Дія норм кримінально-процесуального права у просторі, у часі та по колу осіб

Дія у просторі. Порушення, розслідування, судовий розгляд і ви­рішення кримінальних справ на території України здійснюються за нормами чинного КПК незалежно від місця вчинення злочину.

На підставі ч. 1 ст. З КПК його чинність обмежена територією Ук­раїни. У виняткових випадках, передбачених окремими міжнародни­ми договорами про правову допомогу (п. 1 ст. 8 Конвенції держав — учасниць СНД про правові відносини і правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.), а також консульськими угодами, при виконанні іноземними процесуальними органами між­народних слідчих (судових) доручень України або консулами України доручень органів досудового слідства і суду щодо громадян України (ст. 28 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України №127 від 02.04.94 р.), окремі положення чинного КПК можуть застосовуватися відповідними іноземними процесуальними органами або консулом при проведенні процесуальних дій за кордо­ном за міжнародним слідчим/судовим дорученням або дорученням слідчого, суду.

Відповідно до загального правила, при виконанні на території України доручень іноземних судів і слідчих органів застосовується процесуальне законодавство України як запитуваної сторони (п. 1 ст. З Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах, 1959 р.). У виняткових випадках, передбачених окремими міжнародними договорами про правову допомогу (п. 1 ст. 8 Конвенції держав — учасниць СНД про правові відносини і правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, 1993 р.), при проведен­ні окремих процесуальних дій на території України за дорученнями судів і слідчих іноземних держав, які є учасницями даних договорів, за наявності явно вираженого в дорученні прохання про це може за­стосовуватися процесуальне законодавство запитуючої держави. Питання про можливість застосування іноземного законодавства ви­рішується Центральним органом України в кожному випадку такого прохання, визначеному відповідним договором про правову допомогу або законом про його ратифікацію.

Державною територією є земна поверхня, територіальні й внут­рішні води та повітряний простір над ними, які перебувають під су­веренітетом певної держави і на яких здійснюється державна влада. У структурі державної території України виділяються: 1) суша, море, ріки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі й над територіальними водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, приписані до портів на території України, які перебувають під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах ін­шої держави або портах іншої держави; 3) невійськові кораблі, які перебувають під прапором України у відкритому морі; 4) військові по­вітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України перебувають у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі або на аеродромі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, приписані до аеро­портів на території України, які під розпізнавальним знаком України перебувають поза її кордонами у відкритому повітряному просторі. Військові кораблі та військові повітряні судна на території іноземної держави користуються правом екстериторіальності, під яким розумі­ється повне виключення з-під юрисдикції держави об'єкта або особи (вважається, що вони не покинули територію своєї держави, націо­нальність якої мають).

На підставі Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18.04.61 р. (ст.ст. 22-23) приміщення дипломатичних і консульських установ користуються недоторканністю (консульські установи — за винятком випадків пожежі або іншого стихійного лиха), тобто на те­риторії даних установ не можуть бути примусово застосовані норми процесуального права приймаючої держави.

На іноземні судна і пасажирів, що перебувають на їхньому борті, і членів екіпажів під час перебування даних судів у територіальних водах і портах України поширюється кримінально-процесуальний за­кон України, за винятком випадків, передбачених міжнародними до­говорами України з державами прапора судна.

Про умови проведення обшуку і виїмки в приміщеннях, займаних дипломатичними представництвами, а також у приміщеннях, де про­живають члени дипломатичних представництв та їхні сім'ї, які корис­туються правом дипломатичної недоторканності, див. ст. 182 КПК.

Дія у часі. Конституційний Суд України в рішенні в справі про конституційне звернення Національного банку України про офіційне тлумачення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.99 р.² вказав, що дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом законної сили і припиняється із втратою ним законної сили, тобто застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого ці події настали або мали місце.

Частина 2 статті З КПК передбачає застосування при провадженні в справі кримінально-процесуального закону, що діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи. Відповід­но до концепції системної множинності кримінально-процесуальних відносин, застосовується та норма кримінально-процесуального пра­ва, що діє відповідно на момент виникнення, зміни або припинення процесуальних правовідносин. Таким чином, якщо в процесі прова­дження в кримінальній справі змінюється кримінально-процесуальна норма, що регулювала виникнення певних правовідносин, надалі — з моменту набрання змінами законної сили — застосовується нова ре­дакція даної норми (безпосередня дія).

Однак нова кримінально-процесуальна норма не може обмежувати обсяг прав і свобод особи, яка до набрання цією нормою законної сили була залучена до кримінального процесу і користувалася даними пра­вами і свободами, оскільки згідно з ч. З ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін у чинні закони не до­пускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод (ультра- йктивна дія норми).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, якщо інше не вказано в за­коні або нормативно-правовому акті. Конституція України в ч. 2 ст. 58 передбачає зворотну дію нормативно-правового акта в часі (ретроак­тивна дія), тобто можливість його застосування до подій і дій, що мали місце до набрання чинності тільки у випадках, коли він пом'якшує або скасовує юридичну відповідальність особи.

Закони України, нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набувають чинності після закінчення 10 днів від дня їхнього офіційного оприлюднення (опублікування в офіційних ви­даннях), якщо інше не передбачено законами або даними нормативно- правовими актами, але не раніше дня їхнього оприлюднення (ч. 5 ст. 94 Конституції України, п. 4 Указу Президента України № 503 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і на­брання ними чинності» від 10.06.97 р.¹). Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набувають чинності з моменту їхнього прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не пе­редбачений у цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визна­чають права і обов'язки громадян, набувають чинності не раніше дня їхнього оприлюднення в офіційних друкованих виданнях (п. 5 Указу Президента № 503). Закони України, інші акти Верховної Ради Украї­ни, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк після їхнього прийняття у встановле­ному порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мо­вою в офіційних друкованих виданнях: Офіційному віснику України; Відомостях Верховної Ради України; газетах «Урядовий кур'єр» або ♦Голос України».

На підставі ч.ч. 2, 3 ст. 57 Конституції є недійсними, отже, не мо­жуть застосовуватися ті закони чи інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, які не були доведені до відо­ма громадян у встановленому законом порядку. Це означає, що судо­ві рішення не можуть ґрунтуватися на необнародуваних нормативно- правових актах (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України ЛЬ 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні право­суддя» від 01.11.96 р.). Відповідно до п.п. 1, 3 Указу Президента України № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади» від 03.10.92 р., з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які вида­ються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління і контролю, які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підля­гають державній реєстрації в органах Міністерства юстиції України і набувають чинності через 10 днів після даної реєстрації (якщо більш лігшій строк не передбачений даними актами).

Кримінально-процесуальна норма втрачає чинність із моменту: а) її скасування або зміни нормативно-правовим актом рівного або ви­щого за юридичною силою, б) набрання чинності новою нормою, що регламентує ті ж правовідносини, в) закінчення строку (припинення дії умови), на який дана норма була прийнята, г) від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність за­конів та інших нормативно-правових актів або їхніх окремих частин (ч. 2 ст. 152 Конституції).

Дія по колу осіб. За колом осіб кримінально-процесуальні закони чи інші нормативно-правові акти застосовуються в справах про злочини: а) громадян України; б) іноземців (за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності); в) осіб без громадянства.

Громадянином України є особа, яка отримала громадянство України (громадянство — правовий зв'язок між фізичною особою і певною дер­жавою, що знаходить свій прояв у їхніх взаємних правах і обов'язках) у порядку, передбаченому законами України і міжнародними договора­ми; іноземцем — особа, яка не має громадянства України і є громадяни­ном (підданим) іншої держави або держав; особою без громадянства — особа, яку жодна з держав відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Документами, що підтверджують громадянство України, є: а) паспорт громадянина України (паспорти колишнього СРСР із позначкою про приналежність особи до громадянства України втратили чинність із 01.09.2002 р.); б) свідоцтво про приналежність до громадянства України (для осіб віком до 16 років); в) паспорт грома­дянина України для виїзду за кордон; г) тимчасове посвідчення гро­мадянина України; д) проїзний документ дитини; є) дипломатичний паспорт; ж) службовий паспорт; з) посвідчення особи моряка; і) посвід­чення члена екіпажа; й) посвідчення особи на повернення в Україну (ст.ст. 1, 5 Закону України «Про громадянство України» № 2235 від 18.01.2001 р.). Слід враховувати, що згідно з ч. 2 ст. 20 Закону Укра­їни «Про громадянство України» «громадянин України,...щодо якого оформляється втрата громадянства, до набрання чинності рішенням про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України».

На підставі ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути виданий іншій державі.

Визначення за особою статусу іноземного громадянина пов'язане зі встановленням двох ознак: а) відсутності в особи громадянства Украї­ни; б) приналежності особи до громадянства іншої держави (держав).

Приналежність особи до громадянства іноземної держави вста­новлюється наявністю закордонного паспорта або документа, що його замінює. Іноземні громадяни (за винятком осіб, які користуються пра­вом дипломатичної недоторканності) мають національні паспорти або посвідки на проживання встановленого зразка, які реєструються в ор­ганах внутрішніх справ або інших установ (у які прибув громадянин через кордон). Відповідно до листа МВС України № 729 від 20.10.99 р., іноземні громадяни тимчасово (без дипломатичного статусу) перебу­вають в Україні за своїми національними паспортами з відповідною українською візою на право в'їзду і перебування в Україні. Націо­нальні паспорти цих іноземних громадян, у т.ч. тих, які працюють в Україні, мають бути зареєстровані протягом трьох днів в органах вну­трішніх справ на термін дії української візи. Іноземці, які вчаться в навчальних установах України, реєструються на термін дії угоди на навчання в конкретному навчальному закладі. Термін дії української візи при цьому не враховується. Іноземні громадяни, які тимчасово перебувають в Україні і в'їжджають безвізово, відповідно до міжуря­дових угод, повинні зареєструвати свої національні паспорти протя­гом трьох днів в органах внутрішніх справ.

Особи без громадянства проживають в Україні на підставі україн­ських документів — посвідки на проживання в Україні для осіб без громадянства з позначкою про реєстрацію. Особи без громадянства, які тимчасово в'їхали в Україну із країн їхнього постійного прожи­вання, повинні зареєструвати в органах внутрішніх справ свої доку­менти, видані державами їхнього постійного проживання на термін дії в'їзної української візи. Особи цієї категорії, які в'їхали в Україну на навчання, реєструють свої документи в органах внутрішніх справ на термін дії угоди на навчання.

На підставі ч. 1 ст. 10 КК особи без громадянства, які постійно про­живають в Україні, в разі вчинення ними злочину за межами України не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримі­нальної відповідальності або суду. Разом з тим, зазначене обмеження не встановлене щодо видачі для відбування покарання осіб без грома­дянства, які постійно проживають в Україні.

Біженці проживають в Україні на підставі посвідчень біженця, ви­даних міграційними службами Державного комітету у справах наці­ональностей і міграції України. Ці особи повинні зареєструватися в органах внутрішніх справ на термін дії посвідчення біженця.

Коло осіб, які користуються правом дипломатичної недотор­канності, визначене Віденською конвенцією про дипломатичні зно­сини від 18.04.61 р. (ратифікованою Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21.03.64 р.) і Положенням про дипломатичні пред­ставництва і консульські установи іноземних держав в Україні, за­твердженим Указом Президента України від 10.06.97 р.

Належність до осіб, що користуються дипломатичною недоторкан­ністю, підтверджується документами, що видаються Міністерством закордонних справ України (дипломатичними (консульськими) карт­ками і дипломатичними паспортами, службові картки).

Особи, які користуються правом дипломатичної недоторканності, не можуть бути затриманими або заарештованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 КПК, не можуть без їхньої згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недотор­канності, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника. Особи, які користуються правом дипломатичної недоторканності, мають право відмовитися від підпи­су будь-якого процесуального документа, як й інші учасники проце­су — заявити відвід перекладачеві, запросити для перекладу особу за своїм вибором.

Заяви іноземних громадян, які користуються правом диплома­тичної недоторканності, про вчинені щодо них або інших осіб зло­чини, не є згодою на їхній допит або виконання інших слідчих дій з їхньою участю. Виконання таких дій можливе лише в тому разі, якщо про згоду взяти участь зазначено в заяві.

Можливість участі таких осіб у процесуальних діях з'ясовується через Міністерство закордонних справ України, для чого необхідно в письмовій формі звернутися в консульське управління МЗС України.

Особливий процесуальний статус мають і особи, які здійснюють консульські функції. Коло цих осіб визначене Віденською конвенцією про консульські зносини від 24.04.63 р.

Відповідно до ст. 44 цієї Конвенції, працівники консульської уста­нови можуть викликатися як свідки при провадженні судових або адміністративних справ. Консульський службовець або працівник об­слуговуючого персоналу не може відмовитися від дачі показань. Якщо консульська посадова особа відмовляється давати показання, до неї не можуть застосовуватися примус або міри покарання. Працівни­ки консульської установи не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних з виконанням ними своїх функцій; надавати офіційну кореспонденцію і документи, що стосуються їхніх функцій. Вони та­кож не зобов'язані давати показання для роз'яснення законодавства держави, яку вони представляють. Орган, якому потрібні показання консульської посадової особи, повинен уникати заподіяння перешкод виконанню цією особою своїх функцій. Він може, якщо це можливо, вислухати такі показання вдома у цієї особи, у консульській установі або ж приймати від неї письмові показання.

Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на те­риторії України іноземними громадянами, які не володіють правом дипломатичної недоторканності, має свої особливості.

Насамперед ураховується оперативність розслідування і розгляду справи. Строки перебування іноземних громадян у населеному пункті в більшості випадків обмежені, у зв'язку із чим повільність може ви­кликати втрату можливості проведення за участю певного іноземного громадянина необхідних слідчих дій. Встановивши особу іноземного громадянина і визначивши його правовий статус, необхідно визначи­ти, чим він може бути корисним слідству і суду, з'ясувати час від'їзду з України і спланувати свою роботу в справі таким чином, щоб за час його перебування виконати всі слідчі дії з його участю і оформити відповідні процесуальні документи. Невиконання цих вимог може негативно позначитися на строках і якості розслідування і розгляду

справи, а також на відшкодуванні заподіяних збитків громадянам України.

У разі ухвалення рішення про порушення кримінальної справи проти іноземного громадянина слідчі органи внутрішніх справ відпо­відно до наказів МВС України № 745 1992 р. і № 425 1993 р. у день по­рушення кримінальної справи передають у чергову частину інформа­цію про вчинений злочин і повні анкетні дані іноземного громадянина для наступного інформування МВС України.

Стаття 161 КПК передбачає в разі обрання щодо іноземного гро­мадянина запобіжним заходом — тримання під вартою, обов'язкове направлення до Міністерства закордонних справ України постанови про його арешт. Слідчі підрозділів органів внутрішніх справ і проку­ратури направляють відповідно до Головних слідчих управлінь Гене­ральної прокуратури або МВС України протягом доби повідомлення, де зазначаються: а) щодо затримання згідно з ч. 2 ст. 115 КПК іно­земного громадянина — назва слідчого підрозділу, який прийняв дане рішення; повні анкетні дані підозрюваного; коли і з якої країни він прибув; номер національного паспорта і ким він виданий; посвідка на проживання; фабула справи; кваліфікація вчиненого злочину; місце затримання; номери телефонів для довідок; б) щодо обрання інозем­ному громадянинові запобіжним заходом утримання під вартою — на­зва суду, який прийняв рішення про арешт, повні анкетні дані обви­нуваченого/підозрюваного, фабула справи, місце тримання обвинува­ченого/підозрюваного; номери телефонів для довідок. В разі загибелі іноземного громадянина або заподіяння йому тілесних ушкоджень у кримінальній справі необхідно вказати повні анкетні дані потерпіло­го, коли і з якої країни прибув, номер національного паспорта, обста­вини загибелі або заподіяння тілесних ушкоджень; місцезнаходжен­ня потерпілого або його трупа; визначити проблемні питання і вказа­ти номери телефонів для довідок.

На підставі п. 2 ст. 61 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної державами — учасницями СНД 22.01.93 р., особу може бути затри­мано і без клопотання про її затримання або арешт з метою наступної видачі, якщо є передбачені законодавством підстави підозрювати, що вона вчинила на території іншої Договірної Сторони злочин, що тягне видачу.

Офіційні особи дипломатичних і консульських представництв із дозволу Міністерства закордонних справ України мають право на по­бачення із громадянами держави, яку вони представляють. Зустріч повинна проводитися у відповідному приміщенні за участю представ­ника адміністрації місця тримання обвинуваченого, слідчого і пере­кладача.