Професор кафедри

загальноправових дисциплін ННІПП

Кандидат юридичних наук, доцент Г.В. Грянка

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права та психології

Кафедра загальноправових дисциплін

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

загальноправових дисциплін

кандидат юридичних наук, доцент

Н.І. Мозоль

«___» __________ 2014 року

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА № 4. Контрольно-наглядові провадження.

З дисципліни: Адміністративний процес.

Категорія слухачів: студенти.

Навчальна мета: засвоєння, поглиблення та розширення знань студентів стосовно понять «контроль» та «нагляд», характеристики контрольно-наглядових проваджень та повноважень суб’єктів публічної адміністрації по здійсненню контрольно-наглядової діяльності.

Виховна мета: сприяння формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу; заохочення до поглибленого вивчення навчальної дисципліни; залучення до наукових досліджень та формування схильності до творчого пошуку.

Розвивальна мета: розвивати інтелектуальні здібності, мовлення, пам'ять, увагу, уяву, мислення, спостережливість, активність, творчість, самостійність курсантів (слухачів, студентів), прищеплювати їм раціональні способи пізнавальної діяльності; формування навичок критичного оцінювання правових джерел.

Навчальний час: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійний проектор.

Наочні засоби: мультимедійна презентація.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: Забезпечуючі дисципліни: «Адміністративне право»; «Адміністративна відповідальність»; «Конституційне право» тощо. Забезпечувальні дисципліни: «Адміністративна реформа»; «Державне управління».

План лекції (навчальні питання):

1. Розмежування понять «контроль» та «нагляд»

2. Загальна характеристика контрольно-наглядових проваджень.

3. Повноваження суб’єктів публічної адміністрації по здійсненню контрольно-наглядової діяльності.

Література:

1. Адміністративне право України. Курс лекцій: підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, І.Д. Пастух, В.Д. Сущенко та ін.. / за ред. В.В. Коваленка. – 2013. – 872 с.

2. Адміністративне право України. Курс лекцій: підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, І.Д. Пастух, В.Д. Сущенко та ін.. / за ред. В.В. Коваленка. – 2012. – 809 с.

3. Кузьменко О.В. Курс адміністративного процесу. Навчальний посібник/ О.В. Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – 208 с.

4. Кузьменко О.В. Курс адміністративного процесу. Навчальний посібник / О.В. Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – 208 с.

5. Кузьменко О. В Адміністративно-процесуальне право України: підручник / О. В. Кузьменко, Т. О. Гуржій; за заг. ред. О. В. Кузьменко. – К.: Атіка, 2007. – 416 с.

6. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник / В. К. Колпаков О. В. Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

7. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктна законотворчість: поняття і функції / В. К. Колпаков // Право України. – 2002. – № 6. – С. 25-33.

8. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний процес [Текст]: навч. посіб. / Колпаков В. К., Гордєєв В. В. – Х.: Харків юридичний, 2012. – 227 с.

9. Бандурка О. М. Адміністративний процес: підручник для ВНЗ / О. М. Бандурка, М. М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 286 с.

10. Колпаков В. К. Структура адміністративно-деліктного процесу / В. К. Колпаков // Юридична Україна. – 2005. – № 4. – С. 23-30.

11. Адміністративне право в сучасному вимірі: Матеріали IV наук.-практ.семінару / Київ. нац. ун-т внутр. справ. Каф. адміністратив. права і процесу; ред. кол.: В. К. Колпаков (голова) [та ін.]. - К.: [б. в.], 2010. – 208 с.

12. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України № 810 від 22.07.1998// (З останніми змінами відповідно до Закону № 340/2006 від 03.05.2006 // Офіційний вісник України. – 1999. – №21. – Ст.943.

Нормативно-правові акти України

13. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

14. Кодекс адміністративного судочинства від 6 липня 2005 року № 2747-IV України // http://zakon.rada.gov.ua/.

15. Кодекс України про адміністративні правопорушення: введений в дію Постановою Верховної Ради Української РСР № 8074-10 від 7 грудня 1984 року // http://zakon.rada.gov.ua/.

16. Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності: Закон України від 23.02.2012 // Відомості Верховної Ради України від 07.12.2012 — 2012 р., № 49, стор. 2164, стаття 558

17. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 01.12.1994 // Відомості Верховної Ради України від 27.12.1994 — 1994 р., № 52, стаття 455

18. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.

19. Про засади запобігання і протидії корупції: Закон України від 07.04.2011// Відомості Верховної Ради України від 07.10.2011 — 2011 р., № 40, стор. 1750, стаття 404.

20. Про центральні органи виконавчої влади: Закон України від 17.03.2011 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 27. – Ст. 1123.

21. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 // Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парламентське видавництво, 2006. — 35с. — (Серія "Закони України").

22. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 07.10.2010 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2011. – № 9. – Ст.58.

23. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 5 квітня 2007 року // Відомості Верховної Ради України від 20.07.2007 — 2007 р., № 29, стор. 1001, стаття 389

24. Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України від 6 квітня 2011 року № 383/2011 // http://zakon.rada.gov.ua/.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Питання 1. Р озмежування понять «контроль» та «нагляд»

Критерії розмежування контролю і нагляду:

1. Спосіб організуючого впливу на правовідносини. При реалізації контрольних повноважень уповноважений суб’єкт може відмінити, змінити акт державного управління або позбавити його юридичної сили. Натомість, в результаті здійснення наглядової діяльності, компетентний орган (посадова особа), безпосередньо не втручаючись в оперативну діяльність піднаглядного органу, лише ставить перед останнім питання про усунення порушень законності, а також вимогу повідомити про результати виправлення зазначених недоліків.

2. Основна мета реалізації. Реалізація контролюючими органами своїх функцій переслідує не лише мету забезпечення законності, а й інші цілі. В ході управлінського контролю перевіряється не тільки законність тих чи інших управлінських дій, а й доцільність та ефективність реалізації управлінських рішень. Реалізація ж функції нагляду, насамперед, пов’язана з потребою у точному та неухильному виконанні закону і не супроводжується оцінкою доцільності адміністративних актів.

3. Можливість застосування заходів примусу. Контроль передбачає наявність у органу, який його здійснює, наявність повноважень для застосування юридичних або економічних санкцій до порушників закону. Наглядова діяльність із застосуванням примусових заходів не пов’язується.

4. Організаційна підпорядкованість об’єктів. У процесі наглядової діяльності організуючий вплив уповноваженого органу здійснюється на об’єкти, які знаходяться поза межами службового підпорядкування. На противагу цьому, орган, у сфері функціонування якого знаходиться об’єкт контрольної діяльності, та суб’єкт цієї діяльності можуть знаходитись між собою у відносинах службової субординації або підвідомчості.

5. Дискретність здійснення нагляду. Контроль як форма державної діяльності відрізняється від нагляду (і в цьому його особливість) тим, що він повсякденний та безперервний (в основному це стосується відомчого контролю). Тим часом нагляд систематичністю здійснення не відрізняється. Його проведення обумовлюється виникненням конкретних проблемних ситуацій у державному управлінні. Інакше кажучи, наглядовій діяльності не притаманні такі ознаки управлінського моніторингу, як постійне відстеження ситуації чи процесу у сфері управлінської діяльності, аналіз впливу на суспільні відносини прийнятих управлінських рішень, правових актів тощо.

Таким чином, терміни «контроль» та «нагляд» не можуть вважатись синонімічними, а детерміновані ними явища – тотожними.

Нагляд є окремим різновидом контролю, певною його формою.

А контроль може бути пов’язаним із втручанням в оперативну діяльність та застосуванням заходів державно-владного впливу (у тому числі адміністративних санкцій) про що недвозначно свідчать норми чинного законодавства.

Слід визнати, що втручання в оперативну діяльність об’єкта перевірки, а також застосування за результатами останньої заходів державного впливу, справді є критерієм виділення нагляду як специфічного виду контрольної діяльності органів публічної влади. Проте, названі ознаки є іманентними саме для державного контролю, а не навпаки, як це іноді стверджується в деяких наукових доробках.

Поняття контрольного та наглядового провадження є відмінними за своїм логічним обсягом та змістом. Об’єм першого поняття є значно ширшим і повністю включає в себе об’єм наступного.

Контрольне та наглядове провадження є явищами різного рівня абстрагування. Наглядове провадження є особливим видом контрольних проваджень та, одночасно – підвидом адміністративного процесу. Крім ознак, іманентних контрольному провадженню взагалі, наглядове провадження володіє переліком особливих рис, які дозволяють виділити його в самостійний клас проваджень: спосіб впливу на правовідносини, наявність особливої мети, дискретний характер та інші.

Питання 2. Загальна характеристика контрольно-наглядових проваджень.

Контрольне провадження можна визначити як: регламентовану адміністративно-процесуальними нормами послідовну діяльність органів публічної адміністрації, по забезпеченню законності і дисципліни в сфері публічного управління.

Контрольному провадженню притаманні наступні особливості:

1) різноманіття суб'єктів, які здійснюють контрольні повноваження (органи держави і їхні посадові особи, об'єднання громадян, органи місцевого самоврядування);

2) суб'єкти контрольних проваджень наділені широким колом контрольних повноважень, включаючи право втручання в оперативну діяльність підконтрольного суб'єкту;

3) безпосереднім об'єктом контрольних правовідносин виступає діяльність підконтрольних суб'єктів;

4) в контрольних провадженнях юридичні факти в однині не мають юридичної сили і виступають тільки у виді фактичного (юридичного) складу – органічної сукупності декількох життєвих обставин;

5) контрольно-процесуальні норми не містять вичерпного переліку засобів збереження і передачі інформації, що містить докази (у контрольному процесі фактичні обставини можуть бути отримані з будь-якого законного джерела);

6) офіційне документальне закріплення результатів контрольної діяльності провадиться в правових актах-документах, які можна одночасно віднести як до категорії правозастосовчих (таких, які є результатом реалізації державно-владних повноважень компетентних контрольних органів) так і до категорії правоохоронних актів (що містять правову оцінку діяльності підконтрольного суб'єкта).

Контролюючі суб’єкти можна поділити на дві великі групи.

До першої можна віднести суб’єктів, які здійснюють державний контроль. До цієї групи відносяться органи законодавчої і виконавчої влади, судові та правоохоронні органи.

До другої групи можна віднести суб’єктів, які здійснюють громадський контроль, серед яких виділяють громадські об’єднання та організації та безпосередньо громадян.

Контролюючі органи можна також класифікувати за такими підставами, як характер наданих законодавством власних повноважень, організаційно-правові форми проведення контролю, юридичні наслідки контролю, направленість контрольної діяльності і т. і.

Крім цього, суб'єкти контрольних проваджень наділені широким колом повноважень контрольного характеру, включаючи право втручання в оперативну діяльність підконтрольного суб'єкту.

Питання 3. Повноваження суб’єктів публічної адміністрації по здійсненню контрольно-наглядової діяльності.

Як правило, виділяють чотири групи контрольних повноважень:

1) повноваження щодо здійснення контролю за власною ініціативою, у будь-який час у межах своєї компетенції;

2) повноваження давати, при необхідності, відповідним органам та посадовим особам вказівки обов’язкового характеру щодо усунення виявлених порушень та їх наслідків;

3) повноваження з притягнення до відповідальності винних посадових осіб;

4) повноваження щодо опрацювання рекомендацій превентивного характеру.

В структурі контрольних проваджень можна виділити три стадії:

а) інформаційна стадія;

б) аналітична стадія;

в) стадія коригування.

Метою першої стадії контрольного провадження (інформаційної стадії) є одержання інформації про важливі сторони, прояви та якості підконтрольного об’єкту за допомогою різноманітних методів спостереження, перевірок та обліку об’єктивних фактичних даних про підконтрольний об’єкт. Інформація слугує засобом життєдіяльності та ефективності контролю. Можливості її одержання визначаються перш за все всеохоплюючим та універсальним характером контролю.

Другою стадією контрольного провадження виступає аналітична стадія. Процес контролю включає в себе аналітичний момент, що полягає в обробці первинної інформації, детальній перевірці та аналізі всіх фактів, взятих в їх сукупності, в причинному зв’язку, тим самим створюючи базу для формування висновку відносно підконтрольного об’єкту, на скільки процеси, що в ньому відбуваються, відповідають бажаним моделям та “зразкам”.

Третя стадія контрольного провадження виходить за межі самого контролю, тому що або пов’язана з прийняттям нового рішення, яке усуває виявлені недоліки, або із застосуванням заходів примусового характеру, що також лежить за його функціональними межами. Точність у визначенні коригуючої стадії контролю є принципово важливою як з теоретичної, так і з практичної точок зору, оскільки відіграє роль основи правильного вибору та обґрунтування правових заходів та процесуальних форм у відповідній діяльності суб’єктів їх застосування.

Кінцева мета контролю – формулювання пропозицій, вимог, підчас обов’язкових до розгляду, але не виконанню, до прийняття заходів з усунення виявлених відхилень від норм, які за своєю функціональною природою можуть бути самими різноманітними.

Укладач: