Форми досудового розслідування

Досудове розслідування як процесуальна діяльність має дві форми, а саме: досудове слідство і дізнання.

Головною або провідною формою досудового розслідування вва­жається досудове слідство, яке здійснюється слідчими прокурату­ри, органів внутрішніх справ, СБУ та слідчими податкової міліції (ст. 102 КПК). Дізнання проводиться органами дізнання, які пере­лічені в ст. 101 КПК.

Між формами розслідування — слідством і дізнанням немає прин­ципових розбіжностей, оскільки вони спрямовані на виконання за­вдань кримінального судочинства, а загальні умови досудового слід­ства поширюються і на дізнання, за винятком окремих положень. Докази, які отримані при провадженні дізнання, мають для суду таке ж значення, як і докази, що зібрані на досудовому слідстві.

Проте за чинним законодавством орган дізнання не має права роз­слідувати справу в повному обсязі зі складанням підсумкового про­цесуального документа й передавати справу до суду. Дізнання може лише передувати досудовому слідству, але не замінювати його.

Законодавець віддає перевагу в розслідуванні органам досудового слідства — слідчим, розслідування для яких — це основна форма ді­яльності, тоді як для органів дізнання — це лише одна, причому не основна функція. А головна для деяких органів (міліції, СБУ та ін­ших) — це здійснення оперативно-розшукової діяльності з метою роз­криття та запобігання злочинів.

Слідчим надається також ширше коло повноважень у розслідуван­ні злочинів, у тому числі і таких, як давати доручення органам дізна­ння.

До суб'єктів права розслідування злочинів слід віднести: слідчого, органи дізнання та їх начальників, дізнавачів, а також начальників слідчих підрозділів (відділення, відділу, управління), які мають пра­во брати участь у провадженні досудового слідства та особисто прова­дити його в повному обсязі, користуючись при цьому повноваження­ми слідчого (ч. 2 ст. 114^і КПК), а також і прокурора, який має право брати участь у провадженні досудового слідства і дізнання, викону­ючи як окремі слідчі дії, так і проводити розслідування у будь-якій справі (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК).

Ніякі інші особи, в тому числі посадові особи державних установ, закладів, співробітники приватних розшукових бюро, детективних агентств правом розслідування злочинів не наділені.

Кримінально-процесуальне законодавство (ст. 104 КПК) встанов­лює і дві форми дізнання в кримінальних справах:

— дізнання в справах про злочини, що не є тяжкими;

— дізнання в справах про тяжкі злочини.

Але незалежно від форми дізнання останнє завжди становить лише початковий етап розслідування, причому тільки тоді, коли слідчий внаслідок певних поважних причин відразу не розслідує дану справу. Якщо слідчий виконав хоча б одну слідчу дію, то розслідування набу­ває форму досудового слідства, а не дізнання.

Нагадаємо, що ст. 12 КК «Класифікація злочинів» поділяє злочи­ни на чотири види: 1) злочини невеликої тяжкості; 2) злочини серед­ньої тяжкості; 3) тяжкі злочини; 4) особливо тяжкі злочини.

Після порушення кримінальної справи про злочин, що не є тяжким, орган дізнання, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка вчинила цей злочин (ч. 1 ст. 104 КПК). Відповідно до ч. 1 ст. 108 КПК орган дізнан­ня проводить у цій справі слідчі дії у строк не більше 10 днів, почина­ючи з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому ст. 165² КПК, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу (ч. З ст. 108 КПК). Продовження вказаних строків законом не передбачено.

Виняток з цього правила встановлено ст. 67 Кодексу торговельно­го мореплавства України, де зазначено, що капітан морського судна, котре перебуває в далекому плаванні, має право затримати особу за підозрою у вчиненні злочину до передання її відповідним правоохо­ронним органам у першому порту України, або може направити цю особу на інше судно, зареєстроване в Україні, що може бути виконано з об'єктивних причин у 10-денний строк.

Особу, яка вчинила злочин, про який йдеться в ч. 1 ст. 104 КПК, вважають встановленою, згідно а практикою застосування цієї норми органами дізнання і досудового слідства, якщо:

— є показання потерпілих або свідків, які прямо вказують на цю особу як на таку, що вчинила злочин;

— факт вчинення злочину цією особою підтверджують висновки судових експертиз;

— особа з'явилася з повинною;

— у цієї особи (при ній, у її житлі, на робочому місці тощо) вилуче­ні речові докази.

Якщо особу, яка вчинила злочин, що не є тяжким, не встановлено, дізнання по справі зупиняють із дотриманням вимог, передбачених ч. З ст. 206 КПК.

Зупинення дізнання у кримінальних справах на підставі пунктів 1 і 2 ч. 1 ст. 206 КПК не допускається, оскільки ці норми передбачають зупинення у справі тільки щодо обвинуваченого, а органи дізнання не наділені законом правом приймати рішення про притягнення осо­би як обвинуваченого. Дізнання у справах про злочин, що не є тяж­ким, закінчується направленням справи слідчому для провадження досудового слідства або закриття справи лише з підстав, передбаче­них ст. 6 КПК (ч. 2 ст. 109 КПК). Інших форм закінчення цього виду дізнання законом не передбачено. •

Рішення про направлення справи слідчому для провадження досу­дового слідства викладають у постанові, яку затверджують начальни­ки органу дізнання та прокурор.

У разі порушення кримінальної справи про тяжкий злочин орган дізнання на підставі ч. 2 ст. 104 КПК зобов'язаний передати її слідчо­му через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у строк не більше 10 днів з моменту порушення справи.

Невідкладними слідчими діями є такі, зволікання з проведенням яких може завдати шкоди виконанню завдань розслідуванню, привес­ти до втрати певних доказів, внаслідок чого розкриття злочину може ускладнитися або стати взагалі неможливим. Невідкладність слідчої дії визначається на кожному етапі розслідування конкретними обста­винами справи. При цьому невідкладною може виявитися будь-яка слідча дія, наприклад, огляд місця події; обшук; виїмка; затримання і допит підозрюваного; допит свідка; допит потерпілого, стан здоров'я якого погіршується; призначення судової експертизи, пов'язаної з до­слідженням об'єктів, зокрема таких, які швидко псуються, та інші.

Строки дізнання і в цьому випадку не можуть бути продовжені. Орган дізнання зобов'язаний закінчити дізнання у цій кримінальній справі складанням постанови про направлення справи для проваджен­ня досудового слідства, незалежно від того, чи встановлено особу, яка вчинила злочин, чи ні. Цю постанову затверджують начальник органу дізнання та прокурор.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не вста­новлено особу, що його вчинила, орган дізнання продовжує викону­вати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки (ч. З ст. 104 КПК).

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний вико­нувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Розкриття змісту досудового розслідування, його слідчих та ін­ших процесуальних дій неможливе без з'ясування низки основних положень, які в літературі запропоновано іменувати «загальними умовами попереднього розслідування», що забезпечують єдиний і обов'язковий для всіх кримінальних справ процесуальний порядок розслідування. В КПК ці положення (умови) зосереджені в основному в главі 11 «Основні положення досудового слідства».