Соціальна картина світуКитаю та умови формування китайської культури

Китайська культура – це унікальний взірець культури, який зберігається на протягом багатьох тисячоліть. Давні єгиптяни, асирійці, греки, римляни та інші народи, які створювали свої держави одночасно з давньокитайською або навіть пізніше, давно зникли з історичної арени. На їх місці виникли інші народи та інші держави, в їх культурі склалася нова мова, з`явилися інші релігії, форми мистецтва. А китайці до сьогоднішнього дня говорять на тій самій мові, пишуть тими ж ієрогліфами, притримуються тих же традицій, вірувань, смаків, правил життя, що і їх далекі пращури.

Китайський етнос створив особливий тип культури, який є відмінним від культур інших народів. Обличчя традиційної китайської культури формувала насамперед ритуалізована етика. Твердомислячий китаєць завжди бачив обов`язком слідувати їй. Найвеличнішими та загальновизнаними пророками вважались ті, хто вчив жити гідно, у відповідності з прийнятою нормою, жити заради життя, а не заради благодійництва на тому світі або спасіння від страждань.

Все це вплинуло на характер еволюції, уявлень про образ світу. Згідно давньокитайського уявлення, світ – це жива система де все зв`язано ритмами та співзвучами подібно інструментам у симфонічному оркестрі. Ці ритми відомі як холодні, темні сили інь та теплі, світлі сили ян, а також п`ять стихій: дерево, вогонь, земля, метал, вода. Ці сили уявляють з себе форми „життєвої субстанції” ци. Вони взаємодіють у ритмах живої системи, породжуючи все суще. Ці два начала (інь і ян) самим своїм існуванням забезпечували та підтримували у світі гармонію. З їх взаємодії народжувалися всі речі. З цього моменту всім речам у всесвіті властива двуєдність, яка базується на відносній рівновазі протилежних сил, яка об`єднана поняттям „інь – ян”: жіночого та чоловічого начал, важкого та легкого, темного та світлого, пасивного та активного, мякого та твердого. Міра присутності в тій чи іншій речі інь та ян визначає її властивості – а зміна віри приводить до зміни властивостей або її „перетворення”. На цьому погляді про світ як на дещо живе базувалося більшість китайських релігійних та філософських систем.Ці системи походять з того, що світ являється священним зосередженням сили та таїни, а на людях лежить велика відповідальність: співробітнічати з цією силою та змушувати її діяти у суспільстві.

Культура традиційного Китаю як країни землеробською просякнута релігійним поклонінням природі та її філософським осмисленням. Стихія повеней і посух, контрасти ландшафтів і клімату Півночі й Півдня тут здатна володарювати над людиною. В основу світобачення було покладено ідею взаємної спадковості законів фізичного світу і життєвого устрою, гармонії небес і гармонії людського організму.

Основу поглядів давніх китайців на світ склала віра в існування Верховної Вищої сили, яка стояла не тільки над людьми, але і над богами та духами, що характеризує Китайську цивілізацію як цивілізацію Піднебесної або Дайго. Її називали то Небом (Тянь), то Верховною Владикою (Шан-ді), то просто Владикою (Ді). І світ і людей створили божества і духи, боги дали людям знання і захищали їх навіть, іноді проти волі Верховного Владики. З богами та духами слід було „домовлятися” і зберігати певні життєвві настанови. Цим настановам відповідав певний життєвий устрій: порівняно невелика спільнота, члени якої пов`язані кровними узами, загальними господарськими інтересами, спільними святинями; розвинутий культ предків.

Концепція верховного божества, яку китайці називали Тянь – Небо, відображувала вищу верховну всезагальність. Всезагальність, яка все бачить, але безособистісна, холодна і абстрактна, втілення розуму і целесообразности, справедливості та доброчинності. Це всезагальність, яка керує всім, абсолютно всім у Всесвіті – універсумі. Всезагальність, яку не можна любити, до якої не можна звикнути, їй можна лише підкорятися, лише поклонятися. Саме Тянь регулює чередування пор року, піклується про зміну дня і ночі, керує рухом світил і ростом рослин, займається людськими справами, але ніколи не опускається до бесід з простими людьми.

Все це вплинуло на формування світогляду китайців як узагальнюючої картини того, що уявляє з себе світ (всесвіт або реальність).

Відмінною особливістю китайського світогляду є сприйняття світу як живої системи. Тобто, світ виникає в результаті природних процесів, де всі частини Всесвіту взаємопов`язані одна з одною. В працях китайських філософів космос порівнюється з величезною соціальною системою, над якою возвеличується Батько-Небо та Мати-Земля, або Всесвіт уявляється як результат збалансованої взаємодії фізичних та метафізичних сил. Ці приклади характеризують цілісність світорозуміння китайців.

Ключовими аспектами китайської культурної традиції є загальна концепція будови світу та її основні складові: сакральний простір, сакральний час, символіка надприроднього, ритуали, ворожіння, медитація, керівництво та організація, а також етичне вчення.

Сакральний простір і сакральний час – це ті місця і події, котрі допомагають послідовникам данної традиції орієнтуватися у світі. Китайська концепція сакрального простору відрізняється ти, що священним вважається весь світ – від перехрестя доріг, криниць і старих дерев до самих високих горних хребтів. Безпосереднє тому свідчення – це практика Фен Шуй. Фен Шуй грунтується на вірі в те, що земля проникнута енергетичними потоками; а тим, хто живе у місці злиття цих потоків забезпечуються здоров`ям та вдачею. Підтримуючи в належному порядку священні місця, вони сприяли збереженню рівноваги живого світу і тим самим добували з Вселенської гармонії користь для самих себе.

Китайській культурі властива також сакралізація часу. З давності в Китаї надавалося особливого значення ритму днів, лунних місяців та пор року, як своєрідній сталості в середині мінливості, яка забезпечує рівновагу і гармонію космосу. Люди повинні були вміщувати в собі сутність Ян та Інь, щоб відповідати космічному коловороту. Це лише один із шляхів, завдяки яким китаєць підтримував вічний ритм всесвіту і сам ставав його часткою. Приймаючи участь в сезонних святах і здійснюючи обряди життєвого циклу (які пов`язані з народженням, весіллям, смертю), китайці сприяли тим самим незмінності ритму світу як живої системи.

Символи надприроднього – сили, які діють, як за межами світу, так і всередині нього, які приходять на допомогу людям. Китайський світогляд не розрізняє богів та людей стіль чітко, як західні культури. Для китайців люди, надприродні істоти та боги виступають частиною однієї системи: людина може стати божеством, а боги часто приймають людське обличчя. Люди можуть досягти безсмерття або навіть воскреснути з мертвих, якщо їм відомі відповідні ритуали.

Ритуали – дії, які зв`язують людей з божественними силами. Ці релігійні акти дають людям можливість вступити у свідомий контакт з божественною силою. Основною рисою китайського ритуалу є взаємність між богами та людьми, в процесі якої відбувається обмін дарами та гарним розположенням.

Ворожіння – особливий ритуал віщування майбутнього, ритуальне вигнання злих духів. Ворожіння входило в якості складової в храмові ритуали, що мало на меті з`ясувати, яким є відношення богів до жертв, які їм приносяться.

Медитація – форма самовдосконалення індивіда. Це ще один спосіб взаємодії людей з надприродніми або космічними силами. Це мовчазне споглядання індивідами богів, будд або власної внутрішньої природи. Смисл медитації полягає в тому, що завдяки розвитку та зосередженням розуму можливо досягти нового рівня свідомості і стати іншою людиною. Для даосів це означає нове усвідомлення космічної сили у власному тілі, сили, через ритуальні рухи, співи. Для буддистів медитація – це засіб заспокоєння розуму і контролю над власним „я”, шлях до сприйняття речей такими, якими вони є, і набуття світу через прийняття реальності Конфуціанці споглядають фарби вселенського порядку (лі) для того, щоб закріпити свою прихильність до морального порядку в суспільстві.

Етичне вчення – це принципи належної поведінки, якы регулюють життя окремих людей і колективів. Етичні вчення культури Китаю є виразом самого порядку Всесвіту. Конфуціанська етика базується на любові та повазі між членами сім`ї, молодшим слід слухатися батьків, а батькам піклуватися про дітей. З цієї основної установки виникає повага до тих, хто займає більш високе суспільне положення, наприклад до наставників та державних діячів, вірність друзям, чутливість до страждаючих. У всіх ситуаціях необхідно зберігати ввічливість, гідність, бути чесним. Конфуцій вчив своїх послідовників постійно слідкувати за поведінкою і виправляти її, провіряти, чи старанні вони як учні, чи справедливі як адміністратори. Вони повинні були обирати собі в друзі гарних людей та вчитися у них.Етика даоської культури схожа з конфуціанською в тому, що даосизм також підкреслює важливість моральної чистоти для тих, хто шукає безсмерття або стає священником. Взагалі китайські етичні вчення відрізняються прагматизмом, консервативністю і патриотичністю. В Китаї як загальні принципи, так і іх конкретні прояви підкреслюють підпорядкування індивіда суспільству і порядку Всесвіту.

Всі ці перераховані аспекти китайської культурної традиції взаємопов`язані між собою і виражають таким чином цілісний світогляд.