Кількісні теорії грошей. І сучасний Монетаризм

Металістична теорія грошей з’являється на межі XVI—ХУП ст. Суть цієї теорії полягає в тому, що гроші — це благородні метали: золото і срібло. Ці метали вже самі по собі є гроші. Золото, яке у вигляді самородка лежить у землі — це вже гроші по своїй суті.

Металістична теорія грошей виникла як складова частина меркантилізму, першої системної політекономічної теорії, суть якої зводилась до такого: багатство нації полягає в золоті та сріблі, а для його збільшення необхідно розвивати зовнішню торгівлю, при цьому більше експортувати, ніж імпортувати, що збільшить потік золота і срібла в країну.

Меркантилізм як теорія відображав певний етап у розвитку суспільного виробництва, а саме процес первинного нагромадження капіталу. Цей процес суттєво вплинув і на розвиток теорії грошей. Гроші були метою нагромадження, і тому не дивно, що меркантилісти надавали благородним металам властивість бути грішми вже за самою їх природою.

Найбільш відомим представником цієї школи був англійський меркантиліст Томас Мен (1571—1641 pp.). Як і інші представники цього напрямку в розвитку політичної економії, він акцентував увагу переважно на таких функціях грошей, як міра вартості, засіб нагромадження і світові гроші.

Металістична теорія грошей не є науковою, бо вона ототожнює гроші, їхні властивості з природними властивостями золота і срібла як шляхетних металів. Повністю ігнорується той факт, що гроші — це наслідок розвитку товарного виробництва і, за своєю глибинною сутністю цей загальний еквівалент відображає виробничі відносини, які виникають між людьми в умовах наявності товарного виробництва. Проте ця теорія, як і меркантилізм у цілому, відіграла позитивну роль, сприяючи процесові первинного нагромадження капіталу.

У більш пізній період, у XVIII—на початку XIX ст. меркантилізм вичерпав себе, а з ним і металістична теорія. Розвиток капіталізму в той час уже вийшов за межі первинного нагромадження, і тому процес накопичення грошей у вигляді золота і срібла почав стримувати розвиток капіталістичного виробництва. Не випадково вже класики політичної економії А. Сміт та Д. Рікардо виступили з критикою меркантилізму, а заодно і постулатів металістичної теорії грошей. Так, Д. Рікардо підкреслював, що надлишок грошей має такі самі негативні наслідки для суспільного виробництва, як і їх нестача.

Розвиваючи теорію грошей, Д. Рікардо підкреслював, що грошова система повинна бути не тільки стійкою, але й економною. Він виступав за систему золотого стандарту, але розуміючи, що це досить дорого обходиться суспільству, вважав за необхідне використовувати розмінні на золото паперові гроші. Щоб трохи уповільнити цей розмін, Д. Рікардо пропонував обмінювати паперові гроші не на золоті монети, а на золоті зливки.

Металістична теорія в цілому відійшла в минуле. Але в другій половині XIX ст. вона знову поширилася. До цього доклали зусиль німецькі економісти К. Кніс (1821—1898 pp.), В. Лексіс (1837—1914 pp.) та ін. Вони вважали, що золото і срібло-за своєю природою гроші. При цьому вони, виходячи із загальної тези, що гроші- це технічний засіб обігу, припускали можливість паперових грошей, але вважали, що вони повинні обов’язково бути розмінними на грошовий метал.

Отже, металістична теорія стала досить поширеною і перетворилась на базу для здійснення практичних заходів у сфері грошового обігу. Практика, яка була реалізована в системах золотомонетного і золотозливкового стандартів знаходить своє відлуння й сьогодні в поглядах деяких учених-економістів. Справа в тому, що у другій половині XIX—на початку XX ст. в більшості розвинених країн сформувався так званий золотий стандарт. Ця грошова система виявилась найбільш стійкою і надійною з усіх систем, які знало людство. І хоча вона теж зникла, бо суперечила новим умовам суспільного виробництва, але її відгук знаходимо в теоріях сучасних представників металістичної теорії, які, щоправда, вважають золоті гроші хоч і не єдиним, але кращим видом грошей. Певний сенс у цьому є, бо коли в обігу функціонують гроші-товар у вигляді золота і срібла, то базою тих виробничих відносин, які складаються між людьми в процесі виробництва й реалізуються через гроші, виступає вартість звичайного товару і вартість самих грошей. Це дуже надійна і реальна база, яка за певних умов організації суспільного виробництва забезпечує сталість відносин, які відображають гроші.

Інша справа — сучасні, неметалеві гроші. Вони так само відображають відносини між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва, але їх базою вже виступає, з одного боку, реальний товар з його не менш реальною вартістю, а з іншого — гроші, які не мають власної вартості. Вони тільки відбивають певну вартість, яка в умовах перетворення паперових грошей у кредитні вже не підкріплюється можливістю перетворення (вільного обміну) паперових грошей на золото, а гарантується всією сукупністю кредитних відносин суспільства. Така гарантія є, але вона вже не така стабільна, як в умовах, коли гроші виступали у вигляді золота або у вигляді паперових, але розмінних на золото грошей. Тому погляди сучасних прихильників металістичної теорії грошей на золото як на один із можливих (не вичерпних, а лише часткових) варіантів посилення стійкості грошей, досягнення більш високого рівня надійності у виконанні ними своєї ролі в суспільному виробництві — цілком виправдані.

Далі проблема сутності грошей знайшла відображення в номіналістичній теорії, яка передбачає, що гроші не мають товарної природи, а являють собою умовний знак, вартість якого визначається найменуванням і встановлюється державою.

Ця теорія зародилася ще в рабовласницькому суспільстві, коли з’явились монети, а відтак, і певна розбіжність між номінальною та дійсною вартістю грошей, яка поглибилася з появою паперових грошей та розповсюдженням безготівкових розрахунків. Проте систематичного розвитку номіналістична теорія набула у XVIII ст., і це пов’язано з тим, що розвиток капіталістичних виробничих відносин вимагав створення достатньо ефективної та еластичної грошової системи, яку вже не могли забезпечити тільки повноцінні гроші.

Засновником номіналістичної теорії вважають англійського філософа-ідеаліста XVIII ст. Берклі (1685—1759 рр.). За його уявленнями гроші позбавлені будь-якої матеріальної субстанції. Приблизно на таких самих позиціях стояв відомий англійський економіст Джеймс Стюарт (1712—1780 pp.). Для нього гроші — це ідеальний масштаб, рахунковий засіб, за допомогою якого можна визначити, у скільки разів вартість одного товару більша від вартості іншого. У розвиток цього напрямку економічної думки певний внесок зробив і німецький економіст Г. Кнапп (1842—1926 pp.). Виходячи з раціоналістичної позиції стосовно походження грошей, він убачав їх сутність у правових нормах, які регулюють використання грошей. Гроші, за Г. Кнаппом, — це продукт права, а відтак, і держави, яка спроможна встановлювати вартість грошей і закони грошового обігу. Щоправда, в сучасних умовах ідеї Г. Кнаппа стосовно того, що держава встановлює вартість грошей, зазнали повного занепаду, і відповідь на питання про вартість грошей економісти шукають у зв’язку між масою грошей і товарною масою.

Номіналістична теорія отримала надзвичайного поширення. Практично всі визначні вчені-економісти сучасності стояли або стоять на позиціях номіналізму. Дж. Кейнс, виступаючи проти металевої теорії грошей, уважав золотий стандарт варварським. І це зрозуміло, бо його теоретична концепція забезпечення зайнятості і збалансованого розвитку суспільного виробництва базувалась на втручанні держави в економіку, що вимагало повної свободи дій держави у сфері грошового обігу. Металева теорія, яка на той час втілювалась у золотому стандарті, таких можливостей не давала. Тому Дж. Кейнс вважав гроші творенням правопорядку. Засновник сучасного монетаризму М. Фрідмен ототожнює їх з експериментальною теоретичною конструкцією, яка використовується для погашення заборгованості. П. Самуельсон вважає гроші суспільною умовністю. Приблизно таких самих поглядів дотримуються й інші сучасні економісти. Усе більше і наших учених-економістів стають на позиції номіналістів. Для цього є певна об’єктивна основа. Вона полягає в тому, що в процесі розвитку грошей їх товарна природа трансформується в нетоварну, а наслідком цього і є їх перетворення на умовний знак, на кредитні гроші, які не мають (принаймні щодо тієї вартості, яку вони представляють в обміні) власної вартості.