Процесуальне положення неповнолітньої особи, що не досягла віку кримінальної відповідальності, відносно якої ведеться кримінальне судочинство

Відомо, що кримінальна відповідальність настає з певного віку. Згідно зі ст. 22 КК України вона може настати з 16-річного віку, а за деякі злочини, передбачені ч. 2 цієї ж статті — з 14 років. Лише при досягненні цього віку особа може бути суб'єктом злочину і щодо неї може бути порушена кримінальна справа.

Але наше вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість ведення кримінального судочинства і відносно особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності.

Так, ст. 7-3 КПК передбачає можливість застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього, який вчинив сус­пільно небезпечне діяння у віці від 11 років до досягнення віку кримі­нальної відповідальності.

Більше того, турбуючись про вирішення завдань встановлення іс­тини, виявлення й усунення всіх причин і умов, що сприяють вчинен­ню злочинів, закон зобов'язує проваджувати розслідування в повному обсязі не тільки за фактами злочинів, а й за фактами діянь, вчинених особами, що не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідаль­ність (у віці з 11 років до віку, з якого настає кримінальна відповідаль­ність, — 14 або 16 років). Так, ч. 5 ст. 6 КПК зазначає: «За наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою, яка досягла одинадцяти років, але до досягнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, за фактом цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується в порядку, передбаченому ст. 7-3 КПК».

Вказана стаття встановлює порядок закриття кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, яким ви­повнилося 11 років, але які не досягли віку кримінальної відповідаль­ності, встановленою КК, і направлення їх до суду для вирішення пи­тання про застосування до них примусових заходів виховного харак­теру, встановлених ч. 2 ст. 105 КК.

За наявності в кримінальній справі достатніх доказів, які вказують на те, що злочин був вчинений неповнолітнім, який не досяг віку кри­мінальної відповідальності, слідчий виносить мотивовану постанову про закриття кримінальної справи і застосування До неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з даною по­становою направляється прокуророві, який зобов'язаний вчинити дії, передбачені ст. 232-1 КПК.

Неповнолітній, який не досяг віку кримінальної відповідальності, а також його батьки або особи, які їх замінюють, мають право озна­йомитися зі всіма матеріалами кримінальної справи до її направлення прокурору. При цьому вони можуть користуватися послугами захис­ника, який має право вступити в кримінальний процес у даній справі з моменту винесення слідчим постанови про закриття кримінальної справи на цій підставі.

До такого неповнолітнього може бути застосований такий запо­біжний захід як поміщення в приймальник-розподільник для не­повнолітніх на строк до 30 діб за мотивованим рішенням суду. Єди­ною підставою для поміщення неповнолітньої особи в приймальник- розподільник для неповнолітніх є необхідність негайної ізоляції цієї особи. Необхідність ізоляції неповнолітньої особи може бути обумов­лена спробою ухилення даної особи від слідства і суду, перешкоджан­ня встановленню істини у справі, продовження суспільно небезпечної діяльності. У цьому випадку захисник може взяти участь у справі з моменту поміщення неповнолітнього в приймальник-розподільник.

У судових стадіях процесу неповнолітній, якій не досяг віку кри­мінальної відповідальності, користується правами, передбаченими

ст. 263 КПК для підсудного. Реалізація багатьох з цих прав безпосе­редньо здійснюється його захисником та законними представниками, які також володіють власними правами учасника судового розгляду. Для цього КПК гарантує обов'язкову участь у цьому провадженні захисника (ст. 427 КПК) та участь законних представників (ст. 441 КПК). Однак ст. 447 КПК гарантує такій неповнолітній особі право самостійно давати пояснення з приводу вчиненого ним суспільно не­безпечного діяння. При цьому вона може відмовитись від цього права і не давати ніяких пояснень.

Суди зобов'язані додержувати норм кримінально-процесуального закону, які гарантують неповнолітньому право на захист. Невико­нання вимог ст. 447 КПК про розгляд справи за участю захисника неповнолітнього є істотним порушенням цього права і підставою для скасування судового рішення про застосування примусового заходу виховного характеру. У разі, коли неповнолітній або його законний представник не запросили захисника, суддя призначає останнього і забезпечує його участь у справі відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 47 КПК. При цьому близьких родичів, опікунів або піклувальників неповнолітньо­го можна допускати до участі у справі як захисників лише за наявнос­ті адвоката.

На ухвалу суду або постанову судді про застосування до неповно­літнього примусових заходів виховного характеру мають право по­дати апеляцію: його захисник і законний представник у частині, що стосується інтересів неповнолітнього, потерпілий і його представник у частині, що стосується інтересів потерпілого.

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небез­печне діяння здійснене дитиною, що не досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з дотриманням вимог частини другої статті 7-3 КПК, про що доводить до відома прокурора і службу у справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.