Державна політика у сфері зайнятості

Покращення показників якості життя населення України та наближення їх до європейських стандартів потребує інтенсивного розвитку економіки нашої держави на основі посилення її конкурентоспроможності. Динамічний соціально-економічний прогрес в Україні має базуватися передусім на розвитку та ефективному використанні найціннішого ресурсу сьогодення – трудового потенціалу суспільства та посиленні його інноваційної активності.

Трудовий потенціал – це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров’я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір здійснювати трудову діяльність.

Необхідність регулювання відносин, що виникають у процесі здійснення суспільно-корисної діяльності та підготовки до неї, викликана недосконалістю відносин, які виникають на ринку праці з приводу купівлі-продажу робочої сили. Ринок праці є системою відносин, які формуються з приводу попиту та пропозиції робочої сили здібної до суспільно-корисної праці, тобто пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту і пропозиції на робочу силу. Його також можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. За цих умов важливу роль у питаннях збалансованості ринків праці мають відігравати державні механізми регулювання цих важливих процесів.

Ринок праці, як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним зі складових державної соціальної політики.

Інституційна підсистема регулювання ринку праці, зокрема державна служба зайнятості як її складова, сприяє працевлаштуванню незайнятого населення на відповідні робочі місця, створені в результаті використання економічної підсистеми.

Праця складне й багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і людини важливу роль. Це поняття в широкому розумінні є невід’ємним від людського життя і безпосередньо пов’язане з робочим місцем індивідуума.

Перехід до ринкових відносин загострив існуючі та створив нові проблеми, пов’язані зі структурною перебудовою народного господарства та виникнення нових трудових відносин, зумовлених наявністю різних форм власності. У результаті неминучим стало вивільнення робітників з підприємств в умовах переходу до ринкових відносин. Означене актуалізує обрану тему та свідчить про необхідність дослідження шляхів вдосконалення державної політики зайнятості населення в Україні.

Значний внесок у наукову розробку загальних проблем зайнятості населення і трудових ресурсів внесли такі вчені, як С. Бандур, І. Бондар, П. Ю. Буряк, О. А. Грішнова, М. Долішній, Ю. Краснов, Е. Лібанова, В. Онікієнко, А. Чухно та ін. Але тема зайнятості на сьогоднішній день також залишається актуальною і має практичне значення для України.

До основних проблем, що потребують вирішення державою для забезпечення стабільного функціонування національного ринку праці, станом на початок 2012 р. належать [7]:

– високий рівень тіньової зайнятості. Чисельність офіційно працюючих зрівнялася з чисельністю пенсіонерів, відповідно збільшується навантаження на державний бюджет, унеможливлюється забезпечити гідні пенсії та інші соціальні виплати. Крім того, громадяни, які працюють в неформальному секторі економіки, позбавлені соціального захисту у разі настання страхового випадку. Починаючи з 2009 р. кількість застрахованих працівників зменшилась на 1,37 млн осіб – майже на 10 %;

– високий рівень економічно неактивного населення працездатного віку – майже 8 млн. За умови створення сприятливого середовища на ринку праці 40 % з них може розглядатися як суттєвий ресурс для відновлення трудового потенціалу держави;

– низький рівень зайнятих у співвідношенні до всього населення – 44 % при середньосвітових показниках 60,2 %;

– відставання якості робочої сили від потреб сучасної економіки. Лише 9 % облікової кількості штатних працівників (або 1 млн осіб) охоплюються системою професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників. Періодичність підвищення кваліфікаційного рівня працівників становить у середньому 11 років, тоді як у країнах Євросоюзу – близько 5 років;

– дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили практично за всіма групами професій. Особливо позначається нестача кадрів на високотехнологічних промислових виробництвах. Як наслідок, у середньому по Україні наприкінці 2011 р. на одну вакансію претендувало 8 осіб. Майже у двох третинах регіонів ситуація була ще більш напруженою;

– суттєвий рівень безробіття серед молоді (особливо до 25 років). У 2011 р. рівень безробіття у віковій категорії 15–24 років становив майже 20 %. Це пов’язано, зокрема, з недоліками існуючої системи професійного навчання, відсутністю належної співпраці між навчальними закладами, роботодавцями та місцевими органами виконавчої влади, незадовільними умовами праці, недостатньою мотивацією молодих громадян до оволодіння робітничими професіями, низьким рівнем їх професійної адаптації на виробництві тощо;

– низький рівень підприємницької ініціативи громадян, що, зокрема, свідчить про необхідність приділити більшу увагу механізмам державної підтримки підприємницької діяльності громадян;

– відсутність механізмів співпраці та взаємодії між Державною службою зайнятості та приватними агентствами зайнятості, база вакансій ташукачів роботи яких у п’ять разів перевищує відповідну базу Державної служби зайнятості спотворює систему ефективної підготовки кадрів, яких потребує економіка. При цьому інформація, яка міститься в Єдиній інформаційно-аналітичній системі державної служби зайнятості обмежується вільними вакансіями з непривабливою заробітною платою та шукачами роботи з числа неконкурентоспроможних осіб.

Зайнятість населення – це система суспільно-економічних відносин між економічно активним населенням, суб’єктами господарювання та державою з приводу участі громадян у суспільно корисній діяльності, що регулюють забезпечення економічно активного населення робочими місцями шляхом різноманітних форм його участі у суспільному виробництві, а також впливають на відтворення, розподіл та перерозподіл трудової активності населення і таким чином визначають якість життя населення. Ці ознаки свідчать про те, що держава не тільки гарантує право на працю, але й покладає на кожну людину відповідальність за своє майбутнє у професійному відношенні.

Стратегічною метою системи регулювання зайнятості населення є досягнення повної, ефективної та продуктивної зайнятості, тому що саме вона надає можливість кожному громадянину своєю працею забезпечити собі та своїй сім’ї пристойне існування; сприяє зростанню ефективності суспільного виробництва; створює умови для розвитку особистості працівників. Повна, ефективна та продуктивна зайнятість є кінцевим результатом, до якого прагне система державного регулювання зайнятості населення. Підвищення ефективності реалізації регіональної політики зайнятості населення повинно базуватися в посиленні мотиваційного механізму активізації даної політики, розробці методів інвестиційного регулювання зайнятості, формуванні нормативно – правового середовища, сприятливого для самореалізації індивіда через трудову діяльність. Доцільно впровадження мотиваційного механізму активізації регіональної політики зайнятості населення, який би був взаємопов’язаним з усіма напрямамисоціально-економічної політики в країні, що є активізуючими чинниками успішної її реалізації.

Визначено, що умовою ефективної реалізації державної політики зайнятості населення є забезпечення соціальної орієнтації економічної політики на збереження та розвиток трудового потенціалу та наявність достатнього рівня ресурсного забезпечення: правового, фінансового, адміністративно-організаційного, наукового, інформаційного.

Державна політика втілюється безпосередньо органами державної влади на регіональному рівні, де конкретизується, виходячи з особливостей регіону. Для підвищення ефективності реалізації регіональної політики зайнятості населення необхідно:

– заохочувати роботодавців, для збереження існуючих та створення нових робочих місць для громадян, які недостатньо конкурентноспроможні на ринку праці (квотна категорія громадян);

– сприяти забезпеченню молоді (випускників ВНЗ та ПТНЗ) першим робочим місцем;

– виділяти цільові групи безробітних громадян відповідно до потреби в соціальних послугах і реалізації для кожної групи своєї програми для забезпечення працевлаштування;

– створювати умови для активного самопошуку роботи безробітними, активізувати їх власні зусилля;

– розширювати базу даних наявних вакансій робочих місць в обласних, міських та районних центрах зайнятості (зобов’язати всі зареєстровані підприємства, товариства, організації, учбові заклади надавати свої вакансії робочих місць до центрів зайнятості).

Удосконалення регіонального управління зайнятістю населення доцільно здійснити шляхом чіткої координації зусиль місцевих органів влади, роботодавців, громадських організацій до розробки та реалізації регіональної політики зайнятості.