Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття, мета, завдання, методи, форми державного впливу на розвиток господарських відносин





Державний вплив на розвиток господарських відносин має довгу історію і практика тут випереджає теорію. У період раннього капіталізму в Європі існував централізований контроль над цінами, якістю товарів і послуг, процентними ставками і зовнішньою торгівлею. Меркантилісти 17 століття - піонери нормативної економічної теорії - писали про те, що тільки детальне керівництво з боку уряду здатне забезпечити порядок у господарській сфері. Вони бачили в державному керівництві засіб, що забезпечує соціальну справедливість. З переходом до капіталізму, вільної конкуренції багато заповідей меркантилістів канули в Лету.

Підхід основоположників класичної економіки (18 століття), що лімітували державне втручання в господарське життя, має історичне пояснення. Адже на той час вершителями доль в економіці стали ринок і свобода вибору. У економічному змісті свобода припускає дві головних складових: захищене законом право приватної власності і самостійність прийняття рішень. У 18 - 19 століттях економічна роль держави зводилася, в основному, до охорони цих первинних прав. 20 століття було ознаменоване майже повсюдним зміцненням економічної присутності держави.

З другої половини 19 століття національне виробництво досягло небачених раніше масштабів. Кінець століття пов'язаний із вибухом, стрибком у науково-технічному розвитку і появою ряду нових галузей, тобто поглибленням суспільного поділу праці. Всі ці обставини породжували потребу в координації, у підтримці пропорцій на макрорівні, в антициклічному регулюванні. Почався наступ на ринок із боку монопольних структур: картелів, синдикатів, олігополій. У цих умовах для забезпечення конкуренції було життєво необхідне виготовлення антимонопольного законодавства і його застосування органами держави. Посилення державного регулювання диктувалося цілями підготування до війн, їх ведення, підтримки обороноздатності. Розроблялася ціла система мір, що включали примусове картелювання (Німеччина), протекціонізм (Японія). Формувалися військово-промислові комплекси, тісно пов'язані з урядом.

Державне регулювання економіки стало необхідним для здійснення соціальної політики, взагалі стратегії соціалізації в широкому змісті. Колективне споживання або задоволення суспільних потреб (охорона здоров'я, освіта, підтримка незаможних і ін.) неможливі без використання державних важелів і організацій. І, нарешті, хотілося б особливо підкреслити, потреба в державній підтримці і часом організації фундаментальних наукових досліджень, а також захисту навколишнього середовища.

Таким чином, державний вплив на розвиток економіки обумовлений появою нових економічних потреб, з якими ринок по своїй природі не може справитися. І, хоча подібне регулювання в сучасній ринковій економіці здійснюється в набагато менших масштабах, ніж в адміністративно-командній системі, усе ж тут економічна роль держави велика, особливо в порівнянні із системою вільної конкуренції.

Як зазначається в ст.42 Конституції України, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

У свою чергу, статтею 10 Господарського кодексу України регламентовані основні форми та методи державного впливу на розвиток господарських відносин. З-поміж яких, варто зупинитися на наступних.

1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:

- структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення.

- Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

- інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

- амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;

- політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

- цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

- антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;

- бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

- податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

-... грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного

господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

- валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

- зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.

1.1 Економічні методи державного регулювання розвитку господарських відносин і правові форми реалізації даних методів

Під державним регулюванням підприємницької діяльності слід розуміти реалізацію об'єктивності економічної необхідності координування, узгодження діяльності підприємницьких структур з метою досягнення загальної мети макроекономічного розвитку - задоволення суспільних потреб. Отже, досягнення цієї мети в значній мірі залежить від наявності системи управління, форми і методів державного регулювання підприємницької діяльності.

Побудова ринкової системи господарювання за своїм цільовим спрямуванням повинна забезпечувати умови для ефективної, суспільно-продуктивної підприємницької діяльності. Однак перехід до нового типу економічних відносин є неоднозначним і суперечливим, що вимагає зіставлення існуючої системи регулювання підприємництва в Україні з тенденціями її розвитку в сучасних ринкових економічних системах. На цій основі з'являється можливість прогнозування очікуваних змін У державному регулюванні підприємництва.

Питання регулювання підприємницької діяльності нерозривно пов'язані з питаннями формування сприятливих умов для її розвитку. Останнє пояснюється тим, що підприємництво виступає сектором економіки, найбільш вразливим щодо таких несприятливих факторів, як циклічні коливання, фінансові обмеження, інфляційний тиск, надмірні податки, невизначеність багатьох нововведень через конкуренцію великих державних структур або корпорації змішаного державно-приватного типу.

За цих умов державне регулювання підприємництва може поєднувати суто адміністративно-розпорядні, обмежувальні методи і стимуляційні, фінансово-економічні. При цьому доцільно врахувати перехідний період - проходження в змішаному, послідовно-паралельному порядку таких етапів:

1) етап трансформаційного спаду, який характеризується розгортанням кризових явищ, втратою традиційних важелів управління економікою, нерозвиненістю ринкової інфраструктури, недосконалістю конкуренції, переважанням монополістичних тенденцій і, нарешті, поступовою появою ознак ринку;

2) етап структурних зрушень, на якому відбувається створення конкурентно-ринкового середовища, визначаються пріоритетні сфери й галузі народного господарства, взаємодія яких із найбільш слабкими підрозділами економіки втягує останні у виробництво конкурентоспроможної продукції. На цьому етапі виникають об'єктивні передумови для формування державної політики підтримки й розвитку підприємництва на засадах селективного підбору напрямків їх діяльності, підпорядкування їхній господарській діяльності задоволенню соціальних потреб.

Для першого етапу характерним є втручання держави в розвиток підприємництва не на базі органічного поєднання ринкового та державного регулювання, а переважно на основі використання змішаних, перехідних управлінських структур. Використання макроекономічних чинників не має послідовного характеру, спрямоване на переважання методів прямого, позаекономічного регулювання, що пояснюється намаганням зберегти весь наявний потенціал, без урахування потреб його структуризації відповідно до ринкових потреб. Тільки на другому етапі відбувається поступове зростання ролі опосередкованих методів ефективного використання підприємницького та інноваційного потенціалу. Отже, для етапу трансформаційного спаду, на якому зараз знаходиться економіка України, пріоритетного значення набуває дія макроекономічних факторів, економічна політика держави щодо підприємництва.

Згідно з чинним законодавством держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємствами, захищає споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

- податкову й фінансово-кредитну політику, в тому числі встановлення ставок податків і процентів із державних кредитів, податкових пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних санкцій;

- державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

- науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;

- договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Слід звернути увагу на складові економічного механізму регулювання підприємницької діяльності: ринкові, спонукальні основи та стимули, економічні відносини суб'єктів ринкової системи, форми й методи державного регулювання. Якщо ринкові регулятори діють на рівні окремого підприємства і по горизонталі (тобто знаходять свій прояв у взаємодії з іншими суб'єктами підприємницької діяльності), то державне регулювання діє в межах макроекономічного середовища. Свобода підприємництва міцно спирається на конкуренцію, тому що в її основі лежить ринок, де діє багато самостійних господарських одиниць, кожна з яких сама по собі не здатна впливати на загальний попит чи ринкову ціну.

Державне регулювання переслідує різні цілі, серед яких можуть бути:

- запобігання зростанню цін;

- стримування або стимулювання виробництва певних товарів;

- вилучення додаткових коштів для державного бюджету;

- запобігання значній диференціації доходів.

Побудова сучасного механізму регулювання підприємницької діяльності базується на використанні певних принципів. По-перше, це - ефективність дії механізму. Регулювання повинно сприяти зростанню добробуту населення, вирішенню на цій основі соціальних питань і не бути дорогим для держави.

Другий принцип - справедливість. Вона повинна сприяти забезпеченню рівноправності усіх без винятку суб'єктів підприємницької діяльності. У поєднанні з відповідальністю за дотримання законодавства як органами державного регулювання, так і їх працівниками це дозволить зробити даний механізм послідовним, ввести такі принципи, як відповідальність і послідовність. Останнім принципом виступає простота. Правові акти мають бути зрозумілими за змістом, легкі у виконанні.

Наведені принципи знайшли правове відображення в Указі Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" від 03.02.1998 р. У ньому підкреслюється, що дерегулювання є одним з пріоритетних напрямків реформування державного управління економікою. Під де регулюванням слід розуміти сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних і організаційних перепон у розвитку підприємництва.

За організації підприємницької діяльності необхідно не тільки знати цілі державного регулювання, а й уміти аналізувати основні макроекономічні показники, їхню динаміку, визначити вплив кожного макроекономічного показника на формування загального економічного середовища. Метою макроекономіки є вивчення таких загальноекономічних явищ: рівень безробіття, економічне зростання, платіжний баланс, інфляція. На макроекономіку впливає монетарна політика, яка контролює грошову масу держави, і фінансова політика, що контролює прибутки й витрати уряду.

До основних макроекономічних показників належать:

1. Валовий національний продукт (ВНП) - сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік. Цей показник може бути визначений двома способами: або підсумовуванням усіх витрат на купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції, або складанням усіх доходів, одержаних від виробництва всього обсягу продукції даного року, тобто за витратами й доходами;

2. Чистий національний продукт (ЧНП) - валовий національний продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань (обсяг заміщуючих інвестицій) чи обсягу капіталу, спожитого в процесі виробництва поточного року,

3. Раціональний дохід. Визначає рівень цін факторів виробництва або ресурсів, відображає ринкові ціни економічних ресурсів, направлених на створення обсягу виробництва даного року;

4. Особистий дохід (отриманий дохід) і дохід після сплати податків уособлюють дохід, яким людина оперує в кінцевому підсумку.

Крім того, в рекомендаціях 00 Н щодо складання системи національних рахунків основним макроекономічним показником вважається валовий внутрішній продукт (ВВП), обчислення якого полегшує міжнародні зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку, структури народного господарства. ВВП обслуговує грошова маса, яка повинна знаходитись у відповідній пропорції до цього показника і мати з ним стабільне співвідношення. Згідно із кількісною теорією грошей, рівень цін із зростанням грошової маси підвищується, що викликає інфляційні процеси в економіці. У протилежному випадку зниження рівня монетизацїї викликає відповідне зниження цін, що в свою чергу може викликати зменшення обсягів виробництва ВВП.

Аналізуючи макроекономічні показники, підприємець може зробити певні висновки про стан економічної кон'юнктури, зумовлений циклічним характером розвитку, економічними коливаннями. Причини циклічності пояснюються по різному. Але більшість економістів вважає, що циклічні коливання викликані змінами сукупної пропозиції та сукупного попиту, а головною детермінантою циклу є зростання капіталовкладень, попит на інвестиції.

Циклічний характер відтворення пов'язаний із структурними кризами (відновного перевиробництва або недовиробництва), з "малими циклами", "довгими хвилями", "великими циклами". Останні пояснюються необхідністю змін технологічного способу виробництва, викликаного обмеженістю ресурсів.

 

1.2 Регулюючий вплив держави на діяльність об'єднань підприємств

Згідно зі ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання та їх об'єднань є:

• державне замовлення, державне завдання;

• ліцензування, патентування і квотування;

• сертифікація та стандартизація;

• застосування нормативів та лімітів;

• регулювання цін і тарифів;

• надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

• надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання та їх об'єднань здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

У країнах, що трансформуються до ринкової економіки, ще більшою мірою, ніж у країнах із розвиненою ринковою економікою, виявляється необхідність державного регулювання економіки в перехідний період.

Зокрема, це зумовлюється необхідністю: 1) надзвичайних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення господарства; 2) адаптації економіки і системи управління до нових умов; 3) проведення активної соціальної політики; 4) проведення структурної політики; 5) проведення антимонопольної політики.

Звужується сфера адміністративно-правового регулювання економічних відносин, формується принципово нова система державного управління перехідною економікою, змінюється зміст державного впливу на економіку, в тому числі акцентується увага на функціях і засобах не прямого, а побічного впливу на розвиток економіки, підприємництва; звужується коло об'єктів, що безпосередньо управляються; здійснюється перехід від прямого управління галузями, сферами до управління економічними процесами; підсилюється роль загально-нормативного регулювання.

Так, державне регулювання економіки здійснюється шляхом соціально-економічного прогнозування через антимонопольну політику і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування, інших форм регулюючого впливу держави. Нарівні з нормативно-правовим регулюванням відповідних сфер господарювання для економічної діяльності держави характерна розробка комплексних і регіональних програм.

Для державного управління і регулювання в сучасних умовах характерні такі заходи, як загально нормативне правове регулювання; застосування засобів офіційного визнання суб'єктів господарювання та інших суб'єктів; введення ліцензування суб'єктів та їх діяльності; визначення порядку здійснення видів господарської діяльності; регулювання оподаткування, тарифів і квот; введення стандартизації продукції, робіт і послуг; підтримка і стимулювання підприємництва; здійснення податкових функцій.

Державне регулювання називається одним з напрямів державного впливу на розвиток економічних процесів у сучасний період нарівні із плануванням (програмуванням) організаційної діяльності, стимулюванням і контролем, державним моніторингом, Державним протекціонізмом (підтримкою приватного підприємництва), правовою організацією державного сектора ринкової економіки.

Державне регулювання не ототожнюється з державним впливом на економіку.

Державне регулювання як елемент державного впливу на підприємництво реалізується використанням регулятивних повноважень, наданих міністерствам, державним комітетам і відомствам. У системі державного впливу на економіку регулювання і відповідні його організаційно-правові заходи знаходяться між заходами безпосереднього державного контролю і опосередкованими контрольними механізмами (наприклад, оподаткування або субсидії).

Регулювання економіки є інструментом, що використовується державою для впливу на діяльність у сфері економіки, але це не єдиний інструмент, що використовується з такою метою. Воно ґрунтується на законодавстві, але ця характеристика притаманна не тільки йому, а переважній більшості засобів державного впливу на економіку. Водночас, відмінною особливістю законодавства, що становить основу регулювання економіки, є його здебільшого імперативний характер. Регулювання — це форма державного впливу на економіку, при порушенні вимог якої, встановлених законодавством, може бути застосована відповідальність. Воно, в цілому, спрямоване на певне звуження можливостей вибору того чи іншого варіанта поведінки.

Регулювання зазвичай впливає на ціну, тарифи, поставку, комунальні послуги, інформацію (наприклад, вимоги до цінних паперів, позначення товарних знаків), засоби виробництва (стандарти безпеки робочих місць), характеристики товарів або послуг (наприклад, якість продукції, безпека товарів), умови обслуговування (наприклад, недопущення дискримінації у забезпеченні товарами або послугами). Регулювання економіки (вплив на ціну, продуктивність, доступ на ринок і вихід з нього) певною мірою торкається і сфери соціального регулювання (наприклад, навколишнє середовище, споживчі товари тощо).

У визначенні регулювання економіки слід підкреслити його реалізацію шляхом діяльності державних органів, а також спрямованість на коригування економічної діяльності суб'єктів. Важливою характеристикою регулювання економіки, на відміну від інших елементів державного впливу на неї, слід вважати те, що воно здійснюється шляхом застосування норм, які підтримуються реалізацією санкцій. Державне регулювання економіки не ґрунтується на економічних стимулах для досягнення його мети. Інші інструменти державного впливу на економіку (оподаткування, субсидіювання) спрямовані на зміни у діяльності суб'єктів шляхом застосування економічних стимулів або використання інших прийомів (наприклад, розповсюдження державними органами інформації, що впливає на поведінку в сфері економіки).

Численні й різноманітні види діяльності, що включаються до державного регулювання економіки, можна класифікувати.

Діяльність з державного регулювання економіки може бути класифікована залежно від того, на чию користь воно здійснюється. Так, деякі види регулювання спрямовані на захист груп підприємців (наприклад, заборона цінової дискримінації серед конкуруючих суб'єктів підприємницької діяльності, захист малого та середнього підприємництва), інші — на захист споживачів (наприклад, регулювання безпеки товарів, добросовісності реклами) або можуть здійснюватися в суспільних інтересах в цілому (наприклад, захист навколишнього середовища).

 

Date: 2015-07-24; view: 510; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию