Властивості доказів. Належність, допустимість, достовірність та достатність доказів. Визнання судом доказів недопустимими

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Правові властивості: належність; допустимість; достовірність; достатність (щодо сукупності доказів).

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустима.», якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Достовірність доказу - це властивість доказу, що характеризує відповідність, адекватність відображення ним матеріальних і нематеріальних (ідеальних) слідів події.

Достатність доказів - це властивість доказів, яка надає можливість суду чи органам досудового розслідування покласти їх сукупність в основу процесуального рішення. Ця ознака доказів застосовується тільки щодо певної їх сукупності.

Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

48.Доказування у кримінальному провадженні: поняття, мета, елементи та суб'єкти. Обставини, які підлягають доказуванню..

Кримінально-процесуальне доказування - це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, що полягає у висуванні можливих версій щодо обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці й оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні висновків по справі.

Метою доказування є встановлення об'єктивної істини.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Обов’язок доказування обставин, які підлягають доказуванню, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

У кримінальному провадженні пі длягають доказуванню:

1. подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини

вчинення кримінального правопорушення);

2. винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3. вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір

процесуальних витрат;

4. обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального

правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження,....

5. обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності

або покарання.