Діалектика і рушійні сили процесу виховання

А.С.Макаренко вказував, що з усім складним світом оточуючого середовища дитина вступає у велику кількість відносин. Цю обставину не можна не враховувати у реальному виховному процесі. Це надає йому гнучкості, рухливості, динамічності, змінності. Ніяка виховна система не може бути постійною, незмінною, бо змінюється дитина, вступаючи у нові системи відношень, змінюються соціальні функції виховного процесу, вимоги до результатів виховання.

Рушійною силою виховання є протиріччя. Проте, вони тільки тоді визначають зміст і напрям розвитку, коли для їх прояву створені сприятливі зовнішні умови. Переборюючи протиріччя, особистість піднімається у своєму розвитку, набуває нової якості, готується вирішувати більш складні завдання, оволодівати способами діяльності та поведінки.

Зовнішні протиріччя:

- Невідповідність між виховними впливами школи і сім’ї;

- Зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення;

- Між окремими впливами вчителів, які працюють в одному і тому ж класі;

- Між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності.

Внутрішні протиріччя:

- Між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя;

- Між зростаючими соціально значущими завданнями і можливостями дитини;

- Між зовнішніми впливами і завданнями виховання;

- Між потребами і можливостями особистості.

Дія рушійної сили – це внутрішня об’єктивна закономірність будь-якого процесу. Але у системі виховання дітей вона дещо прихована, не завжди усвідомлюється вихованцем, оскільки він не має достатнього соціального досвіду. Щоб рушійна сила справді виступала дієвим фактором, вихователь має створювати специфічні ситуації, залучаючи вихованців до сфери їх впливу.