Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Синкретизм ранніх форм культури. Первісні форми релігії





Одним із основних моментів, притаманних архаїчній культурі є відносна невідокремленість людини від природи. Однак це саме відносна, часткова невідокремленість, оскільки людина вже перестала бути звичайною частиною природи, але все ще надзвичайно сильно від цієї природи залежала. Природа для людини була світом, сповненим вищої і часто незрозумілої сили. Світом необхідним, але часто небезпечним, світом, від якого людина хоч і залежала, але на який вже хотіла впливати. Оскільки людина розвивалася, то їй переставало вистачати те, що природа їй давала, і вона шукала засоби впливу на природу й ту вищу силу, яка в ній була схована. Цими засобами впливу були і знаряддя праці, і міфи, і магічні ритуали. Причому треба зазначити, що всі ці засоби сприймалися в їхній єдності. Це вказує на надзвичайно важливу специфічну рису архаїчного типу культури — синкретизм (від грецького «syncretis» — «з’єднання»), тобто єдність, нерозділеність її форм. Усі ці форми взаємодії із зовнішнім світом для первісної людини є пов’язаними одна з одною: слово, яке втілюється в міфі або магічній формулі має, по суті, ту саму мету, що й будь-яке знаряддя праці або ритуальний танок. Усі ці засоби впливу ніколи не були для архаїчної людини суто технічними, всі вони — носії певної вищої сили, яка вимагала поваги та вміння оперувати цими засобами. Коли ми говоримо про оперування знаряддями праці, то дуже часто не згадуємо про те, що й ставлення до знарядь праці, й ставлення до світу загалом у первісної людини є принципово іншим, ніж у людини сучасної. Для первісної людини весь світ є проявом вищої сили, яка може називатися різними термінами, але вона сприймається як вища, священна та дуже небезпечна. Саме з цим пов’язане сакральне (священне) сприйняття світу первісною людиною. Життя сприймається нею як широкий потік сили, яку ми зазвичай не зауважуємо, але яка привертає до себе нашу увагу, коли її в нашому житті меншає чи більшає.[7]

Для представника архаїчного типу культури одним з найважливіших носіїв сили є річ: річ може щось вдіяти, вона має власне життя, яке проявляється в цілком емпіричних формах. Саме на цьому переконанні базується один з перших проявів релігійного сприйняття світу — фетишизм, тобто віра в надзвичайні властивості предметів, наділених священною силою. Володіння предметом, що наділений вищою силою, с точки зору архаїчної людини, має принести його власнику успіх та щастя, або дозволити йому оволодіти якимись надзвичайними здібностями. Це вірування з архаїчної культури переходить і в інші історичні типи культури з мінімальними змінами. Воно дуже часто застосовується в казках та переходить з них в інші літературні жанри. Фактично фетишами й зараз виступають будь-які амулети, обереги, ікони тощо.

З-поміж речей, наділених силою, перше місце посідають знаряддя праці. Праця для первісної людини є протилежністю суто технічного процесу, позаяк вона має творчий характер. У маніпулюванні знаряддями бере участь не тільки людина, а й зосереджена в них їх власна сила. Тобто йдеться про певну діалогічність праці. Результат використання цих знарядь залежить і від сили людини, яка розуміється не в фізичному а, швидше, в містичному аспекті, і від сили самого знаряддя. Це пояснює, чому нові знаряддя завжди робилися точно за попередніми зразками — адже первісна людина вірила, що найменше відхилення може призвести до втрати їх сили. При цьому мають значення не тільки функціональні частини знаряддя, а й оздоблення. Це вірування притаманне також різним традиційним культурам, в яких певні предмети або витвори мистецтва робляться в точній відповідності до існуючих канонів.

Крім фетишизму, одними з перших форм релігії є тотемізм, анімізм і магія.

На більшості наскельних малюнків, відомих на сьогоднішній день науці, можна побачити сцени полювання, зображення людей і тварин, а часто й просто напівлюдей-напівтварин. Ці зображення, на думку вчених, свідчать про те, що первісні люди вірили в існування надприродних зв’язків між людьми та тваринами. Ці зв’язки набули для первісної людини свого релігійного значення й відомі нам під назвою «тотемізм». Тотемізм базується на підкресленні єдності людини й тварини. Його суть у ствердженні єдиного походження людей та певної тварини (або в деяких випадках — рослини), яка й виступає для в ролі тотему племені. Саме слово «тотем» мовою північноамериканських індіанців означає «його рід». Тотем сприймається як реальний предок усього роду та кожного його члена. Взаємовідносини первісної людини з тотемом є досить складними. Архаїчна людина вважає життя свого племені тісно пов’язаним із життям свого тотему, вони немов об’єднуються в одне ціле і залежать одне від одного. Від тотему очікують захисту та допомоги, але й людина, в свою чергу, має захищати і піклуватися про свій тотем. Він не може бути предметом полювання, його зазвичай не використовують в їжу (крім спеціальних ритуалів, мета яких через ритуальне споживання отримати частину сили тотему). Зазвичай тотемами виступають тварини, які живуть в даній місцевості.

У міфологічних уявленнях архаїчної (і не лише архаїчної) людини мало місце переконання, що весь навколишній світ і всі його частини (дерева, скелі, річки тощо) є живими й, відповідно, мають душу. Таке уявлення про навколишній світ називають анімізмом (від лат. «аnima» — «душа»).[8] Всі прояви природи вважалися живими, а отже, здатними приносити користь чи завдавати шкоду людині. Первісна людина зверталася до різних спеціальних ритуалів, щоб забезпечити собі допомогу духів природи. Також анімізм пов’язують із вірою в духи померлих та їхнім надприродним впливом на життя живих. Анімістичні уявлення розвивалися, на думку багатьох учених, раніше від тотемічних уявлень. Але як система усвідомлених та систематизованих релігійних поглядів анімізм сформувався пізніше, практично паралельно з тотемізмом. На відміну від тотемізму, що орієнтувався на внутрішні потреби певної родової спільноти, анімістичні уявлення мали більш загальний характер й були зрозумілими всім.

Архаїчна магія базується на переконанні, що за допомогою певних дій та надзвичайних сил, які є в людині, можна впливати на навколишній світ. Власне, це переконання є притаманним не лише магічним практикам, а й взагалі архаїчній культурі. Головна специфічна риса магії — це переконання, що чітко окреслені магічні дії людини приводять до конкретних бажаних змін у світі. Саме магічним, а точніше — магічно-ритуальним чином, людина намагалася забезпечити родючість землі, видужання від хвороби тощо.

Первісна людина знає, що світ вимагає від неї дуже обережної та чітко окресленої поведінки. Життя її є небезпечним і сповненим критичних моментів. Місце, дія чи особа, в яких проявилася священна сила, стають особливими. Носії цієї сили відрізняються від решти світу, вони мають цінність самі по собі. Всі предмети, особи, місця, дії або періоди часу, наділені вищою силою, первісна людина називає «табу». Дуже часто в культурі табу трактується просто як заборона, але поняття «табу» має значно ширший контекст.[9] Табу означає застереження перед силою, яка є незнайомою, непередбачуваною. Перед її обличчям людина мусить бути обережною, аби захистити себе. Людина остерігається дивних предметів табу. Прикладів табу дуже багато: це й король, наділений священною силою, якого треба боятися, існують дні тижня більш святі за інші (шабат, неділя), в які не можна працювати. Також сексуальне життя часто є предметом табу, позаяк у ньому діють могутні жіноча й чоловіча сили. Табу — це уникання певних дій та слів у страхові перед силою, яка є вищою за людину й незрозумілою їй. Порушення його найчастіше не тягнуло за собою суспільного покарання, тільки автоматичну реакцію сили. Дистанцію між речами та особами, наділеними вищою силою, і тими, що її позбавлені, можна окреслити як відносини між священним (сакральним) та світським (профанним). Священне є вилученим, відділеним від усього іншого. Сила й могутність священного забезпечує йому виняткову позицію. «Святість» якоїсь речі не означає, що ця річ є моральною або гідною наслідування. Навпаки, святість може ототожнюватися з нечистістю. Але так чи інакше, наділена вищою силою річ є небезпечною. Про табу можна з певністю сказати, що це заборона перед силою, якої треба уникати й поводитися з нею дуже обережно.

Людина, вийшовши з природи, певним чином втрачає природній світ і намагається замість нього створити свій власний, людський світ. Життя первісної людини в порівнянні з життям інших природних істот є специфічно (неприродно) оформленим. У ньому з’являються перші стійкі форми, які можна вважати першими формами культури, завдяки яким людина впливає на навколишній світ, змінює його, таким чином створюючи штучний світ культури. Ці перші культурні форми лежать в основі всіх наступних проявів культури. Безумовно, першими такими культурними формами є ритуал і міф. Саме через ритуал людина «засвоює» цей світ, вона вчиться співпрацювати з ним[10]. Увесь розвиток світової культури має свою ритуальну основу. Тут можна пригадати народження трагедії з діонісійських ритуалів. Також ритуальне походження мають танці і пісні.[11] Але ритуальність буття первісної людини повинна мати в основі якесь спільне уявлення про світ. І його дає первісній людині міф. Про зв’язок міфу та ритуалу, який зароджується саме в архаїчному типі культури, науковці говорять вже досить давно. Обряд є ніби інсценізацією міфу, а міф виступає часто як пояснення або обґрунтування певного ритуалу, його тлумаченням. Фахівці до сьогоднішнього дня сперечаються, що ж є первинним, міф чи ритуал? Чи створювався ритуал на підставі міфу, як його інсценізація в особах, чи міф виник саме в якості інтерпретації ритуалу? Представники міфологічної та еволюціоністської шкіл визнавали першість міфу (вірування) над ритуалом. Саме так вважають Е. Тейлор, Г. Спенсер, Ю.Ліпперт й інші. Але вже в ХХ ст. більш впливовою стає інша точка зору, яка вважає саме ритуал первинною структурою, а словесну форму — вторинною. Саме цю точку зору підтримують У. Робертсон-Сміт, Р. Лоуі, Р. Маретт. Ритуальна теорія панувала в європейській та американській культурах до 1950-х років, коли проти неї виступив К. Леві-Строс, який відстоював самостійність та своєрідність міфу як суто логічної системи, що діє за власними законами.[12]

Date: 2015-07-24; view: 527; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию