Осниві етапи формування та ровитку банківської системи України її сучасний стан

Починаючи з першої половини XIX сторіччя, в Україні стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов´язано із розвитком ярмаркової торгівлі. Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід´ємною частиною господарського життя України, їх основне призначення у дореформений період (1861 р.) полягало в підтримці поміщицьких господарствПродовжувався процес розгортання позиково-ощадних кас і при поштово-телеграфних конторах.
Ощадкаси відігравали велику роль у мобілізації дрібних заощаджень населення.
Таким чином, до революції кредитно-банківські системи на території українських губерній у 1897—1917 pp. характеризувались:
1) стабільністю мережі відділень Державного Дворянського земельного і Селянського поземельного банків;
2) незначним збільшенням кількості відділень Держбанку;
3) потужною експансією великоросійських комерційних акціонерних банків (насамперед петербурзьких);
4) розширенням приватної банківської справи і витісненням її з найважливіших економічних центрів;
5) стрімким розвитком кредитної кооперації і товариств взаємного кредиту;
6) інтеграцією української низової кредитної кооперації у всеросійську кооперативну систему з центром у Москві.
Загалом на території України напередодні революції 1917 — 1921 pp. була створена широка мережа кредитно-банківських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всі галузі аграрно-індустріальної економіки регіону і була міцно інтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через неї і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів. До середини 1920-х років кредитно-банківська мережа України склалася кількісно і якісно. Український кредитний капітал, як і раніше, концентрувався в системі сільськогосподарської, промислової і споживчої кооперації, у сфері приватновласницької позикової справи. Реальна ліквідація залишків автономії української кредитної справи розпочалася на межі 20—30-х років, коли внаслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, транспорті й торгівлі припинили існування товариства взаємного кредиту.
До другої половини 60-х років. Україна не мала у своєму розпорядженні автономної кредитно-банківської системи. З січня 1989 р. в республіці починається створення комерційних і кооперативних банків.
На 20 червня 1990 р. на території України було офіційно зареєстровано 25 банків Верхній рівень дворівневої банківської системи займає національни)країни. Його основними функціями є:
- грошово-кредитне регулювання економіки;
- емісія валюти країни і забезпечення її обігу;
- контроль за діяльністю кредитних установ;
- акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;
- кредитування комерційних банків;
- кредитно-розрахункове обслуговування уряду;
- зберігання та проведення операцій із золотовалютними запасами і резервами.
Комерційні банки — головна ланка дворівневої банківської системи. Основні функції комерційних банків такі:
- управління грошовим обігом;
- забезпечення платіжного механізму;
- акумуляція заощаджень;
- надання кредиту;
- фінансування зовнішньої торгівлі;
- довірчі операції;
- зберігання цінностей;
- консультування і надання інформації.
Однією з найважливіших функцій системи комерційних банків є управління грошовим обігом у країні. Воно здійснюється спільно з центральним банком країни за допомогою кредитних операцій.
Мета політики центрального банку — через систему обов´язкових резервів керувати динамікою кредиту і забезпечити відповідність кількості грошей в обігу національним завданням стабілізації цін, підтримки нормальних темпів економічного зростання та високого рівня зайнятості. Комерційні банки є необхідним каналом для збільшення або зменшення кількості грошей в обігу як засобу вирішення вказаних завдань.