Українська культура як історичний феномен: загальна характеристика

Теоретико-методологічні аспекти курсу “Історія української культури”.

Говорячи про історію української культури як окрему навчальну дисципліну, слід зазначити, що одним із найголовніших її аспектів є історико-філософська складова, яка, своєю чергою, обумовлена такими чинниками. По-перше, у більшості вирішуваних наукових проблем, які пов`язані з українською культурою, історія і філософія використовують єдині універсальні принципи, закони та категорії пізнання. По-друге, саме філософія, історія, філологія та інші гуманітарні науки включать у сферу свого вивчення і пояснення такі складові духовного життя, як світогляд, мистецтво, мораль тощо. Наукове пояснення їх може бути досягнуто тільки на рівні об’єктивного історико-філософського підходу. По-третє, слід мати на увазі, що зміст релігієзнавчих знань, окрім історико-філософських, містить у собі і соціологічні, психологічні, моральні, емоційні й інші компоненти. Таким чином вивчення „Історії української культури”, зробить певний внесок у вільне самовизначення нашої молоді, сприятиме оволодінню нею досягнень вітчизняної культури у контексті розвитку культури світової, пошуку та формування духовних інтересів і цінностей, прискорить відродження історичної пам’яті, що так необхідно в сучасних умовах.

Українська культура як історичний феномен: загальна характеристика.

Внаслідок труднощів історичного життя України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор та народні традиції. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. Проте, протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній. Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників (К. Острозьким, П. Конашевичем-Сагайдачним, І. Мазепою та ін.) — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці. Українські мислителі завжди закликали до «спорідненої праці» і самопізнання, свободи, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним. Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису – волелюбність. Саме вона спричинилася до того, що вже в кінці XVI ст. в Україні здійснювалась найперша в той час демократія. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів. Тому і вся творчість народу пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у всіх проявах своєї творчості.