Роль уроків образотворчого мистецтва в естетичному вихованні школярів

Естетичне виховання – це глибокий, багаторічний педагогічний процес, в результаті якого формується естетичне ставлення дитини до оточуючого її світу, трудової діяльності, природи, мистецтва; формується культура стосунків з людьми. Важливо, щоб у процесі естетичного виховання діти самі стали творцями прекрасного – не тільки вміли бачити і розуміти його, але й творити красу навколо себе. Мистецтво, діючи на емоційну сферу людини, стає могутнім засобом морального виховання, насичення духовного життя. Емоційне сприйняття художніх образів, що розкривають красу оточуючого світу, сприяє формуванню світогляду і духовної культури людини.

Завдання естетичного виховання школярів успішно реалізується на уроках з образотворчого мистецтва. Вони дають можливість ефективно розвивати почуття прекрасного, формувати естетичні смаки, вміння розуміти і цінувати твори мистецтва, пам'ятники історії та архітектури, красу і багатство рідної природи.

Образотворче мистецтво – унікальний навчальний предмет, який надає учням багато можливостей для духовного саморозкриття, творчого самовираження, розвитку здатності до життєвого самовизначення, дає змогу розкрити нахили до різних творчих професій: художника, дизайнера, фотографа, модельєра, спеціаліста з комп’ютерної графіки.

Малювання як навчальний предмет дає учням знання елементарних основ образотворчого мистецтва, що має велике значення щодо їхнього естетичного виховання. Вміння бачити в навколишній дійсності різноманітність форм, кольору, бачити прекрасне в різноманітних його проявах сприяє розвитку мистецьких здібностей, формуванню естетичного смаку.

В процесі зображення будь-якого об’єкту, в поєднанні з іншими предметами, із оточуючою обстановкою створюються умови для пізнавальної та виховної роботи з учнями.

Через малювання пробуджується інтерес до мистецтва, відкривається шлях правильного розуміння творів живопису, скульптури, архітектури, графіки, декоративно-прикладного мистецтва. Заняття малюванням розвиває вміння бачити красиве в природі, в оточуючому житті. Через зорові відчуття при малюванні уточнюються уявлення про властивість речей та явищ, з однієї сторони, а з іншої – виховується естетичне ставлення до цих речей та явищ.

Специфіка уроків образотворчого мистецтва визначає і засоби естетичного виховання дітей. Вчитель зосереджує їхню увагу на оформленні альбомів. Слід з самого початку засудити неакуратність в оформленні альбомів і малюнків, що досить розповсюджено в молодших класах. Виникає це тому, що діти-дошкільнята головну увагу звертають на малювання будинку, а не на виконання малюнка в цілому. Вони нищать багато листів паперу. Альбом викинути не можна, тому що це є документ, який характеризує роботу школяра. Потрібно вчити дітей з перших кроків правильно розміщувати малюнок на аркуші, рівно і акуратно розфарбовувати його, початий малюнок обов‘язково закінчити. Ці вимоги важливо в доступні формі пояснити учням і домогтися того, щоб саме так вони підходили до оцінювання своїх робіт і робіт товаришів.

З часом вимоги до їх робіт зростають. Вчитель поступово веде дітей до того, щоб вони виконували малюнки гарно, по-своєму, індивідуально. Уроки образотворчого мистецтва можуть бути тісно пов‘язані з виставками, різними святами, конкурсами.

Можна провести конкурс на кращий малюнок. Організувати виставку кращих робіт дітей, брати участь в оформленні залу до свята, все це є важливим доповненням до уроку.

Можливості учбового процесу в естетичному вихованні можуть бути значно посилені проведенням різноманітної позакласної роботи.

Так вчитель повинен координувати свою роботу на уроках з завданням образотворчого мистецтва, заохочувати дітей до малювання і творчого підходу до всіх уроків зокрема і в різних видах позакласної роботи.

Таким чином на уроках образотворчого мистецтва здійснюється первинне знайомство з творами художників, використаних із метою характерного виховання, розвитку художнього смаку дитини і її художньо-творчих здібностей.

Та не можливо собі уявити, щоб мова про естетичне виховання йшла лише тоді, коли змістом уроку є витвір мистецтва, коли діти співають, малюють, читають вірші і розглядають картинки, говорять про ліс, про осінь або про весну. Естетичне виховання може і повинно існувати і тоді, коли вивчають ділові папери, вирішуються задачі, виконуються різні вправи. Воно можливе на кожному уроці, незалежно від його змісту і може бути здійснено в зв‘язку з вивченням матеріалів, а також з загальною організацією уроку. Задача вчителя стоїть в тому, щоб завжди, на кожному уроці підтримувати своєрідний тонус, формувати естетичне відношення до змісту і організації творчої праці.

Усі естетичні переживання дітей на уроках, в процесі творчої праці, а також в повсякденному житті розвивають в них здібності бачити, розуміти, цінувати прекрасне в оточуючому світі, а також прагнення брати участь в його творінні.

Свої здібності школярі активно представляють в різних видах художньої праці. У молодшому віці “всі діти без винятку – пристрасні художники”. Слід пам‘ятати про розвиток можливостей різних видів мистецтва. Живопис, скульптура, архітектура, допоможуть сформулювати почуття симетрії, пропорції, відчуття ліній, кольору і колориту, просторову уяву.

Формування художньо-творчих здібностей в свою чергу потребують особливої методики. Важливо своєчасно виявити природні задатки, схильність дитини, стимулювати творчу діяльність, закріпити досягнутий успіх постійними тренуваннями, поступово ускладнювати навики уміннями і навичками. При цьому треба пам‘ятати, що заняття малюванням лиш тоді збагачують учня естетикою, коли вони несуть йому радість. Важливими умовами успіху є об‘єктивна оцінка художньої творчості дітей.

У книзі “Духовний світ школяра” В.А. Сухомлинський описав цікаві спостереження про вплив малюнка на духовний розвиток школярів. У школі протягом чотирьох років проводився такий досвід: у мить сильного емоційного піднесення, викликаним знову пережитим або пізнаним, вчителі пропонують дітям передати їхні переживання в малюнку. Діти не тільки з піднесенням малювали предмети або казкові образи, але виражали своє ставлення до того, що вони намалювали.

Подальші спостереження довели, що в багатьох дітей сформувалася потреба передати побачене чи пережите в малюнку. Схильність до малювання закріпилась не в усіх дітей, зате уроки малювання залишилися в їхньому внутрішньому світі глибокий слід. Ці діти відрізнялися більш тоншими, стійкішими почуттями, всебічною цікавістю, точністю і гнучкістю творчої діяльності. Тому недооцінка малювання в системі навчання молодших школярів або неправильна постановка викладання цього предмету може негативно позначитися на розвитку школярів.