Механізми розвитку уяви

З усього, що нам відомо про уяву, слідує розуміння її як вкрай складного за своїм складом процесу, як сказав Л.С. Виготський – психологічної системи. «Аналіз діяльності уяви показує, що, тільки підходячи до цього виду діяльності як до системи, ми знаходимо можливість описувати ті важливі зміни, які в ній виявляються».[1, с. 817].

Зважаючи на те, що уява виявляється в різних формах, як більш простих, так і більш складних, природно припустити, що в міру розвитку людини, розвиваються і форми прояву її уяви, до того ж по лінії ускладнення: з простіших (мимовільних), у більш складні (довільні). Такий хід розвитку цього процесу аналогічний розвитку вищих психічних функцій, виділених Л.С. Виготським. [1]. Отже, уява у вищих, найбільш складних формах свого прояву, таких як довільна, а особливо творча, є вищою психічною функцією, а отже механізмом розвитку цього процесу і є механізм розвитку вищих психічних функцій – механізм інтеріоризації, найбільш повно описаний Л.С. Виготським[1].
Розвиток вищих психічних функцій, зокрема довільної уяви, носить історичний характер і включає в себе три етапи: інтерпсихічний, екстрапсихічний і інтрапсихічний етапи. Активні форми уяви з'являються вперше в дитячому віці. Інтерпсихічний етап тісно пов'язаний із спілкуванням дитини і дорослого, зі спонукаючою ініціативою з боку дорослого, коли той активізує процес уяви, прохаючи її зробити що-небудь. Екстрапсихічний етап орієнтований на зовнішній світ і супроводжується зовнішньої (гучною) промовою, яка використовується дитиною як замінник маніпулювання реальними предметами. Інтрапсихічний же етап знаменує появу дійсно довільної форми уяви, що існує безпосередньо у внутрішній формі, що знаходить своє відображення насамперед у характері ігор дитини. Таким чином, уява, як і будь-яка інша психічна функція, з'являється в процесі свого розвитку двічі: спочатку – як функція колективної поведінки, як засіб соціального пристосування, тобто в соціальному плані, а потім – як спосіб індивідуальної поведінки, як засіб особистого пристосування, тобто в психологічному плані. Саме цей перехід функції з зовнішньої форми у внутрішню був названий Л.С. Виготським інтеріоризацією. Таким чином, ми бачимо, що за вищими, довільними формами уяви стоять соціальні, реальні відносини між людьми [25].

З огляду на механізм розвитку активних видів уяви, ми приходимо до висновку, що «…хід розвитку уяви, як і хід розвитку інших вищих психічних функцій, істотно пов'язаний з мовою дитини, з основною психологічної формою його спілкування з оточуючими, тобто з основною формою колективної соціальної діяльності дитячої свідомості». [1, с.815]. Таким чином, довільні форми уяви опосередковуються мовою – психологічним знаряддям. Також, процес розвитку уяви знаходить тісний зв'язок з розвитком розумової діяльності дитини: «Усяке більш глибоке проникнення в дійсність вимагає більш вільного відношення свідомості до елементів цієї дійсності, відходу від видимої зовнішньої сторони дійсності, яка безпосередньо дана в первинному сприйнятті, можливості все більше і більше складних процесів, за допомогою яких пізнання дійсності стає більш складним і багатим». [1, с.819].

Таким чином, механізм розвитку уяви носить суспільно-соціальний характер. Уява розвивається поступово, у міру придбання дитиною реального життєвого досвіду, характеризуючись певними особливостями на кожному віковому етапі. Звичайно, було б помилкою стверджувати, що уява дитини багатше, ніж у дорослого, незважаючи на пануючі уявлення життєвої психології. Як зазначає Л.С. Виготський, «чим багатший досвід людини, тим більше матеріал, який має в своєму розпорядженні його уяву. Ось чому у дитини уява бідніша, ніж у дорослої людини, і це пояснюється більшою бідністю його досвіду». [6, с.10]. Однак, найбільш активно діяльність уяви формується саме в дитинстві.