Предмет та метод господарського процесуального права. Господарсько-процесуальні правовідносини

Господарське процесуальне право — це сукупність правових норм, що регулюють досудовий порядок урегулювання окремих категорій спорів; порядок здійснення правосуддя у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, при їх виконанні й на інших підставах, передбачених чинним законодавством; регламентує порядок визнання недійсними актів на підставах, зазначених у законодавстві; визначає порядок провадження у справах про банкрутство тощо особливими, притаманними йому методами.

Господарське процесуальне право як галузь права можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського процесуального права.

Предметом господарського процесу є господарські та інші спори, які розглядають господарські суди в межах встановленої для них підвідомчості та підсудності. Встановлені нормами господарського процесуального права порядок порушення провадження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду називається господарською процесуальною формою. Її значення полягає в тому, що вона забезпечує захист прав суб’єктів господарської діяльності й гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуальна форма є інструментарієм, за допомогою якого досягається законність у діяльності господарських судів. Для забезпечення форми процесуальної діяльності ГПК України визначає коло суб’єктів, які мають право звертатися до господарського суду за захистом (ст. 1 ГПК України), встановлює коло справ, підвідомчих господарським судам (ст. 12 ГПК України), правила підсудності справ у системі господарських судів (ст. 13,15,16 ГПК України), склад учасників господарського процесу (р. IV ГПК України), розкриває поняття та види доказів, правила їх оцінки тощо.

Господарське процесуальне право регулює досудо- вий порядок врегулювання окремих категорій спорів; порядок здійснення правосуддя у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, при їх виконанні й на інших підставах, передбачених чинним законодавством; регламентує порядок визнання недійсними актів на підставах, зазначених у законодавстві; визначає порядок провадження у справах про банкрутство тощо особливими, притаманними йому методами.

Методом правового регулювання визначають сукупність юридичних способів і прийомів впливу на відносини, які є предметом даної галузі права. Основним методом господарського процесуального права є імперативний (владних приписів) за наявності диспозитивних (дозволу) елементів. Такі сполучення пояснюються тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду по застосуванню норм матеріального і процесуального права, що припускає владний початок у механізмі господарського регулювання, з іншого — формою примусового здійснення суб’єктивних прав в основному в тих галузях права, які будуються на рівності, диспозитивності їх суб’єктів.

Основними методами є метод субординації (централізоване, імперативне регулювання, при якому регулювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативних засадах) і метод координації (децентралізоване, диспозитивне регулювання, при якому регулювання визначається також знизу, на його процес впливає активність учасників суспільних відносин).

Іншим методом господарського процесуального права визнають імперативний метод за наявності диспозитивних елементів. Таке сполучення зумовлене тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду по застосуванню норм матеріального і процесуального права, що передбачає владні засади в механізмі господарського регулювання, а з іншого — формою примусового здійснення суб’єктивних прав в основному в тих галузях права, які базуються на рівності та диспозитивності їх суб’єктів.

Господарські процесуальні правовідносини — це врегульовані нормами господарського процесуального права відносини, що ви­никають між господарським судом та іншими учасниками судового процесу при розгляді і вирішенні господарських спорів, процесі пе­ревірки законності та обґрунтованості прийнятих судових рішень та їх виконанні. Господарсько-процесуальні правовідносини, на думку Д.М. Притики, визначають процесуальний порядок позов­ного провадження (судочинства) у справах у спорах, що виника­ють при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також процесуальний порядок про­вадження у справах про банкрутство.

У юридичній літературі звертається увага на те, що господарські процесуальні правовідносини існують між господарським судом та іншими учасниками процесу за конкретною справою, а між сторо­нами (третіми особами та стороною), тобто між суб’єктами, що зна­ходяться у спірних відносинах, існують регулятивні (матеріальні) відносини, а не процесуальні. Процесуальні відносини безпосеред­ньо між учасниками процесу не виникають.

Господарські процесуальні правовідносини, як і будь-яке інше органічно цілісне правове утворення, мають свою структуру, тобто сукупність взаємопов’язаних його елементів: суб’єкт, об’єкт та зміст правовідносин.

Суб’єкт господарських процесуальних правовідносин — це реальний учасник цих правовідносин, який є носієм суб’єктив­них прав та обов’язків. Суб’єктами господарських процесуаль­них правовідносин є господарський суд, з одного боку, а з іншого — сторони та інші учасники господарського процесу. Саме госпо­дарський суд є обов’язковим суб’єктом господарських процесу­альних правовідносин. Владні повноваження суду проявляють­ся в його правах та обов’язках, реалізуючі які господарський суд здійснює численні процесуальні дії. Між іншими учасниками гос­подарського спору як суб’єктами виникають матеріальні право­відносини. Саме через порушення матеріальних прав у сторін виникає господарський спір і необхідність його вирішення в гос­подарському суді.

Об’єктом господарських процесу­альних правовідносин є те, з приводу чого виникають відносини, на що спрямовані дії їх учасників.

У широкому розумінні об’єктом господарських процесуальних правовідносин є економічні спори суб’єктів господарювання, які віднесені ст. 12 Господарського процесуального кодексу України до підвідомчості господарських cудів:

а) спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і ви­конанні господарських договорів, у тому числі щодо прива­тизації майна та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів і тех­нічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду Укра­їни і адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

б) справи про банкрутство;

в) справи за заявами органів Антимонопольного комітету Укра­їни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи­ми актами до їх компетенції;

г) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (заснов­ником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) гос­подарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього това­риства, крім трудових спорів.

Матеріальним (фактичним) змістом господарських процесуаль­них правовідносин є діяльність господарського суду щодо досліджен­ня обставин справи, її юридичної кваліфікації та винесення акту застосування права, а також дії заінтересованих у справі осіб у зв’яз­ку із її розглядом та прийняттям рішення (поведінка суб’єктів цих відносин). Юридичний зміст господарських процесуальних право­відносин складають суб’єктивні юридичні права й обов’язки, що встановлені нормами господарського процесуального права. Суб’єк­тивне право — це міра дозволеної (можливої) поведінки суб’єкта, забезпечена юридичними обов’язками іншого суб’єкта. Саме обо­в’язки іншого суб’єкта, які містяться в правовій нормі, і є гаранті­єю додержання прав володільця суб’єктивного права. Обов’язок іншого суб’єкта полягає у виконанні певних дій, спрямованих на реалізацію суб’єктивного права або утримання від дій, що порушу­ють суб’єктивне право суб’єкта-володільця цього права.

Юридичний обов’язок — це приписана зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної пове­дінки, якої має дотримуватися цей суб’єкт.

Виникнення та розвиток господарських процесуальних пра­вовідносин пов’язане з юридичними фактами. Під юридичними фактами розуміються конкретні соціальні обставини, що спричи­няють відповідно до норм права настання певних правових нас­лідків — виникнення, зміну чи припинення правовідносин. І в цьо­му полягає їх головне завдання в механізмі правового регулюван­ня. Вони забезпечують перехід від загальної моделі прав і обов’яз­ків, що містяться в правовій нормі до конкретної поведінки суб’­єктів правовідносин.

Господарські процесуальні правовідносини мають такі особливості:

- існують тільки в процесуально-правовій формі, не існують у

формі фактичних відносин, поза господарського процесу,

оскільки виникають унаслідок розгляду та вирішення економічних спорів;

їх суб'єктами є господарський суд та суб'єкти господарювання, у тому числі фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності;

підставою їх виникнення є порушення або оспорювання одним суб'єктом прав або інтересів іншого суб'єкта господарювання;

виникають переважно на підставі юридичних фактів-дій. Вирішальне значення для виникнення і розвитку господарських процесуальних правовідносин мають процесуальні акти уповноважених органів та посадових осіб, які реалізують свої суб'єктивні права та обов'язки, забезпечені державним захистом;

суб'єкти пов'язані нормами господарського процесуального права, які створюють формалізований порядок їх відносин та дій при вирішенні господарських спорів; мають подвійну правову природу, оскільки опосередковують процес реалізації норм матеріального права і є результатом дій норм процесуального права.