Шляхи виживання людства

У технологічного суспільства є два шляхи розвитку. Перший — чекати, поки катастрофічні невдачі не зроблять очевидними недоліки системи, її викривлення й самообмани. Другий — увести соціальний контроль і баланс, щоб виправити вади системи ще до того, як настане катастрофа. (М. Ганді, видатний індійський філософ і політик).

На початку XXI сторіччя, коли людство переживає надзвичайно складний період загрозливого розростання глобальної екологічної кризи й необхідно дбати про її нейтралізацію та ліквідацію, переходити до нової політики природокористування й нової філософії життя, найважливішими завданнями мають стати:

– безумовне здійснення конверсії свідомості й моралі (екологічної конверсії) в планетарному масштабі;

– на базі цього — здійснення контролю за зростанням народонаселення (насамперед — у країнах, що розвиваються);

– збереження біорізноманітності, відновлення природних ресурсів там, де це можливо, розширення заповідних територій до оптимального рівня;

– реалізація ресурсозберігаючих програм самоконтролю й. самообмеження як окремими особами, так і колективами людей, націями, державами й, зрештою, людською спільнотою;

– впровадження нових ресурсозберігаючих технологій і технологій виробництва енергії, промислових і продовольчих товарів, які завдають найменшої шкоди довкіллю (тобто таких, що виробляють найменшу кількість відходів і забруднень);

– розроблення та ефективне впровадження нових технологій переробки відходів (особливо синтетичних — поліетиленів, пластмас, поліхлорвінілів, поверхнево-активних речовин тощо) із доведенням ККД до 100 %.

Ці завдання мають вирішуватися на основі плідної кооперації з довкіллям, гармонізації стосунків із природою, що дасть змогу забезпечити стійкий, збалансований розвиток цивілізації у XXI столітті. Для цього необхідно дотримуватися таких правил:

– у кожному конкретному регіоні використовувати такі ресурси й у такій кількості, щоб відбувалося поступове відновлення їх завдяки природним процесам;

– управління стабільністю природних процесів має орієнтуватися не на окремий елемент довкілля чи окремий процес, а на всі елементи й процеси, оскільки вони нерозривно пов'язані;

– економічні фактори не мають домінувати над екологічними — потрібен розумний баланс;

– слід завбачати віддалені наслідки негативних впливів на природу й запобігати їм.

Підставою для будь-яких природо-перетворюваних дій має слугувати науково обґрунтований прогноз. Виконання цієї вимоги обов'язкове, незалежно від масштабу заходів — регіональних, континентальних чи планетарних. Цю вимогу ми називаємо екологічним імперативом. На нього зобов'язані зважати не лише ті, чия діяльність має господарський характер, а й політичні діячі, від яких залежить спосіб розв'язання міжнародних проблем. (М. М. Мойсеєв).

Упроваджувати нові технології, реалізовувати нові програми треба поступово, обережно, з урахуванням уже допущених помилок і можливостей їх виправлення з використанням світового досвіду.

Нове суспільство зобов'язане приймати далекосяжні рішення, що забезпечують довгострокову сталість розвитку.

У найближчі 20—30 років на людство очікують величезні труднощі, та є надія, що вони будуть подолані: вже робляться перші спроби запобігти розростанню екологічної кризи, з'являється перший позитивний досвід реалізації нової екологічної політики, дедалі більше країн переводять проблему охорони природи, збереження біосфери до рангу найбільш пріоритетних, актуальних, таких, що потребують вирішення. Приклад цього — сплеск природоохоронної активності в усьому світі за останні 20 років — від вражаючих доповідей Римського клубу й доленосних міжнародних екологічних форумів до вироблення десятків локальних, регіональних і міжнародних програм збереження й відновлення природних ресурсів, ландшафтів, територій та акваторій, розвитку екологічного виховання та освіти, поява численних екологічних матеріалів у засобах масової інформації, виникнення сотень «зелених» рухів та організацій у всіх куточках світу.

З 1990 р. в багатьох країнах світу (з 1991 р. — в Україні) ухвалюються нові закони про охорону навколишнього природного середовища, стає жорсткішим контроль за дотриманням природоохоронного законодавства.

У результаті в усьому світі дедалі ширше впроваджуються ефективні маловідходні технології, оборотне водопостачання, розвиваються альтернативні види енергетики (насамперед вітрова, геліо- та біоенергетика в США, Великій Британії, Німеччині, Нідерландах, Італії, Швеції, Японії, Китаї).

Чимдалі більше людей переходять на користування невеликими, економічними автомобілями, на спорудження житлових будинків нових конструкцій (зі значно меншими витратами тепла, з обігріванням за допомогою сонячних колекторів тощо).

У Нігерії, Китаї, Австралії, Центральній Америці, інших країнах і регіонах останніми роками завдяки зусиллям «зелених» висаджено сотні мільйонів паркових і лісових дерев. У десятки разів чистішими стали води Рейну, Одеру, Ельби, в них відродилася риба.

В Японії розроблені й упроваджуються нові стандарти здоров'я та найжорсткіші в світі вимоги до якості води. Тим, хто потерпів від забруднень, обов'язково виплачуються належні компенсації.

У Великій Британії діє система повторних екологічних експертиз, аналізується динаміка забруднень будь-якими об'єктами, що дає змогу практично цілком уникати помилок під час таких експертиз.

Екологічна політика Швеції зорієнтована на розвиток тільки екологічно чистих виробничо-технологічних процесів та обладнання (автомобільний концерн «Вольво» ще в 1990 р. розробив прекрасний варіант нового екологічно чистого автомобіля XXI сторіччя).

У Франції виникло нове соціальне поняття «якість життя»: замість соціально-економічних показників рівня життя (вони дуже приблизно визначались обсягами валового національного продукту на душу населення) введено новий узагальнюючий індекс, за допомогою якого враховуються густота населення на 1 км2, розміщення й ступінь екологічної небезпеки промислових та аграрних комплексів, забезпеченість природними ресурсами, а також стан довкілля.

Отже, новий підхід сучасної екополітики до проблеми збереження біосфери й стабільного розвитку нашого суспільства, новий погляд на біосферу базуються на принципах сучасної й майбутньої людської діяльності: етичних та еколого-економічних.

Відомий німецький філософ та еколог Е. Калленбах пропонує низку етичних правил поводження людини на Землі. Запам'ятаймо їх:

– Люби й шануй Землю, яка благословляє життя й управляє ним.

– Вважай кожний твій день на Землі священним і святкуй зміну пір року.

– Не вважай себе вищим за інші живі істоти й не поводься так, щоб вони зникали.

– Будь вдячним тваринам і рослинам за їжу, яку вони тобі дають.

– Обмежуй кількість своїх нащадків, бо велике число людей обтяжливе для Землі.

– Не занапащай і не забруднюй багатств Землі зброєю війни.

– Не ганяйся за прибутками від багатств Землі, а намагайся відновлювати її виснажені сили.

– Не приховуй від себе й від інших наслідків твоєї діяльності на Землі.

– Не обкрадай майбутніх поколінь, виснажуючи й забруднюючи Землю.

– Споживай дари Землі помірно, бо всі її мешканці мають однакове право на її багатства.

В узагальненому вигляді етичні й еколого-економічні принципи подано відомим американським ученим-екологом Д. Чирасом (1992). Він вирізнив три основних етичних принципи:

– людство має обмежені запаси природних ресурсів, які необхідно розподіляти між усіма живими істотами планети («не все тільки для нас»);

– людство — частинка Природи й суб'єкт, на який поширюються всі її Закони. Ми не маємо права ґвалтувати Природу й нехтувати її Законами, бо це згубить цивілізацію;

– людство не повинне керувати Природою, воно має навчитися співпрацювати та існувати в гармонії з нею.

Ми додамо ще один принцип: людина — також частинка Космосу, могутні сили якого постійно впливають на її здоров'я, психіку й поведінку. Нам необхідно вивчати процеси й закони розвитку космічних систем і враховувати

Змістовний модуль 2. Види, шляхи і масштаби використання природніх ресурсів; виснаження, відновлення і заміщення природних ресурсів.

Тема 2.1 Види використання природних ресурсів.

Геоекологічна ситуація в Україні тісно пов'язана зі станом природних умов і природних ресурсів, з потребами в ресурсах, технологіями їх добування, перероблення, використання, утилізацією відходів та ін. Це стосується мінерально-сировинних, кліматичних, водних, земельних, біотичних (рослинні, тваринні), рекреаційних ресурсів.