Поняття, ознаки та основні риси адміністративних процесуальних норм

Вивчаючи адміністративне процесуальне право як цілісну правову систему, що має складне утворення, ми не можемо обійти увагою таку первинну категорію даної системи, якою є норма права. По-перше, така норма є передумовою існування адміністративного процесуального права, її слід розглядати, насамперед, як первинний фактор усієї адміністративної процесуальної системи (норми права, органи, що розглядають адміністративні справи, принципи, засоби тощо).По-друге, норми адміністративного процесуального права, як і норми інших галузей права, виконують функції регулятора відповідних суспільних відносин. Вони або вимагають від учасників процесу визначеної поведінки, або дозволяють їм здійснення дій на власний розсуд. Наприклад, ст. 280 КУпАП встановлюється перелік обставин, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративні правопорушення, який орган (посадова особа) зобов’язаний з’ясувати ці обставини. I ін-ший приклад: ст. 287 КУпАП передбачено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, щодо якої вона винесена, а також потерпілим. Отже, «може бути оскаржена», а може й ні — на розсуд зазначених осіб. По-третє, норми адміністративного процесуального права відрізняються від інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини щодо реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також держави у сфері державного управління (в публічній сфері)

По-четверте, норма адміністративного процесуального права — це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов’язковості в чітко встановленому порядку. Причому норма такою стає лише тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом у межах його компетенції і в рамках визначеної процедури, а також коли її реалізація забезпечується державою шляхом створення реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному здійсненню сформульованих у правовій нормі зразків поведінки та засобами заохочення, переконання, а в необхідних випадках, і примусу.

Адміністративні процесуальні норми— це встановлені державою та забезпечені її примусом (організаційними заходами) формально-визначені, загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини щодо визнання, реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також інтересів держави в публічній сфері, розгляду і вирішення адміністративних справ.Крім зазначених вище ознак, адміністративні процесуальні норми характеризуються певними особливостями та специфікою. Як зазначалося раніше, вони взаємодіють із цілою низкою матеріальних галузей. Наприклад, порядок реалізації норм фінансового, господарського, банківського, митного, земельного та інших галузей права значною мірою визначається нормами адміністративного процесуального права. Отже, норми адміністративного процесуального права мають полігалузевийха-рактер регуляторного впливу

До однієї із особливостей процесуальних норм В. К. Колпаков відносить те, що процесуальні норми другорядні щодо матеріальних. Це означає, що вони виникають і існують лише за наявності потреби у реалізації матеріальних норм, за наявності потреби встановити обов’язкові для виконавчо-розпорядчих органів та їх посадових осіб правила розгляду адміністративних справ

. Однак це не означає, що адміністративні процесуальні норми породжуються нормами матеріального прав. Адже одну матеріальну норму права можуть «обслуговувати» кілька процесуальних норм, а одна процесуальна норма «обслуговує» кілька матеріальних норм, прий-

нятих у різних часових рамках та за різними предметами правового регулювання. Реалізація матеріальних та кореспондуючих адміністративно-процесуальних норм розпочинається одночасно та до певного часу відбувається паралельно

Отже, другорядність адміністративних процесуальних норм щодо матеріальних можна визнати лише умовно.Як і іншим правовим нормам, адміністративним процесуальним нормам теж притаманна певна структура. Класична модель правової норми базується на ідеї — триелементній побудові правової норми, відповідно до якого вона складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Така структура найбільш повно відповідає і нормі адміністративного процесуального права з точки зору логічності її побудови

Гіпотеза — це частина правової норми, в якій міститься вказівка на ті умови, за яких настає чинність правил, що вста-

новлені в диспозиції.

Диспозиція— це частина правової норми, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинні (чи можуть) вести себе суб’єкти—учасники суспільних процесуальних відносин.

Санкція— це частина правової норми, яка містить вказівку на ті правові наслідки, що настають через порушення правила, зафіксованого у диспозиції, чи умови, зазначені в гіпотезі.

Більшість адміністративних процесуальних норм містить права й обов’язки учасників процесу, форми та методи діяльності осіб, уповноважених розглядати та вирішувати індивідуальну адміністративну справу. Специфіка таких норм полягає в тому, що вони у більшості випадків містять лише правила поведінки — диспозицію, характерною ознакою якої є імперативність. У них, як правило, відсутня така частина норми, як санкція, наявність якої перетворює процесуальну норму на матеріальну.