Загальна характеристика стадій кримінального процесу

Стадія порушення кримінальної справи має завданням прийнят­тя, розгляд та вирішення заяв і повідомлень про злочини та інші суспільно-небезпечні діяння, що містять ознаки злочинів. Ця ста­дія є першою і обов'язковою стадією кримінального процесу, адже кримінально-процесуальна діяльність розпочинається (відповідно, виникають кримінально-процесуальні відносини) з моменту отриман­ня з передбачених законом джерел (ст. 94 КПК) інформації про злочи­ни, що вимагає вирішення питання про існування приводів та підстав для порушення кримінальних справ та відсутність обставин, що ви­ключають провадження у кримінальній справі (ч. 1 ст. 6 КПК).

Процесуальними повноваженнями у цій стадії володіють орган ді­знання, досудового слідства, прокуратури і суд, оскільки на них зако­ном покладено не лише обов'язок з прийняття та реєстрації повідом­лень про злочини, але й їх розгляд у межах належності.

Провадження у цій стадії обмежено 3- (10 — у випадках необхід­ності перевірки повідомлень про злочин) добовим терміном.

Коло процесуальних засобів, що можуть використовуватися для вирішення завдань стадії, обмежено окремими процесуальними діями

(отриманням явки з повинною, заяви про вчинений злочин, повідом­лення про затримання, отриманням пояснень від осіб, витребуванням документів), а також трьома слідчими діями (оглядом місця події, на­кладенням арешту на кореспонденцію в установах зв'язку, зняттям інформації з каналів зв'язку).

Провадження у стадії порушення кримінальної справи завершуєть­ся прийняттям одного з двох рішень: порушення кримінальної справи або відмови у порушенні кримінальної справи. Крім того, заяви і пові­домлення про вчинений злочин можуть направлятися за належністю компетентному органу (ст. 97 КПК).

В літературі дискутується питання про необхідність відмови від стадії порушення кримінальної справи, яка не відома більшості кримінально-процесуальних систем світу.

Стадія дізнання і досудового слідства має ще одну назву — досудо­вого розслідування. Перед цією стадією стоять завдання встановлен­ня всіх обставин кримінальної справи, зокрема розкриття злочину, встановлення винних та притягнення їх до участі у справі як обвину­вачених, забезпечення цивільного позову.

Провадження у цій стадії здійснюється у формах дізнання і досудо­вого слідства відповідно органами дізнання (ст. 101 КПК) і органами досудового слідства (ст. 102 КПК). Основна різниця між вказаними формами досудового розслідування полягає в тому, що дізнання не є самостійною формою досудового розслідування, має більш коротко­тривалі терміни провадження (10 діб — з моменту порушення кримі­нальної справи про тяжкий або особливо тяжкий злочин, або 10 діб — з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, або 5 діб — з моменту обрання до підозрюваного запобіжного заходу), обмежений перелік процесуальних засобів, що використовуються під час дізнання, та може закінчуватися прийнят­тям одного з двох рішень: про направлення справи для провадження досудового слідства або про закриття кримінальної справи. З іншого боку, органи дізнання під час провадження можуть застосовувати не лише процесуальні засоби, але й інші правові засоби, передбачені зако­нодавством, що визначає їх правовий статус (наприклад, оперативно- розшукові заходи).

На цій стадії до участі у справі залучаються учасники процесу: підозрюваний, обвинувачений, їх захисники, потерпілий, цивільні позивач і відповідач, їх представники.

Особливостями провадження у цій стадії є її переважно письмовий характер, нерозголошення даних досудового слідства, процесуальна самостійність слідчого та здійснення прокурором нагляду за дотри­манням законів під час провадження дізнання і досудового слідства, а судом — судового контролю за проведенням окремих слідчих дій та прийняттям процесуальних рішень органом дізнання, слідчим і про­курором.

Основний строк досудового слідства (до 2 місяців) з моменту по­рушення кримінальної справи (а у справах, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин, — з дня встановлення особи, яка його вчи-

нила (ст. 120 КПК) може бути продовжено районним, міським про­курором та прирівняним до нього прокурором у разі неможливості за­кінчення розслідування — до 3 місяців; в особливо складних справах прокурором області та прирівняним до них прокурором або їх заступ­никами — до 6 місяців. Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

Перелік процесуальних засобів, що можуть використовуватися ор­ганами досудового слідства в цій стадії є найширшим у порівнянні з іншими стадіями. Так, можуть проводитися процесуальні дії з забез­печення прав і законних інтересів учасників процесу, слідчі дії (до­пити, очні ставки, пред'явлення для впізнання, огляди, освідування, відтворення обстановки та обставин події, обшуки, виїмки, призна­чатися експертизи, зняття інформації з каналів зв'язку, накладення арешту на кореспонденцію, ексгумація трупа тощо), інші процесуаль­ні дії, спрямовані на збирання та перевірку доказів (витребування до­кументів тощо), застосовуватися запобіжні заходи, заходи з забезпе­чення цивільного позову тощо.

Провадження досудового слідства може закінчуватися прийнят­тям одного з п'яти рішень:

— складанням обвинувального висновку (ст.ст. 223-224 КПК);

— постановою про закриття кримінальної справи (ст.ст. 213-214 КПК);

— постановою про направлення справи до суду для вирішення пи­тання про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 417 КПК);

— постановою про направлення справи до суду для вирішення пи­тання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 7 КПК);

— постановою про закриття кримінальної справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 7-3 КПК).

Після затвердження обвинувального висновку прокурором, або погодження ним постанови про направлення справи до суду для ви­рішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру; постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності; по­станови про закриття кримінальної справи та застосування до непов­нолітнього примусових заходів виховного характеру провадження у кримінальній справі переходить в наступну стадію процесу — поперед­нього розгляду справи суддею.

Стадія попереднього розгляду справи суддею виконує два основ­них завдання: 1) з перевірки правильності порушення і розслідуван­ня кримінальної справи та підсудності її конкретному суду;5 2) з на­лежної підготовки кримінальної справи до розгляду по суті (судового розгляду).

Попередній розгляд справи здійснюється суддею місцевого або апе­ляційного суду (в залежності від предметної підсудності — ст.ст. 33,34

КПК) одноособово з обов'язковою участю прокурора та з повідомлен­ням учасників процесу.

Законом встановлено обмежені строки попереднього розгляду спра­ви — до 10 (у разі складності справи — до 30 діб з дня її надходження до суду та підготовки справи до розгляду в суді — до 10 (у випадках складності справи — 20 діб) з дня попереднього її розгляду (ст.ст. 241, 256 КПК).

Під час попереднього розгляду суддя може використовувати обме­жений перелік процесуальних засобів, що обумовлено вузьким колом завдань, що стоять перед цією стадією: заслуховування доповіді про­курора, думок учасників процесу, вирішення клопотань учасників попереднього розгляду, обрання, зміна або скасування запобіжних заходів, визнання певних осіб учасниками процесу, застосування за­ходів забезпечення цивільного позову т.ін.

Попередній розгляд справи суддею може закінчуватися прийнят­тям одного з таких рішень:

— про призначення справи до судового розгляду;

— про повернення справи прокуророві;

— про направлення справи за підсудністю;

— про закриття справи (в тому числі і у зв'язку із звільненням об­винуваченого від кримінальної відповідальності);

— про повернення справи на додаткове розслідування.

У випадку призначення справи до судового розгляду та вирішення питань, пов'язаних з підготовкою справи до судового розгляду (ст. 253 КПК), провадження у кримінальній справі переходить у наступну ста­дію — стадію судового розгляду.

Стадія судового розгляду — центральна стадія кримінального про­цесу, оскільки на ній вирішуються завдання з повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи; вирішення кримінальної справи та застосування до винних осіб заходів кримінальної відпові­дальності (до осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння, що міс­тять ознаки злочину, — заходи соціального захисту).

Загальними положеннями провадження у цій стадії є безпосеред­ність, усність судового розгляду, незмінність складу суду, рівність прав сторін у судовому розгляді, обов'язкова участь прокурора у спра­вах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, забезпечення здійснення сторонами своїх прав. Ця стадія складається з п'яти час­тин: підготовча частина, судове слідство, судові дебати, останнє слово підсудного, постановлений вироку.

Для визначення допустимої тривалості провадження у стадії су­дового розгляду керуються принципом розумності строків судового розгляду, встановленого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

Серед суб'єктів, що беруть участь у стадії судового розгляду, слід виділяти суд, сторони обвинувачення та захисту, та інших суб'єктів, що сприяють судочинству.

За результатами судового розгляду можуть бути прийняті такі рі­шення: вирок (виправдовувальний або обвинувальний), постанови (ухвали) про закриття кримінальної справи, про її направлення на до­даткове розслідування, постанови про застосування примусових захо­дів виховного або медичного характеру. Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку його апеляційного — 15 діб (для вироків апеляційних судів — касаційного — один місяць) оскарження. У випадку оскарження вироку, справа надходить до на­ступної стадії — стадії перевірки вироків, постанов і ухвал суду, що не набрали законної сили.

Стадія перевірки вироків, постанов і ухвал суду, що не набрали за­конної сили має завданням перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції і в залежності від судової ланки, що прийняла оскаржуване рішення (місцевий суд чи апеляційний суд об­ласті або прирівняні до них суди), може здійснюватися у формі апеля­ційного або касаційного провадження.

Загальними положеннями провадження у цій стадії є свобода оскарження, обмеженість суду апеляційної або касаційної інстанції відповідно апеляційними або касаційними вимогами, недопустимість погіршення становища засудженого або виправданого. Відмінність між апеляційним та касаційним провадженням у цій стадії полягає у суб'єктах, що здійснюють судовий контроль (відповідно, апеляцій­ні суди областей — щодо вироків, постанов або ухвал місцевих судів; Верховний Суд України — щодо вироків, постанов або ухвал апеля­ційних судів областей по першій інстанції); у можливості проведення в суді апеляційної інстанції попереднього розгляду справи апеляцій­ним судом та нового судового слідства; у можливості постановлений судом апеляційної інстанції нового вироку, яким погіршується стано­вище засудженого або виправданого.

Особливістю провадження у цій стадії є те, що вона складається з двох частин: провадження у суді першої інстанції у зв'язку з подачею апеляції (касаційної скарги, подання) та, власне, розгляду справи за апеляцією (касаційною скаргою, поданням).

У результаті розгляду апеляції апеляційний суд може ухвалити одне з таких основних рішень:

— залишити вирок чи постанову без зміни, а апеляцію — без задо­волення;

— скасувати вирок чи постанову і повернути справу прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд до суду першої інстанції;

— скасувати вирок чи постанову і закрити справу;

— змінити вирок чи постанову;

— постановити свій вирок (постанову про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру), скасовуючи повністю чи частково вирок (постанову) суду першої інстанції (ст. 366 КПК);

— закрити апеляційне провадження (ст. 364 КПК).

Верховний Суд України при розгляді касаційних скарг, подань має

ті ж повноваження за винятком права виносити свій вирок (ст. 396 КПК).

Підставами для скасування або зміни судових рішень, при розгля­ді справи у цій стадії є:

— однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

— невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постано­ві), фактичним обставинам справи;

— істотне порушення кримінально-процесуального закону;

— неправильне застосування кримінального закону;

— невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст. 367 КПК).

Стадія перевірки вироків, постанов і ухвал суду, що набрали за­конної сили має завданням перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції і в залежності від судової ланки, що прийняла оскаржуване рішення (місцевий суд чи апеляційний суд об­ласті або прирівняні до них суди), може здійснюватися у формі каса­ційного або виключного провадження (глава 22 КПК).

Загальним положенням провадження у цій справі є перегляд судо­вих рішень, що набрали законної сили.

Особливістю перегляду судових рішень у порядку виключного про­вадження є те, що правом ініціювати перегляд володіє обмежене коло посадових осіб органів прокуратури або судді Верховного Суду Украї­ни, а до підстав перегляду відносяться нововиявлені обставини або не­правильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Стадія виконання вироку, ухвали і постанови суду має завданням звернення судових рішень у кримінальних справах до виконання та вирішення питань, пов'язаних із зміною порядку або припиненням виконання вироків, ухвал і постанов судів (розділ п'ятий КПК).