІВ

В умовах «нудних» кольорів і невиразного неба завжди встає питання, чим їх замінити або хоча б частково компенсувати. Восени допомогти може жовте листя, яке можна використовувати як як фон, так і як елемент композиції (читайте детальніше про композицію у фотографії). Наприклад, для цього макро-кадру, знятого для шпалер робочого столу, фотограф підібрав більш яскравий, жовтий фон, що частково компенсувало мені відсутність сонячного ранкового світла.Якщо листя на деревах вже немає, колірну гаму фотографії можуть пожвавити цікаві кольори одягу перехожих, яскраві будівлі і взагалі все, що своїм кольором підвищує настрій у похмурий день. Наприклад, на груповому портреті хлопчиків, наведеному вище, кадр пожвавили їх яскраві кольорові футболки.

Нудне небо можна зовсім не включати в кадр. Для цього потрібно або підібрати відповідний фон, що заслонив би його собою (будівлі чи дерева), або, якщо мова йде про зйомку портрета, сильно розмити фон, щоб небо на ньому не можна було вгадати. Наприклад, на фотографії нижче від неба в кадрі вдалося позбутися завдяки деревам на задньому плані.

54. Які особливості освітлення при яскравому сонці?

1. Одне з основних умов для зйомки на сонці - спалах, яким би абсурдним вам це не здавалося. Її основне завдання під час роботи - прибирати важкі, що падають на обличчя тіні. Особливо це відноситься до області навколо очей. Включена на камері спалах допоможе уникнути темних кіл в області очей і не дасть тіням перекрити півобличчя. Є і приємний нюанс в тому, що вам не обов'язково вибудовувати на фотокамері оптимальну спалах, тому в більшості сучасних апаратів є функція автоматичної настройки. Чому саме спалах допомагає боротися з тінями? З тієї простої причини, що вона злегка затемнює фон, а це дозволяє виділити об'єкт вашої зйомки.

2. Ще один спосіб, як отримати якісні знімки - знайти місце для зйомки в тіні. Тут дотримуйтесь головна вимога - не поміщати об'єкт фотографування повністю в темряву. Потрібно, щоб світло навколо був м'яким і розсіює. Категорично не можна фотографувати під деревом, так як світло падає нерівномірно, а через різні листя і гілки. А це означає, що герой зйомки вийде в цяточку. Щоб портретна зйомка в тіні вийшла вдалою, можна додатково відтінити особа фотографованого допоміжними предметами. Наприклад, парасолькою або чимось схожим на нього.

3. Ну і, звичайно ж, не забувайте і про таку важливу для зйомки в сонячний день речі, як відбивач. Його функція - відображати невеликий світло на обличчя об'єкта фотозйомки, а також підсвічувати деякі затінені місця. Як відбивача може виступати будь-яка біла або світла поверхня. Якщо його правильно розташувати, він зможе надати вашим знімкам додаткову освітленість. Іноді як відбивача використовують фольгу. Але так робити рекомендують тільки досвідченим фотографам. Тому що в руках новачка фольга може надати обличчю моделі додаткові відблиски, за рахунок того, що світ вона розподіляє нерівномірно.

55. Які особливостіосвітлення на сході й заході Сонця?

56 Які існують види освітлення одним джерелом?

57. Для чого додаеться відбиваючий екран при зїйомці з одним джерелом студійного світла?.

58. Як організувати підсвічування волосся?

59. Що таке фронтальне заповнююче освітлення?.

60.Як розташовуєтся обрамляюче освітлення?<