Специфіка архаїчного типу культури

Сучасна культура сьогодні все частіше звертається до свої історії, до своїх витоків, намагаючись краще зрозуміти себе. Новий погляд на архаїчну культуру, пов’язаний з новими археологічними та лінгвістичними відкриттями багато в чому принципово змінили наш погляд на цю культуру та її вплив на сучасність. Один з видатних культурологів та антропологів ХХ століття, Клод Леві-Строс в своїй праці «Структурна антропологія» зазначив, що без знання та розуміння історичного розвитку, що дійшов до сучасних форм культури, будь-який аналіз конкретної сучасної культури не має сенсу[1]. Представниками культурної антропології були поставлені під питання основні постулати еволюційного напрямку в етнології, згідно яких західна цивілізація вважалась найбільш розвиненим етапом розвитку культури, а будь-які первісні групи — просто «залишками» попередніх епох. Й сьогодні по відношенню до архаїчної культури дуже часто зберігається зневажливе ставлення як до культури безумовно застарілої, такої, що вже давно втратила будь-яке значення і тому не становить жодного інтересу. В культурі й досі існує звичка сприймати навіть сам термін «первісна» як синонім слову «некультурна» або «відстала». Ще на початку минулого століття первісну культуру називали доісторичною, оскільки поняття «культура» часто асоціювалася з поняттям «писемна культура». Але саме дослідження в галузі лінгвістики, зокрема праці видатного американського лінгвіста та антрополога Франца Боаса та його послідовників, призвели до того, що від такої трактовки архаїчної культури науковці відмовились. В ХХ столітті багато дослідників культури доходять висновку, що сутність багатьох сучасних суспільних та культурних явищ була закладена саме на початку розвитку людської культури. Культурологи довели, що дослідження саме архаїчної культури як особливого типу культури може нам допомогти зрозуміти сучасну людину. Тож у чому полягають ті основні принципи архаїчного типу культури, які зумовили подальший розвиток людської культури?

Первісна епоха — найдовша епоха в історії людства. Вся первісна культура розвивається в періоди палеоліту, мезоліту та частково неоліту. Все, що ми знаємо про цей початковий стан культури, відомо лише за інтерпретаціями досліджень знайдених залишків ранніх культур (печери, знаряддя праці, наскальний живопис тощо), а також із досліджень різних племен, життя яких й досі має всі ознаки архаїчної культури. Подібні мезолітичні племена збереглися в Африці, Австралії, Океанії та Південній Америці. Прояви архаїки можна також побачити у багатьох північних племен.

Часові межі первісного суспільства та первісної культури визначити надзвичайно важко. Фахівці сперечаються щодо того, чи можна вважати первісними людьми австралопітеків, які жили близько 4 — 5 мільйонів років. Прихильники сприйняття австралопітеків як первісних людей датують народження людства приблизно 4 — 5 мільйонами років тому, а супротивники такого підходу вважають, що первісні люди Homo habilis (вони вміли виготовляти кам’яні знаряддя праці) з’явилися близько 2 млн. років тому, а Homo sapiens — близько 100 тис. років тому. Більшість археологічних знахідок показують, що первісне людство існувало в багатьох локальних формах, частина з яких зайшла в еволюційний «глухий кут» і не взяла участі в формуванні більш пізніх та прогресивних варіантів. Еволюційний розвиток первісного людства був то швидшим, то повільнішим — в залежності від територіальної ізольованості, характеру розселення — рівнем розвитку господарства тієї чи іншої групи первісних людей тощо. Поряд співіснували групи первісних людей, які знаходилися на різних щаблях розвитку[2].

Майже вся первісна епоха припадає на древній кам’яний вік (палеоліт), який закінчується лише за 12 тис. років до н.е. За ним іде відносно короткий період середнього кам’яного віку або мезоліту (12-8 тис. років до н.е.) і, нарешті, період нового кам’яного віку, або неоліту (8-3 тис. років до н.е.). Саме в цей останній період і відбулася так звана неолітична революція, що означала перехід від господарства привласнюю чого типу (збирання та мисливство), до типу господарства, яке виробляло (землеробство та скотарство).

Фахівці й досі не можуть дійти згоди щодо прабатьківщини людства, погоджуючись у тому, що спочатку не всі частини суші були доступними для розселення первісних людей, а почалося воно з тропічних поясів, за винятком малодоступних територій. В епоху середнього палеоліту розселення в межах тропіків та субтропіків відбувалося за рахунок внутрішніх міграцій. Збільшення щільності населення та підвищення технічного рівня оснащення первісної людини дозволило людям освоїти гірські території й інші важкодоступні частини суші. До кінця палеолітичного періоду людина майже повністю опанувала всю землю. Заселення нових регіонів зіштовхувало первісних людей з новими видами здобичі для мисливства, стимулювало пошук нових, більш досконалих методів полювання, розширювало асортимент рослин, придатних для їжі, знайомило з новими породами каміння, придатного для обробки й змушувало знаходити все нові та нові способи його обробки. Матеріальна культура періоду палеоліту — неоднорідна, різні її варіанти демонструють різні форми адаптації до певних ареалів існування первісної людини.

Один з видатних дослідників архаїчної культури Л. Леві-Брюль присвятив свою відому працю «Первісне мислення» аналізу архаїчного типу мислення який, з його точки зору, принципово відрізняється від мислення «логічного». Леві-Брюль в своїх дослідженнях використовує, в якості висхідного поняття, поняття «колективних уявлень». Ці специфічні «колективні уявлення», що домінують в архаїчному типі культури — це ідеї (вірування, моральні поняття), які людина отримує не з власного індивідуального життєвого досвіду, а завдяки вихованню, суспільній думці, звичаям. Леві-Брюль говорить про те, що колективні уявлення характеризуються наступними моментами: вони притаманні всім членам представленої соціальної групи, передаються з покоління в покоління, вони нав’язуються окремим індивідуумам, але при цьому не залежать від самого індивідуума. Прикладом такого колективного уявлення є, за Леві-Брюлем, мова. Мова існує для кожного члена певної спільноти, але при цьому є соціальною реальністю, що базується на певних колективних уявленнях. За думкою французького дослідника, закони, за якими діють колективні уявлення притаманні архаїчному типу мислення, принципово відрізняються від логічних законів мислення. Цей тип мислення цей дослідник називає «дологічним» (але не «алогічним»). Колективні уявлення архаїчної людини не від’єднані від емоцій, від чуттєвих аспектів архаїчних культур. Велику роль в цьому типі культури грає феномен навіювання та соціально-психологічного «зараження» під час релігійних ритуалів емоціями страху, релігійного жаху, бажання, надії тощо. Головним фактором колективних уявлень для архаїчних та традиційних культур є віра в надприродні сили та спілкування з ними. Ці уявлення для первісної людини є не результатом раціональних роздумів, а носять імперативний характер. Якщо сучасний європеєць чітко розрізняє природне та надприродне в світі, то первісна людина сприймає світ не в структурно-аналітичній формі, а як нероздільну цілісність. Взагалі сприйняття світу в архаїчному типі культури орієнтовано не на пошук об’єктивних характеристик, а на суб’єктивно-чуттєві містичні форми освоєння. Саме тому, з точки зору Леві-Брюля, первісні люди змішують, наприклад уві сні, реальні предмети з їхніми образами, людину та її зображення, людину та її ім’я, людину та її тінь. Леві-Брюль стверджував, що в колективних уявленнях асоціаціями управляє закон партиціпації (співпричетності), згідно якого виникає містична єдність між людиною та надприродними силами. [3]

Про нероздільність реального та ідеального, речі та образу, тіла та властивості, яка притаманна архаїчному типу культури та характерному для нього міфологічному мисленню, говорить і автор символічної теорії міфу німецькій філософ Е. Кассірер. Його теорія міфу дозволила поглибити розуміння інтелектуальної своєрідності міфологічного мислення. Міфологія, як домінуючий в архаїчній культурі тип мислення, розглядається Е. Кассірером поряд із мовою та мистецтвом як автономна символічна форма культури. Кассірер зазначає, що в цьому типі мислення подібність перетворюється в причинну послідовність, а причинно-наслідковий процес має характер матеріальної метафори. Відношення тут не синтезуються, а ототожнюються, замість «законів» виступають конкретні уніфіковані образи, а частина тотожна цілому. Весь космос, з точки зору архаїчної культури, побудований за єдиною моделлю й артикульований через опозицію «сакрального» та «профанного». Саме на цьому ґрунтуються уявлення первісної людини про простір, час, числа тощо, які детально аналізує Е. Кассірер[4].

Ще одну з найвпливовіших теорій, присвячених архаїчному мисленню, було висунуто французьким етнологом К. Леві-Стросом, засновником структурної антропології. Концепція Леві-Строса багато в чому суперечить концепції Леві-Брюля. Виходячи з визнання своєрідності міфологічного мислення (як мислення на чуттєвому рівні, метафоричного, конкретного тощо), Леві-Строс в той же час доводить, що цей тип мислення здатний також і до узагальнень, класифікацій та логічного аналізу. Основу структурного методу Леві-Строса створює виявлення структури як сукупності співвідносин, інваріантних при певних змінах (тобто структура сприймається не просто як стійкий «скелет» певного об’єкту, а як сукупність правил, за якими з одного об’єкту можна отримати другий, третій тощо, шляхом перестановки його елементів та деяких інших симетричних змін). Застосувавши структурний метод до аналізу архаїчних міфів як найбільш характерного продукту архаїчного типу культури, Леві-Строс зосередив свою увагу на описі логічних механізмів первісного мислення. Міф для Леві-Строса — це передусім поле безсвідомих логічних операцій, логічний інструмент вирішення протиріч. Найбільш важливий об’єкт цих досліджень французького вченого — виявлення в фольклорі американських індіанців своєрідних механізмів міфологічного мислення якому, як він вважає, притаманна своєрідна логіка. Ця логіка досягає своєї мети як би випадково, окольними шляхами, за допомогою матеріалу, який ніби то спеціально не покликаний для цього, шляхом «бріколажу».[5]

Багато дослідників відзначають фундаментальну різницю між тим як сприймає світ сучасна та архаїчна людина. Для сучасної людини світ явищ — це, передусім, «Воно», цей світ сприймається безособистісно та безпристрасно, в цьому світі діють бездушні та механістичні закони природи, а для представника архаїчного типу культури оточуючий світ — це «Ти». Ставлення «Я» до «Ти» одночасно є і інтелектуальним і емоційним, це не безпристрасне пізнання, а жива, рухлива й особиста взаємодія. Світ для представника архаїчної свідомості наповнений життям, яке проявляється в різних проявах цього світу: в іншій людині, в тварині, в рослині, в будь-якому явищі природи. Те, що носій архаїчної свідомості в усьому світі бачить прояв «Ти», прояв іншої особистості не означає, що він наділяє цей світ людськими характеристиками. Для архаїчної людини, так само як і для сучасного представника архаїчного типу культури, просто не існує неживого світу.[6]