Комунікативна лінгвістика. Лінгвістика тексту і дискурс безпосередньо пов'я­зані з комунікативною лінгвістикою

Лінгвістика тексту і дискурс безпосередньо пов'я­зані з комунікативною лінгвістикою.

Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства, який вивчає мовне спілкування, що складається з таких компонен­тів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка конта­кту та код (засоби) повідомлення.

Умовою успішної комунікації є бажання її учасни­ків спілкуватися (налаштованість на співпрацю); за відсутності такої кооперації виникає конфліктна ко­мунікативна поведінка. На думку американського ло­гіка Г. Грайса, успішна комунікація можлива за умо­ви дотримання чотирьох максимів: інформативності (висловлення повинно бути змістовним), істинності (говорити тільки правду), релевантності (говорити тільки те, що стосується справи), ясності, чіткості (го­ворити коротко і зрозуміло).

Важливим чинником у спілкуванні є дотримання мовленнєвого етикету — прийнятої певним суспільс­твом системи стійких норм спілкування для встанов­лення мовленнєвого контакту співбесідників, підтрим­ки спілкування відповідно до їхніх соціальних ролей чи рольових позицій. У кожному мовному суспільстві виробилися певні стереотипи мовленнєвої поведінки: звертання на ти чи Ви, звертання по імені чи інакше, специфічні форми спілкування між старшими і молод-

шими, а також форми привітання, прощання, знайомст­ва, вибачення, вираження вдячності, поздоровлення, по­бажання, прохання, запрошення, поради, згоди, відмови, схвалення, співчуття тощо.

Мовленнєвий етикет характеризується яскравою національною специфікою, пов'язаною з неповторною мовленнєвою поведінкою, звичаями, ритуалами, невер-бальною комунікацією представників певного етносу. Йому притаманна фразеологізована система формул (укр. Ласкаво просимді, рос. Добро пожаловатьі, болг. Добре дошлиі, англ. Уои аге юеісотеї, укр. Скільки літ, скільки зимі, Хай щастить!, 3 води і роси\> Красно дякуюі, рос. С легким паромі та ін.).

Розуміючи важливість мовленнєвого етикету для комунікації, вчені багатьох країн, у тому числі Украї­ни, звернулися до його всебічного вивчення. Відомими є такі праці: Костомаров В. Г. Русский речевой зтикет (Рус. яз. за рубежом. — 1967. — № 1); Формановс-кая Н. И. Русский речевой зтикет (М., 1983); її ж Рус­ский речевой зтикет: лингвистические и методологи-ческие аспектьі (М., 1987); її ж Речевой зтикет и куль­тура общения (М., 1989); Гольдин В. Е. Речь и зтикет (М., 1983); Фабіан М. П. Етикетна лексика в українсь­кій, англійській та угорській мовах (Ужгород, 1998); Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілку­вання (Львів, 2001).

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих мов­леннєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є намір (інтенціональність), цілеспрямованість і конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).

Теорія мовленнєвих актів сформувалася в лінгвістич­ній філософії під впливом ідей В. Вітгенштейна про бага-тоаспектність (поліфункціональність) мови і її нерозрив­ність з формами життя: взаємодія мови і життя оформ­ляється у вигляді регламентованих суспільних «мовних ігор». Основи теорії мовленнєвих актів закладені англій­ським філософом Дж. Остіном (1911 — 1960).

Популярним є вчення Остіна про три рівні мовлен­нєвого акту: іллокуція (відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації), перлокуція (вплив на свідомість та поведінку адресата, виникнен­ня нової ситуації), локуція (використання мовних засобів для досягнення мети). Остін визначав як іллоку-цію наказ, інформування, попередження, а як перлоку-цію — переконання, досягнення мети, реакцію подиву, страху, обман. Так, наприклад, речення Я зайду до Вас може мати різну іллокуцію (повідомлення, обіцянка, по­гроза тощо). На цьому ґрунті виникло вчення про не­прямі мовні акти. Наприклад: Я хотів би побути сам (прохання до присутніх вийти); У кімнаті душно (про­хання відчинити вікно) тощо.

У мовленнєвих актах беруть участь мовець і ад­ресат. Вони повинні мати якусь кількість спільних мовленнєвих навиків (мовленнєву компетенцію), знань та уявлень про світ. Крім цього, до мовленнє­вих актів належать обставини мовлення — той фраг­мент дійсності, якого стосується його зміст. Здійсни­ти мовленнєвий акт означає вимовити членорозділь­ні звуки певної мови, побудувати висловлення зі слів за граматичними правилами, надати вислову смисл і референцію (локуцію), цілеспрямованість (іллоку­цію), викликати бажані наслідки (перлокуцію), тобто вплинути на свідомість або поведінку адресата, ство­рити нову ситуацію.

З комунікативною лінгвістикою тісно пов'язана прагматика, яка вивчає комплекс проблем, що стосу­ються мовця, адресата, їхньої взаємодії в комунікації, а також ситуації спілкування. Інтенсивний розвиток прагматики, який припадає на другу половину XX ст., пов'язаний з розвитком теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Серля, 3. Вендлера. З'явилось чима­ло наукових праць, присвячених явним і прихованим цілям висловлювання, мовленнєвій тактиці, принци­пам співробітництва, ставленню мовця до висловлюва­ного, інтерпретації мовлення, впливу висловлення на адресата, на його зміни емоційного стану, поглядів, оці­нок, на його вчинки, впливу мовленнєвої ситуації на тематику і форми комунікації та ін. [ЬеесЬ О. N. 1983; Ьєуіпзоп 81. 1983; Степанов 1981; Бульїгина 1981].

Прагматика вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи (від лат. регіогто «дію»), під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчин­ку. Наприклад: Я оголошую війну; Я клянусь; Я запо­відаю; Я прошу вибачення; \ Тут дія виражається самим мовленнєвим актом (так, присяга неможлива без проголошення тексту; проголошуючи перформатив, мовець не описує й не називає дію, а здій­снює її). Саме тому перформатив не може отримати істиннісну оцінку. Поняття перформатива введено Дж. Остіном. У його концепції це поняття було пізні­ше зближене з поняттям іллокутивної сили, тобто ко­мунікативної спрямованості висловлення.

Отже, прагматика охопила багато проблем, які рані­ше вивчалися в риториці та стилістиці, комунікативно­му синтаксисі, теорії мовленнєвої діяльності, теорії ко­мунікації й функціональних стилів, соціолінгвістиці, теорії дискурсу та ін.

З проблемою комунікації пов'язана низка нових тем, що привернули увагу дослідників в останні роки. Серед них можна назвати такі: лінгвістика брехні (осо­бливо популярна в Німеччині), особистість комунікан-та (досліджується типологія мовних особистостей, де виділяють, з одного боку, поняттєво-логічний тип, асоціативний тип і тип «хамелеон», який здатний набу­вати ознак як першого, так і другого типів, а з іншого боку — авторитарний і демократичний типи, а також такі мовні типи, як типовий учитель, типовий профе­сор, типовий лікар, типовий дипломат, типовий сту­дент, типовий телеведучий, типовий українець, грузин, італієць тощо).

Предметом сучасної лінгвістики стали й перешкоди ефективності спілкування, так званий комунікативний шум, комунікативні збої, тобто різноманітні помилки, надто велика метафоричність, неточність вираження думки, паузи, алогізми, непослідовність, обман, незнан­ня особливостей, головно мовної компетентності адре­сата, розбіжність обсягу внутрішнього словника в комунікантів, розбіжність їхніх концептуальних систем, різ­ні психічні особливості комунікантів (емоційність, характер, темперамент, спосіб мислення), розбіжність їх­ніх стратегій мовленнєвої тактики, поведінки, нарешті, зовнішні перешкоди

Пошуки нових теорій, здатних повніше і точніше описати мову, тривають і нині. Робляться спроби ство­рення цілісної інтегральної концепції мови. Такою теорією, дехто вважає, стане синергетична парадигма мови, в основі якої лежить філософська концепція синергетики [Базьілев 1998: 46]. Синергетика — сучасна філософська теорія самоорганізації, новий сві­тогляд, що пов'язується з дослідженням феноменів самоорганізації, нелінійності, глобальної еволюції, з вивченням процесів становлення «порядку через хаос». На думку В. М. Базилєва, синергетика стає джерелом нового — еволюційного і холістичного бачення світу. З огляду на це він уважає, що проблема синергетики мо­ви і мовлення стане однією з центральних проблем мовознавства XXI ст.

Стає очевидним, що мовотворчі тенденції буквально пронизують інтелектуальну творчість, в основі якої — виявлення і використання функціонування мовної системи, когнітивних можливостей мовного моделю­вання реальності.