Роль вищої освіти в сучасній цивілізації. Предмет та основні категорії педагогіки вищої школи

Сьогодення у країнах-лідерах відзначене пошуками шляхів прискорення побудови суспільства знань, економіка якого повинна спиратися, передусім, на високі технології, створювані на базі вершинних досягнень нано-, піко- і фемтосекторів природничих наук. Комплекс “вища освіта – точні науки” є не тільки важливим, як це було в індустріальному суспільстві, а єдиним надійним і перспективним засобом вирішення екологічних, соціальних і виробничих проблем. В умовах загальності вищої освіти на порядок денний поставлені проблеми її якості й належного матеріально-технічного забезпечення. Актуальними вони є і для України, оскільки вищу освіту у ній здобуває більшість вікової групи населення 18-23 років. Прикладом розв’язання цих проблем виступають країни Європейського Союзу, які стали ініціаторами Болонської конвенції про створення єдиного європейського простору вищої освіти.

У Комюніке Конференції Міністрів європейських країн, відповідальних за сферу вищої освіти (м. Лондон, 16-19 травня 2007 року), „На шляху до Європейського простору вищої освіти: відповіді на виклики глобалізації” було наголошено, що „вища освіта має відігравати важливу роль у сприянні соціальній єдності, зменшенні нерівності, підвищенні рівня знань, умінь та компетентності у суспільстві. Політика, таким чином, має бути спрямована на максимальне розкриття потенціалу людей з погляду їх особистісного зростання та внеску в усталене та демократичне суспільство знань”[1].

На Болонському Стратегічному Форумі, який відбувся у Лувені-ла-Ньов 29 квітня 2009 року, і в роботі якого взяли участь 46 міністрів вищої освіти, голови делегацій Європейських країн-учасниць Болонського процесу та представники з Австралії, Бразилії, Канади, Народної Республіки Китай, Єгипту, Ефіопії, Ізраїлю, Японії, Казахстану, Киргизстану, Мексики, Марокко, Нової Зеландії, Тунісу, США, а також Міжнародної асоціації університетів та інших міжнародних і неурядових організацій, було наголошено на існуванні загальних цінностей та принципів, покладених в основу вищої освіти і загального розуміння того, що вища освіта є фундаментом для досягнення людського, соціального, економічного й особистісного розвитку. Крім того, акцентовано увагу на ролі вищої освіти як ключової у розвитку людського суспільства, основоположним складником якої є доступність навчання для всіх упродовж життя, незалежно від рівня добробуту суспільства. З огляду на вищевикладене маємо підстави стверджувати, що саме розвиток і удосконалення сучасної системи вищої освіти сприятимуть подоланню кризових явищ людської цивілізації, вирішенню нагальних проблем людства.

Вища освіта – результат засвоєння систематизованих наукових знань, умінь і навичок щодо соціальної сутності і змісту конкретної професійної діяльності. Вища освіта вважається необхідною умовою для підготовки людини до здійснення соціально-професійних функцій на відповідному професійному рівні.

Процеси навчання, виховання і розвитку особистості можуть бути результативними лише у випадку, якщо вони взаємопов’язані: навчається, виховується та вдосконалюється не тільки студент, але й викладач.

У рамках вищої освіти значуще місце відведено педагогіці – науці про виховання, навчання і розвиток особистості.

“Педагогіка” походить від грецьких слів “paidos” – діти і “аgо” – веду, тобто “дітоводіння”. (У Давній Греції рабів, які супроводжували дітей рабовласників до школи спочатку називали “пайдагогос”).

Педагогіка – це комплекс теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси навчання, виховання і розвитку особистості, а також імовірні шляхи удосконалення цих процесів.

Педагогіка вищої школи є галуззю педагогічної науки, що вивчає теоретичні та практичні проблеми вищої професійної освіти [2].

Педагогіка вищої школи має таку структуру: загальні основи педагогіки, теорія виховання, дидактика, теорія управління (менеджмент).

Педагогіка вищої школи має свій категоріально-понятійний апарат (В.М. Галузинський, М.Б. Євтух), який поділяють на три види[3].

1. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна ідея, педагогічна концепція, педагогічна закономірність, педагогічний принцип.

Педагогічна теорія – система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі. На основі теорії будується методика навчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

Педагогічна ідея – це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв’язки у системі вищої освіти. Набуваючи самостійного характеру, їдеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповненням теорії. Наприклад, ідея посилення самостійності у навчальній праці студентів, об’єднавшись із іншими законами вузівської дійсності з урахуванням самостійності студентів, набула концептуального характеру.

Педагогічна концепція (від лат. conceptio – сукупність, система) – система поглядів на педагогічні явища, процеси, події, що відбуваються у системі вищої освіти, способи їх розуміння і тлумачення, провідна ідея педагогічної теорії. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція гуманізації і гуманітаризації спирається на соціологічні дослідження серед студентів та емпіричні міркування й пропозиції викладачів.

Педагогічна закономірність – об’єктивно повторювана послідовність педагогічних явищ. Вона є універсальною категорією для усіх галузей педагогічної науки.

Педагогічні принципи – це система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпечує продуктивність навчально-виховного процесу.

2. Процесуальні категорії: виховання, навчання, освіта, розвиток, формування особистості, навчально-виховний процес. Ці категорії загалом не відрізняються від тлумачення їх у загальній педагогіці.

3. Суттєві категорії: мета, завдання, зміст навчання і виховання; професіограма спеціаліста (викладача університету та інших вищих навчальних закладів), діяльність (викладача і студента); диференційований та індивідуальний підходи; прогнозування наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи; форми, методи й засоби виховання і навчання; педагогічні технології навчання і виховання, управління навчально-виховним процесом; самостійна робота студентів; науково-дослідна діяльність студентів; гуманізація і гуманітаризація вищого навчального закладу.

Перелічені суттєві категорії, як і процесуальні, мало чим відрізняються від загальнопедагогічних, хіба що диференціацією застостування до певного об’єкту – вищого навчального закладу, студентства, професорсько-викладацького складу.

Як галузь педагогічної науки педагогіка вищої школи тісно пов’язана з психологією вищої школи, яка досліджує психологічні закономірності навчання і виховання (розвиток пізнавальних процесів, критерії розумового розвитку), крім того, філософією, соціологією та іншими науками, об’єктом вивчення яких є людина.

Кожна наука має свої предмет і об’єкт дослідження і є найвищим синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Водночас вона неодмінно перебуває в певних взаємозв’язках з іншими науками.

Об’єктом педагогіки вищої школи є система вищої освіти і педагогічні процеси в ній [4].

Предметом педагогіки вищої школи є: навчально-виховний процес та процес професійної підготовки спеціалістів, культурної еліти сучасного суспільства; вивчення закономірних зв’язків між розвитком, вихованням та навчанням студентів у ВНЗ; розробка на цій основі методологічних, теоретичних та методичних засад становлення сучасного інтелектуального, висококваліфікованого фахівця у будь-якій галузі матеріального чи духовного виробництва.

Метою педагогіки вищої школи є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів, розроблення на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованих спеціалістів.

Основні завдання педагогіки вищої школи:

· аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;

· аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;

· аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;

· розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;

· розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх спеціалістів.

Педагогіка вищої школи є теоретичною і прикладною наукою. Як теоретична наука вона відображає причинно-наслідкові відношення і зв’язки у навчанні, вихованні і науковій підготовці майбутніх спеціалістів. Як практична наука педагогіка вищої школи вказує на застосування теоретичних положень, шляхів реалізації закономірностей, принципів у практичній діяльності викладачів вищих навчальних закладів.

? Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які особливості суспільного життя зумовили виникнення педагогіки як науки? Обґрунтуйте власну думку.

2. Дайте визначення педагогіки вищої школи як галузі педагогічної науки.

3. Наведіть сучасну структуру педагогіки вищої школи.

4. Доведіть зв’язки педагогіки вищої школи з іншими складовими сучасної педагогічної науки.

5. Сформулюйте поняття об’єкта і предмета педагогіки вищої школи.

6. Розкрийте сутність методологічних, процесуальних та суттєвих категорій педагогіки вищої школи.

7. Поясніть сутність поняття “вища освіта”.

8. Якою, на Вашу думку, повинна бути роль вищої освіти у сучасній цивілізації?

9. Підготуватися до диспуту на тему: “Вища освіта у світлі викликів ХХІ століття”, попередньо ознайомившись із матеріалами:

· Луговий В.І. Світовий досвід професіоналізації освіти: концептуальні засади і практична реалізація // Педагогіка і психологія. Вісник АПН України. – 2009. – №2 (67). – С. 6-21.

· Коротяєв Б. Освіта – точка відліку // Директор школи, гімназії, ліцею – 2010. – №4. – С. 166-173.

· Ніколаєнко С.М. Стратегія розвитку освіти України: початок ХХІ століття. – К.: Знання, 2006. – С. 71-91.