ЦБ країни: правовий статус та організаційна побудова

Центральний банк — це державний орган. Під правовим статусом центрального банку розуміють його роль і місце в системі інших державних органів, які закріплені на конституційному і законодавчому рівнях.

Основні положення, що визначають статус центрального банку:

- порядок визначення основних завдань центрального банку;

- характер взаємовідносин ЦБ з органами державної влади;

- рівень економічної незалежності центрального банку;

- порядок призначення керівництва центрального банку.

Основні завдання ЦБ в багатьох країнах визначаються на законодавчому рівні, як правило, у спеціальному законі, що регламентує діяльність центрального банку. Завдання центрального банку — це об’єктивно обумовлені цілі, досягнення яких він повинен постійно прагнути. Тривалий термін функціонування центральних банків у різних країнах світу дає змогу сформулювати основні їх завдання:

ü забезпечення стабільності національної грошової одиниці (цінової стабільності) і таким чином сприяння (опосередковано) стабільному економічному зростанню;

ü сприяння ефективному розвитку банківської системи та її надійності;

ü забезпечення безперебійного та ефективного функціонування платіжної системи країни.

Взаємовідносини ЦБ з органами державної влади характеризуються певними відмінностями в різних країнах. У сучасних умовах у країнах з розвиненою ринковою економікою, як правило, передбачається підзвітність ЦБ законодавчим органам державної влади. У більшості таких країн ЦБ мають певну незалежність від виконавчих органів державної влади.

У різних країнах існують різні моделі побудови ЦБ та їхньої організаційної структури. Розглянемо побудову ЦБ у США.

У США роль центрального банку виконує Федеральна резервна система (ФРС). Вона має найнезвичайнішу структуру з усіх центральних банків світу. Зокрема, організаційна структура ФРС, відображає, з одного боку, принципи децентралізації у реалізації грошово-кредитної політики та у регулюванні діяльності банків, а з іншого — підпорядкування єдиному центру, який визначає основні засади грошово-кредитної політики і скеровує діяльність усієї системи. ФРС складається з кількох організаційних ланок: Рада керуючих, Федеральний комітет відкритого ринку, 12 федеральних резервних банків, консультаційні ради.

Рада керуючих — вищий адміністративний орган управління ФРС. Він складається з семи членів, яких призначає президент США за згоди сенату. Термін їхніх повноважень тривалий — 14 років і розведений у часі, тобто один член Ради змінюється кожні два роки. Голова Ради призначається президентом на чотири роки з членів Ради. Він може бути призначений повторно, якщо термін його роботи як члена Ради не минув.

Рада керуючих визначає стратегію грошово-кредитної політики та основні інструменти її реалізації.

Рада керуючих підзвітна Конгресу. Її обов’язком є регулярні доповіді парламенту США та його комітетам про стан економіки, грошового ринку, банківської системи, про політику ФРС та її реалізацію на конкретному етапі.

Федеральний комітет відкритого ринку відіграє важливу роль у ФРС, оскільки в його розпорядженні перебуває найефективніший інструмент реалізації грошово-кредитної політики — проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Крім того, з метою реалізації політики ФРС щодо обмінного курсу національної грошової одиниці Комітет проводить операції на міжнародних ринках грошей і капіталів та з центральними банками інших країн. Комітет здійснює операції через федеральний резервний банк Нью-Йорка. До складу Комітету входять усі сім членів Ради керуючих ФРС та п’ять президентів федеральних резервних банків, одним з них є президент Федерального резервного банку Нью-Йорка. Інші президенти працюють у комітеті за принципом ротації, тобто їх призначають на посаду членів Комітету на рік.

Федеральні резервні банки створені у 12 резервних округах. Вони не є державними структурами, їх капітал належить банкам — членам ФРС. Проте у своїй діяльності банки керуються Основними засадами грошово-кредитної політики, визначеними Радою керуючих ФРС, а не принципом максимізації прибутку. Федеральні резервні банки відповідають за реалізацію грошово-кредитної політики, здійснюють емісію та вилучення банкнот з обігу, обслуговують комерційні банки свого округу, здійснюють нагляд за ними, ведуть рахунки Казначейства, розміщують державні цінні папери, здійснюють інкасування чеків, організовують кліринг та оплату чеків, беруть участь у проведенні міжбанківських розрахунків через систему Fedwіre, якою володіє та управляє ФРС, тощо.