Джерела

Павло Алеппський про українців... люди вчені, кохаються в науках та зако­нах, ще вони гарні знавці риторики, логіки, т якої філософії. У них там розглядають вся­кі поважні питання, що потребують досліду... всі вони, за малим винятком, письменні. Навіть і більшість їхніх жінок та дочок уміють чи­гати й знають порядок служб церковних та церковні співи; священики навчають сиріт і не діють їм тинятися неуками по вулицях. А дітей у них більше, ніж трави. І всі діти вміють читати, навіть сироти...

Довідка. Бурса — гуртожиток для бідних студентів при середньовічних університетах, який утримувався частково за кошти університету, частково за пожертвування, зібрані студентами.

Освіта

Шкільна освіта в Україні на межі ХVІ-ХVІІ ст. перебувала на дуже високому рівні.

Провідна роль у розвитку української культури та освіти належала містам. Пер­ші українські школи виникли в містечку Красноставі в Східній Галичині 1550 ро­ку та у Львові 1586 року. За допомогою братств були також відкриті школи в Києві, Ярославі, Перемишлі, Вінниці, Кам'янці-Подільському, Немирові, Галичі, Вільні, Мінську, Могилеві, Луцьку, Кременці.

Братські школи були не тільки заклада­ми освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду. Викладання в них велося церковнослов'янською мовою.

Навчали в цих школах історії, матема­тики, української та церковнослов'ян­ської мов. Учні вивчали також польську, грецьку, латинську мови, поезію, ритори­ку, філософію, діалектику, поетику, ариф­метику, геометрію, астрономію, музику, а в деяких ще й теологію. Найкращими в Україні вважалися Львівська, Київська та Луцька братські школи.

У школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор. Брат­ство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували господарські проблеми. До ви­кладачів висували вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. На відміну від єзуїтських колегій, братські школи мали де­мократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства й шляхти. Крім того, сироти й діти з неза­можних родин мали змогу жити в бурсах.

Кожна школа мала свій статут. «По­рядок шкільний» — таку назву мав ста­тут Львівської школи. За ним учителі мусили однаково любити й навчати всіх дітей, як вихідців з багатих сімей, так і з бідних. Тільки найкращі учні мали право сидіти за першими парта­ми. За внутрішнім розпорядком заняття в братській школі розпочи­налися о дев'ятій годині ранку. Спочатку вчитель перевіряв домашнє завдання, а після обіду давав новий матеріал. Щоденно призначали­ся чергові, які стежили за поведінкою школярів. Якщо учень без поважних причин не з'являвся на заняття чи запізнювався, за ним по­силали чергового, і той мав привести порушника до класу. Батьки приводили учня до школи й передавали його педагогам при свідках. Тільки при них вони мали право забрати дітей додому. Увечері учень повторював уроки вдома й розповідав про шкільні справи батькам чи своїм опікунам.

Поряд з братською шкільною освітою в Україні з'являлися єзуїтські ко­легії, які мали високий рівень змісту освіти та викладання.

Острозька академія. У 1576-1580 рр. в Острозі на кошти князя Костян­тина Острозького була заснована перша вища школа в Україні — Острозь­ка академія. Першим ректором школи став письменник Герасим Смотрицький, а викладачами — видатні українські та зарубіжні педагоги, яких запросив князь: Дем'ян Наливайко (брат керівника козацького пов­стання), Кирило Лукаріс та ін. В академії вивчали церковнослов'янську, грецьку та латинську мови, богослов'я та філософію, а також граматику, математику, астрономію, риторику, логіку.

Вихованцями Острозької академії були гетьман Петро Сагайдачний, письменник Мелетій Смотрицький та ін.

На кошти князя К. Острозького була видана Острозька Біблія (1581). Це величезна праця, що мала 1 256 сторінок. Під час підготовки до видання Біблії зібрано всі церковнослов'янські, грецькі, латинські та давньоєврейські тексти. Це була перша повна друкована Біблія не тільки на східнослов'янських землях, але навіть серед усього слов'янського світу. Острозька Біблія багато разів передруковувалася й скрізь мала велику пошану. Після смерті князя Костянтина Острозького 1609 року академія почала занепадати й 1640 року припинила своє існування. Проте нащадки

шанують свого великого мецената и освітнього діяча, про якого сказав тогочасний поет:

Владимир бо свой народ крещенієм просвятил,

Костянтин же богоразумінія писанєм освітил.

Петро Могила (1596-1647). Визначний український культурний і церковний діяч. Нащадок молдавського господаря Симеона. Освіту здобув У Львівській братській школі, вивчав теологію в Паризькому університеті, Згодом служив у польському королівському війську.

1625 року під впливом Йова Борець­кі и о прийняв чернецтво, 1627 року став архімандритом Києво-Печерської лав­ри, а з 1632 (за іншими даними 1633 ро­ку) — митрополитом київським. Відвоював права української православ­ної церкви.

Значну увагу приділяв розвитку культури: за його підтримки були відреставровані Софійський собор, бу­динки Києво-Печерського монастиря, 1035 року розкопано зруйновану татаро-монголами Десятинну церкву. И)35 року відкрив друкарні в Довгому Полі, чим відновив румунське книго­друкування, а 1641 року — в Яссах. Номер в Києві. Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

П. Могила є автором ряду богословських творів, серед яких Учитель­не Євангеліє (1616 року), Служебник (1629,1639 рр.), «Хрест Христа Спасителя» (1632 року), численні полемічні праці га проповіді. (За «Довідником з історії України»)

Інокентій Гізель (бл. 1600-1683). Учений-богослов, історик, просвітитель і церковний діяч. Народився в Пруссії. 1642 року закінчив Києво-Могилянську колегію, згодом деякий час навчався за кордоном. Після повернення в Україну за дорученням П. Могили керував Печерською друкарнею. У 1645—1650 рр. працював професором, а з 1646 року — ректором Києво-Могилянської колегії, де читав курси філософії, психології та ін. 1656 року став архімандритом Києво-Печерської лаври. Помер у Києві.

І. Гізель був одним з найосвіченіших діячів в Україні XVII ст. Його перу належать філософсько-богословські праці «Твір про всю філософію» (1645-1647 рр.), «Мир з Богом лю­дині» (1669 року) та полемічний трак­тат «Правдива віра» (1668 року). 1661 року І. Гізель брав участь у редагуванні «Києво-Печерського патерика». (За «Довідником з історії України»)

Києво-Могилянська колегія. На свято Покро­ви 1615 року київська шляхтянка — дружина заможного шляхтича Стефана Лозки — побор­ниця української освіти Галшка (Єлизавета) Гулевичівна пожертвувала свою садибу на По­долі для організації братської школи. Засноване на цих землях Богоявленське братство збудува­ло тут православний монастир і школу, яка піз­ніше стала основою Київського колегіуму. Пер­шим ректором цієї школи став Йов Борецький, з 1620 року він став митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі.

У цей же час у Троїцькому монастирі діяла Лаврська школа, яку заснував Петро Могила.

Лаврська школа відрізнялася від братської й була навчальним закладом середнього типу, який називали «гімназіоном». У цьому закладі більшість часу приділялася вивченню латин­ської мови, а грецькій та церковнослов'янській відводилася другорядна роль. Далі йшли рито­рика, яка навчала «слова й вимови», діалекти­ка, арифметика, геометрія, астрономія, музика, теологія. Рівень освіти в Лаврській школі був настільки високий, що вона порівнювалася з Парнасом (місце, де за грецькою міфологією зби­ралися поети й зосереджувалися науки та види мистецтва).

Петро Могила особисто підібрав для школи педагогів і керівників. У школі навчалося по­над 1 000 учнів, саме там побачили світ перші

в Україні шкільні підручники. З ім'ям виклада­ча Інокентія Гізеля пов'язаний вихід у світ відо­мого «Київського синопсиса», який уважають одним з перших підручників з історії України.

1632 року шляхом об'єднання Київської брат­ської школи з Лаврською була створена Києво-Могилянська колегія, яка 1701 року дістала назву академії. Сюди приймали вихідців з усіх станів, але переважно з козацької старшини, шляхти, духовенства й багатих міщан.

По утворенні колегія поділялася на сім класів (шкіл). Високий ступінь навчання становили «школа риторики й поетики», що передбачав ви­вчення предметів гуманітарного циклу, дворіч­на «школа філософії» зосереджувала увагу на гуманітарних і природничих науках, чотириріч­на «школа богослов'я». Лекції в колегії читали переважно латинською мовою. Викладачі й учні мали змогу користуватися однією з найбільших на той час бібліотек — бібліотекою Петра Могили, де були зібрані твори відомих учених сві­ту: Сенеки, Горація, Цицерона та ін. Поряд з бо­гословською літературою тут зберігались поль­ські хроніки, літописи, документальні збірники тощо.

Зі стін Києво-Могилянської колегії вийшли українські гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Ми­хайло Ханенко, Петро Дорошенко, Іван Самойловиич, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок,

Данило Апостол, Іван Скоропадський; філософ Григорій Сковорода; композитори Максим Березовський, Артемій Ведель; козацькі літописці Самійло Величко, Григорій Граб'янка, видатні вчені Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Михайло Бантиш-Каменський та ін.

Студенти організовували наукові диспути, вистави, влаштовували різноманітні вечори й свята, хоч і жили дуже бідно. Більшість із них

заробляла собі на життя вчителюванням чи допо­магаючи церкві, організацією оркестрів, хорів і пе­ресувних акторських труп.

Незважаючи на проблеми й труднощі, Києво-Могилянська колегія була найпрестижнішим ви­щим навчальним закладом на східнослов'янських землях. Тут навчалися українці, білоруси, росія­ни, румуни, болгари, серби, навіть греки й араби. Ця школа була осередком освіти для всього право­славного світу. їй допомагали Галшка Гулевичівна, гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа. Чимало її випускників працювало в багатьох європейських університетах.