Даосизм

Засновником даосизму був Лао Цзи, власне його Чи ім'я Ер (Чи Боян, Лао Данина). По переказі народився в 604 р. до н.е., однак історичність його особистості викликає сумніст. До основних ідей даосизму відносяться наступні: Дао - це невидимий усюдисущий закон природи. Дао не діє, тим самим, породжуючи всі, воно вічно і безіменно, порожньо і невичерпно. Відповідно до Дао взаємодіють два протилежні початки - инь і ян, досягаючи своєї межі. вони переходять друг у друга. В II ст. даосизм оформляється організаційно, початок йому поклала школа «Шлях небесних наставників», заснована напівлегендарним Чжан Лином. На початку V ст. оформляються ритуал і віровчення, даосизм стає державною релігією, потім розпадається на безліч сект і напрямкіст. Виходячи з навчання про Дао, даосизм запропонував оригінальну концепцію найкращого державного керування - недіяння: якщо правитель перебуває в бездіяльності, то в силу Дао справи самі налагодяться. І, так само як і інші філософські навчання, даосизм засуджує війну.

Моизм.

Моизм - етико-політичне навчання, засновник якого Мо цзи (Мо Ди) (близько 486 - 376 р. до н.е.). Для навчання Мо цзи характерний заклик до загальної любові, вимога вирішувати всі конфлікти мирними засобами і т.п.

Моисти були людьми незвичайними, що уражали сучасників повним забуттям особистого, готовністю жертвувати усім заради загального блага і справедливості. Моист із радістю віддавав своє життя за главу школи і міг позбавити життя єдиного сина за зло, учинене сторонньому.

Легизм.

Легизм - етико-політичне навчання, що виникло в Древньому Китаї в VI - III ст. до н.е. У центрі уваги легизма - проблема керування державою. Легисти вважали що політика не сумісна з мораллю і головні засоби керування - заохочення і покарання, причому останніх повинно бути набагато більше. Легисти розробили концепцію деспотичної держави, де усі рівні перед законом. Єдине виключення - це правитель, що є творцем законіст.

Найвизначніші представники легизма - це Шан Ян, Гуань Чжун, Цзи Чань, Чи Куй, Шэнь Бухай і Ганьби Фэй. Починаючи з III ст. до н.е. починається процес злиття легизма з конфуціанством, у результаті вже в епоху Хань легизм припиняє своє самостійне існування.

Однак у Китаї зі стародавності збереглися конфуціанство і даосизм.

У I ст. у країну проникає буддизм (у формі хинаяни), але не одержує особливого визнання, з V ст. починається проникнення буддизму у формі махаяни. Його широкому поширенню сприяло те, що буддизм допускає необмежене розширення свого пантеону за рахунок включення в нього місцевих богів, а для махаяни характерно ще і те, що місцеві божества зливаються при цьому з персонажами буддійської міфології. Так, наприклад, дуже популярна в Китаї богиня милосердя Гуань-инь стала вважатися аватарой будди Авалокетешвари. Таким чином, протягом усього Середньовіччя в Китаї співіснують три релігії - конфуціанство, даосизм і буддизм; їх називали «три істини». Переважну більшість віруючих виконують обряди всіх трьох религий: так, для лікування хворих або для вигнання злих парфумів частіше запрошують даоських ченців, для здійснення похоронних обрядів - буддійських.

У VI - IX ст. у Китай проникає зороастризм і манихейство. З X ст. починається проникнення в Китай ісламу (у даний час число прихильників його доходить до декількох мільйонів). Проникнуло в Китай і християнство, але точний час його появи установити важко, і широкого поширення воно не має.

Середньовічна філософія в Китаї розвивається в основному в руслі конфуціанства, даосизму і буддизму. Періодом розквіту філософської думки можна вважати епоху Сун. У цей період розвивається метафізика конфуціанства. Центральною проблемою, навколо якої йшла особливо напружена боротьба між різними школами, була проблема співвідношення ідеального закону (чи) і матеріальної першооснови (ци). У цю же епоху розробляються такі поняття, як «Велика межа», «Велика гармонія» і ін.

Унікальна, також, історія писемності Китаю. Найдавніші китайські тексти, ворожильні написи, надряпані на баранячій лопатці або черепаховому панцирі, відносяться до III - II тис. до н.е.: такий панцир або лопатка містилися у вогонь, і відповідь на задане питання «вичитивался» за формою і розташуванням тріщин, що утворилися.

В II тис. до н.е. з'являються написи на ритуальних бронзових судинах, а з початку I тис. до н.е. для листа стали використовуватися бамбукові планки, скріплені шнурів, текст писався уздовж планки по вертикалі. На одній такій планці вміщалося близько 40 ієрогліфів, так що навіть невелика по змісту книга мав значний обсяг. У III у до н.е. китайці почали застосовувати як матеріал для листа шовк, але він був дуже доріг. У I ст. до н.е. китайці винайшли папір, що сприяло широкому поширенню писемності. Уже на бамбукових планках (а пізніше - на шовку і папері) писали за допомогою кисті тушшю, що виготовляється з кам'яного вугілля або сажі від спалювання соснових дрост. Помилки виправлялися шляхом підчищення ножем, тому вираження «ніж і кисть» стало метафорою для позначення чиновникіст.

Поширення писемності і зростання її суспільної ролі зажадало уніфікації накреслення ієрогліфіст. Перший відомий досвід кодификації китайської графіки - це список ієрогліфів Ши Чжоу пянь, написаний придворним історіографом Ши Чжоу (IX - VIII вв до н.е.). Потім в епоху Цинь і Хань відбуваються реформи писемності, приведшие в результаті до появи стандартного стилю листа - «кайшу» (статутний лист), що збереглося аж до реформи китайської писемності в 1956 - 1959 р. В ієрогліфічному листі завжди використовується велика кількість знакіст. Для читання книг конфуцианского канону необхідно знати близько 10 000 ієрогліфіст. У сучасних китайських словниках утримується порядку 100 000 ієрогліфіст.

Каліграфія вважається в Китаї видом мистецтва і високо цінується, мальовничі полотнини часто прикрашаються каліграфічними написами.

Китайська писемність ще в стародавності широко поширилася по всій Південно-Східній Азії.

Не менш цікава і література Китаю. Найдавніша бібліографія китайської літератури, що дійшла до нас, належить Лазень Гу (32-92 рр н.е.). У своїй роботі «опис мистецтв і словестности» (являющейся частиною його ж «Історії династії Хань»), він виділяє основні наявні види літератури: канонічні філософські книги (включаючи історичні), вірші і поеми, твори по військовій науці, книги по астрології, медичні книги.

Говорячи про поезію Древнього Китаю можна відзначити, що найбільш древніми пам'ятниками, що дійшли до нас, є фольклорні поетичні добутки, зібрані в Шицзин (одну з книг конфуцианского «пятикнижия»). Шицзин - це найдавніше в Китаї збори пісень і гімнів, створених з XII по V вст. до н.е. Наприкінці I тис. до н.е. у Китаэ розвивається авторська поезія, в основному в двох жанрах пісні і поеми, причому останні писалися ритмічною прозою і були призначені для скандування. Найбільш відомими поетами стародавності (за словами Бань Гу) були Сюнь Цин, Цуй Юань, Сян Юй, Тап Лэ, Мэй Шэн, Сима Сян-жу і Ян Сюн.

З прозаиеских творів (крім філософських трактатів) необхідно особливо відзначити історичні праці. Вони цікаві не тільки самі по собі, але і тому, що жанр життєписів, що присутствуют вже в «батька китайської історіографії» Сима Цяня (II ст. до н.е.), уплинув на створення оповідальної прози, що зароджується, у I - II вст. н.е. Ще одним джерелом цієї прози були так називані «малі (дріб'язкові) вислову» - вуличні розповіді, що спеціально записувалися особливими чиновниками для доповіді государеві, щоб він міг знати про умонастрій народу. Ці розповіді практично не збереглися.

Китайська середньовічна література надзвичайно багата по змісту. Висока оцінка літератури в самій китайській культурі позначається вже в тім, що в державних іспитах на посаду чиновника було потрібно в першу чергу знання класичної літератури. Великий вплив на китайську літературу зробили религиознае ідеї конфуціанства і даосизму, а пізніше і буддизму, особливо чань-буддизма. Китайська белетристика виникає в ІІІ - VI вст. у формі так званих «розповідей про чудесний жанр, що був ведучої в епоху Сун у Китаї виникає повість, для епохи Юань характерний розквіт драматургії, у эпоху Мін досягає розквіту оповідальна проза у формі епопеї і роману.

Чільне місце в китайській літературі завжди займала поезія, тому навіть проза завжди насичується віршами, що, на думку китайців найкраще можуть виразити людські почуття.

Говорячи про культуру Китаю не можна залишити без уваги музику.

Китайська музика - одна з найдавніших у світі. Вона нараховує багато місцевих варіантіст. У китайській музиці переважає одноголосся. В основі її 5-ти звукова система (пентатоніка), але зустрічаються утворення, побудовані на 7-ступенних ладах. Музичні інструменти: цисяньцинь, пипа, хуцинь або эрху, ди,шэн... Вивченням китайської музики займалися древні китайські філософи, богослови, математики. Конфуцій відводив у своєму навчанні велике місце музиці і займався збиранням народних пісень.

У VIII ст. у Китаї була створена перша школа музики і танцю - «Консерваторія грушевого саду».

У XIV ст. складаються північна і південна школи музики, причому для північної школи більш характерна героїчна тематика, а для південної - лірична.

У XVII ст. виникає опера.

В епоху монгольського панування (Юань) виникає класична катайская драматургія. У її джерел, як і в інших країнах, фарс і інші ранні драматичні форми; виступу в театрі вважалися невартими заняттями. Ведучими жанрами в драматургії були комедія і драма, хоча відомо і кілька трагедій. Монологи і діалоги писалися прозою, тексти пісень (арій) - віршами.

Велика Китайська стіна - одне з найбільших і митецьких будівельно-технічних споруджень усіх часіст. ЇЇ будували приблизно десять років починаючи з 220 року до н.е. при імператорі Цинь Шихуанди. Деякі ділянки оборонної стіни були побудовані ще до того в різних воевавших друг із другом маленьких царствах на півночі. Цинь Шихуанди набрав целую армію селян, солдат, злочинців і політичних ув'язнених, щоб обновити ушкоджені місця і з'єднати ці ділянки. Так виник суцільний фортечний вал, що йде через гори уздовж границі його імперії. Стіна була задумана як зміцнення проти набігів войовничих кочівників монголів з півночі, а також, цілком ймовірно, як доказ влади і величі імператора...

Чіткість і упорядкованість планування характеризують головні центри Ханьского держави Лоян і Чанань, вибудовані по встановленим у трактатах правилам. Місто, що відбивало представлення про правильну структуру світобудови і порядок, що панує в Піднебесної, мислилося як завершена у своїх обрисах міцність, обнесена стінами і ровом з високими масивними воротами.

Після проникнення в Китай буддизму починається будівництво буддійських храмів, це насамперед скельні храми і пагоди.

Образотворче мистецтво Китаю представляли великовагові бронзові судини, що служили для жертовних узливань парфумам. Про те, який важливий зміст надавався виготовленню бронзових виробів, свідчить віртуозна майстерність їхнього лиття. Величезні судини вагою понад 600 кг оброблялися з такою же старанністю, як і маленькі. Геометричний візерунок відрізнявся графічною точністю, розмаїтістю ритмічних сполучень. Призначені для залучення до людини добрих знамень, судини найчастіше самі приймали форму звірів або птахів - оберегост.

Поряд із бронзовими судинами з'явилася і безліч предметів: круглі бронзові дзеркала, інкрустовані зі зворотного боку сріблом і золотом, прикрашені розписом музичні інструменти і меблі, яскраво розписане лакове начиння, предмети з різьбленого дерева і каменю. У гнучких плетивах їхніх візерунків відбилося більш многоплавное осмислення світобудови, сприйманого як стихія нескінченного космічного руху і протиборства світла і пітьми.

У Х столітті при імператорському палаці була створена Академія живопису, де художники зайняли почесні місця.

Показником загального підйому культури Древнього Китаю був також розвиток наукових знань, насамперед математики. З розвитком математики були тісним образом зв'язані значні досягнення древніх китайців в області астрономії і календаря.

Досить значний розвиток одержала в Древньому Китаї медицина. Древне-китайские лікарі ще в IV - III вст. до н.е. стали застосовувати метод лікування, що одержав у наслідку широке застосування в традиційній китайській медицині - голковколювання, або акупунктура. Надзвичайно цікаві рукописи медичних творів, знайдені недавно в одному з ханьских поховань початку ІІ в до н.е.. Вони включають трактат по диетологии, посібник з лікувальної гімнастики, допомога з лікування методом припікань і, нарешті, збірник різних рецептіст. Останній містить 280 розпоряджень, призначених для лікування 52 хвороб (у тому числі судорог, нервових растройств, лихоманки, грижі, глистних захворювань, жіночих і дитячих хвороб і.т.д.). ДО ІІІ у відноситься застосування знаменитим лікарем Хуа Те місцевої анестезії при порожнинних операціях.

За період від зародження цивілізації і приблизно до XII ст. у Китаї було зроблено більше відкриттів і винаходів, чим у будь-якій іншій країні, а може бути, навіть і більше, ніж в усім іншому світі.

До найважливіших відкриттів Середньовіччя відносяться (X - XIII вст.) винаходу пороху і компаса.

Китайська культура дійсно дуже цікава і різноманітна. Вона дуже сильно відрізняється від нашої культури і найчастіше незрозуміла нам, але від цього її лише більше і більше хочеться вивчати.

Друкованих матеріалів про китайську культуру дуже багато і це, на мою думку, говорить про те, що самі китайці цінують і чтут свої історію і культуру.

Самій цікавій і привабливим у китайській культурі для мене завжди була медицина. Ми дуже мало знаємо про неї. Хоча навіть те, що знаємо уражає. Досягнення китайців у медицині воістину величезні. Ще з давніх часів проблема здоров'я тривожила цей народ. І хоча багато їхніх рецептів і відкриття загублені або забуті, що навіть залишилися відомі сучасникам багато в чому випереджають європейську медицину.

От, наприклад, результатом одного з останніх досягнень їхньої медицини стала клініка, у якій проходять лікування безнадійні хворі, що впали в кому або летаргічний сон. У результаті лікування з клініки самостійно вийшло вже кілька десятків колишніх хворих. Термін лікування від 2-х до 3-х місяців, і ще жодного випадку невдачі. Найважчий хворий - чоловік 40 років, що пролежав без свідомості більш 3-х років, на його пробудження знадобилося 2,5 місяці.

Притім лікування проводиться не сучасними засобами (медикаментозними, апаратними), а масажами, акупунктурою, травами й іншими засобами відомими лише китайським лікарям. По їхньому твердженню хвороби, що вони лікують не фізичні, а духовні і вони по-своєму досягають пробуждения свідомості хворого. А реабілітація фізична з їхньою допомогою проходить також у стислий термін.

Цікава мені, також, і китайська література. Особливо фольклорні поетичні добутки. У них криється народна мудрість Китаю, її історія занадто древня, щоб нею зневажати. Я вважаю, що в китайській літературі можу багато чого почерпнути і для себе.

От, наприклад (приблизно 175 р. до н.е.):