Імунітети суб'єктів кримінального процесу

Відповідно до принципу рівності для деяких категорій громадян передбачається свобода й захист, що враховує умови й характер вико­нуваних особливих міждержавних, державних і суспільних функцій. Зазначеним громадянам надається рівна з іншими особами свобода й захист, а також додаткові гарантії від незаконних зазіхань приватних осіб і навіть органів держави з метою створення умов, необхідних для виконання покладених на них обов'язків. Серед таких додаткових га­рантій важливе значення належить дипломатичним, депутатським та іншим імунітетам у сфері кримінального судочинства.

Термін «імунітет» є збірним поняттям, що включає імунітет у пря­мому сенсі цього слова або особливі права, пільги, переваги і привілеї, зазначені в міжнародному праві як вилучення із загальних правил юрисдикції.

У міжнародній договірній практиці, в міжнародній доктрині, у внутрішньому законодавстві України та в теорії кримінального проце­су чіткого розмежування понять привілеїв і імунітету не проводиться. Пояснення, як ми розуміємо, полягає в тому, що кожен процесуаль­ний імунітет і кожен процесуальний привілей не існують у «чистому вигляді». Кожний з них є сукупністю правил, що володіють ознаками як імунітету, так і привілею у власному значенні.

Загальною правовою ознакою дипломатичних, а також і всіх інших імунітетів і привілеїв є їх регулювання винятковими (спеціальними) нормами. Зі сказаного випливає, що імунітет і привілей, передбачені винятковими правовими нормами, розповсюджуються тільки на тих осіб, які прямо передбачені відповідними правовими нормами, і лише в тому обсязі і в тих межах, в яких вони зазначені міжнародним дого­вором або законодавчим актом.

Питання про галузеву приналежність норм, що встановлюють ди­пломатичні, депутатські і інші привілеї і імунітети в кримінальному процесі, не одержало належного закріплення. Процесуальний імуні­тет є багатоступінчатим об'єднанням процесуально-правових інститу­тів і субінститутів, норми якого регулюють особливий (ускладнений) порядок кримінального судочинства, що виражається у встановленні вилучень із загального порядку судочинства і особливих юридичних переваг для окремих категорій українських і іноземних громадян.

Аналіз загальних, багатобічних, міжнародних (міждержавних) конвенцій, угод і протоколів і численної групи спеціальних, двосторон­ніх, міжнародних договорів, обов'язкових для України про привілеї й імунітети, дозволяє виділити насамперед такий вид процесуальних імунітетів, як «імунітети й привілеї дипломатичних представників». Цей вид привілеїв і переваг глави й членів дипломатичного представ­ництва традиційно йменується «дипломатичним імунітетом».

Дипломатичні привілеї й імунітети в повному обсязі або з обмежен­нями, передбаченими міжнародними договорами, прямо поширені на членів родини дипломатів, на особи персоналу, що не мають диплома­тичних рангів, працівників іноземних торговельних представництв. Через тісний взаємозв'язок й обумовленість правового становища за­значених осіб з життєдіяльністю дипломатичних представництв і їх дипломатичного персоналу, єдиної спрямованості імунітетів і приві­леїв тих чи інших в остаточному підсумку, всі вони входять до змісту єдиного інституту дипломатичного імунітету.

Згідно з Конвенцією про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі диплома­тичних агентів 1973 р. і низки інших міжнародних договорів дипло­матичні імунітети й привілеї поширені на представників і посадових осіб міжнародних організацій (ООН, Рада Європи, Дунайська комісія, Європейський Комітет проти катувань, Європейський суд з прав людини, Міжнародний суд ООН та ін.), глав іноземних держав, членів

парламентських й урядових делегацій.

Імунітети перерахованих суб'єктів міжнародних відносин явля­ють собою самостійні інститути в сфері міжнародного права, оскіль­ки регулюють відносини суб'єктів, що мають функціональні цілі й призначення які відрізняються від правого статусу дипломатичних представників. Однак у сфері кримінального судочинства, де мета й призначення відповідних процесуальних імунітетів і привілеїв зазна­чених суб'єктів міжнародного права збігаються, вважається, що нор­ми, які закріплюють ці привілеї й імунітети, утворять єдиний про­цесуальний інститут " імунітету осіб, що користуються міжнародним захистом".

Окремо слід виділити правові норми, що надають певні процесу­альні привілеї іноземним громадянам, затриманих за підозрою у здій­сненні злочину, арештованим до суду або засудженим, а також норм міжнародних договорів, що встановлюють процесуальні імунітети й привілеї особам, що з'явилися за викликом за кордон як свідок, по­терпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представ­ників й експертів. Очевидно, що вони не відносяться ні до інституту дипломатичного імунітету, ні до інституту імунітету осіб, які корис­туються міжнародним захистом, а входять до змісту відповідних їм процесуальних інститутів (ст.9 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних 1993 р., ст. 12 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р.).

Аналіз норм законодавчих актів України із застосуванням вищевизазначених критеріїв дозволяє виділити як самостійний процесуальний інститут, традиційно іменований поняттям «депутатська недоторкан­ність». З огляду на те, що цей термін у власному змісті охоплює лише частину імунітетів — особливі гарантії особистої недоторканності при затриманні й арешті депутата, і не включає в себе імунітет від притяг­нення до відповідальності за вчинений злочин, інші гарантії, пов'язані з допитом, обшуком й іншими процесуальними діями, вважається, більш кращим є його найменування «депутатський імунітет».

Частиною 3 ст. 80 Конституції України встановлена депутатська недоторканність. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідально­сті, затримані або заарештовані.

Закон України «Про статус народного депутата України» від 22,03.2002 р. (ч. 2 ст. 27) передбачає, що обшук, затримання народ­ного депутата або огляд особистих речей і багажу, транспорту, житло­вого або службового приміщення народного депутата, а також пору­шення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної і іншої кореспонденції і застосування інших заходів, які згідно із законом обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у випадку, якщо Верховною Радою України дана згода на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими шляхами отри­мати інформацію неможливо.

Відповідно до п. 1.4 Рішення Конституційного Суду у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положень ч. З ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27.10.1999 р. депутат­ська недоторканність розповсюджується на народного депутата Укра­їни з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної вибор­чої комісії і до моменту припинення повноважень народного депутата України. У разі пред'явлення громадянинові України обвинувачення в скоєнні злочину та/або його арешту до обрання народним депутатом України подальше провадження у кримінальній справі відносно тако­го депутата може бути продовжене за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності та/ або знаходження під вартою.

На час виконання своїх повноважень Президент України корис­тується правом недоторканності (ч.І ст. 105 Конституції). Згідно зі ст. 111 Конституції Президент України може бути усунений з свого по­ста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі здійснення ним державної зради або іншого злочину. Дане питання ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (тобто більш ніж 225 народними депутатами).

Учасники виборчого процесу: кандидати в Президенти України і кандидати в народні депутати додатковими гарантіями права недо­торканності не володіють.

Особливо виділяються групи правових норм, що передбачають імунітети й привілеї суддів, посадових осіб інших правоохоронних і контролюючих органів та ін. Загальною, інтегруючою їхньою власти­вістю є наділення зазначених осіб процесуальними імунітетами й при­вілеями, зважаючи на особливе посадове становище зазначених осіб у сфері нагляду, контролю.

У ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р. як одна з гарантій незалежності суддів передбачається «недоторканність судді». Поняття недоторканності судді розкривається в ст. 13 дано­го закону, відповідно до якої в числі привілеїв імунітетів, що мають кримінально-процесуальне значення, названі наступні:

6) Особисту недоторканність судді. Недоторканність судді поширю­ється також на його житло й службове приміщення, використовувані ним транспорт і засоби зв'язку, його кореспонденцію, що належить йому, майно й документи. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвину­вального вироку судом.

7) Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочи­ну, а також підданий примусовому приводу. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути не­гайно звільнений після з'ясування його особи.

8) Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідного судового рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки.

4. Кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається у першій інстанції апеляційним судом. Підсудність справи визначається Головою Верхов­ного Суду України або його заступником. При цьому справа не може розглядатись тим судом, у якому обвинувачений працював суддею.

Норми ст. 63 Конституції України про свідоцький імунітет утво­рять самостійний процесуальний інститут. Це положення конкрети­зується у ст. 69 КПК, при цьому законодавець передбачив осіб, які взагалі не можуть бути допитані як свідки (ч. 1 ст. 69 КПК), осіб, які можуть відмовитись давати свідчення як свідки (ч. 2 ст. 69 КПК), та осіб, які можуть бути допитані як свідки за певних умов (п. 1 ч. 1 та ч. З ст. 69 КПК). Вважаємо, що норми, передбачені ч.І ст. 69 КПК, складають зміст свідоцького імунітету, а норми ч. 2 ст. 69 КПК -— свідоцьких привілей.

Міжнародно-правовими актами передбачений імунітет свідка та експерта, викликаних до іншої держави у рамках міжнародно- правової допомоги. Так, ст. 12 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. передбачає, що свідок або експерт незалежно від громадянства, який постає перед судовими ор­ганами запитуючої Сторони за повісткою про виклик до суду, не може ні притягуватися до відповідальності, ні утримуватися під вартою, ні підлягати ніякому іншому обмеженню його особистої свободи на тери­торії цієї Сторони за діяння або обвинувальні вироки, які передували його від'їзду з території запитуваної Сторони. Цей імунітет закінчу­ється, якщо свідок або експерт протягом послідовних п'ятнадцяти днів від дати, з якої її присутність більше не була необхідною судовим органам, маючи можливість залишити територію запитуючої Сторо­ни, все ж таки залишилася на цій території або, виїхавши з неї, знову туди повернулася.

Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних сімейних та кримінальних справах 1993 р. та 2002 р. дещо розширили перелік цих суб'єктів імунітету і зазначили ще потерпілого, цивіль­ного позивача, цивільного відповідача та їх представників (ст. 9 Кон­венції).

Отже, у кримінально-процесуальному праві, як уявляється, необ­хідно розрізняти наступні види імунітетів: а) дипломатичний та кон­сульський імунітет, б) імунітети осіб, що користуються міжнародним захистом, в) депутатський імунітет, г) посадовий імунітет, д) свідоць­кий імунітет, е) імунітет осіб, викликаних до іншої держави у рамках міжнародно-правової допомоги; є) імунітет Президента України.

У кримінально-процесуальному законодавстві як самостійний функціональний інститут формується тільки дипломатичний та сві­доцький імунітет. Тому, вважаємо за необхідне ввести в новий КПК України норми відповідних функціональних інститутів привілеїв і імунітету та доповнити перш за все загальні положення КПК Украї­ни, присвячених принципу рівності громадян перед законом, судом і іншими органами кримінального судочинства, а також доповнити ді­ючий КПК України спеціальними нормами про імунітет приватного характеру, який відноситься до застосування інститутів затримання, запобіжних заходів у вигляді взяття під варту, пред'явлення обвину­вачення та інших предметних інститутів.

Зважаючи на особливе призначення імунітету в кримінальному процесі, вони е додатковими процесуальними гарантіями законності і обґрунтованості притягнення зазначених громадян у сферу кримі­нального судочинства і застосування до них заходів процесуального примусу та інших правообмежень.

Рекомендовані нормативно-правові акти, судова практика і література

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

Віденська конвенція «Про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру» 14.03.1975 р. // http: //zakon.rada.gov.ua

Конвенція «Про привілеї й імунітети Організації Об'єднаних На­цій» від 13.02.1946 р. // http: //zakon.rada.gov.ua

Конвенція «Про запобігання й покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів» від 1973 р. // http: //zakon.rada.gov.ua

Віденська конвенція «Про дипломатичні зносини» від 18.04.1961 р. http: //zakon.rada.gov.ua

Віденська конвенція «Про консульські зносини» від 24 квітня 1964 р. http: //zakon.rada.gov.ua

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верхов­ної Ради. — 2003.

Закон України «Про прокуратуру» 05.11.1991 р. // иплгог.гасіа.£ОУ.иа Закон України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. //http: //zakon.rada.gov.ua

Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р. // http: //zakon.rada.gov.ua

Закон України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 9. — Ст.62.

Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь в кримінальному судочинстві» 23.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради — 1994. — № 11. — Ст. 51.

Закон України «Про державний захист працівників суду та право­охоронних органів» від 23.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради. - 1994. — № 11. — Ст. 51.

Закон України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 р. // Голос України. — 1992. - № 244.

Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р. // Голос Укра­їни. — 1993.25.

Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 р. ц Голос України. —1996. — № 199.

«Положення про дипломатичні й консульські представництва іно­земних держав в Україні», затверджене Указом Президента України від 10.06.1993 р. // http: //zakon.rada.gov.ua

Рішення Конституційного Суду України (справа про гарантії депу­татської недоторканності) від 27.10.1999 р. справа № 1-15/99 // Офі­ційний вісник України. — 1999. — № 44.

Рішення Конституційного Суду України (справа про гарантії депу­татської недоторканності) від.26.06.2003 р. справа № 1-15/2003 //Ві­сник Конституційного Суду України. — 2003. — № 3.

Рішення Конституційного Суду України по справі за конститу­ційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича про офіційне тлумачення положень статті 59 Конституції України, стат­ті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16.11.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 47.

Постанова Кабінету Міністрів України № 821 «Про затвердження Порядку оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допо­моги в кримінальних справах за рахунок держави» від 14 травня 1999 року.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і грома­дянина» // Постанови Пленуму Верховного Суду України у криміналь­них справах (1973-2004): Офіційне видання / За заг. ред. В.Т. Маляренка. — К., 2004.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику за­стосування судами законодавства, яким передбачені права потерпі­лих від злочинів» від 2 липня 2004 року № 13 // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практи­ку в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. (в редакції від 21 березня 2000 р.)

Постанова Пленуму Верховного Суду «Про застосування законо­давства, що забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8.

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду в України від 10 червня 2003 р. // Адвокат. — 2003, — № 3. — С. 50-61 (про «фахівців у галузі права»).

Узагальнення практики застосування судами законодавства, що забезпечує захист прав потерпілих у кримінальному судочинстві від 1 червня 2004 р. (Узагальнення Апеляційного суду м. Києва) // Адво­кат. - 2004. №2. — С. 47.

АльпертС.А. Суб'ьектьі уголовного процесса. — X., 1997.

Агаев Ф.А., Галузо В.Н. Иммунитетьі в российском уголовном про- цессе. — М., 1998.

Адаменко В.Д. Советское уголовно-процессуальное представитель- ство. — Томск, 1978.

Альперт С.А. Участники советского уголовного процесса. — X., 1965.

Альперт С.А. Производство по уголовньїм делам, возбуждаемьім по жалобе потерпевшего. — X., 1976.

Бекешко С.П., Матвиенко Ю.А. Подозреваемый в советском уго­ловном процессе. — Минск, 1969.

Брынцев В.Д. Судебная власть (правосудне): пути реформирования вУкраине. — X., 1998.

Бушуев Г.И. Судья в уголовном процессе /Отв. ред. М. А. Шапкин. — М.: Юрид. лит., 1984.

Вапнярчук В.В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання. — X., 2001.

Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. — К., 1998.

Волкотруб С.Г. Інститут імунітету свідків у кримінально- процесуальному законодавстві // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис. — 2002. —

щЕ

Волкотруб С. Інститут імунітету в кримінальному судочинстві // ПравоУкраїни. — 2002. — № 3.

Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката захисника у кримінальному процесі. Навчальний посібник. — К., 2003.

Гошовський М.І., Кучинсь'ка О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. — К., 1998.

Грошевий Ю.М. Прокурорський нагляд в Україні. — К., 2003.

Гузела М. Контроль за законністю дій і рішень органів досудово­го розслідування як самостійна функція суду // Вісник Львівського унів-ту. — 2004. — Вип. 39. — С. 443-449.

Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. — М., 1981.

Денежкин В.М. Подозреваемьій в советском уголовном процессе. — Саратов, 1982.

Зайцев О.А. Государственная защита участников уголовного про­цесса. — М., 2001.

Зайцева И.А., Смирнов Л.Н. Проблеми, возникающие на пред- варительном следствии в связи с возложенной на следователя обя- занности по обеспечению обвиняемого и подозреваемого адвокатом- защитником // Следователь. — 2002. — № 3. — С. 8-10.

Зеленецкий В.С., Куркин Н.В. Обеспечениебезопасности субт»ектов уголовного процесса. — X.: КримАрт, 2000.

Капліна О., Шило О. Удосконалення процесуального статусу потер­пілого в кримінальному судочинстві України // Прокуратура. Люди­на. Держава. — 2004. — №4.

Ковна У. Вплив виду дієздатності неповнолітнього на представни­цтво його інтересів в кримінальному судочинстві // Проблеми держа- вотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали XI науково практичної конференції 3-4 лютого 2004 р. — Львів, 2005. — С 39я 399.

Кокорев Л.Д. Подсудимьій в советском уголовном процессе. — ронеж, 1973.

Корнуков В.М. Конституционньїе основи положення личности в уголовном судопроизводстве. — Саратов, 1987.

Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Ма- ляренко. — К.: Юрінком Інтер, 2006.

Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар /За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. — X.: ТОВ «Одіссей», 2008.

Кругликов А.П. Правовое положение органов и лиц, производя- щих дознание в советском уголовном процессе. — Волгоград, 1986.

Курільчук І.Г. Поняття та сутність судового контролю в досудо- вих стадіях кримінального процесу // Держава і право. — Вип. 31. — 2006. — С. 434-438.

Ландо А.С. Представители несовершеннолетних обвиняемьіх в со­ветском уголовном процессе. — Саратов, 1977.

Леоненко В.В. Профессиональная зтика участников уголовного су- допроизводства. —К., 1981.

Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. — К.: Істина, 2005.

Лобойко Л.М. О совершенствовании правового статуса инициато- ров уголовного процесса // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності. — Дніпропетровськ, 1999.

Маляренко В.Т. Позитиви і негативи суду присяжних // Право України. — 2000. — № 3.

Маляренко В.Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.

Маляренко В.Т. Про сумні тенденції в розвитку інституту захисту в Україні // Адвокат. — 2001. — № 1-2.

Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судо­чинстві: деякі проблеми та шляхи їх вирішення — К., 2001.

Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Про інститут понятих у кримі­нальному процесі України // Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 3 (25).

Ніколаєв О. Роль суду в забезпеченні прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві // Право України. — 2001. — МЗ. — С. 64-65.

Нор В. Свідок у кримінальному процесі України: коло осіб, пред­мет показань та свідоцький імунітет // Вісник Львів, ун-ту. Серія юридична. — 2002. — Вип. 37.

IIавлов Н. Е. Субектьі уголовного процесса. — М.: Новий юрист, 1997.

Подання про відсторонення захисника від участі у справі // Адво­кат. 2003. - № 3.

Полосков В.П. Правоспособность и дееспособность в советском уго­ловном процессе. Автореф. дис. канд. юрид. наук. — М., 1985.

Постанова про відмову у відстороненні захисника від участі у сп ра­зі // Адвокат. — 2003. — № 3.

Предмет, об'єкт, завдання, сутність нагляду прокурора за додер­жанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову ді­яльність, дізнання, досудове слідство // Вопросьі государства и права укранньї. — 2004. — Вьіп. 23.

Присяжнюк Т.І. Правовий статус потерпілого: проблеми та пер­спективи // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.

Рахунов Р. Д. Участиики уголовно-процессуальной деятельности по советскому праву. — М., 1961.

Рьіжаков А. П., Сергеев А. И. Субт»ектьі уголовного процесса: Учебное пособие. — Тула, 1996.

Самолюк В. В. Обсяг дієздатності особи та її законне представни­цтво у кримінального процесі // Вісник Львівського ун-ту: Серія юри­дична. — 2003. — Вип. 38.

Саркисянц Г.П. Защитник в уголовном процессе. — Ташкент, 1971.

Саркисянц Г.П. Законний представитель несовершеннолетнего об- виняемого в суде. — Ташкент, 1985.

Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура України. — До­нецьк, 1997.

Совершенствование права на защиту в новом Уголовно-про- цессуальном кодексе // Российский следователь. — 2002. — № 6.

Стецовский Ю.И. Уголовно-процессуальная деятельность защит- ника. — М., 1982.

Трунов И.Л. Защита прав личности в уголовном процессе. — М.: ИД «Юриспруденция», 2005.

Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: Учебник / Отв. ред. П.А. Лупинская. — М.: Юристе», 2001.

У головний процесе России: Учебное пособие / Под редакцией З.Ф. Ковриги, Н.П. Кузнецова. — Воронеж: Воронежский государ- ственний университет, 2002.

Удалова Л. Імунітет у кримінальному процесі України // Право України. — 2003. — № 7. — С. 77-80.

Удалова Л.Д. Кримінальний процес України. Загальна частина: Підручник. — К.: Кондор, 2005.

Філій Д. Процесуальне становище особи, щодо якої порушено кри­мінальну справу // Право України. — 2003. — № 7.

Халдеев Л.С. Судья в уголовном процессе. — М.: Юрайт, 2000.

Шадрин В.С. Обеспечение прав личности при расследовании пре- ступлений. — М.: ОООИзд-во «Юрлитинформ», 2000.

Шешуков Н. П. Участники процесса на предварительном след- ствии. — Рига, 1988.

Шпилев В.Н. Участники уголовного процесса. — Минск, 1970.

Щерба С.П., Зайцев О.А. Обеспечение прав потерпевших и свидете- лей на предварительном следствии. — М., 1995.

Янович Ю.П. Захисник на попередньому слідстві. — X., 1995.

Тема 6