Внутрішнє переконання як підстава оцінки

31. Сутність та значення підстав внутрішнього переконання (гносеологічні, світоглядні та моральні)

Оцінка доказів – логічна діяльність суб’єктів доказування на предмет встановлення відносності, допустимості, достовірності, сили (значущості), достатності доказу.

Особливого значення в практиці взаємодії учасників судового провадження набувають мовленнєві конструкції (мовленнєві акти), що містять оцінку. Об’єктами оцінки стають особи, матеріали справи, речові докази, сліди, ознаки, факти, обставини, показання, тобто все те, що досліджується під час судового провадження. Мовленнєві акти, які містять оцінне значення, зумовлюють комунікативний вплив на тих, до кого вони спрямовані.

Процесуальні суб'єкти оцінюють факти та обставини у справі, тобто встановлюють їх цінність відносно своєї позиції. Зіставляючи позиції сторін щодо фактів та обставин, що розглядаються в перебігу процесуальної взаємодії, можна бачити, що їх розбіжності виникають унаслідок різної оцінки одних фактів та обставин, тобто унаслідок внутрішнього переконання.

Структура оцінки складається із наступних елементів:

- об'єкт (доказ, обставина, факт),

- суб’єкт (представники сторін, суд),

- предмет (інформація, яка міститься в об'єкті оцінки та має значення для постанови судового рішення),

- підстава (уявнийчи реальний зразок або еталон, з яким порівнюється об'єкт у процесі оцінювання),

- аксіологічна шкала (система вимірювань, якого ступеню - значного, середнього чи незначного предметоцінкиприсутній в об’єкті),

- характер (позитивний чинегативний, визначає відповідність / невідповідністьоб'єкта підставі оцінки).

Ізвсіх елементів результат оцінки більшою мірою визначає її підстава. Підставою оцінки результатів дослідницьких операцій, а також прийняття уповноваженим суб'єктом процесуальних рішень вчені визнають внутрішнє переконання.

Внутрішнєпереконання суб'єкта судочинства науковці пов'язують з категоріями ймовірного та достовірного. Виокремлюють такі підстави внутрішнього переконання учасника судового процесу: 1) гносеологічні, 2) світоглядні, 3) моральні.

Гносеологічні підстави до внутрішнього переконання учасникапроцесуальної взаємодії узагальнюють його процесуальний статус,фахову підготовку, професійний досвід, результати проведенихдосліджень доказів у справі.

Світоглядні підстави - це система поглядів, принципів, уявлень, що визначають сприйняття світу та шляхи його пізнання. Холізм як світоглядна позиція процесуального суб’єкта передбачає усвідомлення взаємозалежності всіх об'єктів та процесів світу, переконання, що ціле завжди більше за суму його складових. Позиція редукціонізму базується на розумінні незалежності частин, що становлять ціле; такий підхід передбачає зведення складного явища до суми простих.

Моральні підстави внутрішнього переконання можна розуміти як почуття особистої відповідальності за прийняття рішення про призначення процесуальної дії, її проведення та результати. Отже, за моральними підставами учасник судового провадження можевимовитися від участі, а також заявити самовідвід у випадках особистої зацікавленості в результатах процесуальної дії.

Зазначені підстави внутрішнього переконання не можуть вважатися незмінними під впливом обставин, що стають відомими особі в перебігу судового провадження.

32. Поняття аргументації у взаємодії процесуальних суб’єктів;

Процесуальні суб’єкти оцінюють факти та обставини у справі, тобто встановлюють їх цінність відносно своєї позиції. Підставою до такої оцінки стає внутрішнє переконання суду та всіх інших, хто сприймає обставини справи в судовому провадженні. Розбіжності в їх поглядах грунтуються на незбіганні змістів внутрішнього переконання вказаних осіб.

Виходячи із цих особливостей взаємодії учасників судового провадження можна констатувати, що їх висловлення повинні мати таку форму, щоб бути сприйнятими іншими процесуальними суб’єктами як правильні, однозначні, обгрунтовані. Переконання інших осіб через обґрунтування вірності своєї позиції у науковій літературі визначається як аргументація.

Умовою ефективності спільної діяльності суб’єктів у перебігу розслідування чи судового розгляду справи є порозуміння між ними.Основною метою взаємодії учасників судового процесу (кримінального, господарського, цивільного, адміністративного) можна назвати правильне та ефективне застосування засобів аргументації.

У перебігу судової діяльності представники сторін вступають у комунікаційні зв'язки з судом та іншими учасниками судового розгляду справи за усної та письмовою формами з метою правильно представити власну позиціющодо предмету судового розгляду. Засобом складання переконливого висловлення є аргументація, яка визначається як елемент комунікаційної діяльності суб’єкта, метою якої є переконання адресата через обґрунтування правильності своєї позиції. Аргументація розглядається в науковій літературі як комплексне явище, яке містить діалектичне об’єднання процесів внутрішнього, який складається з отримання аргументів, формування внутрішнього переконання про предмет аргументації, прийняття рішення про необхідність аргументування, та зовнішнього, який складається із взаємодії суб’єкта аргументації з іншими учасниками процесу аргументації з метою переконання їх у правильності своєїпозиції. Із такого погляду виходить, що завдання аргументації - створити переконливий вплив за рахунок достовірності аргументів, їх несуперечливості, достатності та послідовності їх надання. З когнітивної точки зору, аргументація призначена для зміни структуризнання укомунікантів у ході їх взаємодії.