За Мінською конвенцією 1993 р

1. Необхідно наголосити, що в доктрині починає панувати думка,

згідно з якою відповідні норми Брюссельської та ідентичні їм

за змістом норми Конвенцій Лугано являють собою найбільш далекоглядний

та прогресивний ступінь у міжнародному визнанні

судових рішень. За ними визнання рішень, що винесені в іншій

державі-учасниці, здійснюється автоматично, навіть без перевірки

наявності міжнародної підсудності. Інші багатосторонні угоди в

Див.: Heiuamaeea Т. Н. Международное частное право и международньїй

граждаиский процесе: Учебньїй курс в трех частях.- М.: Издательский дом «Го-

родец», 2004.- С. 100.

цій сфері навряд чи можуть проявити стільки ж лібералізму1.

Оскільки Україна не є учасницею цих Конвенцій, для неї найбільш

важливою у цьому питанні залишається Мінська конвенція 1993 р.

Згідно зі ст. 51 Конвенції кожна з Договірних Сторін на умовах,

передбачених цією Конвенцією, визнає і виконує рішення, винесені

на території інших договірних Сторін:

а) рішення установ юстиції у цивільних і сімейних справах,

включаючи затверджені судом мирові угоди по таких справах і

нотаріальні акти стосовно грошових зобов'язань;

б) рішення судів у кримінальних справах у частині відшкодування

шкоди.

Конвенція побудована на принципі автоматичного визнання рішень,

які не потребують виконання. За Конвенцією винесені установами

юстиції та набравші чинності рішення, які за своїм характером

не потребують виконання, визнаються на території інших

Договірних Сторін без спеціального провадження за умови, що:

а) установи юстиції запитуваної Сторони не ухвалили раніше в

цій саправі рішення, яке набрало законної сили;

б) справа згідно з цією Конвенцією, а у випадках, не передбачених

нею, згідно з законодавством держави визнання рішення, не

віднесена до виключної компетенції установ юстиції цієї держави.

Наведені положення стосуються також рішень з опіки і піклування

або рішень про розірвання шлюбу, які винесені установами,

що є компетентними за законодавством держави місця винесення

рішення.

2. Конвенцією (ст. 53) встановлені вимоги, яким повинно відповідати

клопотання про дозвіл на примусове виконання рішення.

Воно подається до компетентного суду за місцем майбутнього виконання,

хоча може подаватись до суду, що виніс це рішення

(у першій інстанції), який направляє це клопотання зазначеному

компетентному суду.

До клопотання додаються:

а) рішення чи його засвідчена копія та офіційний документ про

те, що воно набуло чинності і підлягає виконанню;

б) документ, з якого випливає, що сторона, проти якої рішення

винесено, якщо вона не набрала участі у процесі, була належним

чином і своєчасно викликана до суду, а у випадках її процесуальної

недієздатності належним чином представлена;

1 Див.: ШакХ. Циі. праця.- С. 391-392.

в) документ, підтверджуючий угоду сторін у справах договірної

підсудності.

Клопотання та документи, що до нього додаються, супроводжуються

засвідченим перекладом на мову запитуваної держави

або на російську мову.

Далі Конвенцією встановлено, що зазначені клопотання розглядаються

судом за місцем майбутнього виконання, який обмежується

встановленням того, що умови цієї Конвенції виконані, після

чого (в порядку передбаченому своїм законодавством) виносить

рішення про примусове виконання.

3. Нарешті, Конвенція містить виключний перелік підстав, за яких

Договірна Сторона може відмовитиу визнанні або виконанні судового

рішення. Зазначена відмова може мати місце у випадках, коли:

а) згідно з законодавством держави суду рішення ще не набрало

законної сили або не підлягає виконанню, за виключенням випадків,

коли рішення підлягає виконанню до набуття ним чинності;

б) відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що йому

або його представнику не було своєчасно та належним чином вручено

виклик до суду;

в) у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і за тією

ж підставою у державі місця майбутнього виконання вже було винесено

набувше чинності рішення або визнано рішення третьої

держави, чи якщо установою цієї держави було раніше порушено

провадження у цій справі;

г) відповідно до положень цієї Конвенції, а у випадках не передбачених

нею, згідно з законодавством держави визнання чи виконання,

справу віднесено до виключної компетенції її установи;

д) відсутній документ, який підтверджує наявність угоди сторін

у справах договірної підсудності;

є) сплив строк давності примусового виконання, передбачений

законодавством держави, суд якої виконує доручення.