В результаті виконання даної роботи студент повинен. ЗНАТИ: – методи кількісного і якісного обліку медоносів

ЗНАТИ: – методи кількісного і якісного обліку медоносів.

ВМІТИ: – скласти медовий баланс пасіки, розрахувати кількість бджолиних сімей, яка може бути забезпечений медом на данній пасиці.

САМОСТІЙНА ПІДГОТОВКА ДО ЗАНЯТТЯ

За підручниками та лекційним курсом ознайомитися з теоретичним матеріалом по темі роботи.

МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Теоретична частина курсу, календар цвітіння медоносів, дерев'яну раму з просвітом в 1 кв. м,

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

Хороша кормова база для бджіл – одна з основних умов прибуткового бджільництва. Тому до місцевості, що становить цю базу, пред'являється ряд вимог, а саме:

1) масиви основних медоносів повинні знаходитися поблизу від пасіки і ні в якому разі не далі 2 км, тобто в радіусі корисного льоту бджіл;

2) медоносні рослини повинні бути представлені багатьма видами, а основні медоноси займати можливо великі площі;

3) строки цвітіння медоносних рослин повинні розподілятися так, щоб впродовж всього бджільницького сезону по можливості не було перерв у взятку.

Бджіл слід забезпечити перш за все весняним, хоч би і невеликим по силі, але тривалим взятком (необхідним для нормального розвитку сімей до головного медозбору), обов'язково літнім, багатим головним взятком і, нарешті, осіннім медозбором (сприяючим нарощуванню молодих бджіл в зиму).

Одна територія може бути багатою весняною медоносною рослинністю, але не мати зовсім рослин, що дають головний взяток, або мати їх в такій обмеженій кількості, що вони не забезпечать збір товарного меду. Інші площі, навпаки, можуть мати в радіусі корисного льоту бджіл великі масиви першокласних літніх медоносів, що дають головний взяток, але дуже мізерну весняну медоносну рослинність. Така база не забезпечить розвитку сімей до головного взятку, що зрештою приведе лише до часткового використання багатої літньої медофлори.

Оцінюючи медоносні площі слід віддавати перевагу земельним масивам, що мають різноманітні угіддя: липа, малина, верба і інші медоносні чагарники і трави; поля, частково зайняті такими хорошими культурними медоносами, як конюшина рожева і біла, гречка, гірчиця, соняшник, луги з різнотрав'ям, та ін.

Розрахунок одержати мед тільки з одного якого-небудь, навіть першокласного медоноса далеко не завжди виправдовується.

Якщо є можливість, краще підібрати перетнуту місцевість з нерівним рельєфом – ярами, низинами, горбами і захисною смугою лісу з боку пануючих вітрів. В такій місцевості взяток буває стійкішим. Перш за все тут послаблюється пагубна дія вітру. Різна вологість низин і возвишеності, а також різноманітність складу ґрунтів роблять різноманітнішим і багатшим рослинний покрив.

Розташовані в різні боки схили пагорбів і ярів створюють умови для тривалішого цвітіння одних і тих же медоносних рослин, оскільки на південних схилах цвітіння завжди починається раніше а на північних дещо запізнюється.

Кожен бджоляр зобов'язаний добре вивчити кормову базу, що знаходиться навколо пасіки, і уміти оцінити її. Він повинен з'ясувати, які основні і другорядні медоноси ростуть в околицях пасіки, які займають площі, як далеко знаходяться від пасіки, а також в якій послідовності вони квітнуть і чи немає перерити в цвітінні.

Вивчення кормової бази допоможе бджоляру визначити:

а) до яких меж (без шкоди для медозбору) можна збільшити число бджолиних сімей на одну точку;

б) як планувати роботу, щоб до часу головного взятку підготувати сильні сім'ї;

в) які і коли висівати медоноси, щоб цвітіння їх співпало з безвзяточним періодом;

г) у який час і в яку місцевість вивезти пасіку на кочівлю, якщо бджоли недостатньо забезпечені медоносними рослинами на основній точці.

Визначення медопродуктивності місцевості починають з складання списку (переліку) окремих угідь з вказівкою площ, займаних кожним угіддям.

Якщо кормова база пасіки цілком знаходиться на земельній площі господарства, то користуються його планом. Якщо вона захоплює сусідні землі, то на додаток до наявного плану проводять викопіровку з планів суміжних господарств. Зручніше скласти на окремому аркуші паперу свій зразковий план розташування угідь. Для цього циркулем креслять коло. В центрі отриманого кола, де стоятиме пасіка, малюють який-небудь умовний знак (наприклад, вулик). На решту площі круга теж умовними знаками (або словами) наносять різні угіддя і указують, яку площу займає кожне з них (наприклад, ліс 120 га, луг 180 га і т. д.).

Найважливіші медоносні рослини. Одні рослини дають бджолам тільки нектар, інші тільки пилок. Більшість же рослин однаковою мірою забезпечують бджіл і нектаром і пилком. Всі рослини, які служать для бджіл джерелами добування їжі, взагалі прийнято називати медоносними рослинами. Іноді групу рослин, що дають тільки пилок, виділяють із загальної маси медоносних рослин і називають пергоносами.

Кормова база для бджіл складається з культурних і дикорослих медоносних рослин. Одні рослини використовуються бджолами як першокласні медоноси, що забезпечують головний взяток. Інші медоноси є підсобними, такими, що дають підтримуючий взяток для весняного розвитку бджолиних сімей або осіннього нарощування молодих бджіл в зиму.

Всі медоносні рослини прийнято ділити:

1) за умовами зростання – на культурні і дикорослі;

2) за часом цвітіння – на весняні, літні і осінні.

Культурні медоноси, у свою чергу, можна розділити на:

а) медоноси сільськогосподарського значення;

б) медоноси парків і живоплотів;

в) медоноси, що спеціально висіваються для бджіл.

Так само і дикорослі медоноси ділять на:

а) медоноси лісових угідь;

б) медоноси лугів і пасовищ;

в) медоносне різнотрав'я.

Медоноси сільськогосподарського значення. Ці медоноси можуть бути польовими культурами, садово-ягідними насадженнями або входити до складу баштанних і городних ділянок.

Польові сільськогосподарські медоносні рослини об'єднують в наступні групи.

1.Зернові і кормові культури – гречка, конюшина, люцерна, вика, буркун, еспарцет.

2. Олійні і технічні культури – соняшник, гірчиця, рицина, ріпак, бавовник, цикорій, тютюн.

3. Ефіроолійні і лікарські рослини – меліса, лаванда, коріандр, сафлор, аніс, шавлія, валеріана, змієголовник (маточник), дягель, чебрець.

Всі вони забезпечують бджіл хорошим медозбором.

З перерахованих рослин найбільш важливе значення для бджільництва мають гречка, соняшник, гірчиця, ріпак, еспарцет, люцерна, коріандр, лаванда і бавовник.

Медоноси садів і ягідників – яблуня, груша, слива, вишня, черешня, малина, ожина, смородина, аґрус – мають важливе значення, забезпечуючи бджіл раннім взятком, який сприяє весняному розвитку сімей. Кращий медонос цієї групи – садова малина – часто служить джерелом для збору товарного меду.

При умілому підборі плодово-ягідних культур можна розтягнути весняний взяток на строк до півтора місяці, оскільки спочатку квітнуть агрус і смородина, потім плодові дерева і, нарешті, малина і ожина.

Медоноси баштанних культур. Всі види баштанних культур медоносні і дають по 20-30 кг меду з гектара. Кавуни, гарбузи і кабачки, як столові, так і кормові, а також дині, які займають значні площі, мають велике значення для бджільництва.

Медоноси городів. Овочеві ділянки представляють інтерес тільки в тому випадку, якщо їх площі зайняті огірками і насіннєвими овочевими з сімейства хрестоцвітних (капуста, бруква, ріпа, редька, редис). Хороший взяток бджолам дає цибуля під час цвітіння.

Медоноси живих огорож. Багато цінних для бджільництва деревних і чагарникових порід зустрічається в садах, парках, серед внутрішньоквартальних насаджень. Використовуються в декоративних цілях і мають медоносне значення: липа, клен, акація жовта, акація біла, глід, каштан кінський, обліпиха, жимолость, горобина і верба.

Медоноси, що висіваються спеціально для бджіл і не мають сільськогосподарського значення, але дають бджолам багато меду. Витрати, пов'язані з їх висівом, цілком виправдовуються підвищенням медозбору.

У число спеціальних медоносів, які висівають в радіусі корисного льоту бджіл, особливо на припасічних ділянках, входять наступні рослини: фацелія, синяк, огіркова трава або бораго, буркун (білий і жовтий) змієголовник або маточник.

Облік цвітіння. Крім видового складу рослинності, при вивченні медоносності місцевості велике і, мабуть, найголовніше значення має облік цвітіння. Час зацвітання і тривалість цвітіння медоносних рослин визначають собою початок взятку, його максимум і закінчення. У цвітінні рослини розрізняють 4 послідовних етапи: 1) початок цвітіння; 2) початок масового цвітіння; 3) кінець масового цвітіння і 4) кінець цвітіння. Початком цвітіння вважається поява перших квіток.

У вітро-опилюючих рослин (береза, вільха, ліщина) за початок цвітіння рахують день, коли при трушенні сережки висипається квітковий пилок.

У верби до моменту зацвітання на чоловічих квітках з'являються жовті пильовики, а на жіночих – зелені.

При визначенні моменту цвітіння рослин, у яких квітки зібрані в суцвіття, необхідно враховувати розпускання серединних квіток, а не краєвих (безплідних).

У трав'янистих медоносів цвітіння починається з появи в масиві декількох (5-10) рослин з квітками, що розкрилися.

За початок масового цвітіння медоносних дерев і чагарників приймають той момент, коли розпуститься близько 1/3-1/4 всіх наявних квіток. З цієї миті рослина найбільш готова до перехресного запилення. Зважаючи на трудність підрахунку квіток на цілому дереві для визначення моменту початку повного цвітіння можна користуватися підрахунком квіток на контрольних гілках.

У трав'янистих медоносів початком повного цвітіння буде момент, коли не менше третині рослин даного масиву буде з квітками.

За кінець масового цвітіння можна приймати такий стан, коли на дереві або на його основних гілках першого і другого порядку залишиться не більше 25% всіх квіток, у трав відповідно не більше 30%.

Знаючи початок і кінець повного цвітіння, легко визначити тривалість цього періоду, який є основним для бджіл. Кінець цвітіння у дерев співпадає з відцвітанням останніх квіток, а у трав – з часом, коли на спостережуваній ділянці залишаться тільки поодинокі квітучі екземпляри.

Всі спостереження за цвітінням заносять в особливий журнал, куди вписують назви медоносів і терміни різних фаз цвітіння.

Кількісний облік медоносів. Кількість нектару в квітках і вміст в ньому цукру сильно коливається не тільки у різних медоносних рослин, але навіть у однієї і тієї ж рослини, залежно від впливу зовнішніх умов (температура і вологості повітря, сили і напряму вітру, склад ґрунту і т. п.).

Різну медопродуктивність показують одні і ті ж медоноси при зростанні в різних грунтово-кліматичних зонах. Тому при визначенні медопродуктивності тієї або іншої земельної площі необхідно зважати, в якому географічному поясі знаходиться пасіка. Багато видів дикорослих медоносів рідко зустрічаються великими відособленими масивами. Звичайно вони знаходяться в співтоваристві з іншими видами медоносних і немедоносних рослин. Тому після складання загального плану і списку угідь потрібно стосовно різних угідь провести ще і кількісний облік медоносів як по видах, так і у відсотках до займаної площі. Так, наприклад, липа в лісі може складати 5, 10 або більше відсотків древостою. Так само лугова волошка по відношенню до інших видів трав'янистої рослинності лугу може займати якесь число відсотків.

Для визначення відносної кількості різних видів медоносів, що виростають на тому або іншому угідді, розроблені особливі прийоми.

Облік дерев в лісі по породах ведуть працівники лісництв. Якщо чомусь не вдалося одержати цих даних в лісництві, то поступають так. Ділянку лісу перетинають пішки в декількох напрямах і підраховують, скільки і яких дерев попадається на лінії шляху, а також на 2 м управо і вліво. На листі паперу записують назви всіх порід дерев, що ростуть в лісі. Кожне дерево позначають одиницею проти відповідної назви в списку. Після обстеження підраховують загальну кількість всіх перерахованих на шляху дерев окремо по породах.

Припустимо, в лісі, що займає площу 120 га, підраховано 800 дерев, зокрема липи 104, берези 96, сосни 24, ялини 360, осики 136, вільхи 80. З них липа – хороший медонос, вільха, осика і береза - пергоноси; інші (сосна, ялина) не мають медоносного значення. Звідси неважко обчислити, що липа в лісі займає 13% (104х100:800), або в перерахунку на суцільну площу 15,6 га (13% від 120 га).

Медоносні чагарники враховують інакше. Бджоляр повинен перетнути угіддя в декількох напрямах і виявити різновиди виростаючих чагарників. Під час таких неодноразових «прогулянок» по лісу створюється загальне враження про видовий склад і густину зростання чагарників, достатній, щоб грубо у відсотках встановити займану ними площу. Знаючи загальну площу угідь, можна приблизно вирахувати, скільки гектарів знаходиться під тим або іншим чагарником. Якщо, скажімо, обстежувана площа займає 120 га і на ній виявилося верби 5%, малини 10%, крушини 15%, жимолості і вовчого лика 1%, то займані ними площі відповідно визначаться в 6, 12, 18 і 1,2 га.

Облік медоносних трав, що ростуть на лісових узліссях, полянах і на лугах, проводять таким же способом, але по кожному угіддю окремо. В місцях зупинок, через кожні 50 або 100 кроків, на грунт кладуть дерев'яну раму з просвітом в 1 кв. м (100х100 см) і сумарно визначають, скільки відсотків площі, обмеженою рамою, займають різні види медоносних трав. Припустимо, що медоносних рослин виявилося 20%. Серед них виділяють основний медонос, переважаючий на угідді, і підраховують, скільки з цих 20% припадає на його частку. Допустимо також, що біла конюшина складає 8%. Тоді на частку решти медоносів доводиться 12%. Дані, одержані на різних ділянках, складають, результат ділять на число ділянок і таким чином виводять середнє. Знаючи загальну площу лугу, вже неважко визначити і площі, займані окремими медоносами в перерахунку на суцільні зарослі. Таке визначення легше проводити в період цвітіння медоносів.

Виявлення культурних медоносів сільськогосподарського значення менше всього викликає утруднень і проводиться з урахуванням фактично зайнятої площі (за даними господарства).

На підставі зроблених підрахунків складають медовий баланс пасіки, окремо по кожному виду угіддя.

Методи визначення нектаропродуктивності рослин застосовують в процесі дослідної роботи або для оцінки медопродуктивності с.-г. угідь в умовах того або іншого господарства. При взятті проб нектару користуються: 1) методом капілярів (метод Бонье) для визначення нектаропродуктивності рослин із закритими нектарниками; 2) методом мікропіпеток визначають об'єм нектару, виділеного тією або іншою кількістю квіток; 3) вдосконаленим варіантом методу мікропіпеток. Нектар з квіток в цьому випадку витягують звичайною мікропіпеткою, на широкий кінець якої надіта гумова трубка з скляним наконечником для рота; 4) методом мікропапірців. Для витягання нектару з квіток використовують шматочки фільтрувального паперу у вигляді рівнобедрених трикутників з 2-міліметровою основою і 20-міліметровою висотою; 5) методом змивання, найпоширенішим і простішим.

Нектаропродуктівность рослин – кількість нектару, що виділяється квіткою за час цвітіння, квітками цілої рослини або рослинами з одиниці площі. Основними компонентами нектару є цукри. Їх вміст в нектарі квіток коливається навіть протягом доби в широких межах. У зв'язку з цим секрецію нектару виражають кількістю цукру, виділеною з нектаром квітки. Тому замість терміну «нектаропродуктивність» використовують термін «цукропродуктивність» рослин. Біологічна цукропродуктивність рослини або рослин з одиниці площі помножена на коефіцієнт переведення цукру в мед – 1,25 – складає біологічну медопродуктивність.

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ РОБОТИ

При підготовці до проведення заняття студент повинен вникнути в його мету і задачі. Для успішного захисту роботи потрібно звернути увагу на мету навчання, які можуть бути досягнуті при самостійному вивченні літератури і лекційного матеріалу, що рекомендується, по даній темі.

Засвоєння теоретичного матеріалу доцільно перевірити, відповівши самостійно на питання, приведені в даному розділі.

Завдання 1. Оформити конспект, записавши короткі теоретичні відомості з даної теми, відповівши на контрольні питання.

Завдання 2. На основі видового складу медоносних рослин в господарстві розрахувати кормовий баланс пасіки і оптимальну кількість бджолиних сімей з урахуванням отримання 30 кг товарної продукції від кожної бджолосім’ї.

Роботу по складанню кормового балансу пасіки і заповненню таблиці 1 проводять в наступному порядку:

1) Видовий склад найголовніших медоносних рослин, що ростуть в радіусі корисного льоту бджіл даної пасіки, беруть згідно варіанту завдання (табл. 2).

Таблиця 1 – Медовий баланс пасіки

2) Площі, займані даними медоносами, записують згідно варіанту завдання (табл. 2).

3) Медопродуктівність 1 га – дані з таблиці 3.

4) Загальний медовий запас – обчислюють шляхом множення всієї площі, займаної рослиною, на медопродуктивність цих рослин з одного гектару.

5) Строки цвітіння культур – дані початоку і кінця цвітіння беруться з таблиці 3. Тривалість цвітіння – розраховується.

Таблиця 2 – Перелік завдань.

6) Недобір меду визначається шляхом складання пропорції:

Недобір меду виникає за несприятливих погодних умов, конкуренції інших споживачів нектару. Поправки на недобір меду через несприятливі умови під час цвітіння культур:

з l5.IV пo l5.V – 50%;

з l6.V пo 5.VI – 35%;

з 6.VI пo20.VII – 20%;

з 21.VII по 15.VIII – 35%;

з 6.VIII пo l5.IX – 50%.

Якщо цвітіння культури припадає на два періоди недобору, то беруть дані періоду, на який випадає більший строк цвітіння.

7) Фактичний запас меду визначають, віднімаючи втрати із загального запасу.

8) Характер взятку: головний взяток, весняний підтримуючий, літній підтримуючий, пізній весняний, пізній літній.

9) Кількість бджолиних сімей розраховують виходять з того, що річна потреба однієї сім'ї в меді складає близько 90 кг, крім того, кожна сім'я повинна дати 30 кг товарного меду. Тобто на одну сім'ю бджіл необхідні 120 кг меду. Знаючи фактичний запас меду, розраховують, яка може бути забезпеченість кормом в даному господарстві. Розділивши його на кількість меду, яку необхідно одержати від кожної сім'ї.

Таблиця 3 – Строки початку цвітіння найбільш поширених медоносних рослин

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Який показник можно визначити знаючи повні дані по кормовій базі?

2. На які групи прийнято ділити медоносні рослини?

3. В які групи об'єднують польові сільськогосподарські медоносні рослини?

4. Які етапи розрізняють у цвітінні рослини і як вони визначаються?

5. Як проводиться кількісний облік медоносів?

6. Що означає нектаропродуктивність рослин і якими методами визначається?

7. Як розраховується біологічна медопродуктивність?

8. Як проводять розрахунок і складання кормового балансу пасіки?

ЛІТЕРАТУРА

1. Аветисян Г.А., Черевко Ю.А. Пчеловодство. М.: Академия, 2001.

2. Кривцов Н.И., Лебедев В.И., Туников Г.М. Пчеловодство. М.: Колос, 2000.