Естетика Лесі Українки

Аналіз літератури модернізму, здійснений Лесею Українкою, засвідчує не лише її добрі знання стилів модернізму, її проник- ливість, бездоганне естетичне чуття, а й її активну присутність саме у цьому колі митців. Вона прокладає свій шлях між сучасними письменниками-модерністами, то захоплюючись їх відкриттями, то сторонячись їхніх очевидних прорахунків і надмірностей, але завжди дивиться на них доскіпливо, уважно, пристрасно, з відчуттям причетності до спільної справи.

Естетика Лесі Українки – це в першу чергу той конгломерат понять та ідей, які вона використовувала в процесі осмислення літератури і мистецтва. Умовно всі сформульовані нею тези можна розділити на такі, що стосуються власне філософії мистецтва (сюди входить шкала основоположних цінностей письменниці, морально-етичний комплекс, загальна оцінка мистецтва у його ставленні до життя тощо), і на ті, що стосуються мистецької форми, в першу чергу літературної. У Лесі Українки – вироблений, чітко усвідомлюваний словник науковця, дослідника літератури. Він працює як робочий інструментарій при оцінці конкретних творів і явищ літератури. Письменниця користується також новоутвореними термінами, які щойно входили в обіг і мали яскраве емотивне маркування та розмитий сенс, що цілком природно на етапі виникнення і поширення наукового поняття. З розвитком літератури і літературознавства терміни завжди обростають нашаруваннями і з часом всі терміни, які Леся Українка вживає щодо літератури, майже не розбігаються у значенні з сучасним літературознавчим словником. Вона дуже добре розуміє, що таке романтизм і новоромантизм, реалізм, позитивізм і натуралізм, що таке декадентизм, модерна і її різновиди, хоча багато її сучасників, навіть першорядних митців, знаходячись усередині процесу і будучи заангажованими якимсь протистоянням, дуже часто вкладали у ці терміни власний сенс, робили їх своєрідною зброєю у боротьбі з супротивником, тим мистецтвом,яке формувалось на інших засадах. Лінії боротьби були проведені дуже чітко, і Леся Українка добре знає, де вони пролягли: цей сюжет вона фіксує, починаючи з класицизму: на руїнах класицизму постав європейський романтизм, пізніше у боротьбі з романтизмом сформувався реалізм, тепер його активно поборює модернізм. У сучасній літературі вона також дуже добре фіксує лінії напруги між письменницькими силами. Однак, на відміну, скажімо, від Франка, який обрав собі один літературний табір – реалізм з натуралізмом – і послідовно його все життя захищав, викриваючи супротивне мистецтво – модернізм, Леся Українка ніби знаходиться поза літературною боротьбою: ніякому таборові не надає переваги, завжди готова визнати художні досягнення і модерністів, і реалістів, що з великою проникливістю і робить у своїх працях. Невже їй справді байдужі чи рівноцінні сучасні угрупування? Судячи з її оцінок, часом дуже гострих, навіть саркастичних, із нарікань на нерозуміння її власної творчості,– вона не пасивний, не відсторонений, а дуже активний учасник процесу. І все ж вона справді намагається максимально об‘єктивувати свої судження про письменників і їх творчість. І саме тому словник термінів Лесі Українки є першоджерельним матеріалом для осягнення її естетики.

Усі терміни Леся Українка намагається вживати саме як терміни, без чіткого емотивного маркування. І все ж цілком зня- ти маркованість їй не вдається, оскільки оцінки письменників і творів ніколи не бувають безособовими, невизначеними чи нейтральними, всі судження висловлені абсолютно чітко, недвозначно. Для наповнення семантикою літературознавчого словника Лесі Українки треба простежити, як саме вона їх використовує при утвердженні чи відштовхуванні явищ літерату- ри. Іншими словами, коли і за що вона хвалить письменників, а коли – критикує? Що є для неї у літературі найкращим? Що вона вважає негативною тенденцією? Якими термінами супроводжує процес притягування / відштовхування явищ літератури, внаслідок якого формується її власна естетика і художній світ? Чи не найбільш уживаним у статтях про сучасну літературу є термін „новоромантизм”, особливо коли Леся Українка хоче, з одного боку, вказати на приналежність автора до нового, сучасного мистецтва, протиставленого попередньому періоду в літературі. Характеризуючи сучасну польську літературу, вона зауважує: „По внешней манере, в сущности, такие различные по духу писатели, как Пшибышевский и Жеромский, как Тетмайер и Каспрович, очень сходны между собой: они все пишут новоромантическим стилем и постоянно противоставят чувство рассудку’’

Отже, терміном „новоромантизм” Леся Українка схильна охоплювати всю ту сучасну літературу, яка протиставляється народництву і реалізму згідно з критерієм почуття-розум. Водночас Леся Українка підкреслює зв‘язок новоромантизму і романтизму. Вона акцентує в романтизмі все те, що і на сучасний погляд складає його основоположні риси: протистоян- ня щодо класицизму, протест особистості проти гніту середо- вища, національний характер при одночасному нахилі до універсалізму („Заметки о новейшей польськой литературе”. Свободолюбство вона акцентує як рису і романтизму, і новоромантизму. Разом з домінуванням емоцій, почуттів над раціональним сприйняттям і потягом до ідеалу це риси роман- тичного і новоромантичного героя[24].

Але є також лінія розмежування романтизму і неоромантизму: „Старый романтизм стремился освободить личность,– но только исключительную, героическую,– от толпы; натурализм считал ее безнадежно подчиненной толпе, которая управляется законом необходимости и теми, кто лучше всего умеет извлекать себе пользу из этого закона, т. е. опять-таки толпой в виде класса буржуазии; новоромантизм стремится освободить личность в самой толпе…” („Новейшая общественная драма”). Очевидна тенденція: поняття новоромантизм узагальнює певну родову рису, позначає змістову домінанту сучасної їй літератури. Тут Леся Українка тяжіє до поділу літератури на дві частини: романтичну, з її оптимістичним і песимістичним пафосом, та реалістичну, з ухилами в народництво чи натуралізм.