Загальні положення. 13.1.1. Причини існування провад жень з перег ляд у

13.1.1. Причини існування провад жень з перег ляд у

В ідеалі рішення суду першої інстанції у кримінальній справі мало би бути остаточним. Це забезпечувало б усталеність правових відносин і правову визначеність у справі, стабільність судових рішень. Але у практичній діяльності суду в кримінальних справах (так само як і в інших юридичних справах) подібне становище є практично недосяжним. Суддя, яким би він професіоналом і моральною людиною не був, здатен під час ухвалення рішень припускатися помилок.

Помилки можуть стосуватися1, констатації факту, що покладається в основу рішення; встановлення причинного зв'язку між подією злочину і діями обвинуваченого; кваліфікації діяння; визначення юридичних наслідків злочинного діяння; дотримання правил, встановлених процесуальних законом, тощо.

Залишення таких помилок у силі завдавало б суттєвої шкоди правосуддю і безпосередньо судам, а також інтересам осіб, котрих стосується рішення суду. Ця шкода є неспівмірною із нестабільністю рішення суду першої інстанції у зв'язку із його переглядом вищестоящими судами. Зазначені обставини е підґрунтям для існування у кримінальному процесуальному праві інституту оскарження і перегляду судових рішень. Вони є підставою для його теоретичних постулатів:

1) оскарженим може бути будь-яке судове рішення у широкому сенсі, тобто як рішення по суті справи: вирок, ухвала;

2) судове рішення може бути оскаржене усіма особами, інтересів котрих воно стосується.

Перегляд судових рішень вищестоящими судовими інстанціями є найбільш поширеним механізмом забезпечення у державі однакового застосування закону судами.

У провадженнях із перегляду судових рішень діють усі засади кримінального судочинства: змагальність і рівність можливостей сторін; відкритість судового засідання тощо.

13.1.2. Мета оскарження

Метою оскарження завжди є усунення шляхом нового судового рішення шкоди, яка виникла або може виникнути в результаті виконання рішення, що оскаржується.

Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищестоящою судовою інстанцією згідно із законом (ст. 5 МПГПП).

Статтею 2 Протоколу № 7 до ЄКПЛ передбачено, що кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Із цього права можуть бути винятки для: 1) передбачених законом незначних порушень або 2) коли певну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або 3) коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку1.

Крім міжнародних правових актів, питання оскарження і перегляду судових рішень у кримінальних справах регламентуються національним законодавством (розділ 5 КПК, ст. 14 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

КС у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив: "Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина" (абзац 3 п.п. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

13.1.3. Форми провад жень

Кримінальне процесуальне законодавство може передбачати різноманітні форми проваджень з перегляду судових рішень, одні з яких мають позовний характер (апеляція; касація; "повторна" касація; перегляд за новими і нововиявленими обставинами), інші

- ревізійний характер (у порядку нагляду вищестоящих судів за нижчестояшими2).

Зазначені провадження можуть відрізнятися одне від одного у таких принципових моментах:

- переглядається рішення суду, що не набрало чинності, чи те, що набрало її;

- під час перегляду предметом дослідження є питання факту і права чи лише питання права;

- чи вправі вищестоящий суд ухвалити своє рішення, яке б заміняло рішення нижчестоящого суду, чи тільки залишити в силі або скасувати рішення нижчестоящого суду без ухвалення нового рішення по суті справи і направити її на новий судовий розгляд до суду нижчої інстанції;

- зупиняє оскарження дію судового рішення чи ні;

- чи є можливим для засудженого поворот до гіршого;

- чи зв'язаний суд, який переглядає рішення, доводами сторін, чи ні;

- перегляд рішення здійснюється з ініціативи сторін кримінального процесу чи вищестоящих судів.

13.1.4. Суд и, що перег ля д ають рішення

Виступати у ролі судів певних інстанцій, що переглядають судові рішення, можуть лише національні судові органи. Судові системи держав мають ієрархічну побудову для забезпечення інстанційності судового розгляду і перегляду рішень, ухвалених за його результатами, - перша, друга (апеляція) і третя (касація) інстанції. КС у Рішенні від 11 грудня 2003 року № 20-рп/2003 (справа про Касаційний суд України) висловив правову позицію, яка полягає в тому, що побудова системи судів загальної юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства, відповідними формами провадження (зокрема, в апеляційній і касаційній інстанціях) (абзац 4 п.п. 4.2 п. 4 мотивувальної частини).

ЄСПЛ не є судом якоїсь інстанції. Цей суд сам встановив практику невтручання у результати судового розгляду з тієї підстави, що подібне втручання перетворює ЄСПЛ на суд четвертої інстанції. У рішенні "Johnson v. the United Kingdom" зазначено, що ЄСПЛ не повинен виступати як апеляційний суд, або, як іноді кажуть, суд четвертої інстанції, стосовно рішень, ухвалених національними судами. Саме національні суди повинні тлумачити і застосовувати відповідні положення матеріального і процесуального права. Більш того, національні суди знаходяться в кращому становищі під час оцінки достовірності показань та допустимості доказів щодо питань конкретної справи.

13.1.5. Ініціатори перегляду: загальні положення

З 2001 року в Україні ініціаторами перегляду судового рішення у кримінальній можуть бути лише сторони (особи, заінтересовані у вирішенні справи). Вищестоящі суди не мають повноважень щодо порушення з власної ініціативи питання про перегляд вироків, ухвал і постанов, ухвалених нижчестоящими судами. Ініціювання вищестоящими судами питання про перегляд рішень нижчестоящих судів суперечить положенням засади диспозитивності, згідно з якою сторони після ухвалення судом рішення вправі самі обирати варіант своєї поведінки - оскаржувати його чи ні. Процедуру перегляду судових рішень у порядку нагляду було визнано ЄСПЛ такою, що порушує ст. 6 ЄКПЛ ("Sovtransavto holding v. Ukraine"), зокрема її вимогу про

юридичну визначеність. Можливість у будь-який час скасувати остаточне судове рішення, яке вже може бути й виконане, є несумісною з юридичною визначеністю.

Існування інституту перегляду судових рішень у процесуальній системі держави є гарантією дотримання прав і свобод громадян. Водночас перегляд не повинен здійснюватися лише тому, що особа просто сподівається отримати від вищестоящого суду інше рішення у справі. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення (п. 40 мотивувальної частини рішення ЄСПЛ "Ponomariov v. Ukraine").