Судовий розгляд

12.3.1. Поняття і ознаки

Судовий розгляд - це стадія кримінального провадження, в якій суд першої інстанції за участю сторін на підставі дослідження обставин кримінальної справи вирішує питання про винуватість обвинуваченого і його покарання або про застосування ПЗМХ чи ПЗВХ.

Стадія судового розгляду характеризується такими ознаками:

1) судовий розгляд справи і вирішення її по суті є єдиним способом правосуддя у кримінальних справах;

2) вона є основною і визначальною стадією кримінального процесу;

3) в цій стадії дістають вияв всі засади кримінального процесу;

4) у ній, крім засобів процесуальної діяльності, передбачених для підготовчого провадження, застосовуються пізнавальні засоби - допити, призначення експертизи тощо.

Особливістю судового розгляду в Україні є те, що наразі він здійснюється за двома КПК - 1960 року (справи, що надійшли до 20 листопада 2012 року) і 2012 року (справи, що надійшли після 20 листопада 2012 року).

12.3.2. Значення

Стадія судового розгляду має кримінально-правове і кримінальне процесуальне значення.

Кримінально-правове значення цієї стадії полягає в тому, що в ній у вироку суду;

- констатується відсутність кримінально-правових відносин між обвинуваченим і державою - у разі ухвалення виправдувального вироку;

- здійснюється остаточна кваліфікація суспільно-небезпечного діяння і констатується факт його вчинення конкретною особою та застосовуються кримінально-правові санкції - у разі ухвалення обвинувального вироку, або ПЗМХ чи ПЗВХ - у разі постановлення відповідної ухвали.

Кримінальне процесуальне значення стадії судового розгляду дістає вияв у тому, ЩО:

1) тільки в цій стадії може бути вирішений по суті кримінально-правовий спір між державою (потерпілим) та обвинуваченим;

2) в разі постановлення обвинувального вироку втрачає чинність презумпція невинуватості;

3) тільки в ній дістає остаточне вирішення завдання кримінального провадження, зміст якого полягає у забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений (ст. 2 КПК);

4) в цій стадії підбиваються підсумки всієї досудової кримінальної процесуальної діяльності.

12.3.3. Заг альні положення

Загальні положення стадії судового розгляду - це встановлені кримінальним процесуальним законом і обумовлені засадами кримінального провадження правила, що виражають найважливіші типові властивості цієї стадії і виявляються протягом усього періоду її реалізації.

Згідно з чинним кримінальним процесуальним законом до їх числа належать такі положення.

12.3.3.1. Обов'язкова участь сторін

1. Обов'язкова участь сторін кримінального провадження (ч. 2 ст. 318 КПК) - загальне положення судового розгляду, змістом якого є недопущення судового розгляду за відсутності сторін обвинувачення і захисту.

Відсутність обох сторін або однієї із них робить неможливою реалізацію засади змагальності. За відсутності сторони виконання відповідної процесуальної функції змушений був би покладати на себе суд, що є не допустимим у змагальному кримінальному процесі. Тому навіть у разі, коли обвинуваченого, не представленого захисником, суд видаляє із зали засідання, обвинуваченому призначається захисник, який як представник сторони захисту бере участь у судовому розгляді замість видаленого обвинуваченого (ст. 330 КПК).

Пункт "d" ч. 3 ст. 6 ЄКПЛ передбачає право обвинуваченого допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали. ЄСПЛ виходить з того, що загалом усі докази мусять бути представлені в присутності обвинуваченого під час слухання у відкритому засіданні задля того, щоб була можливість навести контраргументи. Тому у рішенні "Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain" ЄСПЛ, встановивши факт, що під час судового розгляду не були належно, в присутності обвинуваченого і під пильною увагою громадськості, представлені і обговорені дуже важливі докази, зробив висновок, що провадження не відповідало критеріям справедливого та публічного розгляду.

Єдиний, передбачений у процесуальному законі випадок, коли судовий розгляд може відбутися без обвинуваченого і його захисника (сторони захисту), - це спрощене провадження з розгляду обвинувального акту щодо вчинення кримінального проступку (ч. 1 ст. 381 КПК).

Винятків, які б дозволяли здійснювати судовий розгляд без сторони обвинувачення, закон не передбачає. У разі відмови прокурора від обвинувачення останнє "підхоплює" потерпілий, який користується усіма правами сторони обвинувачення. Відмова і прокурора, і потерпілого від обвинувачення означає, що "кримінального позову" не існує, а тому кримінальне провадження підлягає закриттю. Прокурор, який позбавлений можливості далі брати участь у судовому засіданні, замінюється іншим.

Законодавець передбачає певні юридичні наслідки нез'явлення сторін та інших учасників у судове засідання (ст.ст. 323-327 КПК). До таких наслідків належать відкладення судового розгляду; проведення його без учасника, який не з'явився; накладення грошового стягнення тощо.

12.3.3.2. Не зм ін ніс ть склад у суду

Незмінність складу суду (ст.ст. 319-320 КПК) - загальне положення судового розгляду, суть якого полягає в тому, що у вирішенні кримінальної справи по суті можуть брати участь тільки ті судді, які брали участь у ЇЇ розгляді від початку до кінця. Це положення спрямоване на забезпечення реалізації засади безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК).

Зміст цього положення полягає в такому:

- розгляд кримінальної справи повинен бути розпочатий і завершений судом в одному складі суддів (мета цієї вимоги пов'язана з тим, що судді мають бути "в курсі справи" протягом всього часу її слухання);

- у разі, якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, і розгляд справи починається спочатку. З цього положення є певні винятки, пов'язані з тим, що суд може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд спочатку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, якщо таке рішення не може негативно вплинути на судовий розгляд та за умови дотримання таких вимог:

1) сторони кримінального провадження, потерпілий не наполягають на новому проведенні процесуальних дій, які вже були здійснені судом до заміни судді;

2) суддя, що замінив суддю, який вибув, ознайомився з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, згоден з прийнятими судом процесуальними рішеннями і вважає недоцільним нове проведення процесуальних дій, що вже були проведені до заміни судді.

У справах, для розгляду яких потрібен значний час, законодавцем передбачено можливість призначення запасного судді, в тому числі і 2 присяжних. Вони, перебуваючи у залі судового засідання протягом всього часу розгляду справи, безпосередньо спостерігають за ходом дослідження доказів. Тому, вступаючи у справу замість вибулого судді, немає потреби розпочинати слухання справи спочатку.

Докази, що були досліджені під час судового розгляду до заміни судді, у разі дотримання правил такої заміни зберігають доказове значення та можуть бути використані для обгрунтування судових рішень.

12.3.3.3. Бе зпе ре рвніс ть

Безперервність судового розгляду (ст. 322 КПК) - загальне положення, згідно з яким судді, які розглядають кримінальну справу, повинні ухвалювати рішення по суті на підставі цілісного сприйняття усіх обставин справи, не відволікаючись на слухання інших справ, доки не завершать розпочату.

Судовий розгляд відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку. Це положення, як і незмінність складу суду покликане забезпечити реалізацію засади безпосередності дослідження обставин кримінальної справи. Відмінність між ними полягає в тому, що незмінність складу забезпечує постійне безпосереднє сприйняття обставин справи, а безперервність - невідволікання суддів на інші справи (кримінальні чи цивільні). "Переключення" суддів на інші справи може мати наслідком зниження уваги щодо справи, розпочатої слуханням.

Суд не вправі відкладати слухання кримінальної справи тільки через те, що йому треба слухати іншу справу. Відкладення судового засідання внаслідок об'єктивних обставин (неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження; підготовки захисту обвинуваченого від зміненого чи додаткового обвинувачення тощо

- ч. 2 ст. 322 КПК) не вважається порушенням безперервності судового розгляду.

12.3.3.4. Право пе ре бувати в зал і судового зас іданн я

Існування цього загального положення судового розгляду (ст. 328 КПК) обумовлене засадою гласності і відкритості кримінального провадження (ст. 27 КПК).

Право перебувати в залі судового засідання складається із таких прав:

- право обвинуваченою перебувати у залі судового засідання під час розгляду кримінальної справи щодо себе. Пункт "d" ч. 3 ст. 6 ЄКПЛ передбачає право обвинуваченого допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали. ЄСПЛ виходить з того, що загалом усі докази мусять бути представлені в присутності обвинуваченого під час слухання у відкритому засіданні задля того, щоб була можливість навести контраргументи. Тому у рішенні "Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain" ЄСПЛ, встановивши факт, що під час судового розгляду не були належно, в присутності обвинуваченого і під пильною увагою громадськості, представлені і обговорені дуже важливі докази, зробив висновок, що провадження не відповідало критеріям справедливого та публічного розгляду;

- право кожною перебувати під час слухань у залі судового засідання. Відкритий судовий розгляд задовольняє інтереси не лише сторін у кримінальній справі, а й інтереси широкої громадськості, сприяючи забезпеченню довіри до судових органів. Судове засідання, на відміну від процедур досудового розслідування і судових

процедур під час досудового розслідування, допускає присутність не лише учасників кримінального провадження, а й інших осіб (публіки, преси). Кожен громадянин (член суспільства) має право знати про те, які дії і у який спосіб вчиняються у суді.

Кожна людина, індивідуально і спільно з іншими, має право бути присутньою на відкритих слуханнях, розглядах і судових процесах з метою сформувати свою думку про їх відповідність національному законодавству і застосовуваним міжнародним зобов'язанням і принципам (п. "Ь" ст. 9 Декларації про право та обов'язок окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати і захитати загальновизнані права людини та основні свободи (прийнята резолюцією 53/144 Генеральної Асамблеї від 9 грудня 1998 року)1.

Український законодавець визначив, що кількість присутніх у залі судового засідання може бути обмежена головуючим лише у разі недостатності місць у залі. Пріоритетне право бути присутніми під час судового засідання мають близькі родичі та члени сім'ї обвинуваченого і потерпілого, а також представники ЗМІ (ст. 328 КПК).

12.3.3.5. Р озпорядок судового зас ід ан н я

Розпорядок судового засідання (ст. 329 КПК) - це правила судового ритуалу (етикету), призначенням яких є виховання у громадян поваги до суду і забезпечення нормального ходу розгляду кримінальної справи.

Сторони та учасники кримінального провадження, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані додержуватися порядку в судовому засіданні і беззаперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого.

До правил судового етикету (розпорядку) належать такі:

1) особи, присутні у залі судового засідання, при вході до нього суду та при виході суду повинні встати. Сторони кримінального провадження допитують свідків та заявляють клопотання, подають заперечення стоячи і лише після надання їм слова головуючим у судовому засіданні. Свідки, експерти, спеціалісти дають показання, стоячи на місці, призначеному для свідків. Особи, присутні в залі, заслуховують вирок суду стоячи. Відхилення від цих правил допускається з дозволу головуючого в судовому засіданні;

2) сторони та учасники кримінального провадження звертаються до суду "Ваша честь" або "Шановний суд";

3) матеріали, речі і документи передаються головуючому в судовому засіданні через судового розпорядника2.

Порушення зазначених правил тягне таку юридичну відповідальність:

1) кримінальну процесуальну:

o щодо обвинуваченого у вигляді: 1) попередження головуючим про те, що в разі повторення ним зазначених дій його буде видалено з зали судового засідання; 2) видалення із залу судового засідання при повторному порушенні цього порядку - тимчасово або на весь час судового розгляду;

o щодо прокурора і захисника у вигляді попередження про відповідальність за неповагу до суду.

2) адміністративно-правову:

o щодо свідка, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та інших громадян за ч. 1 ст. 185-3 КпАП (штраф від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) за:

- непідкорення зазначених осіб розпорядженням головуючого;

- порушення порядку під час судового засідання;

- вчинення дій, що свідчать про явну неповагу до суду або до встановлених у суді правил.

3) дисциплінарну:

o щодо прокурора і захисника при повторному порушенні порядку у залі судового засідання. Суд може ініціювати притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, повідомивши вищестоящого прокурора про виявлену неповагу до суду, і захисника, повідомивши кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

Факти порушення встановленого порядку судового засідання та інші прояви неповаги до суду відображаються у журналі судового засідання.

12.3.3.6. Ме ж і

Межі судового розгляду (ст.ст. 337-341 КПК) - загальне положення, суть якого полягає в тому, що суд розглядає і вирішує кримінальну справу тільки щодо обвинувачених і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Межі судового розгляду остаточно визначаються в стадії підготовчого провадження. Правильне визначення меж судового розгляду:

1) забезпечує цілеспрямованість діяльності суду;

2) гарантує обвинуваченому здійснення ним права на захист;

3) виключає можливість засудження особи за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого вона не обвинувачувалася;

4) виключає можливість засудження осіб, щодо яких справа попередньо не розслідувалася.

Однак кримінальний процесуальний закон (ст. 338, ст. 339 КПК) передбачає під час судового розгляду можливість зміни обвинувачення як у бік поліпшення, так і у бік погіршення становища обвинуваченого, і висунення додаткового обвинувачення.

Зміна обвинувачення - це зміна правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення на підставі встановлених у суді нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого особа обвинувачувалася під час досудового розслідування і судового розгляду.

Висунення новою обвинувачення - це ставлення обвинуваченому в провину разом з тим кримінальним правопорушенням, у вчиненні якого він обвинувачувався під час досудового розслідування і судового розгляду, нового кримінального правопорушення, відомості про яке були отримані у судовому засіданні.

Зважаючи на право обвинуваченого бути поінформованим про висунуті проти нього обвинувачення і мати достатній час та можливості підготуватися до захисту проти них, законодавець встановив для прокурора обов'язок вручити обвинуваченому та його захиснику копію нового обвинувального акту, а для суду - встановити строк, необхідний для підготовки до зміненого чи додаткового обвинувачення. У першому випадку цей строк повинен становити не менше 7 днів з можливістю продовження чи скорочення за клопотанням сторони захисту, а у другому - не менше 14 днів з можливістю продовження за клопотанням сторони захисту.

Процесуальний порядок зміни обвинувачення:

1) прокурор складає обвинувальний акт і погоджує його з керівником органу прокуратури;

2) копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам. Оригінал обвинувального акту долучається до матеріалів кримінального провадження;

3) якщо в постанові ставиться питання щодо пом'якшення становища обвинуваченого, суд роз'яснює потерпілому право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі;

4) суд роз'яснює обвинуваченому, що він буде захищатися від нового обвинувачення, і відкладає розгляд справи не менш, ніж на 7 днів для підготовки до захисту;

5) після закінчення строку підготовки до захисту розгляд справи продовжується.

Процесуальний порядок висунення додаткового обвинувачення:

1) прокурор погоджує питання про висунення нового обвинувачення з керівником органу прокуратури;

2) якщо нове обвинувачення тісно пов'язане з первісним та їх окремий розгляд неможливий, прокурор звертається до суду з вмотивованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням;

3) у разі задоволення клопотання прокурора суд зобов'язаний відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для підготовки до захисту від додаткового обвинувачення та виконання прокурором вимог щодо вручення обвинуваченому повідомлення про підозру; відкриття матеріалів кримінального провадження; вручення копії обвинувального акту, але не більше ніж на 14 днів;

4) після закінчення встановленого судом строку судове провадження розпочинається з підготовчого судового засідання. Нове дослідження доказів, які вже були досліджені судом до висунення додаткового обвинувачення, здійснюється тільки у разі визнання судом такої необхідності.

Прокурор вправі відмовитися від обвинувачення, погодивши це питання з керівником органу прокуратури і склавши відповідну постанову. Копія цієї постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам. Відмова прокурора від обвинувачення, якщо потерпілий не бажає продовжувати підтримувати обвинувачення або повторно не з'являється у судове засідання без поважних причин чи без повідомлення про ці причини, тягне закриття кримінального провадження.

Розпорядження обвинуваченням у суді - виключне право прокурора, а після його відмови від обвинувачення - потерпілого. Однак з метою ухвалення справедливого рішення суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, але лише в частині правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це поліпшує становище обвинуваченого.

12.3.4. Завд ання

Завдання судовою розгляду полягають у вирішенні питання про обгрунтованість обвинувачення і разі його підтвердження - про призначення покарання. Суд вирішує й інші, похідні від зазначеного, завдання (ч. 4 ст. 374 КПК).

12.3.5. Учасники

Всі учасники судового розгляду залежно від виконуваних у цій стадії функцій поділяються на 4 групи:

1) учасники, що виконують функцію правосуддя (суд; суддя);

2) учасники, що виконують функцію обвинувачення (прокурор; потерпілий - після відмови прокурора від обвинувачення; представник потерпілого);

3) учасники, що виконують функцію захисту (обвинувачений; захисник; законний представник);

4) учасники, що виконують допоміжну функцію (свідки; експерти тощо).

Залежно віл того, до якої із груп (2-4) належить учасник, суд вирішує питання про обов'язковість його участі у судовому засіданні у разі неприбуття за викликом (ст.ст. 323-327 КПК).

12.3.6. Етапи

Судовий розгляд кримінальної справи як система процесуальних дій, що провадяться в певній послідовності, складається із кількох етапів, у кожному з яких вирішуються певні завдання.

12.3.6.1. Від криття судового зас ід ан н я (під готовчі дії)

1-й етап "Відкриття судового засідання (підготовчі дії)" складається із сукупності процесуальних дій суду:

- оголошення про розгляд кримінального провадження;

- доповідь секретаря судового засідання про те, хто із учасників розгляду Прибув;

- встановлення секретарем осіб учасників, які прибули, і перевірка повноважень захисників та представників;

- повідомлення секретарем інформації про тих учасників, які не прибули, і причин їх неявки;

- повідомлення ним про повне фіксування судового розгляду технічними засобами;

- здійснення інших дій, спрямованих на забезпечення належного розгляду справи (ст.ст. 342-346 КПК).

12.3.6.2. З'ясуван н я обставин кримін аль н ого провадже нн я та пе ре вірка їх д оказам и

2-й етап "З'ясування обставин кримінального провадження та перевірка їх доказами" починається після завершення підготовчих дій. На цьому етапі:

- прокурор оголошує обвинувальний акт, а цивільний позивач - позовну заяву;

- головуючий встановлює особу обвинуваченого; роз'яснює йому суть обвинувачення і запитує, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання;

- визначається обсяг доказів, що підлягають дослідженню, і порядок їх дослідження. Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніхто не оспорює. V цьому разі суд

роз'яснює учасникам, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Передбачена законом можливість скоротити обсяг дослідження доказів забезпечує розгляд справи у коротші строки;

- суд розглядає клопотання учасників судового провадження;

- виконуються слідчі (судові) дії (допити; пред'явлення для впізнання; дослідження речових доказів, документів, звуко- і відеозаписів; огляд) у режимі, що суттєво відрізняється від режиму проведення цих дій під час досудового розслідування. Слідчі дії проводять у суді в умовах відкритості, гласності, у присутності осіб, які не є учасниками судового розгляду, в тому числі журналістів;

- після з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами суд з'ясовує, чи не бажають учасники доповнити судовий розгляд і чим саме. Учасники розгляду вправі заявляти клопотання про доповнення судового розгляду, а суддя, розглядаючи їх, - ставити запитання. Після цього суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до наступного етапу судового розгляду.

12.3.6.3. Судові де бати

Судові дебати є 3-м етапом судового розгляду, самостійною його частиною, в якій учасники дають оцінку обставинам кримінального провадження, аналізують досліджені в суді докази, висловлюють висновки щодо невинуватості чи винуватості обвинуваченого, щодо кваліфікації дій, заходу покарання та щодо інших питань, що їх повинен вирішити суд при ухваленні вироку.

Судові дебати провадяться за такими правилами:

1) Гасники судових дебатів виступають у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 364 КПК: прокурор, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, цивільний відповідач, їхні представники, обвинувачений, його законний представник, захисник. Цей порядок судових дебатів називають "звичайним". Порядок виступів у дебатах у разі участі у судовому розгляді кількох прокурорів, захисників, обвинувачених встановлюється окремими нормами кримінального процесуального права (частини 2-4 ст. 364 КПК).

2) Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні.

3) Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певним часом (встановлювати регламент виступів). Однак головуючий має право зупинити виступ учасника дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойного характеру, і надати слово іншому учаснику дебатів.

Закон не дозволяє встановлювати регламент судових дебатів. Але учасники судових дебатів у значних за обсягом справах вправі надати головуючому для планування

проведення наступних частин судового розгляду свою думку про час, який є необхідним для їхньої промови.

4) Обвинувачений, який був видалений із залу судового засідання за порушення його розпорядку, у судових дебатах участі не бере.

5) Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками.

Репліка - це повторний виступ у судових дебатах із запереченням на виступ іншого учасника судових дебатів. Обмін репліками здійснюється за такими правилами:

- учасник судових дебатів, який виявив бажання виступити із реплікою, пояснює, з приводу чиєї промови і в якій саме частині він бажає виступити;

- заперечення можуть стосуватися будь-якого питання, що стосується суті обвинувачення, характеру кримінального правопорушення, тлумачення окремих доказів, висловлювань, якими зачіпаються інтереси сторін;

- забороняється користуватися правом репліки з метою доповнити чи змінити свій виступ у дебатах;

- репліка не обмежується в часі, але головуючий може зупинити виступ учасника, який:

o повторює раніше сказане; o виходить за межі справи;

o допускає неетичні висловлювання на адресу інших учасників тощо;

- відмова скористатися реплікою не означає згоди з висловленим у судовому засіданні;

- правом обмінятися репліками користуються не тільки у відповідь на виступ прокурора, потерпілого, а й у відповідь на виступ іншого захисника, якщо у справі є кілька обвинувачених, і інтереси одного суперечать інтересам інших;

- реплікою можна скористатися лише один раз;

- право останньої репліки належить підсудному. Це право є однією із "переваг" захисту, що у змагальному судовому процесі слугує вирівнюванню можливостей сторін.

Після закінчення виступів з репліками головуючий оголошує судові дебати закінченими.

12.3.6.4. Остан н є сл ово обвинуваче н ого

4-й етап "Останнє слово обвинуваченого" - це самостійна частина судового розгляду, в якій обвинувачений реалізує своє конституційне право на захист безпосередньо перед видаленням суду до нарадчої кімнати для вирішення питання про його винуватість і покарання та постановления вироку. Останнє слово є однією із "переваг захисту".

Виступ обвинуваченого із останнім словом здійснюється за такими правилами.

1. Проголошення останнього слова - це право, а не обов'язок обвинуваченого. Він може відмовитися від цього слова, не пояснюючи причин відмови. Заява про відмову обов'язково заноситься до журналу судового засідання.

2. Право на останнє слово зберігається у всіх випадках, в тому числі:

- коли обвинувачений відмовився від захисника;

- коли він відмовився давати показання;

- у разі тимчасового видалення його із залу судового засідання за порушення порядку.

3. Обвинувачений може бути позбавлений останнього слова у випадках:

- заочного розгляду справи за клопотанням прокурора про розгляд обвинувального акту щодо кримінального проступку (ст. 381 КПК);

- видалення за порушення порядку на весь час судового розгляду (ст. 330 КПК).

4. Зміст останнього слова і час його проголошення не регламентується. Але головуючий може зупинити обвинуваченого, якщо той допускає нецензурні висловлювання, образи на адресу суддів та інших учасників, погрози щодо них тощо. В таких випадках головуючий попереджає обвинуваченого про наслідки його подібної поведінки, якими можуть бути:

- позбавлення останнього слова;

- видалення із залу судового засідання.

6. Обвинувачений вправі наводити на свій захист будь-які аргументи.

7. Запитання до обвинуваченого не ставляться.

8. Пояснення обвинуваченого у останньому слові не розцінюються як докази, і суд не може посилатися на них у вироку. Якщо обвинувачений у останньому слові повідомляє про нові обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, суд відновлює з'ясування обставин та перевірку їх доказами. По завершенні суд відкриває

судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово обвинуваченому.

9. Зміст останнього слова обвинувачений повинен формувати самостійно, в тому числі без допомоги захисника. Тому клопотання з боку обвинуваченого або його захисника щодо оголошення перерви для спільного формування змісту останнього слова має визнаватися судом безпідставним.

Значення останнього слова обвинуваченого полягає в тому, що під його впливом значною мірою формується внутрішнє переконання суддів. Суд, видаляючись до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, зберігає враження від останнього звернення до нього обвинуваченого, його оцінки вчиненого, висловлених прохань і обіцянок. Саме тому після останнього слова обвинуваченого суд негайно видаляється до нарадчої кімнати.

Якщо суду потрібно зробити перерву у роботі перед видаленням до нарадчої кімнати, то перерву доцільно оголосити перед останнім словом обвинуваченого.

12.3.6.5. Ухвален н я вироку (постановлен н я ухвали)

5-й етап "Ухвалення вироку (постановлення ухвали)" розпочинається тим, що суд у разі відсутності підстав для зміни обвинувачення; неповідомлення обвинуваченим під час останнього слова нових обставин, що мають істотне значення для кримінального провадження; відсутності ініціатив учасників судового розгляду щодо ухвалення угод видаляється до нарадчої кімнати, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання. Перед видаленням до нарадчої кімнати головуючий оголошує присутнім, коли орієнтовно суд повернеться для проголошення вироку.

Ухвалення вироку (постановлення ухвали) - заключний етап стадії судового розгляду, зміст якого становлять нарада суддів, що провадиться в умовах, які виключають сторонній вплив на них, ухвалення і проголошення рішення (вироку чи ухвали).

Ухвалення вироку (постановлення ухвали) здійснюється у такому процесуальному порядку.

1) Проведення наради суддів. Видалившись до нарадчої кімнати, суд під керівництвом головуючого проводить нараду, під час якої обговорюються всі питання, які підлягають вирішенню при ухваленні вироку (ст. 368 КПК). Вирок ухвалюється тільки в нарадчій кімнаті.

Нарадча кімната - це ізольоване приміщення суду або інше спеціальне приміщення (в разі, коли справа розглядається не в приміщенні суду), в якому суд колегіально чи суддя одноособово ухвалюють вирок і яке є пристосованим для зосередженої і тривалої роботи суддів та забезпечує виключення можливого стороннього впливу на них.

Робота суддів в нарадчій кімнаті здійснюється за такими правилами:

1) Забороняється присутність сторонніх осіб (порушення цього правила є безумовною підставою скасування вироку незалежно від тривалості перебування в нарадчій кімнаті сторонньої особи і від того, чи мав цей факт вплив на суддів, чи ні).

2) Під час ухвалення вироку в нараді беруть участь лише судді, що належать до складу судової колегії у розглядуваній справі. Зміна складу суддів не допускається.

Коли хтось із складу суддів не може продовжувати участь у нараді суддів, він замінюється іншим суддею, і розгляд справи розпочинається спочатку.

Запасний суддя може бути включений до складу суду замість судді, який вибув. Тоді суд відновлює розгляд справи, і якщо суддя, який вступив у справу, не вимагає відновлення судових дій, суд видаляється до нарадчої кімнати, де нарада суддів починається спочатку.

3) Забороняється розголошувати міркування, що висловлювалися в нарадчій кімнаті. Тому суддя не може використовувати телефонний чи інший зв'язок ані для вирішення питань, пов'язаних із справою, ані для вирішення особистих питань.

4) Всі питання обговорюються колегіально в умовах рівноправності суддів, що виключає однобічність висновків у кримінальній справі і допомагає уникнути судових помилок.

5) Головуючий подає свій голос останнім.

6) Забороняється залишати нарадчу кімнату до моменту проголошення вироку. Якщо протягом одного дня неможливо постановити вирок, то з настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку - до початку наступного робочого дня в суді. Під час перерви судді не вправі спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні.

Питання, з приводу яких проводиться нарада суддів, поділяються на такі групи.

1. Група питань, пов'язаних з подією злочину:

- чи мало місце діяння;

- чи містить воно склад кримінального правопорушення;

- чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення тощо.

2. Група питань, пов'язаних з покаранням:

- чи підлягає обвинувачений покаранню;

- чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, і які саме;

- яке покарання має бути призначено обвинуваченому тощо.

3. Група питань, пов'язаних з цивільно-правовими наслідками кримінального правопорушення:

- чи підлягає задоволенню цивільний позов;

- якщо так, то на чию користь і в якому розмірі та в якому порядку тощо.

4. Група питань, пов'язаних із вирішенням процесуальних питань:

- як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження;

- на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі тощо.

2) Ухвалення вироку (ст. 371 КПК). Суд ухвалює вирок іменем України. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Вирок складається мовою, якою провадилося судове засідання. Якщо у вироку виявлені описки і/або арифметичні помилки, їх виправляє суд у судовому засіданні в порядку, передбаченому ст. 379 КПК. За заявою учасника суд повинен роз'яснити ухвалою своє рішення.

3) Підписання вироку (ст. 375 КПК). Вирок підписують всі судді. Відсутність у вироку підпису хоча б одного із суддів незалежно від причини цього є підставою скасування вироку. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку ("вотум сепаратум"), яка приєднується до справи, але оголошенню в судовому засіданні не підлягає. Наявність права судді на окрему думку зобов'язує суддів, які прийняли інше рішення, обґрунтовано відхилити думку судді, який залишився в меншості. Це посилює взаємний контроль суддів за правильністю рішень з будь-якого питання, обговорюваного під час ухвалення вироку.

Висловлення суддею окремої думки не позбавляє його обов'язку підписати вирок. Це забезпечує нерозголошення позиції судді, зайнятої ним у нарадчій кімнаті.

У літературі висловлена пропозиція щодо визнання окремої думки судді підставою до перегляду судового рішення у апеляційному і касаційному порядку.

4) Проголошення судового рішення (вироку, ухвали). Проголошується судове рішення суду в залі судового засідання. Тільки з моменту проголошення рішення набуває сили акту правосуддя. Виходячи із цього законодавець встановив, що навіть при розгляді кримінальної справи в закритому засіданні рішення в ній проголошується прилюдно, публічно. Порядок проголошення судового рішення і вручення його копій учасникам розгляду регламентовані ст. 376 КПК.

Публічне оголошення судового рішення є однією із передумов справедливого судового розгляду. У ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ зазначено, що судове рішення проголошується публічно. Виходячи із формулювання цієї норми ЄКПЛ відкритість судового засідання є правилом, а розгляд кримінальних справ у закритому засіданні - винятком із цього правила. При цьому винятки повинні мати місце, виходячи із обставин конкретної справи.

Правило щодо публічного оголошення судового рішення у тексті ст. 6 ЄКПЛ не має винятків. Однак у ч. 1 ст. 14 МПГПП є один виняток. Він стосується тих випадків, коли інтереси неповнолітніх вимагають "іншого", тобто не відкритого оголошення рішення у кримінальній справі.

Водночас, якщо під час закритого судового розгляду порушувалися питання, які не можуть бути розголошені перед публікою, то ці питання (наприклад, щодо національної безпеки) не повинні бути висвітлені й оголошені у судовому рішенні. Рішення повинно бути сформульоване так, щоб забезпечити баланс мети обізнаності громадськості про судове засідання і рішення, ухвалені за його результатами, і мети незавдання шкоди тим суспільним цінностям, що стали підставою для проведення закритого судового засідання.

Публічне оголошення судового рішення у кримінальній справі не можна тлумачити дуже вузько - як зачитування суддею-головуючим тексту рішення. ЄКПЛ не вимагає, щоб рішення, винесене на кінцевій стадії судового розгляду, було зачитане вголос ("Sutter v. Switzerland").

У кожній конкретній справі форма публічного оголошення "судового рішення" відповідно до норм внутрішнього права держави може змінюватися з урахуванням особливостей провадження і цілей ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ у відповідному контексті, тобто задля необхідності забезпечити контроль суспільства над судовою владою для збереження й гарантії права на справедливий судовий розгляд ("Campbell and Fell v. United Kingdom"). Тому випадок, коли суд, не проголошуючи вироку у відкритому судовому засіданні, вручив копію його сторонам і опублікував у офіційному збірнику, що є доступним широкому загалу, ЄСПП не визнав порушенням вимоги щодо відкритого проголошення рішення ("Sutter v. Switzerland").

З метою забезпечення відкритості діяльності судів 22 грудня 2005 р. був прийнятий Закон "Про доступ до судових рішень", що має сприяти однаковому застосуванню законодавства. Цим Законом передбачається ведення ЄЛРСР1.

Це законодавче положення сприяє відкритості (прозорості) вироку, що в міжнародних правових документах охоплюється поняттям "транспарентність" рішень суду. Вимога щодо транспарентності була виведена із британських положень щодо природного справедливого правосуддя: "Недостатньо знати, що правосуддя є, необхідно бачити, що воно здійснюється". Найбільш повно принцип транспарентності судового рішення закріплений у державах із загальним правом, де, як відомо, поширений судовий прецедент. Невід'ємною ознакою останнього є його відкритість для іншого судді та всіх інших суб'єктів (Н.С. Малихіна).

12.3.7. Кінцеві рішення

У результаті розгляду кримінальної справи суд може ухвалити одне із таких кінцевих для цієї стадії рішень.

1. Вирок - це рішення суду першої інстанції, постановлене в судовому засіданні з питання про невинуватість чи винуватість обвинуваченого (підсудного) та про призначення або непризначення йому покарання.

Вироком можуть бути вирішені й інші процесуальні питання (про цивільний позов, речові докази тощо). Ознаки вироку:

1) вирок - це єдине рішення в державі, згідно із яким особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину. Питання про невинуватість або винуватість особи має бути вирішене вироком однозначно. Процесуальні системи сучасних держав не знають поняття "невизначені вироки";

2) справедливість. Справедливим є вирок, в якому виходячи із моральних і правових позицій правильно визначена міра рівності громадян перед кримінальним законом і судом, міра злочинного діяння і покарання за нього (матеріальний аспект), а також вирок, постановлений з дотриманням права підсудного на справедливий судовий розгляд у контексті ст. 6 ЄКПЛ (процесуальний аспект);

3) з набранням вироком чинності втрачає правове значення презумпція невинуватості;

4) вирок є найавторитетнішим в кримінальному процесі рішенням, оскільки ухвалюється іменем держави;

5) він є обов'язковим до виконання всіма юридичними і фізичними особами;

6) вирок є гарантією прав і законних інтересів громадян, оскільки ухвалюється в процесуальній формі, що забезпечує його законність і обгрунтованість;

7) він має преюдиційне значення.

Вирок суду може бути виправдувальний або обвинувальний.

2. Ухвала. Суд оформлює ухвалою усі інші, крім вироку, рішення.