Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Міф та міфологічне світосприйняття





Яким же чином виникають міфи? Коли людина хотіла їсти, то мусила вбити тварину, яку вона боялася. Тому людина розповідала, як певний культурний герой колись уже вбивав подібну тварину, тобто розповідала, як це можливо, виконуючи при цьому певні ритуальні дії, що мали забезпечити вдале полювання. Також у межах подібних ритуалів виконувалися наскальні малюнки, які, ускладнюючись, перетворилися з часом на образотворче мистецтво.

Міф перш за все пояснює природу речей, з якими стикається людина в своєму житті. А пояснити природу речі — значить, пояснити, звідки ця річ узялася, як вона виникла, тобто пояснити її походження. Саме це й робить міф, звертаючись до «начального» або «міфічного» часу. Міф замінює причинно-наслідкові зв’язки прецедентом — походження предмета видається за його сутність. Людина ж у своєму житті просто має наслідувати те. що вже колись було зроблено в період, коли боги та герої створювали світ. Саме в цей час, за переконанням архаїчної людини, світ був досконалим і священним. Актуальний стан світу — рельєф, небо, сонце, всі тварини та рослини, спосіб життя людини, суспільні засади тощо — все це для міфічної свідомості є наслідком дій культурних героїв, першопредків або богів в стародавні, міфічні часи. Отже, і ритуал, і міф реактуалізують, тобто повторюють події, що відбувалися в цей сакральний час. При цьому для носія міологічної свідомості, тобто людини, в якої сприйняття світу носить переважно міфологічний характер, міфологічний герой є частиною її справжнього світу, а значить, діяння міфологічного героя є так само важливими, а найчастіше і важливішими від дій справжнього оточення цієї людини. Міф має на меті просто пояснити складні речі, це певне спрощене пояснення світу, яке завжди відсилає нас до вже існуючого прецеденту. Але не менш важливим є те, що міф не тільки й не стільки пояснює світ, скільки дає чіткий взірець поведінки. За переконанням архаїчної людини, лише діючи за чітко визначеними взірцями, можна «обійти» небезпеки, які несе з собою людське життя.

Відомий дослідник міфу Мірча Еліаде наступним чином узагальнює специфічні ознаки міфу:

1. міф — це історія подвигів надприродних істот;

2. це розповідь, що сприймається як абсолютно істинна (оскільки вона стосується реального світу) та сакральна (оскільки говорить нам про життя надприродних істот);

3. міф завжди стосується “створення”, він розповідає, як щось з’явилося в світі, яким чином з явилися ті чи інші форми поведінки тощо;

4. пізнаючи міф, людина пізнає через нього навколишній світ, “походження” та суть речей, що дозволяє людині маніпулювати ними. Причому це переживання не абстрактне, а “пережите” ритуально;

5. так чи інакше міф переживається аудиторією, котра захоплена священною силою реактуалізованих подій.[13]

Порівняльно-історичний аналіз широкого кола міфів показав, що при розмаїтті міфів, цілий ряд основних тем і мотивів повторюється. Центральні групи міфів — космогонічні міфи (про створення світу) та антропогонічні міфи (про створення людини). Космогонічні міфи притаманні більш розвиненим культурам, у малорозвинених культурах міфів про створіння світу може й не бути. Космогонічні міфи поділяються на креаційні та еволюційні. За креаційними міфами, світ створений якоюсь надприродною істотою (це може бути бог, деміург, великий чаклун тощо), а з точки зору еволюційних міфів, світ поступово розвивається з певного початкового безформеного стану (з хаосу, води, мороку, яйця тощо). З космогонічними міфами пов’язані й міфи теогонічні, тобто про походження та взаємостосунки богів. На високих щаблях розвитку культури до космогонічних додаються міфи есхатологічні — це міфи-пророцтва про кінець світу (есхатологічні міфи є в іранській, германо-скандинавській міфологях, в культурі ацтеків та майя, в християнстві, іудаїзмі, ісламі тощо). Для архаїчного типу культури характерні уявлення про катастрофу, що відділяє міфічний першочас від архаїчного сьогодення: це потопи, пожежі, загибель покоління велетнів, що жили на землі перед появою людини. Есхатологічні уявлення базуються на притаманних архаїчному типу культури уявленнях про загибель світу, яку ми бачимо в календарних уявленнях про смерть та воскресіння природи, про сили хаосу, злих духів та чудовиськах, що загрожують існуванню космосу.

Дуже важливими для розвитку людини є також міфи про культурного героя — це міфічні оповідання про першопредків, які дали початок певному народу, місту тощо. Також культурні герої приносять людству культурні блага (напр., вогонь) або захищають людей від сил зла. Причому в боротьбі із злом самі культурні герої символізують космос, тобто позитивний космічний порядок, який долає сили хаосу (шумеро-аккадські Гільгамеш та Енкіду, грецькі Геракл, Персей, Тесей, германо-скандинавські й англосаксонські Беовульф, Зигмунд, слов’янські Ілля Муромець або Котигорошко. Навіть якщо певні події мали місце в історії, то міф спрощує взаємовідносини певного героя з антигероєм, додаючи навіть історичній постаті міфологічні божественні або демонічні риси. Часто образ культурного героя суміщається з образом бога. Міфи взагалі, й міфи про культурних героїв зокрема, мають величезний вплив на розвиток світової літератури. Саме міфи про культурних героїв стали основою епосу. В самому епосі відбуваються певна деміфологізація героя й додавання історичних подробиць (наприклад, міфічна боротьба космосу проти хаосу перетворюється на захист дружніх народів від загарбників). Зазвичай культурний герой для досягнення своєї мети має пройти ряд випробувань, ініціацій. Також не можна не помітити зв’язок міфу й казки. Як вважають фахівці, казка розвивається на основі міфу.

Універсальними є також міфи про різних тварин, які мають антропоморфну природу, часто в них поєднуються тваринне та божественне начала (єгипетські боги, Зевс тощо). Досить поширеними є міфи про походження смерті, певних природних явищ, хвороб тощо.

Як уже було зазначено вище, міф тісно пов’язаний із обрядом. Вже в архаїчну добу зароджується тенденція розділення міфів на два кола: езотеричні (священні міфічні оповідання, до яких мають доступ лише особи, що пройшли спеціальну посвяту) та екзотеричні міфи (міфи, що спеціально створені для звичайних людей й мають на меті «відлякування» від релігійних таїнств).

Величезна заслуга в розробці проблеми співвідношення міфу та ритуалу належить Дж. Фрезеру, який зібрав з невеличких фрагментів та реконструював цілісну тканину стародавньої — в основі своїй аграрної — міфології, що надбудована над різнобарвною системою культової обрядності. Саме цей вчений вибудував з різних звичаїв, церемоній, заборон, цілісну картину стародавньої аграрної релігії. Вона включає в себе магічні акти впливу на землю та молитви до богів-покровителів плідності та родючості, що мають на меті принесення врожаю. Особливо виразно в дослідженнях Фрезера продемонстровано спільність між міфом та ритуалом на прикладі культу Осіріса в стародавньому Єгипті. Саме в цьому культу збереглося багато міфологічних оповідань й багатий іконографічний матеріал, а також описи народних та офіційних обрядів на честь Осіріса. Аналізуючи весь цей матеріал, Фрезер співставив окремі міфологічні мотиви з традиційними обрядами, а також з результатами матеріальної діяльності людей, що склали ці міфи та практикували ці обряди. Дуже переконливо зображено образ вмираючого та воскресаю чого бога рослинності, смерть та воскресіння якого є міфологізацією посіву та проростання зерна. Аналогічними Осірісу також є образи сирійського Адонісу, фрігійського Аттісу та інших, що дійшли до нас більш фрагментарно.

В міфології аграрних народів важливе місце посідають календарні міфи, які символічно показують різні природні цикли (Івана Купала). Дуже відомим є вже згаданий вище міф про вмираючого та воскресаючого бога (Осіріс, Адоніс, Аттіс, Діоніс тощо). Молодий бог кожного року вмирає й воскресає разом із природою, приносячи із собою нове життя.

Міфологія в силу своєї синкретичної природи відіграла значну роль в ґенезі різних культурних форм, ставши базовим матеріалом для розвитку літератури, філософії та наукових уявлень.

Звертаючись до міфології як прояву культури, ми, з одного боку, бачимо міфи як розповіді про створення світу, діяння культурних героїв, тобто в основному певну літературу, що хоч і використовується сучасною культурою, але переважно її можна віднести до культури попередніх епох, а з іншого — неможливо не помітити, що міфологічна свідомість притаманна не лише нашим пращурам, а й повною мірою також сучасному світові та сучасній людині. Міф пояснює первинній людині світ, вказує на моральні норми і пояснює їх походження, він певним чином кодифікує життя первісної людини. Але його роль на цьому не закінчується, він не зникає і в сучасному світі. Певні особливості міфологічного сприйняття світу зберігаються у масовій свідомості й досі, поряд із елементами філософського і наукового сприйняття світу. Міфологічна складова часто використовується в політичній та суспільній сферах. Кожна культура знає своїх нових культурних героїв, образ (імідж) яких створюється у майже повній відповідності класичним міфологічним зразкам. Міфологічна складова є важливою частиною й сучасної релігійної культури. Крім того, міф часто використовується й сучасним мистецтвом, оскільки саме через символічність міфу ми сприймаємо той сенс, який часто не можемо сприйняти в інших формах.

Але в архаїчному типі культури все мислення вкладене саме в форму міфу, створюючи специфічну міфопоетичну модель світу. Ця модель світу була реконструйована фахівцями на базі різних джерел — від даних палеонтології й біології, до свідчень з етнографії сучасних архаїчних колективів, залишків архаїчних уявлень в свідомості сучасної людини, даних, що стосуються аналізу мови, символіки сновидінь й найбільш глибинних сфер безсвідомого. Також при створенні моделі світу, притаманної архаїчному типу свідомості, залучається й аналіз художньої творчості. В усьому цьому можуть бути знайдені або реконструйовані архаїчні структури, що включають в себе також й архетипи.

Період для якого можна говорити про відносно єдину модель світу в сучасній науці прийнято називати космологічним або міфопоетичним. Верхнім кордоном цього періоду можна вважати епоху, що безпосередньо передує виникненню цивілізацій Близького Сходу, Середземномор’я, Індії та Китаю. Висхідними та основними для текстів космологічного періоду треба вважати схеми трьох типів: 1) власне космологічні схеми, що займають центральне місце; 2) схеми, що описують системи спорідненості та шлюбних відносин; 3) схеми міфоісторичної традиції. Останні схеми складаються, як правило, з міфів й того, що умовно можна назвати «історичними» оповіданнями.

Оскільки міфопоетичне мислення завжди намагається знайти причини певного явища або подій, відповідаючи на питання «як це зроблено», «як і чому це відбулось», то актуальна картина світу неминуче пов’язується з космологічними схемами та з «історичними» оповіданнями, які розглядаються як прецедент, що слугує зразком для відтворення, оскільки мав місце в «начальному» часі. Саме тому міф та міфологізована історія, для архаїчного мислення, поєднує в собі два аспекти — діахронічний (розповідь про минуле) та синхронічний (засіб пояснення сучасного та майбутнього). Саме це пояснення теперішнього стану речей та передбачення майбутнього через звернення до минулого є специфічною ознакою міфопоетичної моделі світу й основою для всього архаїчного типу культури.

Міфопоетична модель світу часто базується на тотожності або принаймні тісному зв’язку або залежності макрокосму та мікрокосму, природи та людини. Ця тотожність пояснює численні приклади антропоморфізації не лише космічного простору та природи в цілому, але й побутової сфери — житла, посуду, одягу. На мовах архаїчних племен одними й тими самими словами називаються частини природи, побуту та частини людського тіла.

Модель світу, притаманна архаїчному типу мислення, завжди орієнтована на виразну космологізацію світу: все спричинюється космосом, все пов’язано з ним, й все має підтверджуватися та перевірятися саме через співвіднесення з ним. Модель світу для цієї традиції описує весь світ в космологічних термінах: просторово-часових ( розділення часу та простору на сакральні та профанні, звернення до сакральних часу простору через ритуал, кожен з яких має на меті перетворити хаос в космос), причинних (встановлення загальних схем, що визначають все, що виникає, змінюється та вмирає в космологізованому всесвіті. Прикладом таких схем є індійський всесвітній закон rta, Діке або логос у стародавніх греків, маат у стародавніх єгиптян тощо), етичних (визначення сфер доброго та поганого, позитивного та негативного, дозволеного та забороненого, фіксація цих сфер у сукупності моральних правил та практичній поведінці), кількісних (чисельні характеристики всесвіту та його окремих частин, з підкресленням найбільш важливих чисельних проявів всесвіту (три, сім тощо) або найбільш небезпечних його проявів (напр.. тринадцять), персонажних (герої міфів).[14]

Часто категорії розумових суджень сучасної людини, представника наукового типу мислення, неможливо застосувати до комплексу вольової, розумової та емоційної діяльності, що притаманна представнику архаїчного типу мислення (чи то первісна людина, чи сучасна). Для носія міфопоетичної картини світу не притаманна безпристрасність, або об’єктивність знання, оскільки він ставиться до світ перш за все емоційно та зацікавлено. Основна характерна риса сучасного (наукового) ставлення до світу полягає в чіткому розділенні на об’єктивнута суб’єктивну реальність. На цій різниці наукова думка й вибудовує критичний та аналітичний метод, за допомогою якого послідовно зводить всі індивідуальні явища до типових подій, що підкоряються універсальним законам. Ми, з одного боку, бачимо сходження та заходження сонця, але думаємо при цьому, що Земля рухається навколо Сонця. Ми бачимо кольори, але приписуємо їх довжині хвилі. Навіть якщо ми особисто й не можемо довести й ніколи не доводили всі ці наукові факти, що часто суперечать очевидній дійсності, то ми точно знаємо, що наукові факти все одно більш об’єктивні та правильні ніж наші чуттєві переживання. А для носія міфопоетичної картини світу не існує прірви між об’єктивною та суб’єктивною реальністю. Для нього реальним є все, з чого складається його життя, все, що впливає на розум, емоції та почуття. Для архаїчної людини немає жодної причини, щоб не зважати, наприклад, на сни й вважати їх менш реальними чим інші прояви світу. Для архаїчної людини, навпаки, яскравий сон може стати чимось більш важливим ніж буденні справи, оскільки він справив більше враження.

Представник архаїчного типу культури не може прийняти нашого сприйняття світу як прояву дії безособових та механістичних законів. Архаїчний розум не здатен настільки відкинути власну життєву реальність, наповнену живим й особистим сенсом. Коли архаїчна людина шукає причину певних подій, то вона шукає не сліпий закон, а, швидше, якусь цілеспрямовану волю, що скеровує певні дії. Ця воля згодом отримує уособлення в постаті бога, демона або героя й архаїчна людина ритуальним чином починає намагатися вплинути на неї, таким чином змінюючи світ.[15]








Date: 2015-07-24; view: 259; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.008 sec.) - Пожаловаться на публикацию