Сутність і основні форми іноземних інвестицій

Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування», під іноземними інвестиціями розуміють цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Відповідно до Закону до іноземних інвесторів відносяться:

1) юридичні особи, створені відповідно до законодавства, відмінного від українського;

2) фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені в дієздатності;

3) іноземні держави, міжнародні урядові і неурядові організації;

4) інші іноземні суб'єкти.

Формами здійснення іноземних інвестицій є:

- пайова участь у підприємствах, що створюються разом з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

- створення (придбання) підприємств або відособлених підрозділів, що цілком належать іноземним інвесторам;

- придбання не забороненого законами України нерухомого або рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, устаткування, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна і майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій і інших цінних паперів;

- придбання самостійне або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів (концесії) на території України;

- придбання інших майнових прав;

- у формі господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розділ продукції;

- в інших формах, які не заборонено законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

При цьому підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземні інвестиції в статутному фонді якого, при його наявності, складає не менш 10%.

В залежності від впливу на діяльність резидента іноземні інвестиції поділяються на:

- впливові інвестиції (обсяг вкладень іноземного інвестора не перевищує 10%);

- інвестиції, що роблять істотний вплив (інвестиції іноземного інвестора перевищують 25% (внески в асоційовані підприємства);

- інвестиції, що припускають повний контроль або вирішальний вплив (інвестиційні вкладення в дочірнє підприємство, яке знову створене з часткою у статутному капіталі більш 50%).

По цільовій спрямованості іноземні інвестиції поділяються на: прямі (ПІІ) і портфельні.

Чистий приріст прямих іноземних інвестицій в економіку України у 2009 р. становив 5634,6 млн. дол., що становить 51,6% надходжень 2008 р., за даними Держкомстату. З країн ЄС надійшло 4016,8 млн дол. (71,3% загального обсягу), з країн СНД - 1064,7 млн дол. (18,9%), з інших країн світу - 553,1 млн дол. (9,8%). У той же час капітал нерезидентів зменшився на 941 млн. дол.

У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат і курсової різниці, за 2009 р. склав 4 410,4 млн. дол., що становить 72,6% рівня попереднього року.

Інвестиції надійшли зі 125 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 81% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - 8593,2 млн дол., Німеччина - 6613 млн дол., Нідерланди - 4002 млн дол., Російська Федерація - 2674,6 млн дол., Австрія - 2604,1 млн дол., Сполучене Королівство - 2375,9 млн дол., Франція - 1640,1 млн дол., Сполучені Штати Америки - 1387,1 млн дол., Віргінські Острови, Британські - 1371 млн дол. та Швеція - 1272,3 млн дол.

Інвестиції зі створенням спільного підприємства організуються за участю сторін:

- на паритетних основах (частіше використовується в розвинутих країнах) – припускає рівну за значенням участь партнерів. Така форма може бути обумовлена законодавчими обмеженнями, що було характерно для соцкраїн у 50 – 80р., а також для СРСР у 1987 – 1991р., коли частка іноземного партнера не повинна була перевищувати частку вітчизняного);

- організація з більшою часткою іноземного капіталу в статутному фонді (в деяких країнах для таких підприємств передбачаються пільги);

- організація з меншою часткою іноземного капіталу в статутному фонді. Більш характерна для тих країн, де в значній мірі використовуються заходи для захисту національних виробників, за яких вітчизняні підприємства можуть одержати доступ до пільг, більш масштабно використовувати місцеву робочу силу, а також мають великі можливості збуту на місцевому ринку.

Особливістю іноземних інвестицій є те, що вони здійснюються у вигляді:

- іноземної валюти, що визнається конвертованістю НБУ;

- валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування або в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи).

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески в статутний фонд підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Внесок іноземного учасника оцінюється на умовах перерахунку суми інвестицій в іноземній валюті в грошову одиницю України за офіційним курсом НБУ на дату підписання установчого договору

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора в статутний фонд підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладання митом. При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстрочкою платежу не більше ніж на 30 календарних днів із дня оформлення ввізної вантажної митної декларації. Вексель погашається і ввізне мито не сплачується, якщо в період, на який надається відстрочка платежу, зазначене майно, зараховане на баланс підприємства. Якщо протягом трьох років з моменту зарахування іноземних інвестицій на баланс підприємства майно, що було завезено в Україну як внесок іноземного інвестора в статутний фонд зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі в зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивозу іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями платить ввізне мито.

Розглядаючи питання про мотиви іноземного інвестування (причини здійснення міжнародних інвестиційних потоків), необхідно зупинитися на теоріях міжнародних інвестицій:

1. Теорія руху капіталу – заснована на допущенні про наявність конкуренції, пояснює рух капіталу різницею в процентних ставках між державами. Відповідно до даної теорії стимулом для інвестування капіталу в об'єкти інших держав є одержання більшого доходу в іншій країні в порівнянні з доходом, який отримано на внутрішньому ринку. Однак дана теорія крім фактора більш високої прибутковості не враховує необхідної наявності конкурентних переваг іноземного інвестора стосовно місцевих компаній.

2. Теорія монополістичної переваги – розглядає горизонтальні і вертикальні іноземні інвестиції. При виході на іноземний ринок для виробництва тієї ж продукції, що виробляється на внутрішньому ринку, мають місце горизонтальні іноземні інвестиції. Вертикальні інвестиції здійснюються у випадку, якщо компанія направляє капітал для виробництва і продажу нового виду продукції або для виробництва напівфабрикатів, призначених для подальшої обробки на внутрішньому ринку. Переваги іноземного інвестування пояснюються трьома моделями прямих іноземних інвестицій:

- моделлю більш досконалих знань – можуть давати інвесторові технологічні, організаційні, маркетингові й інші переваги, що вигідно відрізняють ці продукти від конкурентних на місцевому ринку країни – реципієнта;

- моделлю міжнародного життєвого циклу продукту В. Вернона, відповідно до якої кожен продукт проходить п'ять стадій: поява; розвиток; насичення; спад; відхід з ринку. Дана модель доводить, що на початкових стадіях життєвого циклу країна – інвестор виграє за рахунок інновацій у виробництві продукції. Таким чином, інноваційний товар заповнює внутрішній ринок розвиненої країни і в міру проходження свого життєвого циклу, направляється на ринки країн, що розвиваються. На сучасному етапі більш адекватною є модель, відповідно до якої продукція виробляється і реалізується одночасно на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- моделлю олігополій – пояснює прагнення олігополістичної компанії здійснювати інвестиційну діяльність за кордоном. Для таких компаній основною метою є розширення ринку, а не максимізація прибутку.

3. Теорія інтернаціоналізації прямих іноземних інвестицій – відповідно до неї саме транснаціональні компанії є тими організаціями, які за допомогою прямих іноземних інвестицій інтернаціоналізують міжнаціональний обмін послугами і товарами, і, тим самим, знижуючи витрати обміну.

У загальному випадку мотивами здійснення прямих іноземних інвестицій є:

1. Виробничо-економічні фактори:

- зниження капітальних витрат і ризиків при створенні нових потужностей;

- придбання джерел сировини або нової виробничої бази;

- розширення діючих виробничих потужностей;

- подолання бар'єрів для імпорту;

- більш низький рівень оподатковування, спрощена адміністративна процедура;

- реалізація переваг дешевих факторів виробництва;

- можливість перебороти циклічність або сезонність виробництва;

- пристосування до процесу скорочення обсягів виробництва.

2. Маркетингові:

- зростання ефективності маркетингу;

- придбання нових каналів торгівлі;

- проникнення на конкретний географічний ринок (іноді з метою наступного виходу на ринок сусідньої держави);

- визначення потреб, придбання досвіду на нових ринках;

- пристосування до умов країни – реципієнта капіталу.

3. Інші фактори:

- фактори пропаганди і престижу;

- персональні;

- екологічні.

Для країни-реципієнта іноземних інвестицій привабливість прямих іноземних інвестицій обумовлена тим, що:

- такі інвестиції збільшують державеі виробничі потужності, сприяють розширенню передової технології й управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

- стимулюють мобілізацію і більш продуктивне використання національних ресурсів;

- стимулюють конкуренцію і пов'язані з нею позитивні явища (обмеження позицій місцевих монополій, зниження цін і підвищення якості продукції);

- підвищують попит і ціни на національні (місцеві) фактори виробництва;

- збільшуються бюджетні надходження.

Негативні сторони прямих іноземних інвестицій:

- у довгостроковій перспективі можливий відтік ресурсів за рахунок репатріації прибутку, обсяг яких може перевищувати величину первісного внеску;

- мета іноземного інвестора може не збігатися з національними інтересами;

- можлива відсутність передачі результатів науково-дослідних робіт або створеної нової технології (її дифузії) у випадку закритості підприємства, особливо у високотехнологічних галузях;

- підприємство з прямими іноземними інвестиціями може поглинати і, тим самим, стримувати нагромадження капіталу і використання його вітчизняними підприємствами.