Процедура проведення Люблінського сейму1569 р

Аби приготувати грунт для неї, король розпочав реформи, метою яких було уніфікувати устрій Великого князівства Литовського за коронним взірцем. Основні зміни ухвалено на віленському сеймі 1565 - 1566 рр.: II Литовський статут, адміністративну реформу, що запровадила поділ на воєводства і повіти; на взірець польських шляхетських інституцій мали скликатися місцеві суди (земські, гродські, підкоморські) і сеймики. Напередодні унії король вирішив скасувати всі обмеження у законодавстві, що стосувалися православної шляхти. Із цією метою він видав два привілеї - 1563 та 1568 рр., що зрівнювали у правах шляхту західного та східного обрядів.

Для остаточного вирішення питання про польсько-литовську унію на 23 грудня 1568 р. було призначено спільний сейм у Любліні. Литовські магнати, відчуваючи, що ситуація склалася не на їхню користь, збиралися повільно й неохоче. Тому сейм відкрився лише 10 січня 1659 р., коли до Любліна прибуло близько 160 польських сенаторів і литовських шляхтичів.

Після кількарічних дебатів 10 січня 1569 р. у Любліні розпочався спільний сейм, на якому вже з перших днів виявилися разючі розбіжності у поглядах щодо майбутнього державного устрою: литовські посли бачили його як федеративне об'єднання двох рівноправних держав, польські ж наполягали на безумовній інкорпорації Великого князівства Литовського. По двох місяцях переговори зайшли у глухий кут. Коли коронні посли звернулися до Зигмунта Августа виступити посередником, литовська делегація на чолі з віленським воєводою Миколаєм Рудим Радзивіллом, аби запобігти конфронтації з королем, вирішила зірвати сейм і в ніч на 1 березня залишила Люблін. Це, своєю чергою, змусило короля вдатися до радикальних заходів: 5 березня він оголосив про приєднання Підлящщя і Волині до Корони та підготував універсали і листи до князів, шляхти й урядників із закликом з'явитися на сейм для складення присяги на вірність королеві. Терміни для присяги було визначено на 27 березня - для підляшан, 3 квітня - для волинян. Утім, у запланований термін волинські князі і шляхта відмовилися присягати, а свої міркування оформили в окремій петиції до короля (Луцьк, 29 березня 1569 р.), що дало привід сучасним історикам кваліфікувати цей учинок як прояв волинського регіоналізму. Прикметно, що король пішов на поступки і задовольнив більшість вимог волинської шляхти, зокрема мовне питання.

По складенню у травні присяги на вірність Короні делегація волинської шляхти брала активну участь у підготовці інкорпораційного привілею (27 травня), завдяки чому отримала для себе вигідні умови: волинянам гарантувалося збереження всіх прав, мови, релігії, а також, що було важливо для місцевих можновладців - спеціально вказувалося, що на Волині не проводитиметься екзекуційна реформа, а князі збережуть свої титули. На таких самих умовах волинська шляхта сприяла інкорпорації Київщини (6 червня). Багато дослідників відзначають, що у позитивному ставленні української шляхти до унії гору взяв прагматизм. Виникав він із прагнення зберегти три пов'язаних між собою воєводства в рамках однієї суспільно-політичної системи. Окрім того, унія з Короною надавала більше надій на захист від деспотичної Москви і докучливих татарських наїздів. Чималий вплив на поступливість волинської шляхти справило ставлення князів, які погодилися на приєднання до Корони за умов збереження свого статусу і престижу. Це надавало їм у перспективі можливість розширення політичних впливів у Короні. У тій ситуації, як зауважив Я. Пеленський, станові інтереси виявилися важливішими за релігійні й національні чинники. Здається, що останні відіграли другорядну роль, а їх порушення в інкорпораційних привілеях мало на меті радше створення корисного клімату навколо самої інкорпорації. [16]

До кінця сейму волинські посли засідали разом із польськими. Ведучи переговори щодо унійних питань, вони навіть пропонували коронній шляхті вигідні засоби впливу у дискусії з литовцями. Волиняни солідаризувалися з послами інших українських земель, що входили до 1569 р. до складу Корони, зокрема у справі регламентації мит. Унаслідок тривалих переговорів поляки і литовці дійшли згоди і король, урешті, видав акт про об'єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського. 1 липня нова польсько-литовська унія була схвалена таким рішенням сеймом.

Рішення люблінського сейму про об'єднання Польщі і Литви в одну державу - річ посполиту (1569 р.)

« Ми, Сигізмунд Август, всім узагалі і кожному зокрема, кому відати належить, людям теперішнього часу і майбутніх часів оголошуємо даною грамотою таке: нам відомо, що всі чини королівства часто нагадували славно? пам'яті батькові нашому Сигізмундові, королю польському, і просили його на сеймах і в інших випадках, щоб завершено було те з'єднання або унія Великого князівства Литовського з королівством Польським... Знаючи, що це об'єднання приносило велику славу і користь обом народам, ми спрямували на це діло нашу думку і волю, призначили без дальшого загаяння тут спільний сейм, щоб вирішити і здійснити це діло, щоб уже обов'язково на цьому сеймі було поставлено І закінчено справедливе і ґрунтовне об'єднання і злиття цих держав, так щоб на майбутній час унія не тільки не могла бути перервана і розладнана, а й щоб приносила такі плоди, які б могли дати польському і литовському народові насамперед можливо більший і твердий мир, і збереження в цілості, а потім славу і окрасу.

На скликаному таким чином цьому сеймі явилися особисто всі пани сенатори духовні і світські, і всі інші чини польського, і литовського народу, і, за нашим допущенням і згодою, після взаємних між ними нарад, додержуючи цілком усіх привілеїв, закінчили всю цю справу унії між ними в братерській любові, і ця унія викладена нами за згодою всіх тих чинів обох народів в таких пунктах.

Обрання короля

Насамперед: Польське королівство і Велике князівство Литовське, згідно з попередньою інкорпорацією між ними, складають з обох вищезазначених народів одно, нерозрізнюване, неподільне тіло, одно зібрання, один народ, так що віднині у цього з двох народів одного зібрання, з'єднання неподільного народу і майже єдиного, однорідного, нерозрізнюваного і неподільного тіла буде на вічні часи одна голова, не окремі государі, а один - король польський, який згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами поляків і Литви буде обиратися в Польщі, а не в іншому місті... Обраний таким чином на польське королівство буде миропомазании і коронований у Кракові. Що ж до обрання, введення його на стіл Великого князівства Литовського, то воно повинно припинитися, так щоб уже віднині не було ніякого сліду його і подоби.

Сейми

Головний сейм завжди повинен бути один, а не окремі; крім того, повинен бути один ніколи не роздільний сенат для всіх справ і потреб тих народів, і ніколи вже не повинен бути іншим, тобто не повинен складатися лише з сенаторів того або того народу. Сенат повинен бути при нас, крім того часу, коли буде сейм в Литві і в Польщі; він завжди повинен бути запрошуваний до всіх справ, про все знати і радити, згідно з своїм обов'язком. А якби трапилися важливі справи, коли при нас не було б сенаторів, то в силу давнього звичаю буде дано звістку про все як у Польщу, так і в Литву, і ніщо ніколи не буде поставлено, і вирішено без відома сенаторів обох народів.

Монета

Монета повинна бути одноманітна і однакова по вазі, і пробі, поділу і напису, що ми і наші потомки без загаяння зобов'язані будемо здійснити...

Торгові мита

Як у Польщі, так і в Литві повинні бути знищені всі торгові мита і побори на землі і на воді, під якою б назвою вони не були, - наші, сенаторські, шляхетські, духовні; віднині і на вічні часи не слід брати ніяких мит з духовних і світських людей шляхетського звання і з їх підданих з будь-яких речей їх власної роботи і кормління, але з тим, про те, щоб.вони цим шляхом не сприяли униканню від купецьких мит, що повело б до зменшення і затаювання давніх наших мит, і мит інших чинів у Польщі, і в Литві.

Умови Люблінської унії:

• Внаслідок об’єднання Польщі та Великого князівства Литовського утворювалася нова держава — Річ Посполита.

• Очолювати Річ Посполиту мали: виборний король, спільний сейм і сенат.

• Угоди з іншими державами мали укладатися від імені Речі Посполитої.

• Литовська, українська й польська шляхта були зрівняні в правах і отримували право на володіння маєтками по всій території Речі Посполитої.

• Ліквідовувалися митні кордони, запроваджувалася єдина грошова одиниця.

• Литва зберігала своє право і суд, адміністрацію, військо, скарбницю, мову[17]

Ці документи декларували утворення двоєдиної держави - Речі Посполитої - з окремими виконавчою владою, скарбом, монетною системою, військом, судочинством. Спільними для обох держав, окрім монарха, були законодавчий орган - сейм (сенат і посольська ізба) та закордонна політика. Литовська шляхта урівнювалася у правах із коронною. Польським магнатам і шляхті дозволялося набувати землеволодіння у Великому князівстві Литовському, а литовським - у Короні. За князями інкорпорованих земель зберігалися їхні родові титули.

Українська шляхта отримала очікувані гарантії. В унійних привілеях Волинського, Брацлавського, Київського воєводств декларувалося, що вони приєднуються до Польського королівства як "рівні до рівних, вільні до вільних", підтверджувалося збереження стародавніх кордонів з усталеною мережею самоврядних шляхетських інституцій та судово-адміністративних органів. Підтверджувалася чинність Литовського статуту, гарантувалося збереження "руської мови" у місцевому діловодстві, побуті. Усі місцеві уряди, почесні титули, пільги мали надаватися тільки мешканцям відповідного українського воєводства без огляду на віросповідання. Отже, унійний акт 1569 р. гарантував мешканцям приєднаних земель культурно-адміністративну автономію в межах Речі Посполитої. [18]