Місце кримінально-процесуального права у кримінальних наук та галузей права

Визначення місця кримінально-процесуального права у системі інших галузей можливо при виявленні його співвідношення з іншими фундаментальними галузями і науковими дисциплінами.

Найбільш значущими для визначення місця кримінально-процесуального права в системі національного права є співвідношення:

а) кримінально-процесуального права та кримінально-процесуального закону;

б) кримінального та кримінально-процесуального права;

в) кримінально-процесуального права і кримінального процесу. Крім цього, важливе значення для розуміння сутності і місця кримінально-процесуального права має його співвідношення з цивільно-процесуальним правом, криміналістикою, кримінологією, судової статистикою, теорією прокурорського нагляду, судової етикою, судовою медициною, судовою психіатрією.

Специфіка кримінально-процесуального права визначається особливостями правовідносин, що складаються у зв'язку з вчиненням особою протиправного діяння, і виявляється у впливі феномена протиріччя.

Кримінально-процесуальне право - самостійна складова частина цілісної взаємо обумовленної системи права, об'єднаній з іншими галузями права спільністю завдань і принципів, внутрішньою гармонією і гуманістичною спрямованістю.

Логіка підказує, що для цілісного розуміння кримінально-процесуального права доцільно розглянути зміст його складового елемента у вигляді кримінального процесу, який значно вже і має прикладний характер.

Отже, в здійснюваної державою системі заходів по зміцненню законності і правопорядку в країні провідна роль належить спеціально створеним органам - органам кримінального переслідування (прокурору, слідчому, органам дізнання, дізнавачу), суду і саме на них законом покладено, хоча вони виконують неоднакові процесуальні функції, здійснення діяльності з виявлення та розкриття злочинів, застосування до винних осіб передбачених законом заходів впливу, вжиттю заходів щодо припинення і попередження злочинів.

На основі багаторічного досвіду історично склалася суворо впорядкована система діяльності названих органів. Спочатку таку діяльність здійснюють слідчий та органи дізнання (дізнавач), підкоряючись при цьому прокурорському нагляду за законністю дій органів попереднього розслідування, а потім - суд, який на основі зібраних у кримінальній справі доказів розглядає і вирішує кримінальну справу по суті. Ця діяльність, оскільки вона виникає і протікає у зв'язку із застосуванням кримінального закону, і називається кримінальним процесом.

Звідси випливає, що кримінальний процес - це виключно правове поняття, зміст якого історично складалося шляхом його розмежування від кримінального права.

Проте правова сутність даного поняття не означає відсутності інших підходів до розуміння кримінального процесу як такого. Найбільш значущими для змістовної характеристики кримінального процесу є його наступні значення:

1) кримінальний процес - це специфічна сфера діяльності спеціально уповноважених органів держави;

2) кримінальний процес - це форма реалізації судової влади. Більш детальний виклад змісту кримінального процесу як специфічної сфери діяльності спеціально уповноважених органів держави буде дано в самостійному розділі про кримінально-процесуальних функціях і інших параграфах цього розділу. Випереджаючи такий виклад матеріалу, необхідно сказати, що провадження у кримінальній справі, хоча і ведеться, головним чином, спеціально уповноваженими органами держави, в ньому беруть участь і інші особи (громадяни), наділені для цього законом конкретними правами і обов'язками. До їх числа відносяться, наприклад, підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий та ін З причини того, що один учасник процесу має право по відношенню до іншого, а ця особа несе відповідний обов'язок, між суб'єктами кримінального процесу неминуче виникають різні правовідносини і це повинно враховуватися при формулюванні визначення кримінального процесу.

Однак повнота визначення не буде забезпечена без розкриття змісту кримінального процесу як форми реалізації судової влади. Судочинство - є форма здійснення (реалізації) такої специфічної гілки влади, як судова. Інакше, судова влада втрачає своє значення поза процесуальної форми, включаючи кримінальну. Ототожнення судової влади із сукупністю процесуального законодавства по галузях права не вичерпує всього змістовного багатства поняття "судова влада. Разом з тим, процедурна форма реалізації судової влади є однією з найбільш значущих характеристик даної гілки влади. Одночасно процедурний аспект є специфічним відображенням у цілому системи та структури національного права. Всі приписи кримінально-процесуального закону знаходяться в гармонії, як між собою, так і з Конституцією, іншими джерелами права, включаючи міжнародні правові акти, учасником яких є Україна.

Судова влада являє собою елемент єдиної державної влади, і її самостійне розгляд переслідує мети методичного, пізнавального характеру. Звідси випливає, що загальна характеристика державної влади в державі обов'язково впливає на галузеву характеристику права, включаючи кримінальний процес. Такий вплив є визначальним по ряду значущих для національного права параметрів. Гіпотетично не виключено зворотний вплив, коли зміст кримінального процесу відбивається на характеристиці гілки державної влади.

У зв'язку вищевикладеним представляє науково-пізнавальний інтерес енциклопедичне визначення судової влади, сформульоване вченими. Зокрема, під судовою владою розуміється самостійна і незалежна сфера публічної влади (поряд із законодавчою і виконавчої). Вона являє собою сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тобто повноважень з розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, адміністративних та конституційних справ (спорів) у порядку, встановленому процесуальним законом, а іноді також повноважень щодо обов'язкового тлумачення норм права.

Повноваження судової влади поділяються на основні (виключні) - по здійсненню правосуддя і допоміжні [4].

Таким чином, виняткові або основні повноваження судової влади в державі здійснюються тільки судами і тільки в процесуальній формі. Це в свою чергу означає, що кримінальний процес - це засіб здійснення виключних чи основних повноважень судової влади. Це досить значуща характеристика, що проливає світло на суть і роль кримінального процесу та відповідних відносин в цілому в системі складаються соціальних відносин.

Дуже важливим для розуміння сутності кримінального процесу як форми реалізації судової влади є положення про те, що діяльність органів попереднього розслідування та прокуратури не підміняє дій суду навіть частково, вона лише сприяє успішному здійсненню правосуддя, готує його. Суд не може покладатися на дані попереднього розслідування без безпосереднього дослідження всіх доказів у справі та їх оцінки [5].

Формулювання визначення кримінального процесу неможливе без урахування прийнятого на сучасному етапі розвитку юридичної науки визначення судової влади. Професор М.С. Нарікбаев дає наступне визначення: "Судова влада - це самостійна і незалежна сфера публічної влади, яка виражається у здатності й можливості впливу на поведінку суб'єктів права з боку держави, що здійснюється через особливі, незалежні і діють тільки на основі законів органи державної влади" [5, с. 533].

Виклад змісту таких складових кримінального процесу, як специфічна сфера діяльності спеціально уповноважених органів держави і форма реалізації судової влади, дозволяє сформулювати його дефініцію наступним чином:

Кримінальний процес - це одна з форм реалізації судової влади, а також регламентована законом і спрямована на виконання завдань щодо попередження, припинення, розслідування злочинів і вирішенню по суті кримінальної справи система діяльності органів кримінального переслідування і суду, що здійснюється також за участю інших суб'єктів (громадян), а одно система правовідносин, що виникають у сфері даної діяльності.

Кримінальний процес також називається кримінальним судочинством. Як в науковій літературі, так і в законі терміни "кримінальний процес" і "кримінальне судочинство" застосовуються як рівнозначні. Разом з тим, зазначені терміни відображають, мабуть, і деякі їх смислові відмінності. Так, термін "кримінальне судочинство" відображає об'єктивну зв'язок, що існує між діяльністю органів кримінального переслідування і діяльністю суду, в тому сенсі, що діяльність у кримінальній справі повністю не закінчується розслідуванням злочину, а продовжується у формі виробництва в суді.

З цього випливає висновок про те, що кримінальне судочинство представляє собою форму здійснення правосуддя у кримінальних справах, тобто поняття "кримінальне судочинство" або "кримінальний процес" співвідноситься з поняттям "правосуддя". Однак поняття "кримінальний процес" не є тотожним поняттю "правосуддя", оскільки останнє висловлює в безпосередньому його сенсі тільки діяльність суду, тоді як поняття "кримінальний процес" охоплює не тільки діяльність суду, а й діяльність органів кримінального переслідування. З даного співвідношення понять кримінального процесу та правосуддя випливає також інший висновок, а саме: висновок про необхідність розмежування досудового провадження у кримінальній справі від виробництва в суді. Однак таке загальне уявлення про кримінальний процес є недостатнім для розуміння його сутності. Тому виникає необхідність у розгляді стадій кримінального процесу, попередньо з'ясувавши зміст і критерії їх розмежування, про що буде сказано нижче в самостійному параграфі.

Кримінальний процес не тотожний кримінально-процесуального права. Раніше ми визначили, що кримінальний процес - це лише частина кримінально-процесуального права. І розкриття змісту відповідної галузі права неможливе без з'ясування суті кримінального процесу. Тепер, маючи загальне уявлення про кримінальний процес, ми маємо можливість більш детального розгляду змісту кримінально-процесуального права.

Радянський період розвитку кримінально-процесуального права характеризується етапами, в які питання сутності даної галузі дозволялися різному. Аж до 50-х років вважалося, що радянський кримінальний процес - це система правових норм, що регулюють конкретну сферу діяльності, а все, що пов'язано з доктриною, не має відношення до процесу. Іншими словами, є кримінально-процесуальна діяльність, але немає галузі, званої кримінально-процесуальним правом. Такі вчені, як М.М. Полянський, В.Я. Лівшиць, І.Д.Перлин у своїх працях намагалися надати кримінальному процесу виключно прикладний, похідний від матеріального права характер. На початку другої половини XX століття з'явилися перші публікації, присвячені питанням надання кримінальному процесу характеру самостійної галузі, обґрунтування цієї позиції. Один з найбільш яскравих дослідників М.С. Строгович зробив досить серйозний внесок у наукову розробку проблем про місце кримінально-процесуального права у системі радянського права.

Разом з тим, точка зору М.С. Строговичем в правознавчої середовищі особливої підтримки не знайшла. Пізніше, створюючи свій тритомний "Курс радянського кримінального процесу" (1968-1979 рр..), М.С. Строгович відійшов від цієї позиції і практично став на шлях примиренства. Він підтримав ідею про формування судового права, під яким розумілася сукупність правових норм, що визначають організацію радянського соціалістичного правосуддя та його здійснення у кримінальних і у цивільних справах. Проте, ця підтримка носила зовнішній характер, про що свідчить таке судження М.С. Строговичем: "Якщо взяти цю конструкцію (тобто об'єднання судоустрою, кримінального та цивільногопроцесів в одну галузь - Б.Т.), то судочинство, кримінальний процес і цивільний процес зберігають своє положення і значення окремих галузей права (виділено - Б. Т.),..-але вони включаються в більш широку, комплексну галузь судового права "[6].

Половинчастість точки зору М.С. Строговичем підтверджується його ж думкою про неспроможність "прокурорсько-наглядового права" як самостійної галузі. Зокрема, піддаючи справедливій критиці позицію В.С. Тадевосяна, віннаводить систему вагомих аргументів, що свідчать про безперечність положення про відсутність підстав для виділення в самостійну галузь "прокурорсько-наглядового права". І далі, в запалі полеміки, він пише: "Якщо стати на таку точку зору, довелося б визнати в системі права такі галузі права, як" міліцейське право "," медичне право "тощо [6, с. 98].

При всій зовнішній простоті ситуації незрозуміло, чому М.С. Строгович не знайшов настільки ж сильні аргументи на користь самостійності кримінально-процесуального права як галузі та штучності формування "судового права". Парадокс полягає в тому, що до сьогоднішнього дня, коли у юристів вже не виникає сумнівів щодо самостійності і фундаментальності кримінально-процесуального права, не видано жодного підручника чи монографічного праці, в назві якого відбивалася б саме ця змістовна сторона - не "кримінальний процес", а "кримінально-процесуальне право", яке не тільки багатше за своїм змістом, але й відповідає рівню розвитку та розробленості кримінально-процесуальних правовідносин.

Новітній підхід до сутності кримінально-процесуального права заснований на розумінні методу правового регулювання. Разом з тим, проблеми методу правового регулювання недостатньо розроблені. У силу цього актуальність представляє поняття, що розглядається у взаємозв'язку з юридичним режимом. Як зазначає Л. Б. Алексєєв, основні елементи юридичного режиму включають в себе: а) метод правового регулювання [7]; б) правові принципи; в) механізм правового регулювання. Стан кримінального процесу в Російській імперії XX століття характеризується поділом теорії (або науки) кримінального процесу від кримінального процесу як виду діяльності. У своєму "Курсі кримінального судочинства" І.Я. Фойніцкій писав: "Влада провадження кримінальних справ для покарання винних є кримінально-судова влада чи кримінальне судочинство в суб'єктивному сенсі. Система правил, якими визначається таке виробництво, утворює судово-кримінальне право (виділено - Б.Т.) або кримінальне судочинство в об'єктивному сенсі ". Таким чином, теорія (або наука) кримінального процесу містила в собі елементи кримінально-процесуального права в сучасному розумінні, але самостійно у вигляді галузі права не була виділена. При цьому під "судово-кримінальним правом" розумілася власне діяльність у сфері кримінального судочинства, що по суті своїй набагато вже сучасного розуміння галузі права.