Методи дискутування

Загальні вимоги до дискусій

Дискусія дає нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або із суперечливого питання.

Для того щоб дискусія була відверта, необхідно створити в групі атмосферу довіри та взаємоповаги. Також бажано виробити правила культури ведення дискусій.

Навчальна література пропонує наступні орієнтовні правила дискутування:

¨ говорити по черзі;

¨ не перебивати того, хто говорить;

¨ критикувати ідею, а не особу, яка її висловила;

¨ поважати всі висловлені позиції;

¨ бути коректним у висловлюваннях;

¨ не змінювати тему дискусії;

¨ активно відстоювати свою позицію;

¨ визнання вірності позиції суперника означає поразку в дискусії.

При плануванні дискусії потрібно уважно визначити її тему (питання), дотримуючись таких вимог:

¨ дискусійне питання має бути проблемним (мати дві чи більше рівноцінних позицій);

¨ дискусійне питання має стосуватись тематики навчальної дисципліни;

¨ дискусійне питання має бути актуальним для студентської аудиторії.

Дискутування бажано застосовувати для обговорення теоретичного матеріалу і, залежно від обставин правової ситуації та рівня і психології навчальної групи, потрібно обирати різні методи дискутування, запропоновані автором посібника або ж нові.

Дебати

Це одна з форм проведення дискусій, яка характеризується зіткненням позицій, одна із яких перемагає в результаті обміну аргументами. Дебати навчають студентів етиці та стратегії вербальних протиборств, привчають не висловлювати думки, не вислухавши всіх аргументів та прищеплюють вміння протистояти аргументам опонента. Прояв методу — дебати у судовому процесі.

Дебатам характерне активне запальне обговорення, яке засноване на глибокій підготовці дискусійного питання. Проте часто важливим є не лише результат, а сам процес дебатування.

Дебати мають кілька поширених форм проведення, основні риси методу такі:

¨ приймають участь у обговоренні лише дві протилежні сторони, які мали змогу ознайомитись з поставленою проблемою;

¨ учасники команд виступають по черзі у визначеному ведучим порядку;

¨ час на виступ кожного учасника команд суворо лімітований;

¨ під час майже всіх виступів допускається можливість команді-опоненту задати точні та чітко побудовані питання;

¨ жодна команда не має приймати сторону противника;

¨ не допускається неетичність висловлювань, проте команди мають вміти на них реагувати.

Існують основні типи питань для дебатування — питання-заперечення та питання-критика. Перші передбачають спір між позиціями (так – ні), другі — між шляхами реалізації позицій (так – не так). У останньому випадку команда ствердження повинна не просто відстоювати свою позицію, — вона повинна запропонувати програму дій по реалізації своєї позиції. Тоді команда заперечення критикує не обов'язково позицію опонента, а й запропоновану програму дій.

Етапи підготовки та проведення дебатів:

1. Вибір теми дебатів. Тема повинна передбачати наявність достатньо рівних протиборствуючих позицій та бути побудованим як проблемне питання.

2. Визначаються учасники дебатів та обираються позиції, які вони мають представляти. Коли на підготовку до дебатів надається тривалий час, командам-опонентам не вказується їх позиція, це вирішиться жеребкуванням перед дебатами (тобто команди мають бути готовими відстоювати обидві позиції).

3. Командам надається достатній обсяг часу на підготовку захисту своєї позиції: вироблення стратегії, підбір аргументів, підготовку питань до опонентів, підготовку виступів). У цей час можливо довести до аудиторії правила проведення дебатів та їх особливості, залежно від обраного виду.

4. Безпосереднє дебатування. За дотриманням регламенту слідкує ведучий, як правило, викладач.

5. Підведення підсумків.

Регламент дебатів буває різний (парламентські дебати, дебати Карла Поппера та ін.). На заняттях, розрахованих на 45-хвилинне дебатування (одна академічна година) двома парами учасників нами практикується наступний регламент виступів:

1) до 6 хвилин — виступ першого номера команди, що займає позитивну позицію (наприклад, „так”, „це правильно”, „це заслуговує на підтримку” тощо). Цей виступ передбачає пояснення командної позиції, її аргументацію. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

2) до 7 хвилин — виступ першого номера команди, що займає негативну позицію (наприклад, „ні”, „це невірно”, „це вимагає змін” тощо). Цей виступ передбачає пояснення позиції команди, її аргументацію, критику позиції суперника. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

3) до 8 хвилин — виступ другого номера команди, що займає позитивну позицію. Виступ передбачає розвиток, доповнення позиції команди, аргументування, критику позиції суперника. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

4) до 8 хвилин — виступ другого номера команди, що займає негативну позицію. Виступ передбачає відстоювання, уточнення позиції команди, аргументування, критику позиції суперника. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

5) до 5 хвилин — запитання з аудиторії. Це необов’язковий елемент регламенту „Дебатів”. Пояснюється потребою активніше приймати участь у обговоренні проблеми усіх учасників заняття, а не лише дебатних команд. Допускається задавати кожній із сторін до 3-4 запитань;

6) до 5 хвилин — виступ першого номера команди, що займає негативну позицію. Виступ передбачає підсумкову аргументацію позиції команди, аргументування її зверхності над позицією команди суперника. Під час виступу не можна задавати запитання;

7) до 6 хвилин — виступ першого номера команди, що займає позитивну позицію. Виступ передбачає підсумкову аргументацію позиції команди, аргументування її зверхності над позицією команди суперника. Під час виступу не можна задавати запитання.

Важливим елементом регламенту є запитання. Адже вони можуть стати важливим фактором демонстрації переваги позиції своєї команди над позицією команди суперника, показу кращої підготовки, тактичним способом досягнення переваги через перешкоджання команді суперника розвинути власну позицію. За постановку запитань і відповіді на них зараховуються бали, які будуть враховані при визначенні переможців.

Регламент запитань у „Дебатах”:

1) їх можна поставити під час виступів протилежної сторони (не підсумкових);

2) бажаючий поставити запитання підіймає руку;

3) виступаючий словесно або жестом показує: а) він бажає вислухати запитання одразу; б) він бажає вислухати запитання пізніше; в) він не бажає слухати запитання. Залежно від позиції виступаюча команда отримує позитивні чи негативні бали (якщо не вислуховує запитання або не реагує на підняту руку);

4) в разі бажання вислухати запитання, на його формулювання надається до 30 секунд;

5) надається відповідь на запитання.

Прес-конференція

Як і інші методи дискутування, метод „Прес-конференція” переслідує цілі отримання навичок публічного виступу та дискутування.

„Прес-конференція” більше орієнтована на протиборство двох сторін: „господарів” та „запрошеної публіки”, — адже останні мають на меті довести слабку компетентність „господарів конференції”, пропонуючи до їх уваги провокуючі питання.

Порядок проведення методу:

1. Вибір теми та підготовка до неї „господарів” (як правило, для цих ролей обирається 2-3 представники групи, інші студенти виконують ролі „запрошеної публіки”).

2. Виступи „господарів” (по черзі, як правило, за вибраною ними стратегією та з регламентованим часом на виступи).

3. Відповіді на поставлені питання (питання пропонуються „запрошеною публікою” після кожного виступу або після всіх виступів).

4. Підведення підсумків „Прес-конференції” може здійснити як ведучий (викладач), так і студенти.

1.14 НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПОТОЧНОГО, ПРОМІЖНОГО КОНТРОЛЮ ТА ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

Поточний контроль:

Виконується за питаннями кожної з тем на семінарських та практичних заняттях.

Проміжний (модульний) контроль:

Виконується до останнього групового заняття кожного з модулів.

Особливості зарахування балів за модульний контроль визначаються положенням про бально-рейтингову систему з дисципліни.

Підсумковий контроль:

Виконується особами, які не досягли бажаного для себе результату бально-рейтингового оцінювання.

Особливості зарахування балів за підсумковий контроль визначаються положенням про бально-рейтингову систему з дисципліни.

ЗАСОБИ ДІАГНОСТИКИ НАВЧАННЯ

До кожного модульного контролю студенти виконують індивідуальні та групові (на дві особи) завдання:

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ № 1

Обведіть номер правильної відповіді:

1. За функціональною ознакою юридичні процеси поділяють на:

А. правотворчий, установчий та правоузагальнюючий;

Б. правозастосовчий, кримінальний та адміністративний;

В. правотворчий, правозастосовчий та установчий.

2. Компонентами юридичного процесу є:

А. процесуальна стадія, процесуальне провадження, процесуальні режими;

Б. процесуальне провадження, процесуальне оскарження, процесуальне рішення;

В. процесуальна стадія, процесуальний етап, процесуальна дія.

3. Адміністративний процес складається з:

А. оскаржень;

Б. проваджень;

В. позовів.

4. До проваджень із застосуванням заходів примусу в державному управлінні відносяться:

А. провадження у справах про адміністративне правопорушення;

Б. провадження щодо легалізації юридичних осіб;

В. провадження щодо виконання громадянами військового обов’язку.

5. До проваджень з реалізації громадянами своїх прав і обов’язків відносяться:

А. дисциплінарне провадження;

Б. провадження за пропозиціями, скаргами, заявами громадян;

В. контрольно-наглядове провадження.

6. Врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність публічної адміністрації з розслідування, розгляду, прийняття рішень і винесення постанов, їх виконання в адміністративних справах деліктного характеру це

А. провадження в адміністративному суді;

Б. адміністративно-процедурні провадження;

В. адміністративно-деліктне провадження.

7. Адміністративне провадження включає в себе

А. обов’язкові, факультативні та комбіновані стадії провадження;

Б. обов’язкові та комбіновані стадії провадження;

В. обов’язкові та факультативні стадії провадження.

8. Принцип гуманізму в адміністративному процесі означає

А. повагу до гідності і прав людини;

Б. рівність громадян перед законом;

В. можливість для кожної особи на свій розсуд розпоряджатись своїми правами.

9. До складу адміністративно-процесуальної норми входять

А. гіпотеза, диспозиція, санкція;

Б. гіпотеза, диспозиція, частина, пункт, санкція;

В. гіпотеза, диспозиція, санкція, заохочення.

10. Зміст адміністративно-процесуальних правовідносин - це

А. предмет чи явище, які певним чином пов'язаний з адміністративно-процесуальною нормою;

Б. суб’єктивні права і обов’язки учасників адміністративного процесу, котрі реалізуються ними в рамках адміністративно-процесуальних правовідносин;

В. органи публічної влади, фізичні та юридичні особи, які вступають у фактичні соціально-правові обов’язки з приводу реалізації встановленого адміністративно-процесуальним законодавством порядку вирішення адміністративних справ.

11. До суб’єктів розгляду адміністративних справ не належать:

А. об’єднання громадян;

Б. органи виконавчої влади;

В.суди загальної юрисдикції.

12. Потенційна здатність суб’єктів мати права і обов’язки в адміністративному процесі, це:

А. адміністративно-процесуальна дієздатність;

Б. адміністративно-процесуальна деліктоздатність;

В. адміністративно-процесуальна правоздатність.

13. Громадянин, як суб’єкт адміністративно-процесуальних відносин:

А. має право розглядати адміністративну справу та приймати у ній остаточне рішення;

Б. має право здійснювати провадження, але не може приймати рішення у справі;

В. не може бути суб’єктом адміністративної юрисдикції.

14. Фактичний учасник розгляду конкретної адміністративної справи, це:

А. суб’єкт адміністративно-процесуального права;

Б. суб’єкт адміністративної юрисдикції;

В. суб’єкт адміністративно-процесуальних правовідносин.

15. Адміністративно-процесуальна дієздатність фізичних осіб:

А. є завжди однаковою для усіх категорій і груп громадян;

Б. диференціюється в залежності від соціальних ознак певних категорій громадян;

В. диференціюється в залежності від процесуального статусу учасників процесу.

16. «Лідируючі» суб’єкти адміністративного процесу, це:

А. громадяни, які приймають участь у розгляді адміністративної справи;

Б. уповноважені суб’єкти адміністративної юрисдикції;

В. допоміжні учасники адміністративного провадження (експерти, перекладачі, спеціалісти тощо).

17. Нормотворче провадження регламентує:

А. порядок підготовки й прийняття законів України;

Б. порядок підготовки й прийняття підзаконних нормативних актів різного рівня;

В. порядок підготовки й прийняття будь-яких нормативних актів на території України.

18. Яка з перерахованих груп адміністративних проваджень належить до розряду правозастосовчих?

А. провадження по розгляду справ про адміністративні делікти;

Б. установчі провадження;

В. нормотворчі провадження.

19. За порушення встановлених правил розгляду адміністративних справ суб’єкти адміністративного процесу:

А. можуть притягуватись як до адміністративної, так і до кримінальної відповідальності;

Б. можуть притягуватись лише до адміністративної відповідальності;

В. не несуть юридичної відповідальності.

20. Первинною ланкою структури адміністративного провадження є:

А. процесуальна стадія;

Б. процесуальний етап;

В. процесуальна дія.

21. До контрольних повноважень Рахункової палати відноситься:

А. здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади;

Б. здійснення контролю за наповненням та використанням державного бюджету України;

В. розроблення основних засад грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

22. Назвіть принципи здійснення контролю Рахунковою Палатою:

А. плановість;

Б. диспозитивність;

В. гуманізм.

23. Нагляд органів прокуратури характеризується тим, що:

А. вони наділені правом розглядати справи про адміністративні правопорушення;

Б. вони наділені правом здійснювати нагляд за застосуванням примусових заходів, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

В вони наділені правом здійснювати нагляд за особами, які звільнені з місць позбавлення волі.

24. Визначити правильні ствердження щодо контрольно-наглядової діяльності, як адміністративно-процесуальної діяльності:

А. вона є різновидом прокурорського нагляду;

Б. вона є стадією державного управління;

В. вона є функцією державного управління.

25. Формами контролю визнаються:

А. правовий та не правовий контроль;

Б. внутрішній та зовнішній контроль;

В. державний та недержавний контроль.

26. Предметом нагляду прокуратури за додержанням і застосуванням законів є:

А. відповідність актів, які видаються всіма органами, вимогам Конституції України;

Б. підтримання державного обвинувачення в суді;

В. розгляд звернень громадян.

27. До функцій органів державного нагляду належать:

А. безперешкодно відвідують підприємства;

Б. аналізують причини порушень стандартів, норм і правил;

В. складають протокол про адміністративне правопорушення у сфері стандартизації, якості продукції та метрології.

28. Державний нагляд центрального органу виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики здійснюється у формі перевірки додержання стандартів, норм і правил:

А. будівельних норм;

Б. ветеринарних норм;

В. правил проведення випробувань продукції.

29. Контролю з боку громадських організацій підлягає:

А. Служба безпеки України;

Б. мобілізаційні плани Збройних Сил України;

В. оперативні плани правоохоронних органів.

30. Державний нагляд здійснюють:

А. судові органи;

Б. центральні органи виконавчої влади;

В. органи місцевого самоврядування.

31. Якими повноваженнями наділені парламентські комітети і слідчі комісії у здійсненні контролю над правоохоронними органами держави:

А. аналізують хід виконання Законів України у сфері боротьби із злочинністю;

Б. перевіряють стан додержання конституційних прав і свобод осіб, які підлягають притягненню до кримінальної відповідальності;

В. контролюють використання коштів Державного бюджету України.

32. Контроль у сфері правоохоронної діяльності Президент України здійснює через:

А. Міністерство внутрішніх справ України;

Б. парламентські комітети та спеціальні комісії;

В. Раду національної безпеки і оборони України.

33. Визначити правильні ствердження щодо контрольно-наглядової діяльності, як адміністративно-процесуальної діяльності:

А. вона є різновидом прокурорського нагляду;

Б. вона є стадією державного управління;

В. вона є функцією державного управління.

34. Формами контролю визнаються:

А. правовий та не правовий контроль;

Б. внутрішній та зовнішній контроль;

В. державний та недержавний контроль.

35. Предметом нагляду прокуратури за додержанням і застосуванням законів є:

А. відповідність актів, які видаються всіма органами, вимогам Конституції України;

Б. підтримання державного обвинувачення в суді;

В. розгляд звернень громадян.

36. До функцій органів державного нагляду належать:

А. безперешкодно відвідують підприємства;

Б. аналізують причини порушень стандартів, норм і правил;

В. складають протокол про адміністративне правопорушення у сфері стандартизації, якості продукції та метрології.

37. Державний нагляд центрального органу виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики здійснюється у формі перевірки додержання стандартів, норм і правил:

А. будівельних норм;

Б. ветеринарних норм;

В. правил проведення випробувань продукції.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ № 2

1. Положення про дозвільну систему встановлюється:

А. законом України;

Б. указом президента України;

В. постановою Кабінету Міністрів України

2. Процедура видачі дозволів на виготовлення, придбання, зберігання, перевезення і використання вогнепальної зброї регламентується нормативними актами:

А. Міністерства внутрішніх справ України;

Б. Міністерства оборони України;

В. Кабінету Міністрів України.

3. Який з названих органів не належить до суб’єктів здійснення державного контролю за дотриманням правил дозвільної системи?

А. Міністерство охорони здоров’я;

Б. Міністерство екології та природних ресурсів України;

В. Міністерство палива та енергетики.

4. У рамках державного контролю за дозвільною системою об'єкти, де зберігається 20 чи більше одиниць бойової, спортивної (навчальної) вогнепальної зброї, а також базові склади вибухових матеріалів обстежуються:

А. щомісячно;

Б. щоденно;

В. щоквартально.

5. Суб’єктом реєстрації нормативно-правових актів є:

А. Вища атестаційна комісія України;

Б. Державний комітет статистики України;

В. Міністерство Юстиції України.

6. У разі прийняття уповноваженим суб’єктом рішення про відмову в державній реєстрації нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади, такі акти:

А. підлягають скасуванню;

Б. повертаються на доопрацювання до органу, що його прийняв;

В. направляються на експертизу до академії правових наук України.

7. Серед наведених стверджень вкажіть правильні:

А. під зверненням громадян слід розуміти викладені тільки письмово пропозиції, заяви, скарги.

Б. військовослужбовці, працівники ОВС і СБУ мають право подавати звернення, які стосуються їх службової діяльності;

В. не підлягають розгляду звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання.

8. Які зі стверджень правильні щодо порядку розгляду звернень громадян:

А. якщо скарга на дії органу місцевого самоврядування подана у порядку підлеглості вищому органу або посадової особи, це позбавляє громадянина права в подальшому звернутися до суду;

Б. скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з моменту ознайомлення громадянина із прийнятим рішенням;

В. звернення розглядаються й вирішуються у термін не більше двох місяців від дня їх, надходження.

9. Визначити правильні твердження стосовно відповідальності за порушення законодавства про звернення громадян:

А. у разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги;

Б. громадянину не відшкодовуються моральні збитки, завдані рішеннями органу при розгляді скарги;

В. витрати органів державної влади, пов'язані з перевіркою звернень, можуть бути стягнуті із громадянина за рішенням суду.

10. Термін розгляду звернень громадян:

А. 3 місяці, 6 місяців;

Б. 1 доба, 3 доби, 5 діб, 15 діб;

В. невідкладно, але не пізніше 15 діб, до 30 діб, до 45 діб.

11. Звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню:

А. письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором, із якого не можливо встановити авторство;

Б. скарги на орган, який розглядає звернення;

В. усні звернення.

12. Які настають наслідки при поданні скарги на дії службових осіб державної контрольно-ревізійної служби:

А. припиняються оскаржувані дії службових осіб до виявлення обставин справи;

Б. не припиняються оскаржувані дії службових осіб;

В. на розсуд посадової особи, яка буде розглядати справу.

13. У зверненні громадян повинно бути зазначено:

А. місце роботи громадянина;

Б. місце проживання громадянина;

В. стать громадянина.

14. Звернення оформлене без дотримання вимог чинного законодавства повертається заявникові не пізніше як через:

А. 15 днів від дня його надходження;

Б. 20 днів від дня його надходження;

В. 10 днів від дня його надходження.

15. Відповіді щодо звернень громадян оформляються:

А. тільки на українській мові;

Б. не має значення;

В. у перекладі мовою спілкування заявника.

16. Якщо питання, порушені в одержаному посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно ними пересилається:

А. в термін не більше 5 днів за належністю відповідному органу;

Б. у 10-ти денний термін повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями;

В. в термін не більше 15 днів за належністю відповідному органу.

17. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду:

А. вищестоящим органам;

Б. іншим органам;

В. органам, рішення яких оскаржуються.

18. Чиї звернення розглядаються першими керівниками державних органів особисто:

А. учасників збройних конфліктів;

Б. Героїв Соціалістичної Праці;

В. інвалідів 1 та 2 груп.

19. Скарги на рішення загальних зборів членів акціонерних товариств:

А. вирішуються у судовому порядку;

Б. вирішуються у адміністративному порядку;

В. оскаженню не підлягають.

20. Посадові особи розглядають звернення громадян:

А. стягуючи один неоподаткований мінімум доходів громадян;

Б. стягуючи ПДВ;

В. не стягуючи плати.

21. Особистий прийом громадян проводиться:

А. у робочий час кожного дня;

Б. у встановлені дні й години;

В. при наявності письмової заяви до посадової особи.

22. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше:

А. 2-х днів;

Б. наступного дня;

В. 5-ти днів.

23. Державний виконавець у разі невідповідності виконавчого документа вимогам повертає виконавчий документ органу, який його видав:

А. у 3-денний строк;

Б. у 5-денний строк;

В. негайно.

24. За наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою до:

А. 5 днів;

Б. 15 днів;

В. 10 днів.

25. У першу чергу задовольняються:

А. вимоги щодо стягнення аліментів;

Б. забезпечені заставою вимоги про стягнення з вартості заставленого майна;

В. вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом.

26. Оцінка майна боржника провадиться:

А. тільки державними виконавцями;

Б. тільки судом;

В. оцінювачем.

27. Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

А. судді;

Б. інваліди 1та 2 групи;

В. особа, яка перебуває в місцях позбавлення волі.

28. Виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред’явлені до виконання протягом:

А. 1 року;

Б. 3 років;

В. 4 років.

29. Які строки здійснення виконавчого провадження:

А. не пізніше ніж у 3-х місячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження;

Б. не пізніше ніж місячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження;

В. не пізніше ніж у 2-о місячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

30. До стадій дозвільного провадження не відноситься:

А. подання апеляції

Б. виконання рішення

В. прийняття рішення про видачу дозволу на відповідну діяльність

31. У письмовому повідомленні про відмову у видачі документа дозвільного характеру зазначаються

А. порядок оскарження такої відмови;

Б. мотиви посадової особи, що прийняла рішення про відмову;

В. передбачені законом підстави для такої відмови.

32. Дозволи на придбання вогнепальної мисливської зброї видаються на строк:

А. 3 місяці

Б. 1 рік

В. 3 роки

33. До Державного реєстру

А. не заносяться відомості, що становлять державну таємницю

Б. заносяться відомості, що становлять державну таємницю

В. заносяться відомості, що становлять державну таємницю, але виключно у спеціально призначений для цього розділ державного реєстру

34. Відмову в проведенні державної реєстрації може бути оскаржено

А. тій посадовій особі, що прийняла рішення про відмову у реєстрації

Б. у прокуратурі

В. у суді

35. У разі прийняття позитивного рішення про державну реєстрацію юридичної особи відповідна інформація

А. надсилається до контролюючих органів у сфері господарської діяльності;

Б. надсилається до правоохоронних органів;

В. повідомляється в засобах масової інформації

36. Контролю з боку громадських організацій підлягає:

+А. Служба безпеки України;

Б. мобілізаційні плани Збройних Сил України;

В. оперативні плани правоохоронних органів.

37. Державний нагляд здійснюють:

А. судові органи;

+Б. центральні органи виконавчої влади;

В. органи місцевого самоврядування.

38. Якими повноваженнями наділені парламентські комітети і слідчі комісії у здійсненні контролю над правоохоронними органами держави:

+А. аналізують хід виконання Законів України у сфері боротьби із злочинністю;

Б. перевіряють стан додержання конституційних прав і свобод осіб, які підлягають притягненню до кримінальної відповідальності;

В. контролюють використання коштів Державного бюджету України.

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ

1. Поняття адміністративного процесу.

2. Адміністративний процес і предмет адміністративного права.

3. Зміст та загальні риси адміністративного процесу.

4. Вузький та широкий підхід до розуміння сутності адміністративного процесу.

5. Принципи адміністративного процесу.

6. Структура адміністративного процесу.

7. Поняття адміністративного провадження та його структура.

8. Види адміністративних проваджень.

9. Специфіка адміністративно-процесуальних норм

10. Специфіка адміністративно-про­це­суальних відносин

11. Поняття адміністративної справи

12. Поняття суб’єкта адміністративного процесу.

13. Класифікація суб’єктів адміністративного процесу.

14. Адміністративно-процесуальна правосуб’єктність.

15. Адміністративно-процесуальна правосуб’єктність фізичних та юридичних осіб

16. Адміністративно-процесуальна правосуб’єктність державних службовців (службовців органів місцевого самоврядування)

17. Загальна характеристика адміністративно-процесуальної правосуб’єктності інших суб’єктів адміністративного процесу.

18. Розмежування понять «суб’єкт» та «учасник» адміністративного процесу.

19. Поняття нормотворчих адміністративних проваджень.

20. Стадії нормотворчих проваджень та їх загальна характеристика.

21. Класифікація нормотворчих проваджень.

22. Поняття та види актів публічного адміністрування.

23. Особливості провадження з ухвалення нормативних актів управління.

24. Провадження з ухвалення індивідуальних актів управління.

25. Оскарження та опротестування рішень за нормотворчими провадженнями.

26. Поняття адміністративного установчого провадження.

27. Види та ознаки установчих проваджень.

28. Створення, реорганізація та ліквідація юридичних осіб.

29. Комплектування персоналом організаційних структур та формувань

30. Атестаційні провадження.

31. Поняття «контролю» та «нагляду» як основних способів забезпечення законності та дисципліни в сфері публічного управління.

32. Відмінність понять «контроль» та «нагляд».

33. Контрольно-наглядова діяльність як різновид адміністративно-процесуальної діяльності.

34. Повноваження суб’єктів публічної адміністрації по здійсненню контрольно-наглядової діяльності.

35. Провадження по здійсненню нагляду органами прокуратури.

36. Стадії контролю.

37. Види контролю.

38. Види нагляду.

39. Поняття та види дозвільно-реєстраційних проваджень.

40. Поняття адміністративної послуги та види.

41. Особливості провадження по видачі дозволів на зброю.

42. Реєстрація транспортних засобів як різновид діяльності суб’єктів публічної діяльності по наданню адміністративних послуг.

43. Провадження по реєстраційному обліку фізичних осіб та їх документування.

44. Поняття та правова основа ліцензійних проваджень.

45. Поняття та види ліцензій.

46. Стадії ліцензійних проваджень.

47. Повноваження суб’єктів публічної адміністрації по видачі ліцензій.

48. Ліцензійні провадження в діяльності ОВС.

49. Оскарження рішень за ліцензійними провадженнями.

50. Конституційне забезпечення права громадян на звернення.

51. Поняття провадження по зверненням громадян.

52. Правові основи провадження по зверненням громадян.

53. Форми та види звернень громадян.

54. Провадження по заявам (клопотанням) громадян

55. Провадження по пропозиціям (зауваженням) громадян

56. Провадження по скаргам громадян

57. Вимоги до звернення.

58. Поняття та види адміністративного оскарження.

59. Оскарження в адміністративному порядку.

60. Судове оскарження дій та рішень суб’єктів владних повноважень.

1.15. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Навчально-методичне забезпечення навчальної дисципліни детально розкрите у розділі планів проведення лекцій, семінарських та практичних завдань, модульного контролю.

Глосарій

Адміністративна послуга ― 1) юридичне оформлення суб’єктом публічної адміністрації результатів розгляду справи, яка виникла за зверненням фізичної, юридичної або іншої колективної особи щодо реалізації своїх прав, свобод, законних інтересів; 2) результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб’єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо).

Адміністративна справа (справа адміністративної юрисдикції) — 1) форма об’єктивізації (зовнішній вираз, матеріальна оболонка) будь-якого питання, яке вирішується шляхом застосування норм адміністративного права і прийняття владного рішення компетентним суб’єктом; 2) переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб’єкт, який основі законодавства здійснює владні функції.

Адміністративна юстиція (лат. justicia — справедливість, від лат. jus — право) — 1) правосуддя у сфері адміністративно-правових відносин у формі адміністративного судочинства (до 2002 року у формі цивільного судочинства); 2) система установ, до компетентні яких віднесено розгляд справ у сфері адміністративно-правових відносин.

Адміністративне судочинство — 1) діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішенню публічно-правового спору, у якому однією зі сторін є суб’єкт владних повноважень; 2) діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Адміністративна реформа - це вид політико-правової реформи,
яка здійснюється у сфері виконавчої влади і стосується як її організаційної структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин з
місцевим самоврядуванням.

Адміністративний процес — це узагальнена назва нормативно регламентованої діяльності публічної адміністрації щодо реалізації владних повноважень.

Адміністративно-процесуальне право — сукупність правових норм, якими регламентується адміністративний процес.

Заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Звернення громадян — викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Провадження (адміністративне) — розгляд і вирішення справи (однорідної сукупності справ) компетентним суб’єктом; сукупність процесуальних дій компетентного суб’єкта, які здійснюються у межах справи з метою її вирішення.

Пропозиція (зауваження) — звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Публічна адміністрація — 1) сукупність органів, які утворюються для здійснення (реалізації) публічної влади; 2) система організаційно-структурних утворень, які на законних підставах набули владних повноважень для реалізації публічних інтересів.

Публічне управління — цілеспрямований, владний, в рамках правових установлень і обов’язковий для виконання вплив уповноважених суб’єктів на суспільну систему з метою її удосконалення відповідно до публічних інтересів. Як правило такий вплив здійснюється публічною адміністрацією шляхом прийняття управлінських актів.

Реагування на звернення громадян — прийняття рішень компетентними суб’єктами публічної адміністрації по суті пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), скарг.

Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Стадія провадження (адміністративного) — складова частина провадження; відносно самостійні сукупності процесуальних дій, які вирішують локальні завдання в межах провадження (наприклад, порушення справи).

Суб’єкти адміністративного процесу – це носії прав і обов’язків по реалізації процесуальної діяльності у сфері публічного управління, які здатні надані права щодо процесуальної діяльності реалізовувати, а покладені обов’язки щодо процесуальної діяльності виконувати.

Суб’єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Матеріально-технічне забезпечення навчальної дисципліни сформульоване у планах проведення лекцій, семінарських та практичних завдань, модульного контролю та складається з:

· Засобів навчальної аудиторії:

Мультимедійні слайди, мультимедійний проектор, ноутбук, навчально-методичний комплекс із дисципліни «Адміністративна реформа в Україні».

· Засобів бібліотеки:

Нормативно-правові акти, матеріали мережі Інтернет, навчально-методичний комплекс із дисципліни «Адміністративна реформа в Україні», підручник «Курс адміністративного права України».

· Засобів самостійного опрацювання матеріалу:

1.16 Методичні, наочні, мультимедійні матеріали для лекцій і семінарів.

Мультимедійні презентації

1.17 Список рекомендованої літератури.

базова:

Нормативні джерела:

1. Про державну службу: закон України від 17 лист. 2011 р. // Відомості Верховної Ради України – 2012 – № 26 – Ст. 273.

2. Про звернення громадян: закон України від 02 жовт. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №47. – Ст. 256.

3. Про місцеве самоврядування в Україні: закон України від 21 трав. 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24 – Ст. 170.

4. Про доступ до публічної інформації: закон України від 13 січ. 2011 р. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

5. Про столицю України – місто-герой Київ: закон України від 15 січ. 1999 р. // Відомості Верховної Ради України – 1999 – № 11. – Ст. 79.

6. Про службу в органах місцевого самоврядування: закон України від 07 черв. 2001 р. // Офіційний вісник України. – 13 лип. 2001 р. – № 26. – Ст. 1151.

7. Про центральні органи виконавчої влади: закон України від 17 берез. 2011 р. // Офіційний вісник України. – 2011. – № 27. – Ст. 1123.

8. Про громадські об’єднання: закон України від 22 берез. 2012 р. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

9. Про судоустрій і статус суддів: закон України від 7 лип. 2010 р. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

10. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: закон України від 15 трав. 2003 р. // Відомості Верховної Ради – 2003. – № 31-32. – Ст. 263.

11. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності: закон України від 06 верес. 2005 р. // Відомості Верховної Ради України – 2005. – № 48. – Ст. 483.

12. Про Кабінет Міністрів України: закон України від 07 жовт. 2010 р. // Відомості Верховної Ради України – 2011. – № 9. – Ст. 58.

13. Про засади запобігання і протидії корупції: закон України від 07 квіт. 2011 р. // Відомості Верховної Ради України – 2011 – № 40 – Ст. 404.

14. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: закон України від 01 черв. 2000 р. // Офіційний Вісник України. – 2000. – № 27 – Ст. 534.

15. Про міліцію: закон України від 20 груд. 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №4. – Ст. 20.

16. Про місцеві державні адміністрації: закон України від 09 квіт. 1999 р. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

17. Про політичні партії в Україні: закон України від 05 квіт. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001 – № 23. – Ст. 118.

18. Про прокуратуру: закон України від 05 лист.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.

19. Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства: закон України від 22 верес. 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 19-20. – Ст. 179.

20. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: закон України від 5 квіт. 2007 р. // Відомості Верховної Ради України – 2007 – № 29 – Ст. 389.

21. Про інформацію: закон України від 2 жов. 1992 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

22. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: закон України від 01 груд. 1994 р. // Відомості Верховної Ради України – 1994 – № 52 – Ст. 455.

23. Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності: закон України від 23 лют. 2012 р. // Відомості Верховної Ради України – 2012 – № 49 – Ст. 558.

24. Кодекс адміністративного судочинства України: закон України від 26 лип. 2005 р. / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

25. Деякі питання організації роботи щодо реалізації заходів з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади: розп. Президента України від 23 груд. 2010 року № 1203/2010-рп // Офіційний вісник України – 2010 – № 100 – Ст. 3546.

26. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 9 груд. 2010 р. № 1085/2010 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

27. Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 24 груд. 2010 р. № 1199/2010 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

28. Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади: Указ Президента України від 3 жовт. 1992 р. // Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

29. Про Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки: Указ президента України від 21 жовт. 2011 р. № 1001/2011 // Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/

30. Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування: Указ Президента України від 7 лют. 2008 р. № 109/2008 // Офіційний вісник Президента України – 2008 – № 5 –Ст. 207.

31. Про затвердження Положення про державного адміністратора і порядок його взаємодії з регіональними, місцевими дозвільними органами та суб’єктами господарювання: наказ Мінекономрозвитку України від 12 січ. 2012 р. № 28 // Офіційний вісник України – 2012 – № 7 – Ст. 261.

32. Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства: пост. Кабінету Міністрів України від 8 квіт. 2009 р. № 322 // Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.

33. Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади: пост. Кабінету Міністрів України від 28 груд. 1992 р. № 731 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

34. Про затвердження Положення про дозвільну систему: пост. Кабінету Міністрів України від 12 жовт. 1992 р. № 576 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

35. Про затвердження Інструкції з організації нормотворчої діяльності в Міністерстві внутрішніх справ України: наказ МВС України від 27 лип. 2012 р. № 649 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mvs.gov.ua

36. Про затвердження Порядку розгляду звернень щодо продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства: наказ МВС України від 23 серп. 2011 р. № 601 [Електронний ресурс] – Режим доступу: // http://zakon.rada.gov.ua.

37. Про питання щодо застосування адміністративного законодавства України органами внутрішніх справ України: наказ МВС України від 04 жовт. 2013 р. № 950 / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

38. Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів: затв. наказом МВС України від 21 серп. 1998 р. № 622. / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

39. Про затвердження Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них: наказ МВС України від 11 серп. 2010 р. N 379 / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

Підручники та навчальні посібники:

40. Адміністративне право України. Курс лекцій: підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, І.Д. Пастух, В.Д. Сущенко та ін.. / за ред. В.В. Коваленка. – 2013. – 872 с.

41. Адміністративне право України. Курс лекцій: підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, І.Д. Пастух, В.Д. Сущенко та ін.. / за ред. В.В. Коваленка. – 2012. – 809 с.

42.. Адміністративне право України. Академічний курс. / За заг. ред. В.Б. Авер’янова: Підручник: У 2-х т. Т.1 – К.: Юридична думка, 2007. – 592 с.

43. Кузьменко О.В. Курс адміністративного процесу. Навчальний посібник/ О.В. Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – 208 с.

44. Кузьменко О.В. Курс адміністративного процесу. Навчальний посібник / О.В. Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – 208 с.

45. Административное право зарубежных стран: учебник для студетов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [В.Я.Кикоть и др.]; под ред. В.Я. Кикотя, Г.А. Василевича, Н.В. Румянцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2012. – 431 с.

46. Адміністративна юстиція. Адміністративне судочинство: навч. посіб. / Т. О. Коломоєць, Г. Ю. Гулєвська, Р. В. Сінєльнік, І. О. Сквірський; [за заг. ред. Т. О. Коломоєць, Г. Ю. Гулєвської]. – К.: Істина, 2007. – 152 с.

47. Адміністративне право: підручник / [Ю. П. Битяк та ін.]; за заг. ред. проф. Ю. П. Битяка [та ін.]; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х.: Право, 2010. – 624 с.

48. Адміністративне право України. Т. 1:Загальне адміністративне право [навчальний посібник]: [у 2-х томах] / [Галунько В. В. та ін.; за заг. ред. В. В. Галунька]. – Херсон: ПАТ «Херсонська міська друкарня», 2011. – 320 с.

49. Адміністративне право України: Навчальний посібник / За ред. Т. О. Коломоєць, Г. Ю. Гулевської. – К.: Істина, 2007. – 216 с.

50. Адміністративне судочинство: підручник / За заг. ред. Т. О. Коломоєць. – К.: Істина, 2009. – 344 с.

51. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник. / За ред. О. В. Кузьменко. – К.: Атіка, 2007. – 416 с.

52. Афанасьєв К. К. Адміністративні послуги: навч. посіб. / К. К. Афанасьєв; Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. – 175 с.

53. Бандурка О. М. Адміністративний процес: підручник для ВНЗ / О. М. Бандурка, М. М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 286 с.

54. Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право України: навч. посіб. / Е. Ф. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 496 с.

55. Кісіль З. Р. Адміністративне право: навч. посіб. / З. Р. Кісіль, Р. В. Кісіль. – К.: Правова єдність, 2011. – 695 с.

56. Колпаков В. К. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право): Навчальний посібник / В. К. Колпаков. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 256 с.

57. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник / В. К. Колпаков О. В. Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

58. Комзюк А. Т. Адміністративний процес України: навч. посіб. /А. Т. Комзюк, В. М. Бевзенко, Р. С. Мельник. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.

Допоміжна література:

1. Збірник задач з адміністративно-правових дисциплін. / Ред. колегія О.В. Кузьменко, І.Д. Пастух, О.К. Волох. – К., Х.: НАВС, Ніка Нова, 2012. – 178 с.

2. Грянка Г.В. «Співвідношення органів державної і місцевої влади: стан і перспективи в Україні», Актуальні питання адміністративного права і процесу: матеріали VIIΙ наук.-практ.семінару (Київ, 25 квіт. 2013 р.) / Ред. колегія: О.В. Кузьменко (голова), І.Д. Пастух, О.К. Волох. – Х., – С. 103–106.

3. Грянка Г.В. «Напрями адміністративної реформи в Україні: Проблеми її здійснення та шляхи вирішення», Правові реформи в Україні: проблеми та перспективи: збірник матеріалів V Всеукраїнської науково-теоретичної конференції (Київ, 16 жовтня 2013 року) Частина 1 – С.101–102.

4. Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / за заг. ред. І.Х. Темкіжева (кер. авт.кол.). – 2-ге вид., перероб. допов. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – 720 с.

5. Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» / М.І. Хавронюк / [вид. виправл. і доповн.]. – К.: Юридична думка, 2012. – 424 с.

6. Адміністративне право в сучасному вимірі: Матеріали IV наук.-практ. семінару / Київ. нац. ун-т внутр. справ. Каф. адміністратив. права і процесу; ред. кол.: В. К. Колпаков (голова) [та ін.]. - К.: [б. в.], 2010. – 208 с.

Інформаційні –ресурси:

1. htpp://student-lib.net/index

2. Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/

3. Офіційний сайт Президента України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://president.gov.ua

4. Офіційний сайт Кабінету Міністрів України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://kmu.gov.ua

5. Офіційний сайт Національної академії внутрішніх справ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.naiau.kiev.ua

2. Навчальна програма навчальної дисципліни.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра загальноправових дисциплін