Але, насамперед, культура – це духовне вдосконалення людського роду і окремих індивідів, знаряддям якого є розум

Існує ще один бік у вченнях всіх просвітників. Суть в тому, що в поняття „просвітництво ” і „культура” вони вкладали своє уявлення про ідеал, до якого має прагнути людство. Просвітницькі роздуми про культуру – це не прото констатація фактів, але й розмова про вищі цілі людського роду. За допомогою поняття „культура” просвітники задавали головний орієнтир і направленість людського життя. Бо воно вказувало на розумну природу людини, в світлі якої ми повині оцінювати минуле і теперішнє людства.

Наука Нового Часу була дослідженням природи, яка прагнула виявити її об`єктивні закони. Подібні об`єктивні закони намагалися виявити і в історії культури. Ця спроба належить вченим-етнографам Х1Хст. – представникам т.з. „еволюціоністської школи”. „Еволюціоністи” прагнули прослідкувати зміну культури різних народів. Своєрідність позиції „еволюціонізма” полягала в тому, що з цієї точки зору, розвиток культури всюди йде однаковим шляхом і підпорядковується одним і тим же об`єктивним законам. При цьому, дикунство, варварство і цивілізація відрізняються лише мірою розвитку однієї і тієї ж культури. Головне, чого він не міг і не хотів визначити це творчість людей в якості утворюючої сили культури.

Таким чином, при такому науково-позитивному підході до культури за скобки виносяться свобода творчості і людська індивідуальність, роль особливого таланту і неповторного зіткнення обставин в створенні світу культури. Але як раз те, що позитивно мислячі вчені вважали неважливим при аналізі культури, було в центрі уваги філософських досліджень ІХ-ХХст.

При вживанні слова «культура» люди вкладають різний смисл. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя (літературу, живопис, музику), інші – ототожнюють культуру з освіченістю, треті – об’єднують культуру з моральними етичними нормами.

Культура виступає як сукупність матеріальних і духовних цінностей людини.

Культурогенезом називають процес зародження матеріальної і духовної культури людства, який відбувається у тісному зв’язку зі становленням і розвитком знарядь праці і матеріально-технічної діяльності і соціальних закономірностей.

Матеріальна культура – втілення матеріалізованих людських потреб. В матеріальній культурі реалізується прагнення людини адаптуватися до біологічних і соціальних умов життя. Матеріальна культура – це предмети, створені людиною «другої природи» (знаряддя праці, машини, предмети побуту, зброя, інструменти, культові предмети).

Духовна культура – протиставляється матеріальній культурі.В якості духовної культури виступають ті явища, які зв’язані із свідомістю, інтелектуальною і емоційно-психологічною діяльністю людини.

Духовна культура – сукупний духовний досвід, накопичений людством, який визначає інтелектуальний, моральний, естетичний рівень розвитку сучасного покоління.

Феномени духовної культури: мораль, релігія, мистецтво, наука, філософія, система освіти і виховання.

Вза’ємозвязок матеріальних і духовних цінностей проявляється в:

- у способі життєдіяльності людей;

- у відношенні між людьми;

- у своєрідності життя націй і народностей;

- у рівні розвитку суспільства;

- у сукупності соціальних норм, законів, звичаїв, традицій;

- у релігії, міфології, науці, мистецтві, політиці;