Джерела і напрями використання прибутку

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.

У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції. Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку (П) відраховують від виручки, тобто

Пр = ВР – Срнв – Сн,,

де Вр — виручка від продажу продукції; Срнв— собівартість проданої (реалізованої) продукції за неповними витратами; Сн— витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають головним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому (розрахунковому) періоді. Такий вплив може здійснюватися через зміну обсягу виробництва та продажу, його структури, собівартості продукції і цін. Цей метод орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій —це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських рішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об'єктом оподаткування.

У зв'язку з цим державні органи суворо регламентують методику обчислення оподатковуваного прибутку в нормативних актах. Так, згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р.) оподатковуваний прибуток (По) обчислюється за формулою

П0=ДВ-(ВВ+АВ),

де Д в — валовий дохід за певний період; Вв — валові витрати за той самий період; АВ — сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.

Основною складовою валового доходу є виручка від продажу продукції. У нього включають також прибуток від продажу майна і від позареалізаційних операцій. Валові витрати — це передусім витрати на реалізовану продукцію, а також втрати від продажу майна (перевищення балансової вартості об'єктів над виручку від їхнього продажу). Амортизаційні відрахування виокремлено із загальної суми витрат, оскільки нарахування таких контролюється фіскальними органами в особливому порядку.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначне впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років; 2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку; 4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон'юнктури та фінансового стану підприємства.

Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках (d) визначають за формулою:

d = ПД\Кст •100

де Пд — частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

Кст— статутний капітал (фонд) підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (D) відповідно становитиме D = Пд \ Na

де Na — кількість акцій, що формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини Пд у чистому прибутку коливається в межах 30—70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% — завищеними.

4. Бізнес-план підприємства

Бізнес-планування в економіці України — явище відносно нове і, як демонструє практика, дуже необхідне. Звичайно, для того, щоб розкрити сутність будь-якого економічного явища або категорії, ми звертаємось до змісту їх функцій. Функції, які розкривають сутність бізнес-планування, містяться в наступному:

· перша функція пов'язана з можливістю використання бізнес-плану для розробки загальної концепції, генеральної стратегії розвитку підприємства;

друга функція — планування дає можливість оцінити та контролювати процес розвитку діяльності підприємства;

третя функція — залучення до здійснення проектів та реалізації планів розвитку підприємства потенційних партнерів, які можуть вкласти власний капітал або технології.

Зміст функцій указує на те, що бізнес-планування вирішує наступні основні проблеми бізнес-плану для підприємства:

· визначає ступінь життєздатності та майбутньої стійкості підприємства, знижує ризик підприємницької діяльності;

конкретизує перспективи бізнесу у вигляді системи кількісних та якісних показників розвитку;

притягає увагу та інтерес, забезпечує підтримку з боку потенційних інвесторів підприємства;

допомагає отримати цінний досвід планування, розвиває перспективний погляд на підприємство та його робоче середовище.

З вищевикладеного випливає, що на відміну від традиційного планування бізнес-планування враховує не тільки внутрішні цілі підприємства, але й зовнішні цілі осіб, які можуть бути корисними підприємницькій справі — потенційні інвестори, потенційні постачальники та потенційні споживачі підприємства.

Оскільки бізнес-планування охоплює достатньо довгий період, зазвичай 3-5 років, воно може бути ототожнено зі стратегічним плануванням. На відміну від стратегічного, бізнес-планування включає не весь комплекс загальних цілей підприємства, а тільки одну з них, ту, яка пов'язана зі створенням та розвитком визначеного (нового) бізнесу. Вона має чітко окреслені часом межі, по закінченні яких визначені планом цілі та задачі повинні бути виконаними. Крім того, в бізнес-плануванні його функціональні складові (плани виробництва, маркетингу, юридичний план та ін.) мають набагато вагоміше значення, ніж у стратегічному плані, та є повноправними, рівноправними частинами структури бізнес-плану.

Близьким до бізнес-планування можна назвати і такий документ, як техніко-економічне обґрунтування. Однак у техніко-економічному обґрунтуванні особливий акцент зроблено на виробничо-технічні аспекти проекту, в той час як комерційні ринкові проблеми майбутнього бізнесу залишаються майже не розкритими.

Бізнес-планування, як форма обґрунтування підприємницького проекту, поступово набуває сили, витісняючи техніко-економічне обґрунтування зі сфери планової діяльності бізнесу, оскільки в ньому закладені переваги гнучкого сполучення виробничого та ринкового фінансового та технічного, внутрішнього та зовнішнього аспектів діяльності підприємства. Прямим вираженням бізнес-планування є складання та реалізація бізнес-плану підприємства.

Якщо бізнес — це підприємницька діяльність, яка забезпечує прибуток, а комерція — реалізація товарів, тоді бізнес-план можна визначити як план отримання прибутку в процесі підприємницької та комерційної діяльності. Зазвичай під підприємницькою діяльністю мають на увазі діяльність по виробництву товарів.

Бізнес-план — це план розвитку підприємства, план виробничо-комерційної діяльності, орієнтованої на отримання високого прибутку, забезпечення конкурентоспроможності, виживаності та стійкості підприємництва в ринковій економіці. В бізнес-плані — відповідь на питання, що необхідно зробити, щоб завоювати хорошу ділову репутацію, те, що називається "паблік рілейшнз".

Зміст бізнес-плану визначається типом підприємства, його господарчими функціями та ступенем юридичної самостійності. Необхідно виділити наступні плани:

· бізнес-план для діючого виробничого підприємства;

бізнес-план для нового виробничого підприємства;

бізнес-план для діючих комерційних (торгівельних) підприємств;

бізнес-план для нових або комерційних підприємств, які реорганізуються;

бізнес-план для змішаних торгівельно-виробничих фірм, асоціацій;

бізнес-план для цілей приватизації, для входження в спеціальну економічну зону та інші.

Робота по бізнес-плануванню — це дуже трудомісткій та досить довгий процес. Спеціалісти по бізнес-плануванню одностайні в тому, що сумарний час, необхідний для цього, складає біля 200 годин.

Структура бізнес-плану не є канонізованою, а залежить від багатьох факторів (призначення бізнес-плану, вид бізнесу, масштаби підприємства, його юридичний статус та ін.).

У зв'язку з цим пропонуємо приблизну структуру бізнес-плану, яка розкриває більш детально як вихідну інформацію, так і планові показники, які розробляються на її основі.

1. Титульний лист.

Резюме.

Історія бізнесу.

Опис продукції (послуг).

Аналіз положення справ у галузі.

Оцінка конкурентів та вибір конкурентної стратегії.

План виробництва.

План маркетингу.

Організаційний план.

Юридичний план.

Ринок та план продажу.

Фінансовий план.

Програма інвестування.

Охорона довкілля.

Оцінка ризику та страхування.

Додатки.

Таким чином, бізнес-план — це документ, що описує всі основні аспекти майбутнього комерційного заходу. Бізнес-план є необхідним для нового підприємства, обґрунтування випуску нової продукції, впровадження нової техніки, інших нововведень. Він є необхідним в разі реконструкції діючих підприємств, їх переспеціалізації, суттєвої зміни їх діяльності, а також у разі приватизації майна державних підприємств.