Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. - 2001. - № 36. - Ст. 188.

2. Закон України «Про судоустрій України» // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової прак­тики. - 2002. - № 7-8. - С 2-25.

3. Закон України «Про статус суддів» // Збірник поточного зако­нодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практи­ки. - 2001. - № 29-30. - С. 14-21.

5.Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. - К.: Ви­давничий дім «Ін Юре», 2003. - 328 с.

6.Притика Д.М. Сучасний стан та перспективи розвитку госпо­дарського судочинства // Вісник господарського судочинства.

- 2005. - № 2. - С 7-15.

7. Татьков В.І. Актуальні проблеми судової практики та органі­зації судочинства // Вісник господарського судочинства. - 2007.

- № 2. - С 124-128.

в.Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесу­ального права: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Універси­тетська книга», 2003. - 220 с

9. Шацький І.Б. Формування системи господарських судів в Укра­їні // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 1. -С 209-215.

Ю.Шацький І.Б. Правосуб'єктність місцевого господарського суду як органу судової влади // Вісник господарського судочинства.

- 2005. - № 2. - С 145-150.

11. Янукович В.Ф. Арбітражне судочинство в умовах економічного зростання й удосконалення господарських відносин // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 1. - С. 132-134.

Юридична література

І.Беляневич В.Е. Про види актів Вищого господарського суду України // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 4.

- С 140-145.

2. Борденюк В.І. Судова влада як складова механізму держави та
державного управління // Вісник господарського судочинства.

- 2005. - № 2. - С 151-162.

3. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чер-
надчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук'янець; За
заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. - Суми: ВТД «Університетська
книга», 2006. - 331 с

4.Жуковский А.Г. Закон Украины «О судоустройстве Украины»: Комментарий / Под ред. д.ю.н., проф. Е.Л. Стрельцова. - X • ООО «Одиссей», 2003. - 232 с.

40

41

Глава 2

Поняття господарського

процесуального права як галузі права,

юридичної науки і навчальної

дисципліни

2.1. Предмет, метод і функції господарського процесуального права

Проблема поняття і змісту господарського процесуального права протягом тривалого часу була предметом наукових дискусій. Мате­ріали цих дискусій та обговорень дозволяють дійти попереднього висновку, який надає можливість для змістовного обговорення за­значеної проблеми. Навряд чи без усвідомлення змісту, опису пра­вових конструкцій можна вирішити питання щодо галузевої на­лежності господарського процесуального права. Більш того, пи­тання щодо наявності чи відсутності ознак галузі права видається важливим, але все ж вторинним з погляду соціально-економічного призначення права, його ефективності, оскільки це питання є за своєю правовою природою техніко-юридичним і його вирішення необхідне передусім правознавцям. Тому видається доцільним роз­глянути основні проблеми та підходи до визначення поняття та місця господарського процесуального права в системі права. Але слід зауважити, що проблема галузевої структури права ніколи не може бути вирішена остаточно.

До прийняття Господарського процесуального кодексу Украї­ни діяв Арбітражний процесуальний кодекс України, і, відповідно, йшлося про арбітражний процес чи арбітражне процесуальне пра­во. Але з часу прийняття в червні 2001 року Господарського проце­суального кодексу України мова йде про господарський процес, гос­подарське судочинство або господарське процесуальне право.

Термін «арбітраж» у перекладі з французької означає «третей­ський суд». У широкому розумінні цей термін застосовується також

і в назвах органів, що не входять до системи господарських (арбітра­жних) судів, але реалізують судову владу в державі, наприклад, Між­народний комерційний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України, Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій па­латі України. Останні вирішують господарські спори згідно зі своїми правилами та регламентами. Таким чином, їх діяльність не охоплю­ється поняттям господарський (арбітражний) процес. Однак у юри­дичній літературі зустрічаються випадки, коли діяльність цих орга­нів розглядається як арбітражний (господарський) процес.

Господарське процесуальне право як галузь права можна ви­значити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського про­цесуального права. Як уже зазначалося, тривалий час ця дисцип­ліна визначалася як «арбітражний процес» або «арбітражне про­цесуальне право». Тому видається доцільним проаналізувати існу­ючі в юридичній літературі підходи до предмету, методу та поняття господарського процесуального права (раніше - арбітражного про­цесуального права).

У юридичній літературі тривалий час дискусійними були питання щодо змісту поняття «арбітражний процес», а також щодо правової природи державного арбітражу. Усе це не могло не позначитися на визначенні представниками юридичної науки галузевої належності правових норм, які регулювали організацію та діяльність арбітражу.

За радянської доби не існувало єдиного погляду стосовно галу­зевої належності норм, але твердження щодо існування арбітраж­ного процесуального права, яке охоплює норми процедурного ха­рактеру у сфері управлінської діяльності, з'явилося в наукових працях у 70-ті роки. Але, незважаючи на це, у юридичній літера­турі відсутнє загальноприйняте й чітке визначення поняття «гос­подарський (арбітражний) процес».

Одні автори (В.М. Гапєєв, А.О. Добровольський, І.М. Зайцев, П.В. Логінов) визначали арбітражний процес як діяльність ар­бітражного суду щодо розгляду й вирішення господарських спорів, яка нерозривно пов'язана з арбітражними правовідносинами. Інші автори (наприклад, Т.Є. Абова) визначали арбітражний процес як порядок вирішення арбітражем, третейським судом спорів, що ви­никають між організаціями при укладенні, зміні та розірванні гос­подарських договорів чи з інших підстав, а також порядок безпосе­реднього врегулювання цих розбіжностей учасниками господар­ських відносин¹.

¹ Абова Т.Е. Арбитражный процесе в СССР: понятие, основные принципы. -М.: Юридическая литература, 1985. - С. 59.

42

43

Але з таким підходом не погоджувався М.К. Треушников, який вважав, що діяльність таких органів, як міжнародні комерційні арбітражні суди та морські арбітражні комісії при торгово-промис­лових палатах, біржові арбітражі, що за своєю природою є третей­ськими судами, не входять до поняття арбітражного процесу¹.

М.С. Шакарян, виходячи з управлінської природи державного арбітражу, вважає, що правові норми, які регулюють порядок ор­ганізації та діяльності одного з органів управління - арбітражу, не можуть бути визнані не чим іншим, як частиною-адміністративного права².

А.Т. Боннер, ураховуючи чинне на той час законодавство, та­кож вважав, що арбітражні процесуальні норми є складовою галузі радянського адміністративного права. Деякі вчені розглядали по­рядок вирішення спорів в арбітражі як одну з форм господарського управління або господарського керівництва і тому норми, які регу­лювали процес, представники цієї точки зору відносили до сфери господарського права. І.М. Зайцев, Н.Б. Зейдер, Р.Ф. Каллістратова, В.М. Щеглов намагались ототожнювати арбітражний процес з цивільним процесом, вважаючи, що цивільне процесуальне право містить у собі й норми, які регулюють діяльність арбітражу. Ще одна група вчених-процесуалістів (Д.М. Чечот, В.Д. Сорокін) ви­словлювала думку про те, що арбітражний процес є частиною адмі­ністративного процесу.

А.О. Добровольський, піддаючи критиці погляди вищезазна­чених авторів, послідовно відстоював думку про те, що сукупність процесуальних норм, які регулюють діяльність арбітражу щодо вирішення господарських спорів, слід називати арбітражним про­цесуальним правом, яке є самостійною галуззю права. Свою пози­цію автор пояснював тим, що норми арбітражного процесуально­го права досить повно формулювали принципи арбітражного про­вадження, його цілі та завдання, права й обов'язки арбітрів і осіб, які брали участь у справі, підвідомчість господарських спорів тощо.

У подальшому існування арбітражного процесуального права як самостійної галузі права підтверджувалося всім ходом перетво­рення арбітражу в арбітражні суди, а надалі - у господарські суди й розвитком законодавства про господарське судочинство. І сьогодні існування господарського (раніше - арбітражного) процесуального

¹ Арбитражный процесе: Учебник для вузов / Под ред. проф. М. Треушнико-
ва. -М., 1993. С. 11.

² Арбитраж в СССР / Под ред. М.С. Шакарян. - М.: Юридическая литерату­
ра, 1981. - С. 23-24.

права як самостійної галузі права об'єктивно підтверджується та­кими чинниками:

- чітко визначеною законодавством правовою природою гос­подарського суду як органу правосуддя;

- правовими нормами, що регулюють їх діяльність і мають свій суб'єкт, об'єкт регулювання та зміст;

- ці норми закріплюють постадійний розвиток процесу, вони об'єднані в окремі інститути і складають певну систему;

- наявністю самостійних джерел права, що містять організа­ційно-правові (Закон України «Про судоустрій України») та процесуально-правові (Господарський процесуальний кодекс України) норми.

Розкриваючи поняття «господарський процес», слід зазначи­ти, що термін «процес» у перекладі з латинської означає хід, рух уперед. Визначаючи поняття господарського процесу, необхідно зауважити, по-перше, що це встановлений нормами господарсько­го процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними Господарським процесуальним кодексом, а по-друге, це встановлена нормами гос­подарського процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних чи порушених прав орга­нізацій та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Предметом господарського процесу є господарські та інші спо­ри, які розглядають господарські суди в межах установленої для них підвідомчості та підсудності. Установлені нормами господар­ського процесуального права порядок порушення провадження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконан­ня рішень, ухвал, постанов господарського суду називається госпо­дарською процесуальною формою. її значення полягає в тому, що вона забезпечує захист прав суб'єктів господарської діяльності та гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуаль­на форма є інструментарієм, за допомогою якого досягається за­конність у діяльності господарських судів¹.

Існує думка, що предметом господарського процесуального пра­ва як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів. Установлений нор­мами господарського процесуального права порядок порушення процесу, підготовки справи до розгляду, розгляду й вирішення

¹ Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб'єктів господарю­вання в арбітражних судах України. - К.: Оріяни, 2001. - С. 24-25.

44

45

справ, оскарження і перегляду рішень господарського суду, а та­кож виконанню рішень господарського суду називається господар­ською процесуальною формою¹. Господарська процесуальна форма є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя, якій притаманні такі ознаки:

- нормативність, яка полягає в тому, що процесуальна форма встановлюється законодавством, а це забезпечує єдність нор­мативного регулювання господарського процесу і неможли­вість регулювання вказаної сфери підзаконними норматив­но-правовими актами;

- безперечність, що означає обов'язковість дотримання форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників гос­подарського процесу;

- системність, яка відображає необхідність структурувати гос­подарський процесуальний регламент в єдине ціле;

- універсальність, що відображає застосування господарської процесуальної правової форми до вирішення різних справ,

підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної ди­ференціації.

Для забезпечення форми процесуальної діяльності ГПК Украї­ни визначає коло суб'єктів, які мають право звертатися до госпо­дарського суду за захистом (ст. 1 ГПК України), встановлює коло справ, підвідомчих господарським судам (ст. 12 ГПК України), пра­вила підсудності справ у системі господарських судів (ст. 13,15,16 ГПК України), склад учасників господарського процесу (розділ IV ГПК України), розкриває поняття й види доказів, правила їх оцін­ки тощо.

В.В. Ярков визначає предмет господарського процесуального права як юридичні процесуальні дії суду і заінтересованих осіб при здійсненні правосуддя у справах, віднесених до відання господар­ських судів. Таким чином, на думку автора, предмет господарсько­го процесуального права більшою мірою являє собою неюридичне, об'єктивне поняття, оскільки знаходиться поза площиною права, таке, як сукупність системи дій та відносин у зв'язку із здійснен­ням цієї діяльності².

Господарське процесуальне право визначається як сукупність та система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у справах, що виникають

¹ Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод, посібник. - К.:
КНЕУ, 2002. - С 24.

² Арбитражный процесе: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. - М.: Юристъ,
2002. - С. 25.

із спірних господарських правовідносин з підстав, зазначених за­конодавством¹.

Розглядаючи дискусії з приводу галузевої належності норм, та­кож слід звернути увагу на висловлену понад двадцять років тому позицію І.Г. Побірченка, який у своїх працях запропонував і обґрун­тував концепцію господарського процесуального права. За цією концепцією, підтриманою деякими вченими, предметом господар­ського процесуального права було визначено суспільні відносини, що складаються в процесі безпосереднього врегулювання господар­ських спорів підприємствами й організаціями, розгляду і вирішен­ня їх органами арбітражу та органами господарського керівницт­ва. Звичайно, на сьогодні таке визначення предмету господарсько­го процесуального права є певною мірою застарілим, оскільки воно не відповідає існуючій системі органів, що вирішують господарські спори в Україні. Тому, ураховуючи реальний стан існування та функціонування органів господарської юрисдикції в Україні, а та­кож зміст законодавства, що регулює порядок створення й діяль­ності цих органів, до предмету господарського процесуального права як самостійної галузі процесуального права доцільно було б віднести, на думку B.C. Щербини, відносини у сфері безпосередньо­го врегулювання розбіжностей і спорів між підприємствами, орга­нізаціями, а також відносини, що складаються при здійсненні правосуддя в господарських спорах між ними, а також розгляді справ про банкрутство господарськими судами².

У цьому контексті можна вести мову про господарський процес у більш широкому розумінні, на відміну від арбітражного процесу, оскільки господарський процес охоплює не тільки форми вирішен­ня господарських спорів (досудове врегулювання, позовне провад­ження), але й розгляд справ про банкрутство та справ за заявами органів Антимонопольного комітету України й інших органів.

Господарський процес - це порядок, який опосередковує за­хист майнових прав і законних інтересів суб'єктів господарюван­ня, порядок, за допомогою якого реалізуються норми матеріально­го (господарського) права. Тому господарський процес можна ви­значити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники господарського

¹ Штефан М.Й. Теоретичні основи арбітражного процесуального права Укра­
їни // Правосуддя - гарант законності у сфері економічних правовідносин /
За ред. А.І. Комарової, Д.М. Притики, В.В. Медведчука, М.О. Потебенька та
ін. - К., 2000. - Т. 21 (2). - С 15.

² Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. та ін. Арбітражний процес: Навч.
посібник. - X.: Консум, 2001. - Ч. II. - С 24.

46

47

судочинства у зв'язку з підготовкою до розгляду, розглядом і вирі­шенням конкретної господарської справи, кінцевою метою якого є відновлення порушеного права суб'єкта господарювання або учас­ника господарських відносин. Господарський процес являє собою послідовний, поступовий рух, який складається зі стадій. Стадія господарського процесу - це сукупність процесуальних дій щодо конкретної справи, об'єднаних однією спільною метою або спрямо­ваних до однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору по суті, перевірка правильності прийнятого рі­шення, приведення його до виконання тощо.

Наука господарського процесуального права питання методу цієї галузі права відносить до недоел іджених. Але, виходячи з того, що під методом правового регулювання розуміють різноманітні способи правового впливу на певні суспільні відносини, на думку B.C. Щер­бини, можна констатувати, що для господарського (арбітражного) процесуального права основними методами є метод субординації (централізоване, імперативне регулювання, за якого регулювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативних засадах) та ме­тод координації (децентралізоване, диспозитивне регулювання, при якому регулювання визначається також знизу, на його хід і процес впливає активність учасників суспільних відносин)¹.

Інші автори методом господарського процесуального права визна­ють імперативний метод за наявності диспозитивних елементів. Таке сполучення зумовлено тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду щодо застосування норм ма­теріального та процесуального права, яке припускає владні засади в механізмі господарського регулювання, а з іншого - формою примусо­вого здійснення суб'єктивних прав в основному в тих галузях права, які базуються на рівності та диспозитивності їх суб'єктів².

Імперативні засади методу господарського процесуального пра­ва проявляються у тому, що:

- норми господарського процесуального права забезпечують головуюче положення господарського суду;

- основними юридичними фактами є владні процесуальні дії господарського суду;

- норми господарського процесуального права забезпечують господарському суду право контролю за діями сторін, а

¹ Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. та ін. Арбітражний процес: Навч.
посібник. - X.: Консум, 2001. - Ч. II. - С 23-24.

² Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод, посібник. - К.:
КНЕУ, 2002. - С 28.

також наділяють господарський суд повноваженнями щодо керівництва процесом;

- господарський процес здійснюється в певній процесуальній
формі правосуддя - господарській процесуальній формі.

Диспозитивні засади методу господарського процесуального права полягають у тому, що:

- рівність сторін господарського процесу в межах, наданим їм для захисту своїх прав та інтересів;

- свобода користування цими правами, оскільки суб'єкти на власний розсуд користуються чи не користуються надани­ми ним правами;

- наявність системи гарантій прав суб'єктів господарського процесуального права.

Таким чином, господарське процесуальне право - це сукуп­ність правових норм, що регулюють діяльність господарського суду та інших заінтересованих суб'єктів, пов'язану із здійсненням пра­восуддя усправах, віднесених до відання господарських судів. Інши­ми словами, господарське процесуальне право є сукупністю право­вих норм, що регулюють порядок здійснення господарського судо­чинства.

2.2. Норми господарського процесуального права

Норми господарського процесуального права є різновидом право­вих норм і мають ознаки, властиві будь-яким нормам права: вольо­вий характер, формальну визначеність, загальнообов'язковість, неперсоніфікованість, неодноразовість дії, встановлюються (санк­ціонуються) та забезпечуються примусовою силою держави. Вони є масштабом (мірою) поведінки суб'єктів господарських процесуаль­них відносин. Призначення цих норм у правовому регулюванні по­лягає в регламентації поведінки суб'єктів.

Однак поряд з цими ознаками вони мають властиві їм особли­вості, які зумовлені предметом правового регулювання По-перше, категоричний характер їх приписів, які адресуються в основному суб'єктами, наділеним владними повноваженнями у сфері охорон­ної діяльності держави. Однак це не виключає диспозитивних за­сад у судовому процесі у випадках, передбачених господарським про­цесуальним законодавством.

По-друге, основною формою їх реалізації є виконання, тобто здійснення активних дій, спрямованих на реалізацію зобов'язую­чих норм права.

48

49

По-третє, у переважній більшості вони мають процедурний ха­рактер. Норми господарського процесуального права описують не тільки дії учасників судового процесу, а й способи, порядок, послі­довність їх здійснення, а також форму закріплення результатів цих дій. Складна конструкція норм господарського процесуального пра­ва зумовлена чисельністю учасників процесуальної діяльності, між якими одночасно виникає взаємозв'язок, взаємозалежність та взаємо обмеження, що потребує відображення та закріплення послідо­вності дій кожного із учасників стосовно інших. У судовому процесі здійснюється правозастосування, яке передбачає специфічний вид пізнання в процесі доказування. Результати правозастосовчої дія­льності мають бути певним чином ззовні об'єктивованими, що впли­ває на структуру та вид диспозицій норм господарського процесуа­льного права та потребує численних статей, які регламентувати­муть ті чи інші процесуальні дії.

У процесуальній літературі звертається увага на таку особливість, як зв'язок суб'єктивного права з юридичним обов'язком. Однак ця особливість на має абсолютного характеру¹. Відповідно до ст. 59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали про порушен­ня справи надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, та по­зивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, - копію відзиву. Проте згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнан­ня його банкрутом» до дати проведення підготовчого засідання борж­ник зобов'язаний подати до господарського суду та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Отже, за загаль­ним правилом, передбаченим ГПК України надіслати відзив є пра­вом, а при провадженні в справі про банкрутство - обов'язком, але обов'язком лише боржника.

Норми господарського процесуального права - це встановлені чи санкціоновані державою та забезпечені засобами державного примусу визначені правила поведінки у сфері здійснення господар­ського судочинства.

Правова норма є специфічною системою, яка складається з еле­ментів між якими існують зв'язки. Такими елементами є гіпотеза, диспозиція і санкція.

Гіпотеза норми визначає умови, за яких у суб'єктів можуть ви­никати передбачені нормою господарського процесуального права

¹ Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. - М.: НОРМА, 2003. -С 168-169.

юридичні права й обов'язки, тобто вказує на умови дії диспозиції правової норми. Найчастіше гіпотеза має складну форму і містить чітко сформульовані умови, за наявністю яких потрібно здійснити певні дії чи надається право на здійснення таких дій. Гіпотеза нор­ми господарського процесуального права не тільки містить вказів­ку на конкретні життєві обставини, за наявністю яких діє норма, вона надає цим життєвим обставинам юридичного значення, пере­творюючи їх у юридичні факти.

Гіпотеза норми господарського процесуального права може бути:

- простою, коли встановлюється одна умова, за наявності якої суб'єкт може керуватися диспозицією норми господар­ського процесуального права. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 17 ГПК України, якщо після відводу суддів немож­ливо розглянути справу в господарському суді, до підсуд­ності якого належить справа, то Голова Вищого господар­ського суду України або його заступник мають право витре­бувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого гос­подарського суду, та передати її на розгляд до іншого міс­цевого господарського суду;

- складною, коли встановлюються декілька життєвих обста­вин (умов), але суб'єкт може (має) застосувати диспозицію лише за наявності всіх обставин (умов), які перераховані в гіпотезі норми господарського процесуального права. На­приклад, відповідно до ч. 1 ст. 43-1 ГПК України особа, яка має підстави побоюватися, що подача потрібних для неї до­казів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загрозаїх порушення, має право звернутися до господар­ського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до по­дання позову;

- альтернативною, якщо вона визначає декілька життєвих обставин (умов) і за наявності хоча б однієї із них суб'єкт може (має) керуватися диспозицією норми. Наприклад, ч. 1 ст. 43-5 ГПК України, згідно з якою суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додер­жання вимог, викладених у ст. 43-3 кодексу, або не оплаче­но державним митом, виносить ухвалу про залишення за­яви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків.

За формою вираження гіпотеза норми господарського проце­суального права може бути абстрактною, тобто мати узагаль­нюючий характер сформульованих життєвих обставин (умов) або

50

51

конкретною, тобто містити конкретні, індивідуалізовані життєві обставини (умови), за наявності яких застосовується диспозиція правової норми.

Диспозиція норми господарського процесуального права вка­зує, якою має бути поведінка учасників за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин, тобто встановлює зміст самого пра­вила поведінки. Диспозиція може бути:

- простою, тобто у вигляді вказівки на той чи інший одно­значний варіант поведінки учасника. Наприклад, ч. 2 ст. 4-3 ГПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і запере­чення поданими суду доказами;

- описовою, коли правило поведінки учасників правовідно­син формулюється системою оціночних понять, різних ха­рактеристик і ознак. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України *Про судоустрій України спеціалізованими суда­ми є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону Укра­їни «Про судоустрій України» місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

- посилочною (відсильною), якщо в самій нормі господар­ського процесуального права не міститься правило поведін­ки, а адресат відсилається до правила поведінки, що міс­титься в іншій нормі. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 38 ГПК України господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статтями 43-1-43-10 цього Кодексу;

- невизначеною, якщо формулюється у вигляді, наприклад, «у порядку, встановленому законом», «відповідно до ви­мог закону» тощо. Наприклад, ч. 4 ст. З Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом» встановлено, що досудова сана­ція державних підприємств провадиться відповідно до за­конодавства;

- банкетною (відкритою), тобто правилом, яке може бути сприйнятим з інших джерел права. Наприклад, відповідно до ч. 10 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом» порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у спра­вах про банкрутство визначається відповідними міжнарод­ними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За формою вираження диспозиція може бути абстрактною, якщо правило має узагальнюючий характер сформульованого пра­вила або конкретною, якщо правило сформульовано за допомогою конкретних, індивідуальних ознак.

За способом викладення диспозиція норми господарського про­цесуального права може бути:

- альтернативною, якщо визначає декілька можливих варі­антів поведінки. Наприклад, ч. 10 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом» передбачено, що господарський суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобо­в'язати боржника подати аудиторський висновок або про­вести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, го­сподарський суд може призначити проведення аудиту за ра­хунок кредитора лише за згодою останнього;

- безальтернативною, якщо нею передбачається лише один варіант поведінки. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 35 ГПК Укра­їни обставини, визнані господарським судом загальновідо­мими, не потребують доказування;

За ознакою зв'язку з іншими елементами норми господарського процесуального права диспозиція може бути захищеною, тобто по­в'язаною з елементом (або усією нормою), який визначає негативні наслідки для суб'єкта, що порушив диспозицію правової норми, або незахищеною, тобто такою, що не має попередньо визначеної санкції.

Санкція норми господарського процесуального права передба­чає настання негативних наслідків порушення диспозиції норми. Санкція норми господарського процесуального права вказує на не­сприятливі наслідки, що виникають унаслідок порушення диспо­зиції норми, застосування учасниками диспозиції всупереч гіпоте­зи норми господарського процесуального права.

Санкція правової норми має виражати здатність держави при­мушувати учасників дотримуватися приписів норм господарського процесуального права, запобігати їх порушенню, відновлювати порушене право. Якщо гіпотеза окреслює межі (обсяг) дій і застосу­вання правової норми, а диспозиція - спосіб її регулюючого впливу на поведінку учасників правовідносин, то в санкції виражено спо­сіб охорони правової норми від порушень.

Санкція норми господарського процесуального права може бути:

- абсолютно визначеною, тобто такою, в якій конкретно ви­
ражено міру відповідальності. Наприклад, господарський
суд, приймаючи рішення, має право відповідно до п. 5 ч. 1

52

S3

ст. 83 ГПК України стягувати в дохід Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчи­нення дій, покладених господарським судом на сторону;

- альтернативною, тобто такою, в якій використовуються сполучники «або», «чи» і господарському суду надано пра­во застосування тієї чи іншої міри покарання. Наприклад, господарський суд, приймаючи рішення, має право відповід­но до п. 4 ч. 1 ст. 83 ГПК України стягувати в дохід Держав­ного бюджету України зі сторони, що порушила строки роз­гляду претензії, штраф у розмірі, встановленому ст. 9 цього Кодексу або у відповідності із законами, що регулюють по­рядок досудового врегулювання спорів у конкретних право­відносинах;

- відсилочною, тобто такою, що не містить конкретно вира­жену санкцію, а відсилає до санкції іншого закону.

Норми господарського процесуального права є досить різнома­нітними, що обумовлене складним і комплексним характером пра­вового регулювання здійснення господарського судочинства. Кра­щому усвідомленню їх особливостей і ролі сприяє класифікація, яку можна здійснювати за різними підставами.

Залежно від способу впливу на учасників господарських проце­суальних відносин, що визначає характер їх юридичних прав та обов'язків, норми господарського процесуального права поділяють­ся на уповноважуючі, зобов'язуючі та забороняючі.

' Уповноважуючі норми господарського процесуального права встановлюють права учасників господарських процесуальних від­носин на здійснення певних дій у передбачених законодавством межах. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої до­води та міркування з усіх питань, що виникають під час судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому Кодексом порядку, а також користуватися інши­ми процесуальними правами, наданими їм Господарським процесу­альним кодексом України.

Зобов'язуючі норми господарського процесуального права при­писують учасникам здійснювати певні дії, передбачені господарсь­ким процесуальним законодавством. Відповідно до ч. З ст. 31 ГПК України судовий експерт зобов'язаний за ухвалою господарського

суду з'явитися на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань.

Забороняючі норми господарського процесуального права міс­тять заборону здійснювати певні дії та встановлюють обов'язок учасників утримуватися від їх здійснення. Відповідно до ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси.

За функціональним призначенням норми господарського про­цесуального права поділяються на первинні, похідні та спеці­альні.

До первинних норм господарського процесуального права на­лежать норми, які мають найбільш загальний характер та відріз­няються більш високим ступенем абстрагування, за допомогою яких визначаються мета, завдання, принципи, межі, напрями пра­вового регулювання, а також закріплюються правові поняття та терміни. Первинні норми господарського процесуального права не­однорідні за своїм характером. Серед них виділяються норми-дефініції, норми-принципи, норми-завдання тощо. Норми-дефініцїї міс­тять визначення термінів та понять господарського процесуально­го законодавства. Наприклад, доказами в справі, відповідно до ст. 32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких гос­подарський суд у визначеному законом порядку встановлює наяв­ність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і запе­речення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Норми-принципи - це нормативні приписи, які виражають і закріплюють принципи господарського судочинства, господарського процесуального пра­ва або окремих його інститутів. Норми-принципи закріплені, зок­рема, ст. 4-2-4-7 ГПК України.

До похідних норм господарського процесуального права нале­жать регулятивні та охоронні норми. Регулятивні норми госпо­дарського процесуального права спрямовані на врегулювання гос­подарських процесуальних правовідносин, надання учасникам цих відносин прав і покладання на них обов'язків. Охоронні норми господарського процесуального права починають діяти у випад­ках невиконання учасниками правовідносин вимог регулятивних норм і спрямовані на реалізацію заходів впливу на неналежних учасників господарських процесуальних правовідносин, а також на реалізацію санкцій за порушення приписів нормативно-право­вих актів.

54

55

До спеціальних норм господарського процесуального права на­лежать норми-презумпції, норми-фікції, оперативні та колізійні норми.

Норма-презумпція - це правова норма, якою встановлюється припущення щодо існування (наявності чи відсутності) будь-яких юридичних фактів, які заздалегідь визнаються достовірними та існу­ючими.

Норма-фікція - це правова норма, яка проголошує неіснуючий (існуючий у дійсності факт чи обставину існуючою (неіснуючою).

Оперативна норма - це правова норма, яка відміняє нормати­вний акт і вводить новий, поширюючи його норми на господарські процесуальні відносини.

Колізійна норма - це правова норма, спрямована на вирішення правових колізій, що виникають унаслідок застосування різних норм нормативно-правового акту чи норм різних нормативно-пра­вових актів.