Сонячна система

Нежива природа

ЗЕМЛЯ — ПЛАНЕТА СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ

Сонячна система

На синьому нічному небі видно безліч зірок — і великих яскравих, і ледь помітних. Вздовж усього неба тягнеться світла смуга, яка складається з незліченної кількості зірок,— це частина зоряного утворення — Галактика. Сонце — найближча до нас зоря, яка входить до складу Галактики. Навколо Сонця обертаються планети. Разом з ним вони становлять Сонячну систему, до якої входять дев'ять відомих великих планет із супутниками, велика кількість малих планет — астероїдів, а та­кож комети, метеорити і дрібні метеорні тіла. У деяких з великих планет є один або кілька супутників, які обертаються навколо планет. Одна з дев'яти великих планет — наша Земля, вона має одного супутника — Місяць.

Сонце — величезна розжарена газоподібна куля, найближча до нас зоря, джерело світла, тепла й життя в Сонячній системі. Діаметр Сонця —1,39 млн. км. Він у 109 раз більший від діа­метра Землі, а маса становить 99,86% всієї маси Сонячної сис­теми. Сонячна маса притягує планети, змушуючи їх рухатись навколо Сонця по еліптичних орбітах, подібних до кола. Усі планети рухаються в одній площині.

Планети Меркурій, Венера, Земля і Марс належать до внут­рішніх планет; Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон — до зов­нішніх. Зовнішні планети відрізняються від планет внутрішньої групи великими розмірами, малою густиною, низькою темпера­турою, швидким обертанням навколо осі і великою кількістю су­путників (Юпітер має 13 супутників). Між орбітами Марса і Юпітера обертається велика кількість малих планет — астероїдів; вони невеликі за розмірами і кулястої форми. Найбільший астероїд (Церера) має діаметр близько 780 км.

Місяць — найближче до нас кулеподібне небесне тіло. Воно заходиться на відстані 384 000 км від Землі. Діаметр Місяця в 4 рази менший від земного, а маса — в 81 раз менша, тому вага тіла на Місяці значно легша, ніж на Землі. Місяць завжди повернутий до нас одним боком. Це пояснюється тим, що час обертання Місяця навколо своєї осі збігається з повним обертом його навколо Землі. День на Місяці триває більше ніж два земних тижні, так само довго триває ніч.

На Місяці немає атмосфери, тому поверхневий шар удень нагрівається до +120° С, а вночі температура знижується до —170°С. На Місяці немає води і водяної пари, на ньому немає звуків.

Останніми роками багато зроблено у вивченні Місяця. Не раз побували на Місяці автоматичні станції й американські космічні кораблі. Завдяки численному фотографуванню видимого і невидимого боків Місяця вдалося скласти його карту. Нині за місячним глобусом можна вивчати поверхню Місяця так само, як на глобусі — поверхню Землі. Зразки місячного ґрунту, доставлені на Землю автоматичною станцією «Луна-24», допоможуть ученим у дослідженні цього природного су­путника Землі.

У невеликий телескоп видно, що поверхня Місяця нерівна: темні плями, так звані «моря»,— це більш рівні низовинні простори. Більшу частину займають гористі (світліші) простори.

Більшість гір — це кільцеві вали до кількох кілометрів зав­вишки, що оточують великі круглі рівнини — так звані цирки діаметром до 200 км. Кільцеві гори менших розмірів називають кратерами.

Місяць має величезний вплив на Землю. Він, притягуючи воду океанів і морів, викликає явища припливів і відпливів. Місяць освітлює нашу Землю вночі, світячись відбитим від Сонця світлом.

Комети — небесні тіла, які обертаються навколо Сонця по дуже витягнутих орбітах, їх можна бачити тільки в міру набли­ження до Сонця. Густина. комет незначна, періоди обертання різні. Наприклад, комету Галлея спостерігали в 1910 р.; це найвідоміша яскрава короткоперіодична комета, яка наближається до Землі кожні 75-76 років. Названа на честь англійського астронома Едмонда Галлея, який вирахував її орбіту. Багато довгоперіодичних комет можуть з'являтися більш яскравими і видовищними, але комета Галлея — єдина короткоперіодична комета добре видима неозброєним оком, період обертання якої співмірний з тривалістю людського життя. З кометою пов’язані метеорні потоки Ета Аквариди і Оріоніди. Останній перигелій був в лютому 1986 року, наступний буде в середині 2061 року.

Метеори — залишки комет, невеликі шматки твердої речови­ни, які видно лише в момент випаровування, коли вони, влітаючи в земну атмосферу, нагріваються і згоряють. Розпечені гази, залишені метеорним тілом, утворюють на небі світний слід протягом 1—2 секунд на висоті 50—100 км від земної поверхні. В се­редньому на Землю випадає близько 10 т метеорної речовини за добу.

Метеорити. Більші метеорні тіла не встигають цілком випа­руватися в атмосфері і падають на Землю у вигляді метеоритів. Наприклад, великий метеорит упав на землю 30 червня 1908 р. у басейні річки Підкам'яної Тунгуски. Існують різні дані про кількість метеоритів, що падають на Землю, які залежать від точності вимірювань. Вважають, що за добу падає 5-6 тонн метеоритів, або 2 000 тонн на рік. Крім того, за добу на земну поверхню падає від 300 до 20 000 тонн метеоритного пилу. Більшість знайдених метеоритів мають вагу від декількох грамів до декількох кілограмів. Найбільший зі знайдених метеоритів — Гоба, маса якого (за оцінками, оскільки метеорит ніколи не зважувався) сягала майже 90 тонн. Метеорити бувають кам'яні і залізні. Хімічний склад їх не відрізняється від наших земних тіл. Це свідчить про матеріальну єдність Всесвіту.